"Гнучкі й наполегливі"

Сторони громадянської війни в Афганістані наввипередки говорять про необхідність мирних переговорів, але кількість жертв конфлікту неухильно зростає.

28 вересня в ефірі National Public Radio новий представник США в Афганістані Залмай Халілзад заявив, що американці готові піти на переговори з талібами без виконання останніми жодних умов.

"У нас були раніше умови для залучення Талібану (у переговори. - О.К.), а саме вони мали визнати афганську конституцію, відмовитися від насильства, порвати всі зв'язки з терористами, які погрожують США… Ми висували ці умови в минулому. Але зараз ми не наполягаємо на виконанні цих умов", - заявив Залмай Халілзад. Раніше, 7 вересня, міністр оборони США Джеймс Меттіс відвідав Кабул. Судячи із заяви самого генерала, метою несподіваного візиту було нагадати президентові Афганістану Ашрафу Гані про необхідність мирного врегулювання багаторічної війни з талібами. І якщо сам Гані навряд чи потребує додаткових нагадувань про бажаний для США мир з нескореними моджахедами "Ісламського Емірату Афганістан" (ІЕА), то з талібами все складніше.

США прагне миру у своїй найтривалішій за всю історію війні. Про мир говорить офіційний Кабул. Про мир говорять лідери "Ісламського Емірату Афганістан". Але, попри риторику, всі сторони ще активніше нарощують свої сили для ведення війни.

За даними The New York Times, втрати афганської армії й поліції у порівнянні з 2016 р. зросли вдвічі. Минулого місяця в результаті атак талібів у середньому гинуло 57 солдатів або співробітників поліції (2016-го - 22 на день). Тільки за один тиждень у вересні загинуло понад 400 силовиків. Кабул змушений був навіть засекретити дані про втрати в армії й поліції. Втрат зазнають й іноземні сили. Саме напередодні прильоту Меттіса співробітник однієї з військових баз відкрив стрілянину по американських військових. Один солдат загинув, ще один був поранений. За даними ресурсу icasualties.org, 42-річний майор Тімоті Больярд став сьомим загиблим американським військовим в Афганістані з початку цього року. У 2018 р., окрім американців, загинуло 3 чеських військових.

Наближаючись до 17-ї річниці початку операції в Афганістані, американці посилено шукають можливості переконати талібів сісти за стіл переговорів. Але самі повстанці не готові робити це на пропонованих США умовах.

Новий "Талібан"

Приклад талібів уже став унікальним у світовій військовій історії. Рух після нищівної поразки й утечі з країни в 2001 р. зумів не просто відродитися в умовах безперервної війни з іноземною армією й військами офіційного уряду. Талібам вдалося стати ще сильнішими.

По-перше, талібів визнали. І йдеться не тільки про офіційні зустрічі з американцями або пропозиції щодо переговорів у Москві. Таліби ведуть активну дипломатичну роботу в регіоні. Офіційні делегації талібів у різний час відвідували Іран, Пакистан, Індонезію, Узбекистан. З 2013 р. у Досі діє представництво "Ісламського Емірату Афганістан", через яке американці намагаються налагодити прямий діалог з талібами. Не раз повідомлялося про неформальні контакти між ІЕА і Росією.

Уже колишній командувач ЗС США і НАТО в Афганістані генерал Джон Ніколсон звинувачував росіян у постачанні зброї повстанцям. І хоча далі обвинувачень справа не пішла, сама ця ситуація підтвердила те, що "Ісламський Емірат Афганістан" розглядається багатьма в регіоні й за його межами як сила, на яку треба зважати.

По-друге, талібам вдалося те, що вони не змогли зробити до 2001 р., а саме закріпитися на півночі країни. Населені переважно таджиками, узбеками й хазарійцями північні райони Афганістану протягом усього періоду правління талібів (1996-2001 рр.) були центром опозиції й збройного опору. Саме цим неприйняттям влади талібів (етнічно - переважно пуштунів) скористалися американці, почавши операцію "Незламна свобода" з підтримки воєнних дій "Північного альянсу".

Сьогодні ж північ Афганістану стала надійним опорним пунктом талібів. Їм двічі вдавалося брати одне з найбільших міст Півночі - Кундуз силами, які складаються майже виключно з місцевого населення. Командири талібів на півночі призначаються з представників місцевих етнічних груп. Їм вдалося знайти спільну мову з хазарійцями, мусульманами-шиїтами, з якими таліби вели жорстоку війну наприкінці 90-х.

Ці успіхи талібів стали можливі завдяки реалізованій стратегії, яку спрощено можна описати як "гнучкість і наполегливість". Гнучкість талібів виявилася в тому, що після поразки й втрати влади в 2001 р. вони змогли переглянути й змінити власну політику стосовно місцевого населення. Наприклад, було знято заборону на освіту для дівчаток і жінок, змінилася політика щодо етнічних і релігійних меншин, була пом'якшена політика стосовно виробництва місцевими селянами опіумного маку.

У 2017 р., за даними ООН, обсяг виробництва опіумного маку в країні зріс на 87% і досяг рекордних 9 тис. т. У країні, де 70% живуть у сільській місцевості, а 40% молоді (60% усього населення країни молодше за 25 років) не мають роботи, виробництво опіумного маку для багатьох залишається єдиним джерелом доходу.

Соціалка для жителів підконтрольної талібам території стала потужним інструментом здобуття підтримки місцевого населення, що страждає від хронічної корупції й байдужості центральної влади. Особливе місце в політиці талібів посідає вибудовування системи освіти й охорони здоров'я для місцевого населення.

Відмовившись від месіанських ідей часів Мулли Омара, першого керівника руху, нове покоління талібів проголосило своєю головною метою лише визволення Афганістану. Цей крок не тільки дозволив налагодити діалог із сусідніми країнами, але й позначив пріоритетність роботи усередині країни, відсунувши на задній план регіональні амбіції першого покоління "Талібану".

Друга складова стратегії талібів - наполегливість. Протягом усіх 17 років вони не припиняють і не послаблюють свій натиск на противників. Крок за кроком талібам вдалося повернути під свій контроль території на півдні країни, розширити вплив на західну й північну частини. Спроби зупинити талібів за рахунок посилення іноземного контингенту (в 2010-2011 рр. на піку активності талібів коаліція збільшила кількість своїх солдатів з 37 до 100 тис. чол.) виявилися безуспішними.

Згідно з даними Спеціального генерального інспектора з реконструкції Афганістану (SIGAR), станом на початок 2018 р. центральний уряд контролював тільки 56% території країни, на якій проживало 65% населення країни. Менш ніж за два роки Кабул втратив 10% територій. Повільно, але впевнено таліби відвойовують собі територію навколо великих міст, створюючи подобу блокади для розташованих усередині великих населених пунктів військових гарнізонів. Контроль над передмістям дозволяє бійцям ІЕА в потрібний момент завдати раптового удару по місту, як це було з Кундузом, і зовсім нещодавно - з Газні.

Таліби мають у своєму розпорядженні можливості завдавати точкові, але дуже болісні удари в саме серце країни - Кабул. З початку цього року вони здійснили як мінімум дві великі атаки в столиці. Це атака на готель "Інтерконтиненталь", у результаті якої загинуло 40 чол., зокрема й 6 громадян України, і підрив замінованої машини швидкої допомоги в центрі міста, що забрав життя 95 чол. Рівень небезпеки в столиці настільки високий, що іноземні військові й дипломати змушені використовувати вертольоти для пересування по місту, аби уникнути атак смертників на вулицях міста.

Комбінація з масштабних скоординованих операцій (традиційні весняні наступи талібів), точкових терористичних атак, дипломатичних місій і продуманої політики із закріплення своєї влади на вже контрольованих територіях через соціалку забезпечили талібам поточний успіх. Противники талібів змушені шукати будь-яких рішень для того, щоб утихомирити наступ "Талібану".

Переговори

Переговори - обов'язкова складова й неминучий підсумок будь-якого збройного конфлікту. Через 17 років це зрозуміли й сторони, що воюють в Афганістані. Однак за зовнішнім фасадом заяв про необхідність переговорів ховається жорстока логіка війни: щоб противник сів за стіл переговорів, його потрібно примусити до цього силою.

Аргументи сили залишаються основними в арсеналі всіх сторін конфлікту. Згідно з доповіддю генсека ООН, ситуація в Афганістані на червень 2018 р. залишається вкрай нестабільною. За період з лютого по травень було зафіксовано 5675 інцидентів, у середньому 63 на день.

Кількість атак смертників і точкових убивств - грізної зброї в руках повстанців - зросла на 78 і 35% відповідно. Збільшилася кількість авіаударів, які завдаються коаліцією по позиціях талібів та "Ісламської держави" в Афганістані. За даними Центрального командування ВПС США, перші шість місяців 2018 р. стали рекордними за кількістю скинутих авіацією бомб в Афганістані.

Окрім авіаударів, ще однією складовою примусу талібів до переговорів стало збільшення контингенту американських військових у країні. З 2016 р. по 2018 р. американський контингент зріс із 8,6 до 14 тис. чол.

І це ще не межа.

Витративши на воєнні заходи з 2001 р. 753 млрд дол. і ще 126 млрд на відновлення того, до чого призвели зазначені воєнні заходи, американці готові продовжувати платити (на 2018 і 2019 рр. планується виділити ще по 45 млрд дол.). Залучені були й старі союзники США в регіоні. Щоб примусити талібів до переговорів, американці вирішили натиснути на Пакистан, позбавивши союзника майже всієї військової допомоги.

Це показове пороття змушує Ісламабад шукати важелів тиску на т.зв. Кветтську шуру - вище керівництво талібів, розташоване в прикордонному пакистанському місті Кветта. Але всі ці кроки максимум до чого привели, це триденне перемир'я між талібами й афганською армією у червні ц.р. Щоправда, після цього таліби примудрилися захопити місто Газні на 150 км південніше від Кабула.

Чи можливий мир

На користь можливості мирного врегулювання свідчать кілька фактів. Перше - всі стомилися від війни. І хоча динаміка й ініціатива - на боці талібів, у міру того, як вони наближаються до стратегічно важливих районів країни, реакція центральної влади й американців стає жорсткішою. Сам ІЕА - це вже не той монолітний замішаний на пуштунській племінній ідентичності рух початку середини 90-х.

Сьогодні "Талібан" - це складна, що утворюється з різних груп і переплетених інтересів, політична сила, яка потерпає від внутрішніх суперечок і конфліктів. Наприклад, посилення "Ісламської держави" в Афганістані багато в чому стало можливим завдяки виходу з лав талібів цілих загонів незадоволених бійців.

Друге, уперше за весь час війни всі сторони офіційно заявили про свою готовність до переговорів, більш того, вже отримали нехай і невеликий, але досвід мирного співіснування у червні цього року. Патова ситуація, що склалася на фронтах, підштовхує сторони одна до одної.

Таліби контролюють сільські райони, але не можуть надовго закріпитися в містах. Масштабні весняні наступи повстанців змінюються урядовими контрнаступами й посиленням тиску сил коаліції. У результаті гинуть цивільні. За даними проекту Uppsala Conflict Data Program, кількість жертв конфлікту в Афганістані неухильно зростає з 2006-го і 2017-го досягла 19,6 тис. чол.

Загальний стан

Загальний стан нестабільності й розрухи створює сприятливі умови для посилення в країні ще більш радикальних груп, найсильнішою з яких є "Ісламська держава". До слова, знищення останньої, у чому однаково зацікавлені і таліби, і Кабул, і американці, є ще одним аргументом на користь переговорів.

От тільки заважає поки що таким переговорам упертість сторін у відстоюванні власних вимог. Таліби не визнають легітимності влади в Кабулі й вести прямі переговори з нею відмовляються. Натомість вони вимагають участі в переговорах американської сторони. У свою чергу американці відмовляються від таких прямих переговорів, посилаючись на те, що в Афганістану є свій законний уряд, з яким таліби мають домовлятися.

Кабул зі свого боку не придумав поки що нічого кращого, як запропонувати талібам місця в міністерствах і можливість участі в найближчих парламентських виборах. Про те, чи збирається Ашраф Гані виконувати головні вимоги талібів (а саме вивести всі іноземні війська з країни), не говориться. А доти війна в країні триватиме, втягуючи в неї все нових учасників.

Росія, відчувши нові можливості, дедалі активніше вклинюється в афганський конфлікт. Сюди ж прагне Іран, здобувши безцінний досвід посилення завдяки війні чужими руками в Сирії й Іраку. Сварка США й Пакистану не могла залишити осторонь Китай, зацікавлений у закріпленні своїх позицій у регіоні.

У далекому 2001 р., вторгаючись в Афганістан, американці ставили перед собою цілі викорінення мережі "Аль-Каїди", захоплення Бен Ладена й припинення будь-якої терористичної активності в Афганістані. Через 17 років, витративши сотні мільярдів доларів (за іншим даними, кілька трильйонів доларів), втративши майже 3 тис. солдатів убитими й майже 20 тис. пораненими, американці можуть відрапортувати про досягнення тільки однієї із зазначених цілей - захоплення Бен Ладена.

В Афганістані продовжують діяти табори підготовки. З 2014 р. було ідентифіковано як мінімум 16 тренувальних таборів талібів, які здатні випускати разом понад 2 тис. бійців. Окрім талібів, свої табори в країні мають "Аль-Каїда" (у 2015 р. американці знайшли найбільший тренувальний табір "Аль-Каїди" площею в 30 квадратних миль), "Ісламська держава", "Ісламська партія Туркестану", "Союз ісламського джихаду", "Джамаат Імама Бухарі" та інші групи.

Усього в Афганістані діють до двох десятків терористичних і повстанських груп. Афганістан посідає друге місце у світі після Іраку за рівнем терористичної активності. За 2016 р. було здійснено 1342 теракти, у результаті загинуло 4,5 тис. чол. Відповідальність за 94% атак несуть таліби. Тобто, крім смерті Бен Ладена, найтриваліша війна в історії США не вирішила інших поставлених завдань.