Холодна конфронтація

Температура відносин Києва та Бухареста в різні часи коливалася від зимових приморозків до весняної відлиги. Все залежало від того, як проходили переговори з болісних питань — великого політичного договору, договору про режим держкордону, делімітації континентального шельфу й виняткових економічних зон у Чорному морі...

Нині стрілка в барометрі українсько-румунських відносин установилася на оцінці «холодна конфронтація». В останній місяць із боку румунських політиків чуються обвинувачення в тому, що Україна «несерйозний партнер», який не дотримується правил добросусідства та міжнародних зобов’язань. Українські дипломати, у свою чергу, стверджують, що румунська сторона «як поганий актор переграє, й, осліплена емоціями, не в змозі повернутися до реального стану речей».

Приводом для обміну такими недипломатичними «люб’язностями» стала ситуація з відновленням Україною глибоководного судноплавного каналу в нижній частині Дунаю. Проте істинні причини конфронтації щодо Києва та Бухареста все-таки лежать у внутрішньополітичних подіях у Румунії.

Як і для України, для Румунії 2004-й — рік президентських виборів. І це відбивається на багатьох діях румунського уряду, зокрема, й зовнішній політиці. Щоправда, на відміну від Києва, який на зовнішньополітичній арені в передвиборний період безладно відступає й має іміджеві втрати, офіційний Бухарест розпочинає активні наступальні дії. І не в останню чергу тому, що багато румунів дотепер не можуть змиритися з втратою низки територій після Другої світової війни. У передвиборний період ці настрої й використовують низка кандидатів у президенти.

Адріан Нестасє, прем’єр-міністр Румунії й лідер Соціал-демократичної партії, — один із найімовірніших претендентів на пост глави держави. Мірча Джеоане, нинішній міністр закордонних справ, має дуже високі шанси зайняти крісло прем’єр-міністра, якщо перемогу отримає Нестасє. Серйозну конкуренцію кандидатові від соціал-демократів становить представник ультранаціоналістичної партії «Велика Румунія» Корнелій Вадим Тудор. Він активно вдається до реваншистських гасел, що не може не приваблювати частину виборців. Тому одне з головних завдань, що стоять перед командою Нестасє, — відвоювати ці голоси у «Великої Румунії». Зокрема, й на українському полі.

Відновлення Україною глибоководного судноплавного каналу в нижній частині Дунаю та розмежування континентального шельфу й виняткових економічних зон у Чорному морі стали фішками, які активно розігрує команда Нестасє. З липня, коли завершувалося відновлення каналу в гирлі Бистре, у румунських мас-медіа розпочався черговий етап антиукраїнської кампанії, що супроводжувався грубими нападками на українського посла в Румунії Теофіла Бауера. Україну звинуватили, серед іншого, в тому, що вона не дотримується духу добросусідських відносин, завдає шкоди екології тощо.

Утім, не одними лише передвиборними міркуваннями керується уряд Адріана Нестасє. Бухарест попутно намагається вирішити проблему, пов’язану з втратою Румунією статусу монополіста в сфері надання транспортних водних шляхів із Дунаю в Чорне море. Адже це, у свою чергу, веде й до зниження надходжень до румунського бюджету.

Прийнята румунами тактика передбачає інтернаціоналізацію проблемних українсько-румунських питань, щоб офіційний Київ знаходився під постійним пресом. Значною мірою румунській дипломатії вдалося досягти свого під час обговорення питання про відновлення Україною каналу Дунай—Чорне море в гирлі Бистре. (Правда, не без «допомоги» українських чиновників із Мінтранспорту, які, попри численні попередження, тривалий час не проводили роз’яснювальну роботу з міжнародними організаціями. У результаті українське МЗС змушене було в пожежному порядку латати діри на переговорах із міжнародними природоохоронними організаціями та країнами Європейського Союзу.) Для досягнення своєї мети румунська дипломатія активно використовує механізми НАТО й ЄС. І можливостей у румунів тут значно більше, ніж в українців: Румунія як член альянсу й кандидат на вступ до Євросоюзу постійно перебуває в переговорному процесі зі своїми євро-атлантичними та європейськими партнерами.

Активно домагаючись інтернаціоналізації проблемних українсько-румунських питань, румунські чиновники не соромляться перекручувати факти, як це, приміром, відбувається з подачею інформації про будівництво Україною каналу й нинішніх переговорів. Або, наприклад, історія з навігаційними буями, які в нижній частині Дунаю встановлювали українці: в очах румунських дипломатів ці позначки трансформувалися на «демаркаційні знаки».

Сьогодні румунські дипломати в діалозі з партнерами по ЄС і НАТО під час обговорення теми українського каналу наголошують на тому, що його відновлення може загрожувати безпеці Північноатлантичного альянсу. Цей аргумент, так само як і стогони румунських чиновників із приводу того, що отримання Румунією повноправного членства в НАТО стало причиною всіх подальших дій і конфліктів між Києвом і Бухарестом, здається швидше жестом розпачу. Адже Україна ще 2002 року заявила про те, що має намір приєднатися до системи колективної безпеки, на якій базується НАТО. Та й лист Костянтина Грищенка, адресований генсекові альянсу Яапу де Хооп Схефферу, де йдеться про те, що відновлення каналу не вплине негативно на стан безпеки в Європі, мав прояснити ситуацію. Втім, лист українського міністра закордонних справ був відправлений в Брюссель до заяви Віктора Януковича, ніби Україна не збирається вступати в НАТО. Без сумніву, такі передвиборні декларації кандидата в президенти грають на руку румунам, оскільки характеризують нашу країну як непослідовного партнера...

На тлі дипломатичних баталій навколо каналу в гирлі Бистре Бухарест прийняв рішення звернутися до Міжнародного суду ООН для розгляду там спірного питання про делімітацію континентального шельфу й виняткових економічних зон у Чорному морі. Це рішення не стало несподіванкою для Києва: вже з літа було зрозуміло, що румуни зробили ставку на суд. Тому, на відміну від ситуації з каналом, до судових баталій Київ виявився підготовленим набагато краще. Пропозиції з відстоювання українських інтересів заздалегідь були відправлені в РНБО, яка на своєму засіданні минулого вівторка їх прийняла. Втім, здається малоймовірним, що у вирішенні цієї суперечки будуть зайняті треті країни. Та, безумовно, суд негативно вплине на відносини Києва та Бухареста. Питання в тому, як надовго це затягнеться.

Допоки ж залишається сподіватися, що відносини «прохолодної конфронтації» між Києвом і Бухарестом довго не триватимуть і закінчаться після президентських виборів в Україні та Румунії. Адже не слід забувати, що саме під час перебування на чолі румунського уряду Адріана Нестасє був підписаний договір про режим державного кордону, а міністр закордонних справ Мірча Джеоане 2001 року виступив з ініціативою про встановлення українсько-румунського партнерства заради Європи. У протилежному випадку поліпшення двосторонніх українсько-румунських відносин можна досягти, використовуючи вагу й вплив ЄС (насамперед, Угорщини), НАТО, Сполучених Штатів. Однак використовувати ці важелі Київ зможе лише після того, як стабілізує та нормалізує свої відносини з цими партнерами.