Грузинська троянда — емблема печалі

Президент Грузії Михайло Саакашвілі запропонував провести 5 січня 2008 року дострокові президентські вибори й одночасно плебісцит, щоб народ визначив час проведення парламентських виборів — весна чи осінь 2008 року. Ці несподівано озвучені ініціативи — спроба грузинської влади розв’язати політичну кризу, що виникла після того, як минулої середи загін спецпризначення з допомогою сльозогінного газу, водометів, гумових куль і кийків розігнав мітинг прибічників опозиції. Для багатьох грузинів те, що сталося 7 листопада, перегукується з подіями 9 квітня 1989 року, коли радянські солдати на тбіліських вулицях орудували саперними лопатками, розганяючи мирну демонстрацію.

Нині в Грузії оголошено надзвичайний стан. Запроваджено також цензуру для ЗМІ і припинено роботу двох грузинських телекомпаній — «Імеді» та «Кавкасіа». Влада апелює до закону і каже, що її дії — цивілізовані, адже навіть у країнах розвиненої демократії не гребують використовувати сльозогінний газ і гумові кулі для розгону демонстрантів. Але жорсткість заходів, вжитих проти протестантів, та ігнорування владою думки меншості примусили по-новому подивитися на події в Грузії. І в багатьох розвіяли ілюзії щодо демократичності режиму Михайла Саакашвілі.

Багатотисячні мітинги прибічників об’єднаної опозиції розпочалися у Тбілісі минулої п’ятниці. Це була перша така масова акція протесту після революції троянд 2003 року. Вона почалася з вимог провести парламентські вибори навесні наступного року (як було передбачено конституцією до внесення поправок парламентом Грузії), змінити виборче законодавство і звільнити політв’язнів. Учасники акції влаштовували «коридори ганьби» для чиновників міністерств, а деякі експресивні політики оголосили голодування. Влада готова була шукати компроміси щодо виборчого законодавства. Але категорично відмовлялася переносити дату парламентських виборів, які мали відбутися паралельно з президентськими восени наступного року.

Пізніше вимоги опонентів Саакашвілі стали радикальнішими. Лідери опозиції свідомо пішли на загострення ситуації і зажадали відставки президента Михайла Саакашвілі, що його колишні соратники обвинувачують у корупції і в авторитаризмі. Заодно опозиціонери почали говорити про те, що Грузії необхідна парламентська форма правління. Учасники мітингу мали намір у середу встановити на площі біля парламенту намети, плануючи сидіти доти, доки досягнуть своєї мети.

Проте Михайло Саакашвілі віддав наказ розігнати протестантів і запровадив у країні надзвичайний стан.

Важко знайти логічне обґрунтування вибору силового сценарію з боку президента замість пошуку через діалог із опозицією компромісу. Принаймні пояснення, озвучене у телезверненні Михайла Саакашвілі, — буцімто необхідно відновити рух транспорту на вулицях міста, — вкрай недолуге. (Пригадується, 2001-го українська влада так само пояснювала знесення у Києві наметового містечка, встановленого під час акції «Україна без Кучми».) Важко пояснити все, що сталося, і відомим південним темпераментом, коли емоції часто беруть гору над розумом.

Адже опозиція, хоча й збирала багатотисячні мітинги, — усе ж не становила справжньої загрози ні для влади Саакашвілі, ні для безпеки країни. Хоча б із тієї причини, що грузинська опозиція, не маючи харизматичного лідера, роз’єднана і в політичному сенсі слабка. У десяти політичних партій та рухів — лише одна спільна мета: домогтися дострокового звільнення Саакашвілі з президентської посади. Проте цей намір до останнього часу був нездійсненним, незважаючи на вирування емоцій на тбіліських вулицях і фінансову підтримку Бадрі Патаркацишвілі. Адже, незважаючи на невдоволення грузинів владою, спровоковане низьким рівнем життя, безробіттям і нерозв’язаними проблемами Абхазії та Південної Осетії, особистий рейтинг Михайла Саакашвілі залишався незмінно високим. Ця популярність, яка багато в чому підживлюється перманентною кризою в грузино-російських відносинах, не знижувалася навіть в умовах постійних звинувачень його в корупції.

Тепер саме цими обвинуваченнями опозиція обґрунтовувала свою вимогу відставки президента. Але, очевидно, для більшості грузинів цього було вочевидь замало. Інакше кількість учасників мітингу на проспекті Руставелі не зменшувалася б: якщо в перший день на заклик лідерів опозиції у Тбілісі поблизу парламенту зібралося близько ста тисяч людей, то в наступні дні протестантів біля будинку парламенту було всього кілька тисяч. Але жорсткі дії влади майже напевно стануть каталізатором об’єднання опозиції і послужать приводом до мобілізації її прибічників.

Оточення Саакашвілі говорить про втручання Росії і стверджує, що в основі рішення вдатися до спецзагону лежить страх істеблішменту перед повторенням подій 1991—1992 років, коли протести проти президента Звіада Гамсахурдіа вилилися в громадянську війну. Інша річ, наскільки обґрунтованим був страх влади. Можливо, мають рацію ті, хто стверджує, що президент справді боїться опозиції, яка в його очах є серйозною політичною силою. Тим часом інші вважають, що Саакашвілі побоюється можливої спілки «вуличної опозиції» з «мовчазною опозицією» із парламентської більшості...

Після того як стало відомо про розгін прибічників опозиції загоном спецпризначення, «ДТ» спробувало зв’язатися з низкою відомих грузинських опозиціонерів, щоб дізнатися про їхні дальші плани. Леван Бердзенішвілі від коментарів відмовився, пославшись на те, що його звинувачують у шпигунстві і його телефонна розмова може бути використана проти нього. Тіна ХІДАШЕЛІ, один із лідерів Республіканської партії, навпаки, люб’язно погодилася в четвер уранці відповісти на запитання «ДТ».

— Пані Хідашелі, які наступні кроки планує опозиція?

— Ми продовжимо свою боротьбу з режимом Саакашвілі. Проте ми не хочемо ризикувати життям людей. Саакашвілі здатен на все, але ми не допустимо, щоб він віддавав наказ стріляти у власний народ. Тому вчора вночі, після того, як стало відомо про запровадження надзвичайного стану, ми зробили заяву, щоб люди не виходили протестувати на вулиці. Того дня, коли надзвичайний стан буде скасовано, ми продовжимо.

— Які сьогодні вимоги опозиції?

— Всі вимоги, з якими ми розпочинали маніфестацію, залишаються в силі — це проведення парламентських виборів навесні наступного року, і ми доб’ємося, що вони дуже скоро відбудуться. А що стосується відставки президента, то це вимога народу. І чим швидше Саакашвілі це зрозуміє, тим буде краще. Адже Саакашвілі розігнав не опозицію, він розігнав народ. Чому? Тому що він диктатор. Ми про це вже чотири роки говоримо. Однак ніхто не хотів нас слухати, ніхто не хотів бачити очевидне. Вчорашніх подій було достатньо, щоб весь світ, а особливо Вашингтон, зрозумів, із ким вони мають справу. Подивимося, як вони тепер зможуть постояти за свою «дитину».

Країни демократичної спільноти повинні примусити нашого диктатора призначити парламентські вибори. У мене зараз великі надії на Вашингтон. На жаль, тільки американці можуть вплинути на Саакашвілі... Ви, українці, знаєте, що у виборах немає нічого страшного. У вас уже двічі після революції були вибори. На жаль, грузинський народ, напевно, не заслужив такого президента, як Ющенко, який створив найголовніше, що у вас є після революції, — основи демократії. У нас поки що фасади, за якими нічого немає.

— Михайло Саакашвілі каже, що за організацією акцій протесту грузинської опозиції стоять російські спецслужби. Багатьох ваших колег уже обвинувачують у зв’язках із їхніми працівниками...

— Якщо він справді так думає, то це його проблема. У Грузії немає серйозних проросійських політичних партій. Ті ж, котрі є, — маргінальні. Проросійська ідея непопулярна в грузинському суспільстві. Зараз Саакашвілі використовує все, щоб показати: ми, влада, погані, але опозиція ще гірша за нас. Це його тактика. Події ж другого листопада, коли тисячі людей вийшли на вулиці Тбілісі, засвідчили, кому вірить народ. Саакашвілі не має політичного майбутнього в Грузії.

* * *

Хоч би якою була мотивація Саакашвілі, його рішення розігнати мирно мітингуючих політичних опонентів не співвідноситься з принципами демократії, про прихильність до яких так часто любить казати грузинський президент. Адже діалог влади й опозиції, хоч би якою слабкою і маловпливовою вона була, — неодмінний політичний атрибут кожної країни, що входить у такі організації демократичної спільноти, як ЄС і НАТО, членом яких бачить Грузію в майбутньому Михайло Саакашвілі. Тепер же в демократичному розвитку цієї південнокавказької країни зроблений крок назад, який ще більше віддалив Грузію від її стратегічної мети — членства в Європейському Союзі й Організації Північноатлантичного договору.

Застосування настільки жорстких засобів для розгону прибічників опозиції — тривожна ознака того, що Михайло Саакашвілі, котрий використовує демагогічну риторику, ступив на шлях авторитаризму. Так, Саакашвілі зміцнює Грузію як державу. Але робить це за рахунок демократії. Чого варте хоча б рішення про припинення роботи телекомпаній «Імеді» та «Кавкасія» і те, якими методами це здійснювалося. (2004-го в Україні такого собі не дозволяли ні президент Кучма, ні прем’єр Янукович: попри судові рішення, «5 канал» відстояв своє право працювати.) Хоча, визнаємо, і до цих подій методи управління Саакашвілі, його боротьба з опозицією слабко співвідносилися з нормами, властивими демократичному суспільству і правовій державі. Саме це дало підстави західним експертам вважати, що навряд чи Грузія дістане запрошення приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) на Бухарестському саміті Північ­ноатлантичного альянсу.

Сьогодні багато що залежить від подальших кроків Саакашвілі. Але хоча він і закликає до діалогу, у його готовність дотриматися власної поради віриться важко. Багато в чому визначальним у подальшій поведінці грузинського президента стане реакція Заходу на події 7 листопада. Насамперед Сполучених Штатів.

До останнього часу Саакашвілі ходив у любимчиках Заходу. Вашингтон часто ставив Грузію як приклад успішного переходу країни до демократії. До того ж Саакашвілі провів низку потрібних перетворень — лібералізував економіку і реформував органи поліції та правосуддя. Пішли в минуле часи, коли державний бюджет переважно формувався за рахунок американського гранта.

Тому не дивно, що країни ЄС і НАТО до останніх подій займали досить лояльну позицію стосовно Михайла Саакашвілі і дуже критичну стосовно поведінки опозиції. Так, ще тиждень тому помічник держсекретаря США Метью Брайза назвав вимоги опозиції неконструктивними, які не сприяють побудові демократії. Можливо, ця оцінка заохотила Саакашвілі вдатися до жорстких заходів.

Поки публічна реакція країн трансатлантичної спільноти на події 7 листопада досить стримана. Ніхто не став на бік якоїсь зі сторін конфлікту: керівництво організацій і уряди країн (зокрема і Сполучених Штатів) заявили про «стурбованість подіями» і «закликали протиборчі сторони виявити стриманість і розпочати діалог для збереження демократичного процесу в країні». А верховний представник Євро­союзу з питань загальної зовнішньої політики та політики безпеки Хав’єр Солана доручив своєму спеціальному представникові по Південному Кавказу Пітеру Семнебі прибути до Тбілісі для зустрічі від його імені з представниками обох сторін.

Україна, партнер Грузії по таких регіональних об’єднаннях, як ГУАМ і Організація за демократію й економічний розвиток, також вирішила зайняти обережну позицію. «В Україні зі співпереживанням стежать за розвитком останніх подій у Грузії. Виходимо з того, що всі дії сторін мають відбуватися відповідно до конституційних рамок і з дотриманням демократичних норм і стандартів. Закликаємо до стриманості та недопущення кроків, які провокують ескалацію напруженості», — говориться в заяві МЗС України. Віктор Ющенко витримав паузу, перш ніж прокоментував ситуацію в Грузії. І от уже коли мовчання стало непристойно довгим, він закликав представників грузинської влади до проведення «суспільного публічного відкритого діалогу». На думку українського президента, лише встановлення і розвиток конструктивного діалогу між усіма сторонами може стати ключем до вирішення ситуації, що склалася в Грузії.

Київ також прийняв рішення направити до Тбілісі свого спеціального представника, заступника міністра закордонних справ Костянтина Єлисєєва. Але чи дослухається Саакашвілі думки Києва, який вирішує свою внутрішньополітичну кризу шляхом компромісів?

Поки ж грузинський президент, опинившись перед перспективою оформлення консолідованої опозиції, удався до свого перевіреного засобу — маніпуляцій російською картою. Адже зовнішня загроза (реальна або міфіч­на) є дуже зручним засобом відволікти власних громадян від подій, які відбуваються в країні. У Грузії вже почалося «полювання на відьом». За день до розгону демонстрантів стала з’являтися інформація про контакти лідерів опозиції з працівниками російського посольства в Тбілісі. А у своєму телезверненні Михайло Саакашвілі прямо звинуватив Росію в організації протестів. Три російські дипломати були оголошені персонами нон грата: грузинська влада заявила, що вони є працівниками російської зовнішньої розвідки, котрі брали участь в організації протестів опозиції. А посол Грузії в Москві був відкликаний для «політичних консультацій».

Події останніх років демонструють: Москва активно втручається в процеси, що відбуваються в Грузії, намагаючись не допустити вступу цієї країни до НАТО. Це дозволить Росії й надалі зберігати вплив на Південному Кавказі. Не можна виключати, що Михайло Саакашвілі має рацію, і росіяни брали активну участь в організації і проведенні виступу опозиції, готуючи повалення незручного президента. Деякі західні аналітики, котрі уважно стежать за цим регіоном, задовго до подій пророкували певний конфлікт у Грузії, інспірований Росією.

Москва, до речі, не забарилася скористатися з нагоди, і вустами офіційного представника МЗС РФ Михайла Каминіна заявила: «Не можна кваліфікувати те, що відбувається сьогодні в Грузії, інакше, як грубе порушення прав людини і демократичних свобод». Усе, звісно, правильно, і ми готові були б підписатися під кожним словом, не облети раніше світ кадри розгону російською владою учасників «Маршу незгодних» у Москві, коли арештовували лідерів опозиції, а після розгону демонстрантів іноземний журналіст бинтував ганчіркою свою голову, розбиту кийками омоновців. Хіба це не було «грубим порушенням прав людини і демократичних свобод»?..

Однак наївно було б бачити у виступах грузинської опозиції лише підступи російських шпигунів: низку проблем породжує сама грузинська влада і президент Михайло Саакашвілі. І якщо Саакашвілі бачить місце Грузії в демократичній спільноті країн, то треба вчитися жити з опозицією і не опинитися в одному ряду з такими одіозними політиками на пострадянському просторі, як Олександр Лука­шенко та Іслам Каримов. Схоже, грузинського президента така перспектива не спокушає, і він шукає варіанти виходу з виниклої ситуації, які дозволили б йому не тільки вирішити внутрішньополітичну кризу, а й вийти з неї з мінімальними іміджевими втратами.

Виступивши минулого четверга з пропозицією провести дострокові президентські вибори і плебісцит щодо дати проведення парламентських виборів на початку січня 2008 року, Саакашвілі намагається перехопити ініціативу у своїх політичних опонентів і нівелювати негативний міжнародний і внутрішній резонанс, виниклий після описаних вище подій. Формально криза може бути вирішена, причому цивілізованим шляхом, адже Саакашвілі демонструє готовність виконати вимоги своїх політичних опонентів, головною з яких була відставка президента. «Ці вибори (глави держави. — В.К.) пройдуть за нашим графіком, а не за графіком наших недоброзичливців. Моїм компромісом опозиції є те, що я даю їм шанс по-справжньому стати обранцями народу», — заявив грузинський лідер.

Лідери опозиції позитивно сприйняли ці ініціативи президента. Не виключено, що це просто гарна міна. Адже при реалізації варіанта дострокових президентських виборів Саакашвілі практично не ризикує постом глави держави — у роз’єднаної опозиції сьогодні немає постаті, котра може реально протистояти харизматичному грузинському президентові. І малоймовірно, що за два місяці, які залишилися до виборів, вона з’явиться. А за того високого рейтингу, котрий має Саакашвілі у грузинів, при контролі за органами влади і виборчих комісій він гарантовано стає президентом удруге. Але, здобувши вдруге мандат довіри свого народу, чи не повторить Саакашвілі вже зроблені помилки у взаєминах з опозицією? Впевненості в цьому немає.