Головні вибори Ердогана

У наші неспокійні часи важко знайти демократичну країну, в якій політична партія та її лідер виграли б усі вибори за останні 16 років. Правляча Партія справедливості і розвитку (ПСР), незмінним фактичним лідером якої є нинішній президент Реджеп Ердоган, не програвала з моменту приходу до влади у 2002 році. Інша річ, що перемоги були як більш, так і менш гучними, як і оцінки рівня турецької демократії західними інститутами. Однак результати всіх виборів дотепер були визнані, і ніхто жодного разу не поставив під сумнів легітимність обраних органів влади. Чергові вибори парламенту і президента в Турецькій Республіці мали відбутися в 2019 році, у листопаді. І от, неочікувано для тих, хто погано знає Туреччину, президент країни вирішив, що вибори відбудуться вже за два місяці - 24 червня. Недосвідченому спостерігачеві процес ухвалення рішення видався цілком прозаїчним, нічого революційного. Лідер Партії націоналістичного руху - соратниці ПСР - Девлет Бахчелі публічно виступив з пропозицією провести вибори достроково, 26 серпня цього року, у зв'язку із "ситуацією в Сирії та інших сусідніх країнах". Голоси "дрібніші" пролунали в унісон, додавши до цієї аргументації "вимоги економічної ситуації". Ердоган зустрівся з Бахчелі і після півгодинної розмови нібито погодився з його пропозицією, тільки зробив її ще радикальнішою. Навіщо чекати до серпня? Вибори відбудуться 24 червня. Парламент переважною більшістю голосів це рішення схвалив, навіть опозиційна Республіканська народна партія підтримала пропозицію президента. Прокурдська Партія демократії народів, 11 з 59 депутатів якої позбавлені повноважень у зв'язку з обвинуваченнями у підтримці тероризму (9 з них у в'язниці), у голосуванні участі не брала.

Хай що кажуть критики Ердогана, які вважають, що чинний президент має намір стати фактично безконтрольним очільником Турецької Республіки з повноваженнями, які перевершують навіть повноваження Ататюрка, запропонована ситуація є бездоганною. Він лише погодився із пропозицією партнера з урядової коаліції, а не просував власного рішення, опозиція погодилася з новою датою виборів, а думка курдської групи в парламенті наперед добре всім відома. Щоправда, практично одночасно з рішенням про дострокові вибори було подовжено на три місяці (уже всьоме) надзвичайний стан, запроваджений у країні після невдалого путчу 15 липня 2016 року. Саме цю обставину відзначила під час прес-брифінгу представник Госдепу Гізер Нойєрт. "Буде важко провести повністю вільні, чесні й прозорі вибори в умовах надзвичайного стану, - заявила вона, - і ми цією ситуацією стурбовані". Зрозуміло, Нойєрт одразу отримала відповідь, причому не тільки від МЗС Туреччини, а й від самого прем'єр-міністра (як він сам сказав - останнього прем'єр-міністра 65-го уряду) Біналі Йилдирима. Але якщо МЗС усе ж таки скористалося дипломатичним лексиконом і просто нагадало, що "міжнародні спостерігачі завжди підтверджували - вибори в Туреччині є демократичними, вільними, чесними і прозорими; конституційний референдум 2017-го, який теж відбувався в умовах надзвичайного стану, - останній приклад такої оцінки", то очільник уряду висловився різкіше. "Вони (США) мають подивитися спочатку на себе. Минуло півтора року від дня їхніх виборів. Дебати про те, чи були підтасування і порушення, досі не вщухають", - заявив він. А у відповідь на опозиційні голоси, що призначати вибори за два місяці - це зарано для проведення повноцінної виборчої кампанії, зауважив: "Політичні партії мусять завжди бути готовими до виборів незалежно від того, у владі вони чи в опозиції". З цією тезою сперечатися важко.

В останні роки міжнародні правозахисні організації і європейські інституції досить жорстко критикують владу Туреччини, звинувачуючи правлячу еліту в погіршенні ситуації зі свободою слова, арештах журналістів та інтелектуалів, звільненні десятків тисяч учителів, лікарів, професорів, дипломатів, суддів, військових, причетних до підтримки руху "Хізмет" проповідника Фетхуллаха Гюлена, який живе в США. Саме його і його прибічників звинувачують у підготовці військового перевороту 15 липня 2016 року. Влада Туреччини категорично відкидає цю критику, заявляючи про наявність незаперечних доказів причетності "терористичної організації ФЕТО", як називають рух Гюлена в офіційних документах, до підготовки й реалізації силового сценарію захоплення влади. Уже відбулися десятки судових процесів над призвідниками перевороту, які отримали тривалі, аж до довічного, строки ув'язнення. Саме боротьба з ФЕТО, а також із курдським тероризмом та ІДІЛ, була підставою для запровадження надзвичайного стану, який, як вважають у турецькому уряді, не може бути скасований, поки зберігається небезпека реваншу і поки північна частина Сирії не буде очищена від терористів.

Прийдешні загальні вибори є вкрай важливими. Вони мали б відбутися 2019 року на виконання рішення конституційного референдуму 16 квітня 2017-го, на якому було ухвалено 18 дуже важливих поправок до конституції. Серед них найбільш принципова - це перетворення парламентсько-президентської форми правління на президентську, за американським зразком. Після виборів посада прем'єр-міністра скасовується, очільником виконавчої влади стає новообраний президент. Його повноваження надзвичайно розширюються, а можливості парламенту впливати на формування уряду й контролювати його діяльність різко обмежуються. При цьому в конституції прописано і механізм імпічменту, однак, як стверджують фахівці в галузі права, реалізувати його на практиці буде надзвичайно важко. ПСР і Партія націоналістичного руху, які стали ініціаторами референдуму, одержали підтримку виборців усього з двовідсотковою перевагою, однак факт залишається фактом - більшість громадян країни підтримала президентську форму правління. Президент Ердоган - дуже сильний і досвідчений політик, і такі пропозиції ніколи не виносилися б на всенародне голосування без його особистої підтримки. Немає жодного сумніву, що саме найширші президентські повноваження є його метою, і тому прийдешні вибори - найголовніші в його житті. І, на відміну від багатьох попередніх виборів, цього разу в нього з'явився несподіваний і досить сильний суперник - колишня міністр внутрішніх справ Мерал Акшенер. Торік вона сформувала нову політичну силу, яка має назву "Хороша партія". До неї увійшли прибічники націоналістичного руху, які не підтримують Бахчелі, інтелігенція, середній клас - усі ті, хто не задоволений політикою Ердогана, але не дотримується якихось радикальних поглядів на зміну влади. "Хороша партія" виявилася затребуваною політичною силою в тієї частини електорату, яка розчарувалася в спроможності традиційної опозиції вплинути на курс країни. Акшенер уже заявила про свою особисту участь у президентських виборах і про те, що її партія висуне кандидатів у парламент. За опитуваннями громадської думки, якщо не сама Акшенер, то її партія цілком може отримати достатню кількість голосів, щоб стати впливовою парламентською силою.

Та все ж таки спостерігачі губляться в здогадах, чому Ердоган, який раніше відкидав дострокові вибори, раптом наважився на такий крок. Є кілька чинників, і їх слід узяти до уваги. Насамперед - операція в Сирії, яка за станом справ на сьогодні є, на думку уряду ТР, цілком успішною. Завдано втрат курдським угрупованням, які Туреччина вважає терористичними, звільнено території, що примикають до турецького кордону, Туреччина заявила про себе як впливовий учасник сирійського врегулювання. Однак тепер, схоже, позитив закінчується. Американці не йдуть з Манбіджа, далі розвивати наступ нема куди. Росія вплуталася в цілком програшну з погляду Туреччини історію з хімічною зброєю, і тому Туреччина була просто зобов'язана підтримати нещодавню ракетну атаку США, Британії і Франції, всупереч тому, що Росія цю атаку категорично засудила. Таким чином, ситуація знову ускладнюється, і через рік увесь позитив може бути забутий.

Аналогічна історія з економікою. За останні 12 років Туреччина розвивалася в середньому на 5,7% за рік, потроїла ВВП, посіла міцне місце в групі G-20. 2017 року зростання становило 7,4% - найкращий показник у "двадцятці". Світову фінансову кризу Туреччина пройшла без втрат завдяки стійкості банківської системи й розумним заходам уряду для стимулювання внутрішнього попиту й інвестицій. Було реалізовано мегапроекти будівництва мостів через Босфор та Ізмітську затоку, кількох тунелів під Босфором, закінчується спорудження нового мегааеропорту в Стамбулі. Однак законів економіки ніхто не скасовував, і наслідком економічної політики останніх років стали інфляція близько 12%, девальвація ліри (з 1,6 ліри за долар у 2008 р. до 4,02 у 2018-му), зростання дефіциту платіжного балансу. Економісти давно попереджали про перегрівання економіки, і ось прогноз на цей рік - навряд чи зростання ВВП перевищить 4–5%. Уряд ТР заявив, що інвестори і ділова еліта Туреччини "потребують усунення невизначеності, яка могла би зберігатися ще півтора року" і тому вітали рішення про дострокові вибори. Справді, невдовзі після оголошення Ердогана ліра зміцнилася одразу на 2,2%, а ринок цінних паперів зріс на 2%, що є рекордним зростанням за день за минулий рік. Заступник прем'єр-міністра ТР Шимшек, у віданні якого питання макроекономіки, заявив у коментарях ЗМІ, що уряд Туреччини розробив план "нового покоління економічних реформ", які будуть ініційовані негайно після виборів. Зокрема, передбачається формування спеціального інвестиційного клімату, який дозволить створити надзвичайно сприятливі умови для залучення інвестицій. Слід зазначити, що Шимшек - серйозний економіст, і до його слів прислухаються. Шкода тільки, що він не пояснив, чому Туреччина вивезла зі США 220 тонн свого золота, у тому числі весь золотий запас країни.

У зв'язку із проведенням дострокових виборів виникає питання про те, як зміняться відносини з Україною залежно від їхніх результатів. Отут варто бути реалістами - Ердоган, поза сумнівом, залишається головним претендентом на президентську посаду, а правляча ПСР - найсильнішою партією на парламентських виборах. У турецькому суспільстві, за винятком маргінальних політичних сил, підтримуваних Росією, є консенсус щодо підтримки територіальної цілісності України й невизнання анексії Криму, а також розуміння того, що наша країна - важливий торговельний і економічний партнер. Прагматичні турки не втратять нагоди мати зиск як зі свого географічного положення, так і з хитросплетінь регіональної і світової геополітики. Нескладно вгадати, що прийдешні вибори просто узаконять політичну конструкцію, яка й так сьогодні є реальністю, а отже, порядок денний турецько-українських відносин у гірший бік не зміниться. Водночас маємо шукати шляхи зближення позицій щодо спірних питань. Зокрема щодо угоди про вільну торгівлю, "Турецького потоку", питань безпеки, включаючи режим мореплавання в Босфорі й Чорному морі. Туреччина може бути важливим партнером для просування наших інтересів у третіх країнах, наприклад в Африці, де її присутність порівнянна тільки з китайською, і з погляду реалізації інвестиційних та інфраструктурних проектів на нашій території. Так, Туреччина дружитиме і з Росією. На жаль, не вона одна.