Екзистенційне протистояння

Торговельна війна між США і КНР все-таки вибухнула.

Хоча підвищувати тарифні ставки в обох країнах почали ще з початку року, першою баталією цієї війни слід уважати появу нових мит, які адміністрація Дональда Трампа ввела проти Китаю з 24 вересня. Рішення США торкнеться імпорту китайських товарів на суму приблизно 200 млрд дол. Трамп також пригрозив, що дзеркальні кроки з боку КНР призведуть до нового підвищення тарифів, - тоді під удар потрапить китайський імпорт ще на чверть трильйона доларів. Але відповідні заходи Пекіна не забарилися: китайська сторона пообіцяла ввести тарифи, які торкнуться американського імпорту в обсязі 60 млрд дол., і заявила, що дасть адекватну відповідь на будь-які нові кроки США. На тлі такого масштабного протистояння обмін ударами в першій половині року (тоді кожна з країн підняла мита на поставки товарів в обсязі близько 50 млрд дол.) видається не більш ніж як прикордонний інцидент.

Та вересневі події знаменують початок війни не тільки через безпрецедентний масштаб протекціоністських заходів. Ще небезпечніше те, що сторони непоступливі, не готові до переговорів і роблять усе, щоб ескалація протистояння стала безповоротною.

Сподівання, що суперечку буде врегульовано, зберігалася до останнього часу - ще в середині серпня американські й китайські представники висловлювали надію, що до листопада основні розбіжності вдасться врегулювати. Надто вже залежні одна від одної економіки США й КНР: обсяг торгівлі товарами становить понад 630 млрд дол., для Китаю ринок США є найважливішим (поряд з ЄС), а американський експорт до Китаю і спільні інвестиції забезпечували понад 2,5 млн робочих місць у США. До того ж, коли в обмін на деякі торговельні поступки Вашингтон пом'якшив вимоги до Канади, Австралії та ЄС, угода з Пекіном видавалась очевидним наступним кроком.

Однак фундаментальна відмінність численних торговельних конфліктів, розв'язаних США в останні два роки, від протистояння з Китаєм полягає у ставленні американської еліти до КНР. Лише на перший погляд за визначенням курсу стосовно Пекіна стоїть боротьба інтересів різних груп американського бізнесу: тих, для кого Китай є конкурентом, і тих, хто заробляє завдяки інвестиціям у КНР або виходу на китайський ринок. Насправді розбіжності між двома таборами не такі значні, їх - і більшість американських політиків - поєднують глибокі побоювання стосовно Китаю і бажання обмежити проникнення останнього в американську економіку. Китайським інвестиціям у США незатишно, їх обсяг падає два останніх роки, і зростання усіляко стримує американська сторона за допомогою адміністративних заходів (одне з головних обвинувачень з боку Китаю щодо США - у спекулятивному використанні інтересів національної безпеки для дискримінації китайського капіталу).

Зіткнення двох держав не випадкове - все йшло до нього давно, питання було лише в тому, коли воно почнеться. Адже вже тепер Пекін для Вашингтона - головний економічний конкурент. А плани китайського керівництва, яке будує глобальну супердержаву, кидають виклик США в політичній, військовій і навіть культурній сфері. Боротьба за домінування у світі між двома країнами обіцяє бути більш масштабною й багатогранною, ніж свого часу було протистояння США й СРСР. Зрозуміло, стримати Китай - завдання вже не економічного порядку. Це завдання для США екзистенційне.

Можливо, сам Трамп бачить у своїй атаці на Китай лише економічну складову. Американський президент, здається, вірить, що торговельна війна допоможе виконати його передвиборні обіцянки: знизити торговельний дефіцит (він у торгівлі з КНР становить понад 350 млрд дол.), стримати зростання держборгу й збільшити кількість робочих місць у США. Але основна маса американських політиків не намагаються запобігти антикитайським діям Трампа тому, що вважають новий "хрестовий похід" цілком своєчасним.

Коли адміністрація Трампа вживає заходів, спрямованих проти Канади або ЄС, це викликає полярні оцінки в американському політичному класі і, як наслідок, чималий тиск на президента та його оточення, змушуючи їх іти на поступки. У випадку з Китаєм політичний клас єдиний у своїй думці: слід дати бій найнебезпечнішому конкурентові вже тепер, коли в США ще є помітна перевага за більшістю параметрів. Розбіжності в поглядах стосуються лише методів, які варто використовувати, і умов, на яких має капітулювати Китай. Тож, якщо "яструби" з Ради національної безпеки вимагають битися до максимальних поступок з боку Китаю (від зняття всіх бар'єрів для американських інвестицій до самообмеження китайського експорту в США), то "голуби" у міністерстві торгівлі готові вдовольнитися лише посиленням захисту інтелектуальної власності, відмовою від контролю курсу юаня для зміцнення конкурентоспроможності китайських експортерів і низкою другорядних поступок.

Очікувано, що торговельна війна переростає в повномасштабне протистояння США й КНР. Американська адміністрація готує пакет заходів проти Пекіна як кару за "втручання у внутрішні справи США": крадіжку інтелектуальної власності, кібератаки проти американських державних інститутів і інфраструктури, втручання у вибори. Ймовірно, найближчим часом Китай офіційно посяде місце поруч із Росією як головний супротивник США, що веде "ворожі дії проти американського державного і приватного сектора". Трамп з трибуни Генеральної Асамблеї ООН укотре обвинуватив Китай у несумлінній конкуренції та "експлуатації США", крім того, він висловив упевненість, що Пекін втручається в передвиборну кампанію, яка нині проходить (у листопаді відбудуться вибори до Конгресу).

20 вересня США ввели санкції проти Департаменту підготовки військ і постачання Центральної Військової ради КНР за закупівлі озброєнь у Росії. США істотно активізували критику китайської влади за порушення прав людини: такими масштабними американські демарші не були, мабуть, років із десять, якщо не більше. Критика китайської політики в Сіньцзяні й Тибеті, обвинувачення в регулюванні Інтернету й державотворенні в останній рік чути на всіх рівнях американської державної системи.

Нарешті, днями Держдепартамент США схвалив поставку Тайваню військової техніки й обладнання на суму 330 млн дол. Американська підтримка Тайваню, який КНР уважає своєю провінцією, - давня болюча точка китайсько-американських відносин. Час для угоди американці вибрали вкрай невдалий, якщо вони розраховували на діалог із Пекіном. І, навпаки, вкрай доречний, якщо метою було розкрутити протистояння ще сильніше.

Свою лепту в ескалацію конфлікту вніс і Пекін. Після американського оголошення про введення нового пакета мит китайська сторона перервала переговори робочих груп з торговельних питань і скасувала запланований візит віце-прем'єра Держради КНР Лю Хе у Вашингтон (він планував обговорювати шляхи виходу з кризи).

Китай зробив занадто велику ставку на глобальне лідерство. Тут і сотні мільярдів на масштабні проекти перетворень як усередині країни (в транспорті, енергетиці, нарешті, у технологічних перетвореннях за програмою "Зроблене в Китаї-2025", на яку передбачено виділити близько 50 млрд дол.), так і за її межами (у рамках проекту "Один пояс, один шлях", де самі лише державні інвестиції оцінюються в 70-80 млрд дол.). Тут і політичний капітал нинішнього керівництва - після консолідації влади на торішньому з'їзді КПК Сі Цзіньпін фактично одноособово відповідає за успіхи й провали державної політики. І тому відступити Пекін не може, про капітуляцію - у будь-якому вигляді - не йдеться.

Підтверджує це те, наскільки ретельно Китай опікується політичним забезпеченням торговельної війни. Свіжа доповідь про "несумлінну торговельну політику США" (обвинувачення в якій, до слова, багато в чому дзеркальні висунутим американською стороною) покликана підтвердити моральну правоту Пекіна в конфлікті. Численні переговори з партнерами по всьому світу покликані заручитися бодай їхнім нейтралітетом у протистоянні зі США. А анонсовані кроки щодо подальшої лібералізації економічної політики (Китай робить свій внутрішній ринок більш відкритим, навіть у таких традиційно чутливих сферах, як страховий бізнес) мають швидко забезпечити альтернативні американським джерела імпорту товарів і послуг. Нарешті, з 1 листопада Китай знижує тарифи на широкий спектр неамериканських товарів - для того, щоб послабити негативні наслідки війни для китайських споживачів. Це підтверджує, що в Пекіні не очікують швидкого завершення протистояння з США. Якщо Пекін і справді, як продовжує говорити, не хоче торговельної війни, він однаково до неї посилено готується й намагається максимально посилити свої позиції.

Фокус змін світової системи дедалі більше зміщується в бік протистояння США й КНР. Найближчим часом відносини цих двох держав почнуть визначати багато процесів на глобальній арені. І якщо результат американсько-китайського протистояння стане відомим не скоро, його наслідки - причому не тільки для учасників, а й для всього світу - стануть помітними вже найближчим часом.

Сама торговельна війна загрожує вповільненням економічного зростання і погіршенням кон'юнктури на міжнародних ринках. Експерти очікують, що один лише вересневий пакет тарифів з'їсть півтора-два відсотки економічного зростання в Китаї, і понад піввідсотка - у США. Але ж йдеться про дві найбільші економіки світу - отже, неминуча корекція економічного зростання в глобальному масштабі. За цим іде падіння обсягів світової торгівлі, скорочення експорту для багатьох країн і падіння економічного зростання, особливо для економік, що не мають достатнього запасу міцності - таких як українська.

На роздоріжжі опиниться вся система інститутів міжнародної торгівлі, насамперед СОТ. США й раніше не виконували рішення цієї організації, а Трамп не раз заявляв, що США не мають дотримуватися її норм і рішень. Китай, навпаки, поки що скрупульозно виконує всі рішення СОТ. Але в умовах протистояння двох країн можливий сценарій, за якого ігнорування позиції СОТ (особливо щодо двосторонніх спорів) обома сторонами набуде систематичного характеру - причиною цього будуть і політичний порядок денний конфлікту, і те, що при масовому підвищенні мит можливості для імплементації рішень організації стануть обмеженими. Про потребу реформувати СОТ і так давно говорять. Чи зможе організація зберегти вплив, якщо її ігноруватимуть два найбільших учасники, - велике питання.

Під ударом опиняться й багатосторонні угоди про вільну торгівлю. Якщо протистояння США й КНР затягнеться, такі об'єднання в багатьох частинах світу будуть політизуватися - адже обидві країни постараються залучити на свій бік якнайбільше союзників. Особливо складною стане ситуація в АТР, де вплив США й КНР особливо великий. У складному становищі опиниться і ЄС. Поки що Євросоюз намагається залишатися нейтральним, але це вже потребує певних жертв. Скажімо, у європейців до Китаю в торговельній сфері є низка претензій, які, за великим рахунком, збігаються з американськими, - приміром, щодо охорони інтелектуальної власності й доступу на китайський фінансовий ринок. Але ЄС змушений утримуватися від активного їх обговорення на тлі протистояння США й КНР, щоб в очах Пекіна не мати вигляду союзника американців і не зашкодити торгівлі з Піднебесною.

Не менш важливими обіцяють стати зрушення в міжнародній політиці. Найістотнішими ці зміни обіцяють бути в Східній і Південно-Східній Азії. Тут США й КНР уже кілька десятиліть - головні гравці, центри сили, точки гравітації. Останні два десятиліття більшість країн регіону скористалися з конкуренції Вашингтона й Пекіна, намагаючись отримувати преференції від обох. Але в умовах конфронтації обидві держави можуть зажадати від партнерів визначитися, на чиєму вони будуть боці. А це прямий шлях до втрати самостійності в зовнішній політиці, до безумовної залежності від єдиного "великого брата". У такій ситуації знову стане на часі перевірена політика неприєднання. Однак нині головною міжнародною проблемою в регіоні є дефіцит безпеки, і впоратися з цією проблемою без США й КНР інші країни не зможуть. Позначаться й брак достатніх ресурсів, і суперечки між ними, і дуже різний порядок денний політики безпеки.

Протистояння США й КНР сприятиме зростанню ролі сили в міжнародній політиці в глобальному масштабі. Ми звикли пов'язувати цю загрозу з діями Росії й російсько-українським протистоянням. Але наші проблеми в глобальному масштабі залишаються досить дрібними й вирішального впливу на міжнародну систему вони не справляють. Адже в протистоянні США й Росії застосування сили в будь-якій формі має обмежений характер. Інша річ - системний конфлікт двох найбільших гравців, у якому ставкою буде світове лідерство. Тут обмеження на застосування сили по суті лише одне - повномасштабна війна між двома країнами. Очевидно, що норми й інститути відходитимуть на другий план - і не тільки в конфлікті Вашингтона й Пекіна, але й повсюдно. Для зміцнення власних позицій у протистоянні обидві сторони будуть готові до серйозних поступок - передусім, щодо дотримання норм і вірності принципам.

А отже, США і Китай обіцяють нам незабутнє видовище, яке нікого не залишить байдужим. І нікому не дозволить залишитися осторонь.