Гра на виживання

Олександр Лукашенко не на жарт розлютився на своїх російських союзників і заговорив мовою своїх внутрішньополітичних опонентів. І є чого: адже йдеться про виживання політичного режиму. Отже, не соромлячись у висловах, він обвинуватив Росію в намірі позбавити Білорусь суверенітету й порадив своєму урядові не кланятися РФ, не нити, не плакати, а шукати інших партнерів. На додачу білоруський президент вирішив, що російський міністр фінансів Олексій Кудрін консолідувався з місцевими «відморозками» — білоруськими опозиціонерами. А приводом до таких недипломатичних ескапад Олександра Григоровича стала заява російського міністра в кулуарах мінського засідання союзного Радміну, що білоруська економіка наприкінці нинішнього року може стати неплатоспроможною, у зв’язку з чим чиновник висловив сумнів у доцільності подальшого кредитування Мінська.

Відносини між Білоруссю і Росією, партнерами по союзній державі, ніколи не були спокійними: занадто багато суперечностей між Мінськом і Москвою, занадто різні цілі ставлять перед собою Лукашенко й Путін. А останніми роками особливо часто гримів грім і блискали блискавки. Чого варте хоча б білорусько-російське газове протистояння наприкінці 2006 року, внаслідок якого білоруське керівництво було змушене погодитися з фактичним контролем «Газпрому» над «Бєлтрансгазом». Тоді сторони не добирали висловів. Але цього разу гнівні філіппіки лунають в умовах світової кризи, що загрожує режиму Олександра Лукашенка, основа якого — стабільна економічна ситуація.

Білоруська влада каже про економічне зростання в розмірі 1,2% за чотири місяці нинішнього року. На тлі падіння ВВП Росії на 9,5%, зниження ВВП «великої сімки» ці цифри видаються переконливими, демонструючи білоруським виборцям ефективність економічної моделі, вибудуваної Лукашенком. Ось тільки незалежні експерти, думки яких не почуєш у підконтрольних владі мас-медіа, налаштовані песимістично. Як вважає відомий економіст Леонід Злотник, насправді криза серйозно вдарила по країні, що стоїть на межі дефолту. Адже її продукція через дорожнечу й низьку якість неконкурентоспроможна, її важко реалізувати через зниження попиту, і державі проблематично виконувати свої фінансові зобов’язання.

І зрозуміла тривога білоруського прем’єр-міністра Сергія Сидорського, який заявив, що товарообіг між Росією і Білоруссю впав у першому кварталі 2009-го на 42% порівняно з таким самим періодом минулого року. Для білоруської економіки це серйозний удар, оскільки основний ринок збуту її продукції — російський. А Москва, захищаючи своїх товаровиробників, свідомо закриває ринок для партнерів із союзної держави. Володимир Путін навіть недавно заявив, що кредитні ресурси потрібно використовувати для закупівлі вітчизняних тракторів, а не отримувати їх у Білорусі. Ось і зіштовхуються нині білоруси з труднощами, реалізовуючи свої трактори, цукор, м’ясо-молочну продукцію. Якщо взяти до уваги, що склади затоварені, а ряд заводів і фабрик посилають робітників у неоплачувані відпустки, то ситуація для Олександра Лукашенка принаймні тривожна. Вихід із ситуації, що склалася, у Мінську вбачають у зовнішніх фінансових запозиченнях, які дозволять підтримувати валютний курс і забезпечать замовленнями підприємства.

Але з цим проблеми. Під великим питанням подальше кредитування з боку МВФ. Москва ж запропонувала Мінську в березні 2009-го черговий транш кредиту на суму 500 млн. дол. у карбованцевому еквіваленті. І хоча білоруській владі вкрай потрібні гроші, вона відмовилася від такого варіанта одержання таких потрібних коштів. Не виключено, що й через готовність Москви кредитувати Мінськ за умови приватизації білоруських підприємств російським бізнесом.

Сьогодні в Олександра Лукашенка не таке вже й широке поле для маневру. І він прагне його розширити, підвищуючи ставки у грі на виживання. Насамперед за рахунок традиційної готовності розвитку відносин Білорусі із Заходом.

У Європі схильні перейти від ізоляції офіційного Мінська до діалогу з ним: там не можуть не брати до уваги нинішні геополітичні реалії, а також те, що політика санкцій не принесла результатів. Очевидно, що готовність Євросоюзу встановити діалог із Білоруссю означає не просто підтримати незалежність цієї східноєвропейської країни, а й стати на бік Лукашенка в його непростих стосунках із Кремлем. І от уже політкомісія ПАРЄ виступила за те, щоб повернути Білорусі статус спеціального запрошеного, якого держава була позбавлена після виборів 1997 року. А Європейський Союз, у свою чергу, запросив її приєднатися до політики «Східного партнерства», яку Кремль вважає антиросійською.

Граючи на протиріччях РФ і ЄС, Мінськ сподівається виторгувати в Москви чергові фінансові поступки. Якщо ж така тактика не принесе результатів, то Лукашенко, заради зміцнення режиму, змушений буде піти назустріч наполегливим побажанням росіян і допустити російський капітал до масштабної приватизації білоруських підприємств і посилити його присутність у паливно-енергетичній сфері. Заради фінансових дотацій Мінськ може визнати Абхазію і Південну Осетію і створити єдину систему протиповітряної оборони. Реалізація такого сценарію знаменує не просто загрозу необмеженій владі президента Білорусі і його зникнення з політичної сцени. Вона означатиме втрату суверенітету. Адже на білоруському ринку ніхто не зможе протистояти росіянам, оскільки в республіці так і не була сформована національна буржуазія. Замість неї існує номенклатура, в руках котрої і знаходяться значні фінансові ресурси і політична влада.

Така перспектива не влаштовує нинішній білоруський істеблішмент. І, що більш важливо для Мінська, такий розвиток подій не в інтересах Європи, яка прагне того, щоб Білорусь знизила свою залежність від Росії і почала політику політичної та економічної лібералізації. Так що Лукашенко має всі шанси і далі успішно грати на протиріччях між Росією і Заходом, чекаючи, хто з них запропонує щось краще. У минулому, коли погіршувалися білорусько-російські відносини, «бацька» вже не раз демонстрував свою готовність до стратегічного переорієнтування. І така гра приносила свої плоди. Вона посилювала позиції Мінська на переговорах із Москвою і давала можливість домагатися від росіян поступок, одночасно зміцнюючи особисту владу Лукашенка. У всякому разі супроводжуване різкими заявами нинішнє загострення російсько-білоруських відносин не завадило Мінську звернутися до Москви з проханням дати кредит у 9 млрд. дол. для будівництва атомної електростанції.