Хроніка відходу. Останнє звернення

В останні хвилини минулого року, президент Росії з’явився на телеекранах із телевізійним зверненням до росіян. За ідеєю, то й було прощальне новорічне звернення — наступного року до громадян цієї країни звертатиметься вже новий глава держави, а до української практики мучити телеглядачів зверненнями кількох народних улюбленців ураз росіяни не привчені. Або — поки не привчені. Але цікаво, що Путін, котрий подякував співвітчизникам за спільну роботу протягом останніх років, жодним словом не прохопився про те, що готується прощатися. Коли щось і було, то хіба легкий натяк, схожий на кінематографічні сніжинки, які падають на кремлівську ялинку...

Проте вже в Різдвяну ніч у храмі Христа Спасителя перший віце-прем’єр Дмитро Медведєв був на службі в гордій самотності, в оточенні дітей — як і належить національному лідерові. Сам національний лідер зустрічав Різдво на Вологодщині, у Великому Устюгу. Власне, це теж стиль Володимира Путіна — вирушати на Різдво в російську глибинку, вистоювати службу в одному з провінційних храмів, в оточенні простих людей, а не кремлівської знаті. Але річ, власне, не в цьому, а в мізансцені в головному храмі Росії. До останнього Різдва російські керівники стояли на патріаршій службі в групі — ніхто не виділявся, нікого спеціально не показували — той, кого могли б виділити, як я вже пояснив, був на іншій службі. А Різдво 2008 року стало, по суті, першим Різдвом нового президента Дмитра Медведєва — якщо тільки після обрання главою держави він не захоче проводити свято в одному з провінційних храмів, аби бути вже зовсім як Путін...

Утім, це все лірика. А фізика — рішення Басманного суду російської столиці про подовження арешту заступника міністра фінансів Росії Сергія Сторчака. Нагадаю, що арешт одного з найвпливовіших чиновників фінансового відомства й соратника віце-прем’єра і міністра фінансів Олексія Кудріна став одним із найгучніших виплесків міжкланової боротьби останніх років. Кудрін привселюдно засумнівався у вині свого заступника, заявив про його дуже високий професіоналізм і домігся побачення з ним. Справа Сторчака спричинила між Генеральною прокуратурою та її ж Слідчим комітетом конфлікт. Багато спостерігачів сприйняли його як неприхований тиск групи «силовиків» на впливового керівника міністерства фінансів — адже в новому уряді Віктора Зубкова Кудрін не тільки зберіг посаду, але й дістав крісло віце-прем’єра. Заарештований Сторчак міг стати для Кудріна таким же сигналом неблагополуччя, яким свого часу став заарештований Платон Лебедєв для глави ЮКОСу Михайла Ходорковсь­кого. І домогтися його звільнення було б для Кудріна не просто допомогою підлеглому, а швидше, питанням власного виживання. Проте зусиль віце-прем’єра й інших могутніх друзів Сторчака виявилося явно не досить.

Цікавий у цій історії строк, на який подовжене затримання заступника міністра фінансів, — до 9 квітня. Простіше кажучи, розібратися зі справою Сторчака пропонується вже новому президентові Росії — якщо в нього, зрозуміло, вистачить для цього впливу й можливостей і якщо він остаточно визначиться, з якими довколакремлівськими групуваннями можна буде не рахуватися після виборів глави держави. Питання про подовження затримання Сторчака вирішував знаменитий Басманний суд, який збагатив російський політичний сленг поняттям «басманне правосуддя», ухвалив основні рішення щодо затримання фігурантів справи ЮКОСу й координує свої дії з дуже авторитетними людьми в «силовому» групуванні (як відомо, головною постаттю в питанні затримання Михайла Ходорков­ського був тодішній генеральний прокурор і нинішній міністр юстиції Володимир Устинов — родич заступника голови адміністрації президента Росії Ігоря Сєчина). Тому ми можемо зрозуміти, що головною мотивацією рішення судів було прагнення дотримати ситуацію до президентських виборів у країні й вивести Володимира Путіна з-під відповідальності за визначення долі заступника Олексія Кудріна.

Тепер залишилося тільки дочекатися нових голосних арештів — якщо вони будуть, звісно. Адже одного Сторчака й іншого високопоставленого арештанта — генерала Бульбова, керівника Федеральної служби з боротьби з незаконним оборотом наркотиків, — «силовикам» буде явно не досить, щоб переломити процес передачі влади Дмитрові Медведєву й домог­тися від нового президента й його покровителів серйозних кадрових поступок. Саме найближчі місяці й можуть показати реальний потенціал «силовиків» — хоча я й не виключаю, що свій основний удар по противникові, який тимчасово восторжествував, вони готують на період не до, а після президентських виборів: зрештою, якщо не можна перешкодити Дмитрові Медведєву обратися й стояти в гордій самотності в храмі Христа Спасителя, то чому не можна перешкодити йому правити?