Євроінтеграційний прецедент

Європейська асоціація вільної торгівлі (EFTA) ще до кінця року може поповнитися п’ятою країною-членом. Намір вступити до EFTA висловив прем’єр-міністр Фарерських Островів Йоаннес Ейдесґаард. Ситуація особлива, оскільки Фарери являють собою автономну заморську територію Данії й відтак не можуть самостійно провадити закордонну політику. На відміну від своєї протекторки, Острови не належать до ЄС і згідно з двосторонніми домовленостями не можуть туди вступити. Як виявилося, Копенгаген не лише не має нічого проти участі своєї заморської території в EFTA, а й навіть розпочав лобіювати це рішення в Осло. З огляду на свої розміри, економічну та політичну активність, Норвегія відіграє вирішальну роль у питаннях, пов’язаних із функціонуванням EFTA.

Як повідомляє норвезька газета Aftenposten, особливих перешкод у розширенні Асоціації не повинно виникнути. Натомість малореальним є долучення Фарерських Островів до Європейського економічного простору. На заваді стоїть Данія, яка не хоче бачити Острови в складі організацій, до яких належить сама. Адже тоді маленькі Фарери могли б з тактичних міркувань ветувати важливі для Данії рішення, використовуючи це як аргумент у переговорному процесі з Копенгагеном. Отже, Фарери муситимуть задовольнитися цілою низкою торгових трактатів між EFTA та різними країнами світу, які не належать до ЄС. Зокрема їх автоматично стосуватиметься Угода про співробітництво з Україною від 2000 року. До речі, ця угода передбачає створення зони вільної торгівлі Україна—EFTA, проте Київ не надто охоче виконує записані в ній зобов’язання.

Фарерські Острови ведуть також переговори з данським урядом щодо полегшення торгівлі з країнами Європейського Союзу. Водночас такі переговори веде й Гренландія. Вона так само має статус данської автономної території і не належить до ЄС, відтак у відносинах з Брюсселем ці дві країни мусять послуговуватися посередництвом Данії.

Фарерські Острови отримали широку автономію 1948 року. Від того часу тамтешня влада провадить політику дрібних кроків, спрямованих на послаблення зв’язків із Данією. Серед жителів Островів дуже багато прихильників цілковитої незалежності, однак наразі цей крок вважають занадто ризикованим для залежної від рибальства економіки. Адже достатньо одного невдалого сезону, щоб країна потрапила в дошкульну кризу — так, як це сталося на початку
90-х років. З іншого боку, нинішнє економічне становище Фарерів задовільне, ВВП на душу населення становить 22 тисячі доларів, а на території автономії нещодавно відкрили доволі великі родовища нафти (ще не досліджені). Це й спонукає Данію — щоб заохочувати її жителів залишатися в складі королівства — качати в цю заморську територію чималі дотації.

Фарерські Острови мають мінімальне значення на економічній та політичній мапі Європи. Там проживає лише 47 тисяч населення, площа (1400 кв. км) — порівнянна з площею Києва, а валовий внутрішній продукт (один мільярд доларів) — приблизно у вісім разів менший, ніж ВВП Молдови.

Проте поповнення EFTA навіть цією маленькою країною становить важливий для України прецедент. Адже востаннє Асоціація розширювалася в далекому 1991 році, коли до неї вступив Ліхтенштейн, а так — радше втрачала своїх членів на користь ЄС. Противники евентуального курсу на членство в Асоціації часто висловлюють думку, що організація може невдовзі припинити своє існування. Водночас норвезькі дипломати звикли говорити, що EFTA наразі не думає про прийом нових членів, а відтак розмови про членство України — безпідставні. Якщо ж слідом за Фарерами підуть і інші дрібні країни (Андора, Гренландія), а також Хорватія, відмовити Україні буде важко.