Хроніка відходу. Прощання з пресою

Путінське спілкування з журналістами не схоже на традиційну активність політичного діяча. Глава російської держави зустрічається з журналістами раз на рік — на помпезній прес-конференції в Кремлі, схожій скоріше на звітну доповідь генерального секретаря ЦК КПРС з’їзду партії, а не на зустріч із журналістами американського президента чи німецького канцлера. Гострих запитань небагато, основні моменти старанно обговорено зі спічрайтерами, відрепетировано й вивчено, Путін говорить до нескінченності, всю церемонію транслюють державні телеканали... Й усе ж спостерігачі привчилися шукати відповіді на запитання про майбутнє російської влади навіть у цій ситуації. Тим більше що нинішня прес-конференція була для Володимира Путіна останньою на президентській посаді. І він не приховував, що йде.

Як, утім, не приховував, що приходить — менше ніж за місяць до президентських виборів у Росії Володимир Путін підтвердив, що збирається очолити уряд і працювати разом із новим главою держави. При цьому стосунки між Путіним і Медведєвим залишаться, як би точніше висловитися, батьківськими. Новий прем’єр-міністр навіть не збирається повісити у своєму робочому кабінеті портрет нового президента — хоча всім іншим чиновникам радить це зробити. Адже президент — це символ держави. І залишиться таким символом після того, як на вищу державну посаду оберуть Дмитра Медведєва.

При цьому Путін навіть і не намагається визначити термін, протягом якого він збирається залишатися на чолі уряду. Але, судячи з його впевненості в тому, що він заслужив вісьмома роками перебування на посаді президента країни – ні, не відпочинок, – а продовження політичного курсу, можна собі уявити, що коли президент, який іде з посади, говорить про 2020 рік як про час, до якого намічено плани розвитку країни, він не лукавить. Вісім років президентства Медведєва, ще чотири роки правління його наступника — а там і сам Володимир Путін може повернутися на президентську посаду. І вічна стабільність Росії забезпечена!

Те, що Путін цілком задоволений тим, що відбувається в країні, не дивно. Як і те, що він вважає абсолютно виправданою й успішною зовнішню політику Росії останніх років — для президента й майбутнього прем’єра не існує ні конфронтації з Заходом, ні невдач на пострадянському просторі. А якщо й є якісь проблеми — їх легко пояснити подвійними стандартами, як у випадку з Косово. Та, з іншого боку, чи могло бути інакше? Адже Путін збирав журналістів для того, аби підвести підсумки восьми років свого президентства — зрозуміло, президентства вдалого, яке забезпечило гармонійний розвиток країни, що підняв її з колін і повернув Росії вплив у світовому співтоваристві. Тому тих, хто дозволяє собі сумніватися в якості сформованого ним режиму, президент особливо не шанує. Йому подобаються вибори й усі допущені до них кандидати — не тільки Дмитро Медведєв, а й усі інші — патріоти Росії й узагалі справжні опозиціонери й серйозні люди. Навіть Андрія Богданова — головний анекдот цих виборів — Путін назвав прогресивним кандидатом. А от спостерігачам ОБСЄ, які відмовилися приїхати на вибори президента Росії через новий конфлікт із Центрвиборчкомом, нинішній глава держави відповів ще однією «домашньою заготівкою» в путінському стилі, порадивши їм учити дружину щі варити. І якщо це, очевидно, далеке від дипломатії висловлення російського президента не справило належного враження, то швидше за все тому, що до путінських висловлювань — про терористів, котрих треба мочити в туалеті, порада журналістові зробити обрізання — ми вже просто звикли.

Але до чого не звикли, то це до підвищеної уваги, яку Путін приділяє Україні. Він говорив про небажання українців вступати в НАТО, знову пригадав про горезвісні ракети, які можуть бути націлені на Україну в разі її приєднання до альянсу, пройшовся по українських політиках, які підписали «документик». Якщо пригадати, що все це було сказано буквально наступного дня після від’їзду з Москви українського президента, можна зробити висновок: усі спроби Віктора Андрійовича знайти спільну мову з Володимиром Володимировичем поки що не зустрічають взаємності. А для взаємності потрібно для початку докорінно змінити якщо не політичний курс, то його супровідне гасло.

Але не тільки це. Адже про Україну на цьому тижні згадав і майбутній президент. Дмитро Медведєв під час перебування в Новосибірську — знову ж таки на тлі російсько-українських переговорів про газову заборгованість — заявив про те, що Україні в будь-якому разі знадобиться фірма-посередник для закупівлі центральноазіатського газу. Це не просто холоднокровна характеристика реальності, це ще й заклик врахувати в цій реальності російські інтереси. Й, за великим рахунком, формула успіху для тих, хто хоче знайти порозуміння з новим російським президентом і... новим прем’єром — незавуальована зовнішньополітична орієнтація й розуміння енергетичних мотивацій Кремля й «Газпрому».