G8 не побачила примари ядерної війни

Промислово розвинені країни G8 намагалися дійти консенсусу у питанні світової безпеки і таких загроз, як розповсюдження ядерної зброї, тероризм та регіональні конфлікти під час саміту міністрів закордонних справ «великої вісімки» в канадському Гатіно, Квебек. Основною темою обговорення стали загрози світовій безпеці, що їх несуть ядерні амбіції Ірану і Північної Кореї. Група міністрів закордонних справ G8 закликала міжнародну спільноту до відповідних рішучих дій у контексті іранської ядерної програми, не закриваючи при тому перспективу діалогу.

Схоже, що теракти в Москві внесли певні корективи у прийняття рішень щодо Ірану. Вони якимось дивним чином збіглися з днем відкриття саміту. Досвід розслідувань ФБР свідчить, що терорист-смертник, готуючись до теракту, вивчає календар світових подій. Зрозуміло, нині ще важко про щось достовірно і впевнено говорити, але якби не прогриміли московські теракти, то комюніке саміту могло б бути значно різкішим і конкретнішим.

Деякі експерти вже навіть висловлюють припущення: як підірвані будинки в Москві спровокували Другу чеченську війну, так і вибухи в московському метро несуть у собі набагато вищі політичні цілі, ніж може здатися на перший погляд. Якщо їх справді реалізували ісламські фундаменталісти, то в такому разі їхнє призначення — відвернути удар санкцій від Ірану і затягнути час.

Росія перебуває «в одному ліжку з Іраном», хоча від цього всіляко відхрещується. Насправді Росія — фінансовий партнер Ірану, часто «прикриває» Іран в ООН, ідучи врозріз із інтересами світової спільноти. Крім того, Росія продає Ірану зброю і будує атомну станцію в Бушері. Поки що Ірану вдавалося безперешкодно проходити всі етапи створення ядерної бомби, яка може допомогти реалізувати його мету — «стерти Ізраїль із карти світу». Хоч би там що казали адвокати режиму мулл, Іран вважає своїм релігійним обов’язком знищення Ізраїлю. Він фінансуватиме тероризм і робитиме все необхідне для того, аби досягти своєї мети на славу ісламу, прикриваючись іменем Аллаха. Як свідчить весь історичний досвід тероризму, вибухонебезпечні технології — смертельно небезпечна річ в руках мусульманських терористів.

Росіяни на чолі з лідером нації Путіним принаймні послідовні й незламні у своїй підтримці Ірану. Тільки тоді, коли іранська атомна бомба буде готова, Росія муситиме визнати, що всі «політичні зусилля» виявились марними. Коли демократичний світ опиниться перед примарою ядерної війни з боку таких країн, як Іран і Північна Корея, — буде запізно розуміти, на яких ненадійних стовпах стояла нинішня доктрина нерозповсюдження ядерної зброї. Тож якщо мета угодовської дипломатії полягає в тому, аби продовжити в часі кризу, всіляко зволікаючи будь-які реалістичні заходи стримування, — то чи потрібна вона в такому вигляді взагалі?

Адже стратегія іранського ісламського керівництва прораховується дуже легко. І вона — гранично очевидна й примітивна: всіляко ухилятися від санкцій міжнародної спільноти; подавати недостовірні дані про свою ядерну програму; імітувати співпрацю з МАГАТЕ; спиратися на своїх російських і китайських друзів, щоб блокувати будь-які ефективні санкції в Раді Безпеки ООН, і в остаточному підсумку — пред’явити світу ядерну зброю як доконаний факт.

Втім, як повідомила американська газета The New York Times, Захід підозрює, що Іран планує спорудити нові ядерні об’єкти всупереч усім міжнародним вимогам. До рук інспекторів потрапило інтерв’ю, яке дав в останні тижні керівник Організації з атомної енергії Ірану Алі Акбар Салехі, Iranian Student News Agency. Із нього випливає, що будівництво двох нових об’єктів зі збагачення урану може розпочатися після іранського Нового року 21 березня.

Ядерний Іран несе загрозу ізраїльтянам. Адже ненависть Ірану до Ізраїлю сягає своїм корінням фундаменталістської ісламської ідеології. Іранський режим відмовляється визнати той факт, що світська й неісламська держава може існувати у близькосхідному регіоні. Проте ядерний Іран становить загрозу не лише для Ізраїлю, Близького Сходу, для національної безпеки Сполучених Штатів, а й для самого іранського народу. Оскільки в разі виникнення військового конфлікту, не виключено, найбільше постраждає саме він. Проте схоже, що ніякі жорсткі санкції проти іранського керівництва не здатні підштовхнути його до відмови від ядерної мрії. Відтак ні ООН, ні G8, ні США не мають реальних можливостей (крім воєнної) припинити ядерну іранську програму.

Рано чи пізно іранський режим, якщо його не буде реформовано зсередини, отримає ядерну зброю, і тоді протистояння світової спільноти та Ірану може розпочатися по-справжньому. Світ не може жити під постійною загрозою іранського ядерного меча. Тим більше що ядерний Іран загрожуватиме підірвати стабільність не тільки в регіоні Близького Сходу. Якщо Ірану справді вдасться стати ядерною державою, то не доводиться виключати, що такі арабські прозахідні країни, як Саудівська Аравія, Єгипет і держави Перської затоки, можуть прийняти рішення приєднатися до Ірану, а не боротися з ним. При цьому десятки, якщо не сотні тисяч радикально налаштованих мусульман можуть приєднатися до радикальних ісламістських груп, вважаючи, що ісламізм на марші.

До того ж жорсткий іранський фундаменталістський режим не тільки прагнутиме за будь-яку ціну придбати ядерну бомбу, а й виступатиме експортером тероризму та фундаменталізму. Очевидно, політика умиротворення Ірану провалилася, і тому цивілізований світ повинен бойкотувати режим мулл, як він це зробив свого часу з південноафриканським режимом.

Ще одним наслідком ядерної гонки Ірану, окрім переполяризації Близького Сходу та можливого переорієнтування ряду близькосхідних держав на Іран (і утворення таким чином нового потужного ядерного полюса сили, що має явне екстремістське забарвлення), є небезпечна перспектива, що ціла низка країн Близького Сходу, котрі вже неодноразово намагались отримати ядерну зброю, зроблять це. Причому, не виключено, з допомогою тих самих міжнародних сил, які так чи інакше сприяли ядерному озброєнню Ірану. Насамперед це великі ядерні країни Росія і Китай. Тим більше що вже відпрацьовані як логіка процесу, так і його інфраструктура.

Відтак, експорт ядерного озброєння, попри те, що він заборонений міжнародними законами, набере незворотного характеру. І навряд чи надалі буде обмежений регіоном Близького Сходу. Таким чином, замість одного екстремістсько-ісламістського ядерного центру геополітичного впливу може виникнути ціла низка аналогічних центрів. І цей процес простимулює Близький Схід, що сам є одним із найнапруженіших регіонів світу, гарантовано «вагітним» ядерною війною. У такому вибухонебезпечному регіоні питання виникнення ядерного конфлікту буде лише питанням часу.

Тривожні симптоми синхронізації теракту в московському метро з початком роботи саміту G8 полягають ще й у тому, що відсутність прямих доказів причетності до теракту світового та російського лобі, яке спеціалізується на сприянні мілітаризації екстремістських центрів (зокрема й Ірану), не робить меншою вірогідність того, що це лобі так чи інакше сприяло проведенню цієї акції. Теракти в Москві констатують факт, що таке геополітичне лобі вже склалося як система і може впливати як на перебіг геополітичних процесів, так і на прийняття рішень на найвищому глобальному рівні. На цьому варто було б акцентувати увагу всім учасникам процесу створення системи глобальної безпеки в світі.

На перший погляд, робота міністрів закордонних справ G8 не завершилася прийняттям якихось конкретних остаточних рішень у площині санкцій проти Ірану та інших глобальних проблем. І це може викликати занепокоєння. Але парадоксальним поясненням цього факту може бути те, що високе зібрання й не планувало вирішувати зазначене питання. Адже відомо, що прийняття санкцій щодо Ірану — не самоціль, а лише один із етапів боротьби з глобальним екстремізмом та іншими негативними проявами у глобалізованому світі.

Якщо взяти до уваги процес, який триває близько року і полягає в узгодженні та поступовому утворенні інфраструктури боротьби з екстремізмом, тероризмом і негативними екстремістськими проявами у сфері економіки (такими як фінансові спекуляції, що завдають збитків національним і глобальній економіці), то приходить розуміння, що застосовувати санкції проти Ірану варто лише у контексті глобальної системи боротьби з екстремізмом. І аж ніяк не раніше. А ця система почне працювати (виходячи з того, що говорять лідери її утворення президенти США і Франції Барак Обама та Ніколя Саркозі) найближчими місяцями. І ця зброя захисту набагато потужніша, ніж будь-яка військова, зокрема і ядерна загроза, з боку країн G8, «великої двадцятки» чи іншої військової геополітичної структури.