Фідель Кастро повертається?

Поділитися
На Кубі сталася подія, котру аж ніяк не можна оминути увагою. Колишній кубинський лідер і президент Фідель Кастро після чотирьох років хвороби й відсутності у публічному житті виступив у кубинському парламенті...

На Кубі сталася подія, котру аж ніяк не можна оминути увагою. Колишній кубинський лідер і президент Фідель Кастро після чотирьох років хвороби й відсутності у публічному житті виступив у кубинському парламенті. Понад шістсот депутатів затамували подих в очікуванні Кастро і, коли він з’явився, скандували «Хай живе Фідель!»

Варто пригадати, що востаннє колишній кубинський лідер виступав у парламенті в червні 2006 року, а вже місяць по тому, в липні, перенісши складну операцію, Фідель Кастро передав свої президентські повноваження молодшому братові Раулю Кастро. Тепер же, після тривалого періоду одужання та вимушеної ізоляції, Фідель Кастро знову почав з’являтися на людях.

Головною метою виступу Кастро стало пояснення його теорії, що Америка планує розв’язати ядерну війну. Він, наголосив Кастро, неодноразово попереджав: Сполучені Штати разом із Ізраїлем мають плани нападу на Іран. Фідель Кастро видав чергове попередження, що світ ось-ось може бути втягнутий у ядерну війну. Антиамериканська риторика не нова для Кастро, однак тепер він приєднав до «агресивних» США ще й Ізраїль.

Аналізуючи одкровення Фіделя Кастро, слід не забувати, що, хоча він чотири роки й не з’являвся на публіці, проте досить регулярно зустрічався зі своїм учнем та послідовником президентом Венесуели Уго Чавесом. І тому можна припустити, що ідею об’єднання зусиль радикальних лівих сил з ісламськими фундаменталістськими режимами Кастро-старший усіляко підтримує.

Хоча, можливо, мало хто знає, що свого часу Уго Чавес листувався з венесуельським супертерористом Карлосом (він же Ілліч Рамірес Санчес), який задовго до Усами бін Ладена був найбільш відомим терористом сучасності. Карлос тепер відбуває довічне ув’язнення у Франції.

Саме марксист та ісламіст Карлос і підштовхнув Уго Чавеса до його союзництва з ісламістами. Президент Венесуели навіть подякував Карлосу за доктрину, яка серед іншого передбачає союз між ісламськими ультрафундаменталістами й антиімперіалістичними марксистами в ім’я їхньої взаємної ненависті до Сполучених Штатів. І хоча сам Чавес, який дружить з Ахмадінеджадом, не став мусульманином, — його друг та соратник командувач Теодоро давно вже прийняв іслам. Командувач Теодоро — це Теодоро Рафаель Дарнотт, який очолює «Хезболлу» Латинської Америки, відому також як «Хезболла» Венесуели.

Уго Чавесу протягом останніх років вдалося сформувати своєрідний антиамериканський і антизахідний інтернаціонал, до якого входять антиімперіалістичні марксисти з Латинської Америки та ісламські фундаменталісти з арабських країн і Близького Сходу. Однак в Уго Чавеса і близько немає тієї харизми й того авторитету серед країн «третього світу», які свого часу мав Фідель Кастро. Тому не можна виключати, що приведення до спільного знаменника Америки й Ізраїлю у виступі Фіделя Кастро є намаганням команданте допомогти своєму другові та учню Чавесу в його боротьбі проти Ізраїлю.

Можна сказати, що своїм виступом у кубинському парламенті Фідель Кастро аж ніяк не мав на меті відновити власну присутність у владі чи власну популярність. При цьому Кастро — аж ніяк не комуністичний Дон Кіхот, як кажуть про нього деякі його колишні соратники. Він, використовуючи свої важелі впливу на Уго Чавеса, а через того — й на Ахмадінеджада, навіть у свої 84 роки не хоче вгамуватися в непримиренному протистоянні зі Сполученими Штатами. По одужанні він більше претендуватиме на роль такого собі ідеологічного кубинського Ден Сяопіна, який, використовуючи свій колишній авторитет у світі, намагатиметься протистояти американському «імперіалізмові».

Хоча питання, кому кого вдалося об’єднати в антиамериканській боротьбі — лівацьким марксистам
команди Кастро — Чавеса, чи навпаки, — залишається відкритим. Адже, коли ми проаналізуємо, хто сьогодні має більші ресурси (а це навряд чи лівацькі режими Латинської Америки), а також хто під чий вплив підпадає, — то помітимо явні ознаки ісламізації колишньої вотчини марксистських кастровських сил.

Скидається, навряд чи найбільша заслуга в цьому — Фіделя Кастро та Уго Чавеса. Хоча й не слід забувати, що стратегію мавпи, яка споглядає битву тигра і дракона з пагорба, сповідують не лише в Китаї. Москва останнім часом різко відновила свій колишній вплив не тільки в арабських країнах та в ісламському світі загалом, а й на «задньому дворі» Сполучених Штатів — у Латинській Америці й водночас зробила прорив у відновленні впливу у Східній та Центральній Європі. Видається, що саме вона найбільше виграла від переключення уваги Сполучених Штатів на Чавеса та його союзників.

Якщо згадати, що й Китай упродовж останніх десятиліть, фактично, взяв під свій контроль країни «третього світу», і особливо Африканський континент, на якому його вплив майже тотальний, — то можна говорити, що дуже багато світових центрів впливів на сьогодні зацікавлені в об’єднанні антиамериканських сил в один потужний кулак.

Раніше Фідель Кастро ніколи не мав відвертих антиізраїльських настроїв, але після альянсу Уго Чавеса з ісламськими фундаменталістами «специфічні» висловлювання Кастро щодо Ізраїлю дедалі частіше почали з’являтися у його регулярних «роздумах» у комуністичних засобах масової інформації. Кастро дописався до того, що заявив: «Могло б здатися, що сьогоднішній прапор Ізраїлю — це свастика фюрера». На що ізраїльські експерти справедливо зауважили: Фідель Кастро ганьбить ідеали свого часу та ідеали, яким він колись служив. Адже від таких слів Че Гевара мав би перевернутися у труні.

Ця антиізраїльська риторика так подобається правлячим колам Ірану, що днями одне з іранських видань видрукувало статтю під промовистою назвою «Фідель — тонкий знавець Ірану і Америки». Цей «тонкий знавець» не втомлюється виступати в ролі «ядерної Кассандри», віщуючи неминучу ядерну війну, якщо Іранові не дадуть змоги й далі розвивати його ядерні програми. При цьому не забуває додати, що в разі війни з Іраном економіка США розвалиться, як «паперовий будинок», і що тоді світовий порядок зазнає краху. Схоже, в кубинському парламенті Фідель Кастро намагався проголосити «комуністичний джихад» Ізраїлю, приєднавшись при цьому до своїх ісламістських союзників.

Шукаючи причини такої нелюбові Фіделя Кастро до Ізраїлю, можна зробити припущення, що, швидше за все, її спровокувала послідовна, протягом усіх років після проголошення незалежності Ізраїлю, підтримка з боку США його державності. А знаючи ставлення Кастро до Америки, можна припустити, що в його очах Ізраїль є частиною «імперіалістичного» панування Сполучених Штатів на Близькому Сході.

У цьому сенсі навряд чи можна говорити про усвідомлений антисемітизм Фіделя Кастро. Швидше за все, це — його позиція солідарності з ісламістськими силами, але підтримка намагань мусульманських фундаменталістів поступово здатна перерости в бажання знищити Ізраїль. Таким чином, Кастро консолідується з тими ісламськими силами, яких у демократичному західному світі сьогодні однозначно визначають як терористів. Навряд чи він не може цього не розуміти. Адже його величезний політичний і життєвий досвід у минулому не дозволяв йому переступати певну межу навіть у боротьбі зі своїми політичними опонентами. Тому Фідель Кастро у незвичній для себе ролі антисеміта — це абсолютно нове й неочікуване явище в сучасній міжнародній політиці.

Відтак, поява після тривалої перерви Кастро в активній міжнародній політиці, на мій погляд, спирається на кілька пластів цілей. Зокрема це внутрішньополітичний блок — допомога нинішнім владним інститутам Куби у керуванні соціально-політичними процесами, які наразі дуже й дуже непрості. Навіть попри певну лібералізацію економічних відносин зі світовими потугами.

Цілком зрозуміло, що Фідель Кастро, який став для Куби таким самим символом, як Ленін у радянські часи — для СРСР, є тією силою, котра може істотно допомогти заспокоїти, приспати внутрішньополітичні проблеми й переключити активність громадськості на інші питання. Зокрема на ірансько-американський конфлікт.

Оскільки ж колишніх політиків не буває, для Кастро, для якого політика стала, фактично, життям, дуже важливо очолити переможну ходу тоді, коли здається, нелюбі йому «імперіалістичні сили» якщо й не зазнали поразки, то значно потіснилися.

Хоча, з формально політичного погляду, найбільшою прагматичною метою виступу в парламенті є саме піар-посилання Фіделя Кастро до світової спільноти про небезпеку роздмухування ядерної війни у разі протистояння Сполучених Штатів та Ізраїлю спробам Ірану отримати ядерну зброю. І трактується воно, що єдиний спосіб досягти миру — це дати можливість Ірану отримати ту ж таки ядерну зброю.

Згадавши, що саме Іран та ісламський світ на сьогодні — найбільші спонсори кастрівського та лівацького руху в Латинській Америці, зрозуміємо: Фідель Кастро відпрацьовує це спонсорство своїми антиамериканськими та антиізраїльськими виступами. Хоча, чесно кажучи, навряд чи Фідель Кастро може справити істотне враження на світову спільноту, окрім як на самі лівацькі політичні сили та проісламістські рухи у світі, які й так підтримують його позицію.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі