ХОЧЕШ МИРУ — КУПУЙ УРАН?

13 грудня, 2002, 00:00 Роздрукувати
Bипуск № 48, 13 грудня-20 грудня 2002р.
Відправити
Відправити

Минулого вівторка Ірак задекларував відсутність на своїй території зброї масового ураження і програм її розробки...

Минулого вівторка Ірак задекларував відсутність на своїй території зброї масового ураження і програм її розробки. Відповідний документ іракські дипломати передали міжнародним експертам ООН та спеціалістам МАГАТЕ. США, всупереч оонівському протоколу, негайно документ експропріювали й оголосили, що повну його версію одержать лише п’ять країн — члени Ради Безпеки ООН. Решта — отримають решту...

Найбільший в Україні ННЦ «ХФТІ» (Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут») було створено 1928 року. Лев Ландау, у майбутньому нобелівський лауреат, із 1932 по 1935-й закладав тут основи школи теоретичної фізики, а за рік до його приходу в ХФТІ було організовано першу в СРСР кріогенну лабораторію. Ось відтоді і до наших днів основними офіційними напрямами діяльності ХФТІ були медицина і ядерна енергетика.

Коли і з якою метою у лабораторії ХФТІ, яка вивчала «мирний атом», було складовано високозбагачений уран — і досі глибока таємниця. З іншого боку — жоден розсудливий експерт ніколи не поручиться за абсолютну «мирність» будь-якого пострадянського дослідного інституту.

Так чи інакше, ті, кому було треба, про це дізналися дуже скоро. У буремні вісімдесяті Ірак став промацувати грунт навколо 165 фунтів (трохи менше 75 кг) харківського урану. У ще буремніші дев’яності про це дізналася ООН. Знає ООН — знає весь світ. «Було виявлено угоду про поставки до Іраку систем наведення і компонентів удосконалених ракет» — це The Washington Post про події восьмирічної давності. «Ми знайшли в Багдаді копію паспорта пана Оршанського і документи, що стосуються цієї угоди», — повідомив колишній інспектор ООН з озброєнь Тімоті Маккарті.

«Інспектори Організації Об’єднаних Націй з озброєнь в Іраку одержали документи, що свідчать про можливу контрабанду ядерних матеріалів із Харкова в Багдад» — це вже Financial Times додає олії у вогонь.

«Ми почувалися б набагато краще, якби позбулися цієї штучки», — а це торішній Commentary, що цитує Метью Бунна, колишнього радника Білого дому, який тоді ж, вісім років тому, наполягав на негайній купівлі Сполученими Штатами «цієї штучки». Не Оршанського, урану. Про Оршанського — згодом.

Того разу не склалося. Чому — незрозуміло, перша половина дев’яностих, м’яко кажучи, дуже спонукала всіх до продажу всього і вся, причому оптом і задешево. З нинішніх туманних натяків того ж таки Метью Бунна (він зараз працює в проекті «Приборкування атома» Гарвардського університету) випливає, що Україна практично дозріла: «Вони свого часу були готові нам допомогти, але тепер, можливо, уже не хочуть цього. Ми можемо лише сподіватися, що комусь, зрештою, вдасться зацікавити їх пакетом пропозицій, який дозволить змінити їхню відповідь із «ні» на «так».

Тепер, після 11 вересня і терору, оголошеного тероризму, проблема безпечного зберігання ядерних матеріалів знову постала на повен зріст. У кожному разі, саме на безпеці акцентують американці.

«Уран у Харкові, в кращому разі, дуже малою мірою стосується мирних потреб ядерної енергії України, до нього не торкалися більше десятиліття, — каже Вільям Поттер, директор аналітичного центру, який вивчав харківську лабораторію. — Він — основна ціль тероризму, й існує загроза «зламування».

«Ми говоримо про сировину для ядерного тероризму, яка зберігається на сотнях об’єктів у десятках країн, — каже колишній американський сенатор Сем Нанн. — В окремих випадках вся охорона зводиться до одного погано оплачуваного сторожа, який сидить усередині дротяної огорожі».

Володимир Лапшин, директор ННЦ ХФТІ, наполягає саме на «мирних потребах»: «Уран украй потрібний для розробки нового покоління комерційних паливних елементів для атомних електростанцій».

Щодо сторожа за дротяною огорожею — 1995 року Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) побудувало багатомільйонну систему безпеки для урану. 1999 року агентство закінчило роботу на подвійному сховищі: зовнішній шар із бетону, внутрішній — з укріпленої сталі, камери безпеки, високі паркани — усе як годиться. Мало того, один раз на місяць інспектори МАГАТЕ перевіряють схоронність харківського урану.

«З нашого інституту неможливо винести навіть один-єдиний міліграм», — стверджує заступник директора Олексій Єгоров. Але! Ніякого захисту від урядового рішення в нас немає, кажуть працівники лабораторії. «Жодна система у світі не може захистити від цього».

Пропозиції щодо продажу — так, визнає Лапшин, ось недавно американці зверталися. Але «...не ми це вирішуємо, це компетенція держави». Держава, судячи з туманних, знову ж таки, посилань західних ЗМІ, поки що не налаштована продавати харківський уран. Воно, звісно, уран — навіть збагачений — це не бомба. Але теж аргумент.

Можливо, тому офіційні представники США «не впевнені, що це останнє слово України. Хоча відносини Заходу з цією країною іноді бувають бурхливими, керівники України майже завжди стають на бік Сполучених Штатів і НАТО, коли треба прийняти рішення про демонтаж і знищення систем зброї, які вважаються потенційно небезпечними з погляду розповсюдження», вважає The Washington Post...

Юрій Романович Оршанський конкретно зацікавився Іраком 1991 року. Приблизно через рік Юрієм Романовичем, у свою чергу, зацікавилися спецслужби як мінімум трьох держав — Іраку, США і з невеликим запізненням —України. Було чим цікавитися — східноукраїнська фінансова група «Монтелект», гарно і на західний слух перейменована з «Монтажелектро», фактично стала монополістом в україно-іракській торгівлі різного роду обладнанням. Якщо й були у «Монтелекту» в Україні конкуренти, то інтереси їхні в Іраку практично не перетиналися. Зв’язки і можливості Оршанського на той час були величезні — асоціація «Монтажелектро» за радянських часів об’єднувала понад 150 підприємств і десяток радянських міністерств. В українські часи можливості «Монтелекту» всохли ненабагато: більш як 70 підприємств, серед яких лише в Харкові — «ХТЗ», «Хартрон», «Моноліт», «ХЕМЗ» та інші.

Після виявлення згаданою інспекцією ООН у Багдаді копії паспорта Оршанського і співвіднесення її з можливою ядерною угодою західні спецслужби зацікавилися Юрієм Романовичем уже всерйоз і надовго, що, втім, аж ніяк не позначилося на діяльності «Монтелекту». А на всі запитання Юрій Романович відповідав так само, як відповідає зараз:

«Что касается торговли оружием, вот я хочу рассказать, я возглавляю, кроме всего, промышленно-финансовую группу «Монтэлект». Она не является юридическим лицом. Она не может покупать-продавать, она не может перевозить ничего через границу. Она является «менеджером» украинцев, которые в рамках этой группы ищут себе работу. А я возглавляю эту группу как президент — я нахожу работу людям. А потом, когда они оформляют контрактные отношения, работает другая уже норма — их юридическое лицо вступает в контакт с государством о праве продолжения, выполнения работы и так дальше. Это уже не мои вопросы…» (З інтерв’ю медіа-групі «Об’єктив».)

Хвиля в західних і вітчизняних ЗМІ пішла з легкої руки журналу Commentary, який улітку 2001 року опублікував дослідження про порушення режиму санкцій проти Іраку. Дослідженнями займалися експерти проекту Wisconsin на основі аналізу неопублікованих документів і звітів інспекторів ООН. Йдеться про інспекції по 98-й рік «з виконання завдання міжнародного співтовариства щодо пошуку та знищення зброї і технологій озброєнь масового знищення».

З публікації випливає, що Юрій Оршанський особисто причетний до нелегальної передачі Іраку в лютому 1995-го трьохсот сторінок технічної документації виробництва літаків Су-25 і вертольотів Мі-17.

Юрій Оршанський: «Значит, производство этих машин — потому что это для меня вопрос не новый, поэтому я так легко — я почитал книжечки. Су-25 выпускались Грузией и Россией, Украиной они не выпускались, это вы тоже знаете. И вертолеты тоже. И не ремонтировались в Украине. Но речь об этом шла. Нас просили — нас, Украину — это, вот, кстати, не в 95-м году, это было тоже где-то в те же года, помните, я рассказывал, что вот такая идея, такая, можем ли мы построить предприятие по ремонту самолетов. Я получил официальное письмо в «Монтэлект» и начал искать, кто может. Нашел. И направил, что, да, мы можем спроектировать, и направил запрос в контроль. Контроль сказал, что в Ираке такое предприятие строить нельзя. Процесс отпал. Но вокруг него танцкласс продолжается. И еще может по другому поводу начаться танцкласс. Есть желание, есть деньги…». (МГ «Об’єктив»)

Один з авторів публікації в Commentary, Келлі Матц, уже після виходу статті заявила на радіо «Свобода»: «Не можу з упевненістю сказати, що українським урядом справді впроваджено суворий контроль за торговими відносинами з Іраком. Однак деякі операції з іракською стороною реалізовані без участі української влади. Хоча 95-го року виникла справа про поставки вертольотів, літаків та іншої військової техніки Іраку. Йдеться про очевидне порушення ембарго, і не виключено, що це було відомо українській владі і було здійснено Оршанським. З упевненістю можна сказати, що українські підприємці торгують з йорданськими фірмами, які мають контакти з іракськими компаніями».

Естафету в жовтні нинішнього року підхопив US News & World Report. Журнал оприлюднив інформацію про прагнення США придбати в ХФТІ «поклади» урану — через побоювання, щоб він не потрапив до рук іракцям. А потрапити, пише журнал, він може за посередництва почесного консула Іраку в Харкові Юрія Оршанського! Можливим провокатором такої думки виступив сам Юрій Оршанський, який в інтерв’ю виданню «Дефенс-експрес» (27.06.2001) необережно заявив: «Навіть якщо вони захочуть робити атомну бомбу, ми будемо це досліджувати. Оскільки, може, через 50 років ми запропонуємо свої послуги. Тобто, я ще раз підкреслюю, — ми досліджуємо все, що хоче Ірак».

Юрій Оршанський більше не почесний консул. Наполегливість американців зіграла свою роль, хоча сам Юрій Романович вбачає причину не в цьому:

«На мой взгляд, это могло интенсифицировать процесс, но он был плановый. Консульство свои функции уже полгода не выполняет как консульство. Я занимаюсь содействием развитию торгово-экономических, научных и культурных связей, но для этого не нужно быть консулом. Это обставлено в прессе как наказания меня. Но скажем так, если вы выполняете на своей службе три обязанности, и одна из них отпала, это наказание? Категорически нет. Но так удобно читать сегодня».

Позбавлення статусу ініціювала українська сторона: МЗС України звернулося в диппредставництво Іраку зі спеціальною нотою; іракська сторона, недовго думаючи, прийняла відповідне рішення.

«Дзеркало тижня», аналізуючи причини прагнення МЗС на державному рівні відмежуватися від діяльності Юрія Оршанського, писало, що Оршанський неодноразово мав конфлікти з відповідними органами через незнищенний потяг до експорту продукції подвійного призначення. Юрій Оршанський, аналізуючи статтю в «ДТ», відповів: «Что касается «Зеркала недели», то, что так сказать, эта статья в «Зеркале недели», что, она заказная, ну, оно, ну, знаете, ну, человек, который даже не сталкивался с такими вот событиями, он скажет, что что-то здесь не так. Первое лицо королевства так обзывать, так говнять нельзя. Это аморально. И позволять это нельзя делать. У меня с Кучмой так сказать… Я не могу сказать, что мы с ним хорошие знакомые и так далее, у меня масса с ним несогласий. Но я сейчас вместе с ним, потому что так нельзя. Значит, если он является лидером государства, то есть какой-то предел того, что можно говорить. Тем более что это все — неправда. А вокруг неправды раскручиваются персональные оскорбления главы государства. Я не знаю, я бы на его месте где-то минут на двадцать снял бы погоны президента, потрусил бы эту мадам Мостовую, потом вернулся б, снова их одел и продолжал бы править государством». (МГ «Об’єктив»).

Це ще нічого. На прохання прокоментувати останню в часі статтю в The Washington Postна ту ж таки тему Юрій Романович відгукнувся миттєво: «Обращайтесь в ту психиатрическую клинику, откуда это исходит! В Украине мозгов не осталось — вывезены. Осталась толпа. А для толпы я комментария давать не буду»…

Декларація Іраку про відсутність зброї масового ураження і програм її розробки розбита на «відповідні розділи» і «розподілена» між спеціалістами й організаціями американського «розвідувального співтовариства», — повідомив у вівторок на брифінгу у Вашингтоні прес-секретар Білого дому Арі Флейшер. «Іракська доповідь дуже об’ємна, і більша її частина написана арабською мовою». Тож «вивчення займе значний період часу».

У документі, вважають аналітики, окрім іншого, міститься засекречений раніше список країн і компаній, що співробітничали з Іраком. «Ми читатимемо доповідь дуже уважно», — пообіцяв Арі Флейшер...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Ентер або кнопку нижче відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК