Гра слів

Після візиту Маї Санду до Києва молдовська тематика очікувано відійшла на задній план, поступившись місцем іншим, більш актуальним темам.

Страхи з приводу можливої федералізації Молдови і перенесення молдовського досвіду на український ґрунт поступилися місцем стриманому оптимізму. І молдовський прем'єр, і новий міністр закордонних справ Ніку Попеску постаралися зробити все для того, щоб розвіяти негативні очікування, повторюючи від зустрічі до зустрічі, що федералізація Молдові не загрожує і що країна залишається вірною європейському курсу. Навіть молдовський президент Ігор Додон (із ним, власне, й пов'язані ці побоювання) зробив кілька заяв, суть яких зводиться до того, що проєкт федералізації нереальний і питання про статус Придністров'я можна розглядати лише через півроку-рік.

Нику Папеску eurointegration.com.ua

Справді, півтора місяця перебування при владі протиприродної, на перший погляд, коаліції проєвропейського блоку ACUM і проросійської Партії соціялістів було присвячено демонтажу режиму Демократичної партії й олігарха Влада Плахотнюка. Кадрова перетряска торкнулася практично всіх державних структур. Здавалося б, можна тільки порадіти за сусідів, яким, імовірно, вдасться зробити крок на шляху до деолігархізації та побудови справді демократичного суспільства. А проросійські симпатії Ігоря Додона списати на традиційну молдовську гнучкість, яка дозволяє маленькій державі лавірувати між великими геополітичними гравцями й отримувати преференції від кожного з них. Ось і тепер, поки Єврокомісія поновлює бюджетну допомогу Молдові, виділивши країні 14,5 млн євро, Ігор Додон веде в Москві переговори про зниження ціни на російський газ.

І все ж таки, чому не залишає відчуття тривоги у зв'язку з тим, що відбувається в Молдові?

Насамперед насторожує роль Росії. Коли олігархічний і клептократичний російський режим несподівано піклується про деолігархізацію інших держав, тим більше тих, які він хоче повернути у сферу свого впливу, це, щонайменше, викликає підозру.

Звичайно, в історії траплялися парадокси, коли Росія робила, на перший погляд, безкорисливі й широкі жести. Були такі моменти і в історії молдовського народу. 1818 року Александр І схвалив Статут про освіту Бессарабської области. Приєднаною Бессарабією управляла Верховна рада, діловодство велося як російською, так і молдовською мовами. Словом, якась подоба автономії. Але вже через 10 років Статут скасували, і приводом до того стали... корупція і зловживання молдовських бояр. Зауважимо, що відбувалося це в миколаївській Росії з її всевладдям бюрократії та хабарництвом. А в 1831-1832 рр. у князівствах Молдавія і Валахія граф Павєл Кісєльов запровадив Органічний регламент - по суті, їхню першу конституцію. Але з цілком прагматичною метою - забезпечити присутність Росії в цих країнах, які все ще залишалися васалами Османської імперії.

Це, звичайно, глибока історія. Але її уроки досить повчальні. Тому тішитися російською безкорисливістю у справі "деолігархізації" Молдови не варто. Росія не зникла з пострадянського простору, не зникли її інтереси, не зникли ті, хто втілював ці інтереси. Той-таки російський віце-прем'єр Дмітрій Козак, який 2003 року був автором ідеї перетворення Молдови на "асиметричну федерацію" і відіграв неабияку роль у врегулюванні політичної кризи 2019 року. Нехай на зустрічах із молдовськими політиками він і не вживав слова "федералізація", і не торкався проблеми придністровського врегулювання, це не означає, що його роль зводиться до турботи про те, щоб молдовські яблука й вино своєчасно потрапили на російський ринок.

Тим більше що російські пропагандисти вже активно просувають тезу, що Молдова - це та ідеальна модель, яка б дозволила ефективно взаємодіяти Москві, Вашингтону й Брюсселю на пострадянському просторі. І нехай навіть це не відповідає дійсності, у дієвості російської пропаганди ми вже мали можливість неодноразово переконатися. Це те, чого хоче Росія, - бути учасником нового переділу якщо не світу, то хоча б Східної Європи. У її розпорядженні гнучкий інструментарій для досягнення мети.

Хто сказав, що Росія обов'язково йтиме напролом, діючи за допомогою природного газу й "зелених чоловічків"? Чому б не приміряти тогу миротворця, не продемонструвати готовність сприяти в врегулюванні політичних криз? А після Молдови перейти до України.

Є ще й суперечка про терміни. "Федералізація" була гаслом сепаратистів в Україні. І різко негативне сприйняття цього терміна пов'язане в нас саме з пам'яттю про події 2014-го і російську агресію. Але там, де неприйнятним є термін "федералізація", підійде термін "особливий статус".

golos.ua

Нагадаємо: у період політичної кризи в Молдові представники Демократичної партії оприлюднили документ, у якому, за їхніми словами, було відображено пропозиції Ігоря Додона щодо створення коаліції між демократами і соціялістами. Один з його пунктів: "Сторони вживуть вичерпних заходів для політичного врегулювання Придністровського конфлікту та мирної реінтеграції в Республіку Молдова наданням особливого статусу Придністров'ю, яка передбачає широкі законодавчі й виконавчо-розподільчі повноваження органам влади Придністров'я в політичній, економічній і соціяльно-культурній сферах за потреби із запровадженням федеративного устрою Республіки Молдова".

Трохи пізніше на телеканалах, що належать Владу Плахотнюку, показали відео, де людина, схожа на Ігоря Додона, диктує помічникові Плахотнюка те саме формулювання про "широкі законодавчі виконавчо-розподільчі повноваження" і додає: "Це Козак мені диктував, коли я сказав, що ми не можемо писати "федералізація". Виконавчо-розподільчі повноваження в політичній, економічній, соціокультурній сфері".

Нині Ігор Додон пояснює, що він навмисно ввів в оману лідера Демпартії: "Це пропозиція Плахотнюка, спрямована росіянам 2016 року. Федералізація не реальна для Республіки Молдова. Мета була в тому, щоб він підписався", - заявив він в одній з телевізійних передач.

Чи це так, чи була пропозиція щодо особливого статусу одним з кроків у великій грі, сказати складно А ось формулювання, продиктоване Козаком, сумнівів не викликає. Воно чітке й продумане. Не хочете федералізації? Отримаєте особливий статус із якнайширшими повноваженнями. Все це не більше ніж гра слів.

Не виходить сьогодні? Що ж, ми готові зачекати. Півроку, рік, наприклад, до дострокових виборів, а може й трохи довше.

Найцікавіше, що з формально-юридичного погляду Придністров'я вже має особливий статус у складі Республіки Молдова. Ще в липні 2005 року ухвалили закон "Про основні положення особливого правового статусу населених пунктів лівобережжя Дністра (Придністров'я)". У частині 1 статті 3 цього закону сказано: "У складі Республіки Молдова засновується автономно-територіяльне утворення з особливим правовим статусом - Придністров'я".

Суть закону можна звести до трьох ключових положень:

- Придністров'я має свій парламент і виконавчий орган, свою символіку, три офіційні мови - молдовську на основі латинської графіки (у Придністров'ї використовують кириличну графіку, розглядаючи латиницю як ознаку румунізації), російську й українську. Зовнішні контакти в економічній, науково-технічній, гуманітарній галузях у порядку, передбаченому законодавством Республіки Молдова;

- суди, органи прокуратури, Управління служби інформації та безпеки й Управління внутрішніх справ Придністров'я є складовою частиною єдиної системи судових інстанцій і єдиної системи правоохоронних органів Республіки Молдова;

- повноваження Верховної Ради Придністров'я і його виконавчого органу визначаються шляхом переговорів, а розмежування повноважень між органами влади Молдови і Придністров'я буде позначене в окремому законі про особливий статус.

Фактично ухвалений закон - це не так урегулювання питання, як позначення червоних ліній, за які не має наміру переступати Кишинів, і запрошення до переговорів. На які Тирасполь відповів відмовою, мотивуючи це тим, що закон ухвалили без участи придністровських представників.

Однак закону цього не скасували. Але про нього чомусь не люблять згадувати.

Чому молдовський випадок важливий для України?

Після президентських і парламентських виборів у країні склався якісно новий політичний порядок денний. Керівництво країни заявляє про намір покласти край війні в Донбасі. Навіть якщо припустити, що Москва піде на певні поступки, припинення вогню й розведення сторін, - це всього лише початковий етап. Набагато важливіше те, на яких умовах нам намагатимуться повернути Донбас. Скоріш за все, це не будуть пропозиції щодо федералізації. А ось "особливий статус" - цілком. Тим більше що його прописано в Мінських угодах.

Звісно, не виключений і варіянт "придністровізації", тобто тривалого існування сепаратистських анклавів з їх подальшою трансформацією в "де-факто держави". Але... На відміну від придністровської ситуації, час працюватиме проти Росії. Сума, в яку обійшлося Росії утримання Придністров'я, невідома. Досить згадати про 6,2 млрд дол., які ця невизнана республіка винна за спожитий російський газ. Юридично борг висить на Moldovagaz, але він належить до категорії спірних. Утримання окупованих територій у Донбасі обходиться явно дорожче. Економічні й соціяльні проблеми в Росії накопичуються, тому скидання баласту сепаратистських анклавів може вплинути на ситуацію в країні. Однак "скидати" Росія постарається на вигідних для себе умовах, щоб залишити і Україну, і Молдову під своїм контролем. І час підтискає. Тому як українським, так і молдовським політикам рано заспокоюватися.