E Рluribus Unum?

«З багатьох — одне». Так перекладається українською традиційне гасло США, що його можна побачити на Великий печатці цієї країни. Воно символізувало створення єдиної держави з тринадцяти штатів-засновників.

За свою історію єдність американського суспільства неодноразово проходила випробування на «міцність», інколи — за вкрай драматичних обставин. Гадаю, нині у США відбувається черговий період болісної адаптації до нових соціальних, демографічних, економічних і культурних реалій, значною мірою обумовлений процесами глобалізації (дарма що сама глобалізація зазнає «мутацій» у зв’язку з коронавірусною пандемією). Останні, як і попередні, 2016 року, вибори у США стали своєрідним сейсмографом, що засвідчив наявність і силу соціальних розломів.

Показовий факт. Кандидати на посаду президента позиціювали себе як альтернатива один одному, альтернативні їхні програми, але, хоча Дж.Байден упевнено переміг за кількістю голосів, відданих за нього в країні загалом (приблизно 78 мільйонів), Д.Трамп теж отримав вражаючий результат — майже 73 мільйони голосів (це перевищує рекордну до цих виборів кількість голосів, отриманих Б.Обамою у 2008 році). При цьому слід узяти до уваги, що пріоритети виборців обох конкурентів протилежні: на першому місці у «байденівців» — расова рівність, тоді як «трампісти» віддають перевагу економіці.

Щоби спробувати зрозуміти причини такої ситуації, слід звернути увагу на низку факторів. На першому місці серед них — радикальні демографічні зміни, що впливають на всі сфери життя країни, зокрема й на політику, склад виборців в окремих штатах і загалом. Невпинно зменшується питома вага білих американців, які у 2050 році становитимуть меншість населення США.

Найбільшою етнорасовою меншиною вже стали іспаномовні (18,3% проти 13% чорношкірих), у 2050 році частка іспаномовних дітей віком до 5 років становитиме 40%. Знову зростає кількість іммігрантів: народжені за кордоном становлять 13,6% населення США, що є найвищим показником із 1910 року. Висловлюється думка, що іммігранти відіграватимуть провідну роль в економіці США у майбутньому.

На авансцену дедалі активніше виходять «діти нового тисячоліття» (23–38 років) і наступного «покоління Z», які мають вищий рівень освіти та ліберальніші погляди, 48% «покоління Z» належать до етнорасових меншин.

Таким чином, населення США стає дедалі різноманітнішим за расовим і етнічним походженням. Здавалося б — це очевидний позитив, але навряд чи плюс вимальовуватиметься автоматично. Очевидно, він залежатиме від того, наскільки американське суспільство буде готове до таких змін: згідно з торішнім опитуванням Pew Research Center, 49% американців вважають, що ці зміни посилять конфлікти між расовими та етнічними групами, і 38% (більшість) вважають, що вони послаблять американські звичаї та традиції. www.pewsocialtrends.org

Ця констатація набуває особливої актуальності на тлі подій нинішнього року, коли расово вмотивовані конфлікти вибухнули з новою силою, набувши небачених із 1960-х років масштабів і гостроти (чи не вперше в історії країни потрапив в облогу Білий дім). Очевидно, цю ситуацію не можна пояснити тільки брутальністю поліції чи впливом суто економічних чинників: незважаючи на збереження значного розриву в доходах білих і чорношкірих родин, із 2018 року доходи останніх зросли на 8,6% (Economic Policy Institute’s Valerie Wilson), а з 1960 року значно поменшало афро-американських господарств за межею бідності. Заслуговує уваги і той факт, що, за попередніми даними, Д.Трамп і республіканці на останніх виборах отримали більше голосів чорних американців, насамперед чоловіків, ніж у 2016 році. consistent gains for Republicans among black voters З іншого боку, реальністю американського суспільства є наявність «субкласу» чорношкірих американців, які опинилися в замкненому колі безробіття, залежності від соціальних виплат і дискримінації. На мою думку, ця соціальна група й надалі «постачатиме» вибуховий матеріал для американської політики, і засобів швидкого вирішення її проблем наразі не видно; принаймні вони не містяться виключно в інституційній площині.

Не менш істотно вплинув на суспільні відносини фактичний поділ суспільства на тих, хто сповна скористався можливостями глобалізації (наприклад, працівники галузі ІТ та інших передових технологій, сервісного сектора), і тих, хто опинився на маргінесі суспільно-економічного життя, у так званому поясі іржі, внаслідок деіндустріалізації американської економіки, деградації цілих її секторів. Для них «американська мрія» перетворилася на примару: впродовж останніх десятиліть заробітна платня нижчих категорій найманих робітників стагнувала, поступаючись темпам зростання вартості життя. Відповідно, перестали працювати соціальні ліфти: певною мірою соціальна мобільність залишилася на рівні 1970-х років. www.smithsonianmag.com

Саме білі робітники без вищої освіти становлять ядро електорату Д.Трампа — поряд із тими американцями, що живуть у сільській місцевості, на відміну від населення великих міських центрів, яке проголосувало за Дж.Байдена. Американці зараз намагаються селитися поряд із тими, хто поділяє їхні політичні погляди. Для лібералів — це різноманітні за складом мешканців, щільно заселені місця, а для консерваторів — невеличкі міста і села з білим пролетарським населенням, вороже налаштованим до вільної торгівлі, глобалізації, імміграції, закордону загалом та міських еліт. Відповідним чином це впливає на склад електорату Демократичної та Республіканської партій.

Хоча негативний вплив політичних рішень, які ухвалюються у Вашингтоні й поляризують американське суспільство, розпочався до Трампа, саме Трамп свідомо зробив з генерування конфліктів, посилення вже наявних ліній розподілу один із головних інструментів своєї політики, переважно виходячи з власних інтересів. Після виборів застосування цих методів сягнуло нового, ще більш небезпечного рівня: відмовившись визнавати перемогу Дж.Байдена та саботуючи процес передачі влади, він посилив у своїх виборцях відчуття відчуженості, стимулював подальшу ерозію їхньої довіри до суспільних інституцій. Очевидно, соціально-політичне й емоційне відлуння виборів 2020 року буде довгим.

Таким чином, перед Дж.Байденом і його урядом стоїть надскладне завдання: знизити напругу у відносинах між різними частинами американського суспільства та знайти адекватні, прийнятні для переважної більшості американського загалу відповіді на проблеми, що загрожують «американському способу життя». Вже у своєму першому виступі в іпостасі новообраного президента він позиціонував себе антиподом Д.Трампу, його діям і заявам, що розділяють суспільство: «Настав час відмовитися від жорсткої риторики, знизити температуру, знову подивитись одне на одного, прислухатись одне до одного і досягти прогресу».

Під час виборчої кампанії Дж.Байден анонсував пакет амбітних реформ, який включає підвищення податків для багатих американців і корпорацій, подальше реформування охорони здоров’я, підвищення мінімальної зарплатні до 15 доларів за годину, масштабні проєкти, спрямовані на поліпшення охорони довкілля, подолання економічних наслідків пандемії, розвиток інфраструктури, а також заходи з легалізації статусу мільйонів незаконних мігрантів.

Наразі шанси на реалізацію законодавчих ініціатив новообраного президента видаються доволі непевними. Це ще один із результатів виборів: країна обрала президента — представника Демократичної партії, але в інших компонентах вибори виявилися досить успішними для його політичних опонентів, які — в багатьох випадках — отримали голоси тих самих виборців, котрі проголосували за Дж.Байдена, аби покласти край правлінню Д.Трампа. Республіканці змогли розширити своє представництво в Палаті представників і, очевидно, зберегти контроль над Сенатом.

Якщо після повторних виборів у штаті Джорджія (січень 2021 року) в Сенаті збережеться республіканська більшість, то США знову (як в останню каденцію Б.Обами) опиняться в ситуації розділеного правління, коли президент матиме вкрай обмежені можливості для реалізації своїх законодавчих ініціатив. Досягнення будь-яких домовленостей і ухвалення відповідних законопроєктів потребуватиме тривалого і вправного маневрування. Втім, навіть відоме вміння Дж.Байдена досягати політичних компромісів не гарантуватиме позитивного результату: для цього йому треба залучити на свій бік (принаймні під час голосувань із найважливіших питань) поміркованих сенаторів-республіканців. Це, своєю чергою, значною мірою залежатиме від того, чи вдасться Дж.Байдену протистояти тискові ліворадикального крила демократів, яке, врешті-решт, підтримало його кандидатуру і вимагатиме за це компенсації — у вигляді політичних ініціатив та посад (наприклад, міністра праці для соціаліста Б.Сандерса чи міністра фінансів для сенаторки Е.Воррен).

Виборчий процес у США добігає кінця. Ім’я переможця та його програма відомі. Чи вдасться Дж.Байдену і його команді принаймні загальмувати фрагментацію американського суспільства, наявність якої засвідчили вибори 2020 року? Далі буде...