Блокадна гра із нульовою сумою

Крім того, економіка України внаслідок блокади ОРДЛО зазнала суттєвих втрат, які будуть марними, якщо блокаду припинять, так і не домігшись поступок у переговорах.

ОРДЛО - це не Абхазія, Південна Осетія чи Придністров'я. Окуповані українські території більші і мають численний людський капітал. І якщо життєдіяльність Абхазії чи Осетії можна підтримувати незначними фінансовими крапельницями та періодичними гуманітарними компресами, то окупація Донбасу вимагає набагато більших ресурсів. Але, крім людського, у ОРДЛО є ще й промисловий капітал, їхня економіка розвинута, складна, до того ж має чітке спрямування. Якщо її відродити, витрати на утримання регіону скоротяться, а його окупація триватиме роками без надмірних витрат для окупанта.

Коли Україна впроваджувала блокаду ОРДЛО, розрахунок був якраз на те, щоб зробити окупацію невигідною, і відтермінувати момент повноцінного відродження економіки цього регіону. Але блокада - це лише один із компонентів, які мала б використати Україна для прискорення деокупації. І це перша помилка влада, яка очікувала, що лише цього кроку досить. Іншими компонентами, які треба було розробляти та втілювати після впровадження блокади, мали б стати додаткові економічні важелі, які зробили б для місцевого населення Донбасу жаданим якщо не одразу повернення до України, то принаймні відновлення зв'язків із нею. Мова йде як про підвищення добробуту на контрольованих урядом територіях і зразкове економічне зростання України загалом, так і про готові рішення для окупованих земель - інвестиційні програми, демілітаризовані економічні зони, податкові пільги тощо. Привабливі проєкти, які можна було б пропонувати окремим територіям в обмін на припинення вогню та перехід під контроль України. Той самий пряник, який спрацював би після блокадного батога. Жодних кроків, розробок і навіть розмов за роки блокади щодо цього не було. Вкотре влада, отримавши шанс зіграти непогану партію у шахи, обрала навіть не шашки, а "чапаєва". Згаяний час уміло використав наш суперник. Бо, на відміну від України, РФ має план довгострокової окупації ОРДЛО і вперто його реалізовує, поки наші б'ють щиглем по шашках.

Наразі лише у "ДНР" працюють двадцять рентабельних шахт. Видобуток вугілля збільшується: 4,5 млн т у 2016-му, 5 млн - у 2017-му, але найголовніше, видобуток має потенціал до подальшого зростання у 1,5–2 рази. 75% видобутку - це енергетичне вугілля, 25% - коксівне. Головна причина, що стримує збільшення виробництва, - це збут. І Україна, попри існуючу блокаду, активно допомагає ОРДЛО вирішити цю проблему. Єдиний рік, коли імпорт вугілля з РФ в Україну почав скорочуватися, - 2015-й, тоді частка імпортованого з Росії вугілля у загальному вугільному імпорті становила 32%. З того часу ми спостерігаємо лише підвищення частки Росії: у 2016-му - 61%, у 2017-му - 59, у 2018-му - вже 70%. За перший квартал 2019-го - 64,5%. І є небезпідставні підозри, що коли Гройсман кричав, що Україна російського вугілля не купує, він не був неправий, бо Україна купувала українське вугілля, просто через російський кордон і за валюту.

До того ж надлишок вугілля допомагає ОРДЛО відроджувати інші базові галузі виробництва регіону. Наразі у "ДНР" уже працюють 49 підприємств металургійного комплексу. У 2017-му відновили свою роботу Харцизький завод "Силур", Макіївський, Юзівський, Донецький, Єнакіївський металургійні заводи, виробник труб "Донбас-Ліберті" і виробник зварних електродів "Арксел". Це все підприємства металургійного комплексу, який доволі швидко відновлюється. У 2017 р. галузь реалізувала промислової продукції на 18,2 млрд грн (44,5 млрд руб.), передусім за рахунок продажу чавуну, сталі, готового прокату та коксу. Продукцію експортують, причому не лише до РФ, а й до Туреччини та Італії, наприклад, звісно, не без російської допомоги, бо інакше сертифікації, необхідної для міжнародної торгівлі, ці товари отримати не могли.

Відновлюється і машинобудування: якщо у 2016-му у так званій ДНР працювало 80 підприємств, то на початок 2018-го - вже сотня. І дві третини продукції машинобудування експортується до РФ. Наразі триває акредитація лабораторії, яка зможе видавати продукції невизнаних республік російські сертифікати якості аби сприяти її продажу. На відміну від компаній невизнаного Придністров'я, виробники ОРДЛО не можуть будувати бізнес виключно на особистих зв'язках і домовленостях, бо їхні виробничі потужності, як і потреби у збуті, більші, а продукція складніша.

При "наданні гуманітарної допомоги з боку РФ" пройшло й відновлення 126 енергетичних об'єктів, для чого було передано 600 опор для відновлення ліній електропередачі, 18 т трансформаторного мастила та понад 45 т електрообладнання. Завершення цього проєкту лише підсилить промислове відновлення окупованих територій.

Якщо у 2016-му товаро-обіг ОРДЛО з Росією становив 1,4 млрд дол., а сальдо торговельного балансу було від'ємним на 893 млн дол., то у
2017-му, при схожих обсягах товарообігу (1,1 млрд дол.), від'ємне сальдо зменшилося до 96 млн дол. Тобто окупований Донбас почав продавати РФ суттєво більше товарів, а купував у РФ на тому ж рівні. На сьогодні ОРДЛО у РФ продають понад 87,5% усіх своїх товарів.

Чи сприяла цьому блокада? Звісно, бо до неї, під час дії спеціального режиму переміщення товарів через лінію розмежування, підприємства просто перереєстровувалися на контрольованій Україною території, лишаючи виробничі потужності в ОРДЛО, і продовжували працювати, у тому числи на експорт, справно сплачуючи податки до нашого держбюджету. Блокада цю ситуацію змінила докорінно, бо заборонила будь-яке переміщення товарів з окупованих районів, окрім гуманітарки та особистих речей. Сенс залишати українську реєстрацію та сплачувати тут податки втратився разом із можливістю вивезти із зони окупації свою продукцію. Натомість РФ упродовж останніх двох років лишалася єдиним економічним донором регіону.

Піднімаючи промисловість ОРДЛО, РФ, з одного боку, віддаляє ці території від України, бо дарує їм примарне відчуття економічної потужності (легендарне "Донбасс кормит Украину"), а з іншого - ставить у пряму залежність від власної політики. Без диверсифікації, без альтернативних ринків збуту, без шансу на незалежність від РФ. У такому стані ОРДЛО існуватимуть роками, не маючи жодного бажання повертатися в Україну і жодної можливості позбутися Росії.

Це чіткий і продуманий план, який, до речі, успішно, просто в меншому масштабі, був реалізований Росією і в Придністров'ї. І план цей цілком можливо було б втілити не за роки, а за місяці, аби не велика кількість "соціальних видатків", яких потребує Донбас. Понад 80% видатків бюджету ОРДЛО - це витрати на охорону здоров'я, освіту та соціальні виплати. Витрати, які за умови існування блокади лягають на плечі місцевих ватажків та окупантів, а за умов скасування блокади - на нас із вами.

Кількість пенсіонерів в одному лише ОРДО більша, ніж у всьому Придністров'ї разом, - майже 700 тис. осіб. Середня пенсійна виплата становить близько 4500 руб., або 1800 грн. Українські пенсії вищі - у середньому 3300 грн, їм будуть раді, їх чекають. Як і українські зарплати, до речі, бо середня зарплата в ОРДЛО становить 10130 руб., або 4145 грн, а в Україні - 10269 грн.

У травні 2018-го Інститутом економічних досліджень так званої ДНР проводилося опитування серед місцевих жителів щодо споживчих витрат населення. Результати промовисті: до 70% отриманих доходів опитувані витрачали на харчові продукти, до 20% - на оплату житлово-комунальних послуг і ліки, а решту - на одяг і різне. Більше половини опитаних вказали, що не мають змоги допомагати батькам, дітям, онукам, а серед тих, хто все ж має змогу дбати про рідних, ці витрати не перевищують 5% від щомісячного доходу. Частина з них, можливо ще навіть пам'ятає про обіцянку Мінсоцполітики депонувати їхні українські пенсії та повернути їх, як тільки Україна поверне собі контроль над територіями, на яких вони проживають. До речі, ці кошти, як ви розумієте, ніхто не депонував, і якщо ми все ж таки щось відвоюємо у цій війні, то матимемо десь і одразу взяти кругленьку суму обіцяних міністром Ревою пенсійних боргів держави.

Із задоволенням чекатимуть в ОРДЛО і наших харчових продуктів. Щороку РФ поставляє туди продовольчих товарів на 200–250 млн дол. Дефіцит продукує високу інфляцію, і здебільшого харчові товари на окупованих територіях суттєво дорожчі, ніж на контрольованих. Зрозуміло, що охочих заробити на різниці цін буде чимало, але чи можна буде вважати ці спекулятивні продажі повноцінним відновленням економічних зв'язків?

Одразу після блокади більшість підприємств на неконтрольованих територіях захопили та націоналізували, і тепер це "державні підприємства ДНР та ЛНР". Їх не повернуть Україні після зняття блокади, і податки до нашого бюджету вони ще довго не платитимуть. Денаціоналізація цих компаній не почнеться доти, доки ми не повернемо собі контроль над населеними пунктами, у яких вони фізично розташовані. Відновлення економічних зв'язків цих підприємств із компаніями на контрольованих територіях - можливий, але складний процес. Через складнощі із адмініструванням податкова система в ОРДЛО суттєво трансформувалася, від низки податків так звані Л/ДНР відмовилися, бо просто не можуть їх зібрати. На неконтрольованих територіях лишилися податок на прибуток, спрощені податки для самозайнятих і податок з обігу, але ПДВ компанії з неконтрольованих територій не сплачують. Відповідно компанії - платники ПДВ з підконтрольних регіонів будуть зацікавлені лише продавати щось в ОРДЛО, але не купувати там, бо тоді вони втрачатимуть податковий кредит і братимуть на себе зайві податкові зобов'язання.

І що ж за співпрацю ми отримаємо? Через відмінності оподаткування ОРДЛО й надалі відправлятимуть 87% вироблених товарів у РФ, і вони частково вертатимуться в Україну, але вже у вигляді російського імпорту, купленого нами за валюту. Україна ж постачатиме в ОРДЛО харчі та товари широкого вжитку та повернеться до виконання своїх соціальних зобов'язань перед громадянами на окупованих територіях, знявши ці тягарі витрат з окупанта. Певно, не цього ми мали би прагнути. І пропозиція про зняття блокади була б неможливою, якби влада мала чіткий план деокупації або принаймні чітку і зрозумілу позицію щодо окупованих територій. Два роки блокади згаяно без будь-яких вигод для України, бо Порошенка до впровадження блокади буквально змусили, і він не мав ані уявлення, ані бажання щось робити після запровадження блокади. Те саме можна впевнено сказати і про чинного гаранта. Якому у спадок перейшла абсолютна невизначеність позиції держави стосовно її окупованих територій.

Влада за два роки не виробила жодного економічного інструменту деокупації, ми навіть не почали над цим працювати. Ми не можемо запропонувати в обмін на звільнення територій ані пільгових податкових режимів, ані проєктів з відновлення інфраструктури, ані програм з розмінування. Ба більше, ми навіть не можемо запропонувати людям, що лишилися в ОРДЛО, гідного прикладу економічного зростання та політичної стабільності. Відновлення нашої економіки загальмувало, і єдине, що нас тримає на плаву, - споживчий попит. Бюджет ми виконуємо лише завдяки неадекватному нарощуванню внутрішніх запозичень. Отримання кожного траншу МВФ - це рівняння із багатьма невідомими, тому замість того, щоб отримувати дешеві кредити під 2% в обмін на реформи, ми позичаємо на зовнішніх ринках під 6,5% і без реформ. Ми не позбулися олігархічного бізнесу і перманентної політичної кризи. Маючи ціле Міністерство інформації, ми навіть не заморочилися тим, аби забезпечити свою інформаційну присутність в ОРДЛО. Досі вся інформація, яку отримує населення окупованих територій про життя в Україні, обмежується "зубожінням", "геноцидом" і "загрозами дефолту". Зрештою ми досі не усвідомили, що дуже важко пропагувати свої цінності та переконання, якщо ми не можемо підкріпити їх економічними досягненнями. Нам просто не повірять.

За таких умов повернення окупованих земель, на щастя, малоймовірне. На щастя, бо за умов політичної імпотенції деокупація може стати ще більшою катастрофою, ніж окупація. Перебуваючи в економічній і політичній залежності від РФ, повертатимуться ОРДЛО в Україну лише на умовах широких автономій і фактично стануть потужним російським лобі в нашій державі. І Україна навряд чи зможе протистояти такому сценарію у найближчі роки.