День егейського бабака

15 червня, 2020, 14:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чому загострилися греко-турецькі відносини

День егейського бабака
© anna-news.info

З початком російської агресії проти України і підважуванням регіональної безпеки у Східній Європі та Причорномор'ї неважко було передбачити, що й інші держави захочуть випробувати на міцність міжнародний порядок та посилити свою регіональну роль.

Особливої уваги заслуговує Східне Середземномор'я, де як ніколи раніше захиталося позірне примирення між Грецією і Туреччиною. На поверхню вкотре вийшли задавнені й приморожені, однак нікуди не зниклі конфлікти навколо ключових питань територіального контролю, зон впливу та меж національного суверенітету. Не обійшлося й без ремінісценцій у справах історичної пам'яті з національною ідентичністю та інновацій, пов'язаних із кризою біженців.

Утім, протягом останнього року традиційний двосторонній вимір конфлікту отримав ширший контекст. Ідеться про стратегічний курс Туреччини на посилення регіональних позицій і творення зони впливу у Східному Середземномор'ї. На додачу до активного залучення до конфліктів у Сирії та Лівії, цьому має сприяти й утвердження Туреччини на морі. Цей, раніше другорядний, напрям військового і стратегічного мислення останнім часом популяризується як концепція "блакитної батьківщини".

У травні 2020 Туреччина оголосила, що десь упродовж наступних 3–4 місяців відправить свій корабель на пошуки нафти й газу у спірні з Грецією води. Міністр оборони Греції на це заявив, що його країна буде захищати свою територіальну цілісність усіма можливими способами, включно зі збройним опором. Паралельно Афіни поспішно проводять переговори з Римом та Каїром, щоб визначити розподіл виключних економічних зон із Італією та Єгиптом. Заява Туреччини спирається на підписаний торік у листопаді Меморандум про взаєморозуміння з Урядом національної єдності Лівії про розподіл виключних економічних зон, з ігноруванням Греції, острови якої (включно з найбільшим Критом) містяться власне між Лівією і Туреччиною.

Це остання реінкарнація півстолітніх уже суперечок із Грецією навколо територіальних вод, континентального шельфу, повітряного простору, розподілу сфер авіаційної відповідальності, мілітаризації найбільш східних грецьких островів, розміщених фактично впритул до континентальної Туреччини, та приналежності "сірих зон" (дрібних острівців і скель, не згаданих поіменно в наявних міжнародних договорах). Вирішення усіх цих питань визначатиме розподіл контролю над Егейським морем: і судноплавного, і повітряного. І звісно контролю над видобутком природних ресурсів.

Абсолютна більшість островів Егейського моря належить Греції, і якщо територіальні води навколо кожного острова розширити до максимального, відповідно до Конвенції ООН з морського права, обсягу в 12 морських миль, то її контроль стане ледь не тотальним. Утім, Туреччина категорично відмовилася підписувати цю Конвенцію й наполягає на політичному вирішенні конфлікту, зважаючи на географічну унікальність ситуації Егейського моря та принцип справедливості. Десятиліттями Туреччина періодично посилає у спірні води дослідницькі кораблі, залітає у спірний авіапростір літаками чи навіть намагається поставити турецький прапор на неподілених морських скельках, оголосивши потенційне розширення Грецією територіальних вод до 12 морських миль приводом до війни.

Інша проблемна зона в територіальних відносинах між Грецією і Туреччиною актуалізувалася в березні: йдеться про умовно "рухомий" сухопутний кордон між державами вздовж річки Еврос, русло якої постійно змінюється. Однак останніми роками Греція почала будувати стаціонарну стіну, передовсім через проблему міграції. У березні Туреччина, попри угоду щодо біженців від 2016 року, стимулювала тисячі біженців переходити кордон з ЄС саме через Еврос у Грецію. Після масової антимігрантської операції Греція взялася будувати ще одну ділянку стіни поблизу міста Ферес, викликавши протести турків. Наприкінці травня у британській пресі прокотилися чутки, що на одному з островів річки укріпився турецький загін. Ця новина викликала додаткове тертя, хоча зрештою обидва уряди оголосили цю інформацію фейковою й наразі зменшили рівень напруги до вирішення технічних питань.

Зрештою, не обійшлося і без історичної політики. 29 травня 2020 року, у 567 річницю захвату Константинополя, в колишньому соборі Святої Софії в Стамбулі, де ще з 1934 року функціонує музей, прочитали переможну суру з Корану. Це викликало однозначно негативну реакцію грецького МЗС і не менш різку реакцію у відповідь турецької сторони. Ще за тиждень Ердоган висловив побажання, щоб Ая-Софія в осяжному майбутньому відновила своє функціонування як мечеть.

Ці три тенденції останніх місяців увінчують загальний процес деградації греко-турецьких відносин упродовж останніх п'яти років. Спочатку забуксували всі примирницькі ініціативи. З масштабних можна згадати чергову спробу возз'єднання Кіпру, яка вкотре завершилася невдачею, попри активне сприяння ООН та інших міжнародних партнерів. З дрібніших, суто двосторонніх справ - не вдалося (попри особисте залучення прем'єр-міністра Греції) домовитися про відкриття закритої турецьким урядом ще 1971 року православної теологічної школи на стамбульському острові Хейбеліада, життєво необхідної для нормального функціонування Вселенського патріархату.

На додачу, нагромаджувалися локальні інциденти: надання Грецією політичного притулку вісьмом турецьким офіцерам після спроби державного перевороту в липні 2016 року; відмова Туреччини від двосторонньої угоди про реадмісію; арешт двох грецьких солдатів поблизу сухопутного кордону Греції й Туреччини; інтенсифікація турецьких залітань у спірний повітряний простір над грецькими островами Егейського моря; відправка до Кіпру турецьких бурових кораблів на пошуки газу; відмова Греції демілітаризувати 16 із 23 найбільш східних островів під приводом безпекової загрози тощо. Зрештою, державний візит Ердогана до Афін у 2017 році підважив сподівання на позитивний порядок денний, коли турецький лідер запропонував "модернізувати" Лозаннський договір 1923 року - наріжний камінь стабільності кордонів між Грецією та Туреччиною.

Втім, це локальне загострення не лише відбиває нову турецьку стратегію. Воно позначає перерозподіл сил у регіоні Східного Середземномор'я. Зокрема за останні роки безпрецедентно поліпшилися греко-американські відносини (на тлі різкого погіршення американо-турецьких), внаслідок чого в поточному витку конфлікту США відверто підтримують грецьку позицію. По-друге, посилилися локальні коаліції для пошуку й видобування нафти та газу і розбудови газопроводу EastMed із Кіпру до Європи (проєкт Греції, Кіпру та Ізраїлю, підписаний у червні 2019 року), додатково піджививши побоювання Туреччини. По-третє, має місце тісне переплетіння греко-турецьких негараздів із конфліктами в Лівії та Сирії і присутніми там гравцями й коаліціями.

Не дивно, відтак, що 11 травня міністри закордонних справ Греції, Єгипту, Кіпру, ОАЕ і Франції засудили порушення Туреччиною повітряного простору Греції та її політику з направлення в Грецію біженців. А у відповідь наразилися на звинувачення турецького МЗС у творенні хаосу та нестабільності в регіоні.

Всі статті автора читайте тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК