Химерні візерунки Еммануеля Макрона

22 січня в німецькому Аахені Еммануель Макрон і Ангела Меркель скріпили договором свою відданість справі франко-німецького примирення та посиленого співробітництва.

Це має стати прикладом і зразком відповідальності для решти європейських держав. Паралельно президент ініціював з 15 січня у Франції великі національні дебати, які мають вказати розхитаній амбітними реформами й жорсткими протестами країні, в якому напрямку їй рухатися. Два напрямки, європейський і внутрішньофранцузький, продовжують переплітатися у політичних пріоритетах французького президента химерними візерунками.

Угода в Аахені декларує подальше посилення співробітництва Франції та Німеччини в зовнішній політиці (готовність Парижа посприяти, щоб Берлін отримав власне місце в РБ ООН), обороні (розробка спільних підходів до продажу зброї третім країнам), торгівлі (рух до створення франко-німецької економічної зони), науці, молодіжних обмінах, а також щодо подальшого розвитку франко-німецької двомовності серед громадян обох країн.

Символічно навантаженій Аахенській угоді закидають невисоку амбітність щодо конкретних зобов'язань, покладаючи відповідальність передовсім на пані Меркель. Канцлерка традиційно обережно ставиться до амбітних реформаторських проектів Макрона, довго й прискіпливо розглядає їх і лише частково погоджується з деякими ініціативами, на кшталт спільного бюджету єврозони чи посилення оборонного співробітництва. У принципі, Макрон хотів підписати таку угоду ще торік, з нагоди 55-річного ювілею основоположної франко-німецької Єлисейської угоди 1963 року. Та безкінечний німецький коаліційний процес змусив пожертвувати красивою датою і обмежитися 2018 року скромнішою Декларацією. А в січні 2019-го сам Макрон, тріумфальне реформаторство якого сповільнили протести, відмовився від європейських проривів до закінчення виборчого періоду в ЄС і задовольнився декларативними цілями.

Втім, оскільки з виходом Великої Британії радикально послаблюється крило держав, які бачать цілями ЄС економічну співпрацю та вільну торгівлю, підтримують подальше розширення, а в справі безпеки й оборони незмінно покладаються на НАТО, навіть декларативні угоди на кшталт Аахенської дозволяють зафіксувати зсув пріоритетів та претензії на визначення нового порядку денного для Європи. У цьому разі Франція і Німеччина намагаються повернутися до джерел, до візії про франко-німецький "двигун" європейської інтеграції, який потягне за собою решту машинерії та членів ЄС.

Однак такий символізм промовляє не до кожного європейського серця. Попри те що на франко-німецьке примирення, зафіксоване в Єлисейській угоді, зазвичай посилаються як на ідеологічне чи моральне підґрунтя європейської інтеграції, контекст європейського проекту останніми роками докорінно змінився. І справді, ЄС 28 країн сьогодні - це вже не ЄС шести країн-засновниць, кожна з яких могла б знайти той чи інший зв'язок зі спадком імператора Карла Великого, що, власне, коронувався в Аахені. Вони нерідко черпають своє європейське натхнення з інших уявлень, починаючи, приміром, з класичної античності. І міфологізація Єлисейського договору на тлі актуальних конфліктів і розламів у Європі для них - це всього лише інструментальний акт. Іншими словами, те, що 56 років тому було проривом і гідним пошанування вчинком європейського масштабу, нині в багатьох європейських столицях викликає спротив франко-німецькому дуету.

Звісно, найбільше галасують політики-популісти і радикали. Але доволі чітко побоювання проєвропейського крила висловив президент Європейської Ради Дональд Туск, який на святі франко-німецької дружби польською мовою заявив: "Буду відвертим: сьогодні Європа потребує чіткого сигналу з Парижа й Берліна стосовно того, що посилена співпраця у менших форматах не є альтернативою співпраці Європи як цілого". Цікаво, що сам Макрон і його міністри близько місяця тому дуже різко відреагували на діяльність т.зв. Нової ганзейської ліги з північних та балтійських країн ЄС, за участі, зокрема, Швеції та Нідерландів, як на проект, що не сприяє єдності ЄС.

Якщо на європейському фронті доводиться обмежуватися деклараціями, то внутрішня ситуація у Франції вимагає від президента рішучих дій. Форсована програма реформ, що впроваджується з 2017 року, мала створити підґрунтя для міцної позиції Франції у реформованій Європі, яка виконує погоджені правила, підкріплює власні глобальні амбіції сталим економічним зростанням і є джерелом нових ідей на противагу євроскептицизму. Як стверджує речник уряду, наразі зі 140 реформаторських пропозицій, окреслених у передвиборній програмі, 70 уже здійснено і 50 принаймні розпочато. Однак протести "жовтих жилетів", які не вщухають з листопада, перервали переможний реформістський бліцкриг Макрона і змусили президента перейнятися утриманням досягнутих позицій і пошуком нової стратегії.

Після того як скасування податку на дизельне пальне, який став формальним тригером протестів, не справило на протестувальників бажаного враження, президент у грудні звернувся до нації, запропонувавши набір заходів для поліпшення купівельної спроможності найбільш уразливих верств. Він узяв зобов'язання підняти на 100 євро мінімальну заробітну плату, скасувати оподаткування пенсіонерів, які отримують менше ніж 2000 євро на місяць, скасувати оподаткування понаднормових робочих годин і новорічного бонуса до зарплати тощо. Усі ці заходи негайно створили в бюджеті чималу діру розміром близько 10 млрд євро, чим поставили під питання європейські зобов'язання Франції щодо фіскальної дисципліни. Втім, інституції ЄС, принаймні на півроку, заплющили очі на очевидну перспективу французьких фінансових порушень, тож угамувати найменш войовничих громадян вдалося порівняно невисокою ціною. А підрахунки незалежних інституцій показали, що пропоновані заходи збільшать купівельну спроможність 75% домогосподарств у середньому на 440 євро.

Макрон навіть повернув 8% власного рейтингу: у першій половині січня той піднявся до 27-28%, а на кінець місяця становив уже 31. Підтримка протестувальників з боку незалучених французів поволі знижується (від 68% у листопаді до 53 у січні). Ба більше, популізм "жовтих жилетів" переманює прихильників не так Макрона, як радикальної правої і лівої парламентської опозиції, непрямо підігруючи французькому президентові. Однак про перемогу і подолання кризи говорити зарано. Протести стабільно тривають, хоча вже не настільки масові (на останніх вихідних - 69 тисяч людей), і все ще з випадками насильства. Їхня спочатку доволі хаотична програма потрохи викристалізовується. Так, Прісцилла Людоскі, одна з лідерок "жовтих жилетів", минулого тижня опублікувала петицію з основними ідеями руху на поточному етапі: зниження податків, зменшення заробітної плати для чиновників і депутатів, запровадження референдумів за народною ініціативою задля внесення чи скасування будь-якого закону, внесення змін до Конституції або щоб відправити у відставку міністра. Цей традиційний популістський набір вказує на те, що представники руху недвозначно підтримують пряму демократію у її найпримітивнішому розумінні.

Відтак 13 січня Макрон зробив наступний крок: ідучи слідами президента Міттерана і Саркозі, написав проникливого "Листа французам". Не для того, щоб кожному громадянину Франції розіслати поштою рукописний примірник (деякі ЗМІ порахували, що така акція обійшлася б державному бюджету в 10 млн євро). Цим символічним листом він започаткував наступний етап виходу з політичної кризи - великі національні дебати. Такі консультації мають відбуватися на спеціально створеному інтернет-порталі (https://granddebat.fr), а також у меріях французьких міст та містечок з 15 січня до 15 березня. Передбачається, що кожен громадянин зможе висловити свою думку з 35 нагальних політичних питань, які стосуються розміру податків, переходу до більш екологічної політики, справедливої структури держави, форм і способів соціального забезпечення, та будь-чого, що їх хвилює.

Таким чином, на противагу радикальному популізмові "жовтих жилетів", Макрон пропонує формат консультативної демократії, яка дає громадянам дорадчий голос, а президент, щоб не відірватися від потреб народу, готовий почути кожного, однак здійснює владу професійно, у межах повноважень державної структури. Наразі не до кінця зрозуміло, як із хаосу багатьох пропозицій (а за перші тижні таких зареєстровано вже 300 тисяч) вдасться виокремити чіткі й здійсненні політичні напрями. Однак Макрону вдалося виграти трохи часу на цю чи не останню спробу врятувати свою програму реформ. Тож проведення загальнонаціонального діалогу перетворилося на основний пріоритет, і в наступні два місяці президент планує об'їхати з десяток французьких регіонів, щоб стимулювати процес.

Великою амбіцією дебатів є укладення нового суспільного договору для виходу з гострої політичної кризи. І поки французький президент слухає голос народу, програму реформ частково поставлено на паузу. Розробка і деталізація пенсійної реформи, допомоги на випадок безробіття або нових ініціатив у галузі біоетики тривають на технічному рівні, а от, скажімо, реформу державної служби уряд поки що пригальмував. Остання серед іншого передбачає звільнення понад 120 тисяч працівників публічного сектора, тому впровадження її в такий нестабільний період може виявитися самовбивчим.

Паралельно французький уряд сповільнив і свій європейський порядок денний, відкладаючи до березневого завершення дебатів і початок кампанії з виборів до Європарламенту, які відбудуться 26 травня. Європейські партнери з ліберального блоку ALDE дедалі голосніше нарікають на прокрастинацію макроністів, які не поспішають ні підписувати спільну передвиборну хартію, ні брати участь у пан'європейській кампанії. Це підважує перспективи їхньої амбітної мети здобути на євровиборах другий результат після консерваторів: власне, такі сподівання на пан'європейську реконкісту лібералів з'явилися після блискучої перемоги Макрона 2017 року.

"Вперед, республіко!" скромно зосереджується на роботі в межах національних кордонів і вибудовуватиме коаліцію вже з огляду на отримані результати. Ба більше, саме дебати мають дати партії нові ідеї щодо політичної програми на національному і політичному рівнях. Однак уже можна сказати, що серед основних цілей будуть не так ліберальні цінності відкритого суспільства у звичному сенсі, як відновлення суверенітету ЄС як автономного гравця світової системи, а також надання йому більшого соціального виміру "Європи, яка захищає". Наскільки зміниться програма Макрона в результаті консультацій і чи вистоїть принциповий ліберально-проєвропейський підхід під впливом потужних популістських хвиль, залишається найбільшим питанням. А тим часом політичне життя у Франції, як видається, пригасло до весни.