Двокорейна шарада. Пхеньян проти Сеулу: в кого міцніші нерви?

Лідер Північної Кореї Кім Чен Ин, готуючись до запуску балістичних ракет, укотре небезпечно нагнітає ситуацію на Корейському півострові. Можливо, не зовсім розуміючи, що конфронтація з Сеулом як найпевніший спосіб збереження влади дуже легко може перетворитися на зондування того, наскільки взагалі Кім ІІІ здатен усидіти у своєму президентському палаці.

Чистка представників істеблішменту, по суті, спровокувала виникнення загрозливого незадоволення серед багатьох військових і партійних чиновників нижчого рівня, які були лояльними до тих, ким був незадоволений Кім.

Крім того, питання, як довго ще здатна проіснувати ця держава, не може не хвилювати самі північнокорейські еліти. Адже й вони усвідомлюють, що модель чучхе-комунізму, яка діє в КНДР, недієздатна, але, відмовившись від неї, режим упаде.

Чому Північна Корея вирішила спровокувати новий виток протистояння? Якщо розглядати конфлікт із погляду внутрішньої політики КНДР, то навіть у свої кращі дні цей режим балансував на межі краху. Просто тому, що більшість північнокорейців голодують і почуваються нещасними. Лише терор - коли людей ставлять перед вибором: бути ще більш голодними чи розстріляними, - утримує режим від розвалу.

Для Кім Чен Ина нагнітання ситуації потрібне, щоб зміцнити свою підтримку в північнокорейському політикумі. З іншого боку, мовлення з гучномовців, виставлених Південною Кореєю на кордоні з КНДР, може послабити абсолютну владу диктатора. Тому Пхеньян так категорично вимагає припинити цю трансляцію.

Не виключено, що світ перебуває на порозі історичного процесу, в результаті якого, під тиском внутрішніх і зовнішніх обставин, північнокорейський режим може впасти, а Північ - об'єднатися з Півднем під егідою Сеула.

Проте, якщо гіпотетично уявити такий сценарій розвитку подій на Корейському півострові, то цілком зрозуміло, що сама Південна Корея не витягне економічного тягаря колишньої КНДР на своїх плечах. І тут без потужної допомоги Сполучених Штатів та їхніх західних союзників не обійтися.

А поки що Пхеньян завзято блефує, показуючи свою "силу", що, фактично, є демонстрацією його повного безсилля. Оскільки чим більш пафосна риторика режиму Кімів і залякування південних корейців, тим більше стає зрозуміло, що Північна Корея боїться повномасштабної війни з Південною Кореєю та США.

І було б величезним стратегічним прорахунком з боку Пхеньяна, тоді як значна кількість додаткових американських військ перебуває у Південній Кореї на щорічних спільних військових навчаннях, втягнутися у військове протистояння.

Можливо, Кім Чен Ин і неадекватно сприймає все те, що відбувається в КНДР та навколо неї, але він не божевільний, щоб так легко поставити на кін своє "царство" і в одну мить усе програти.

Втім, неможливість для північнокорейського лідера жорстко утримувати владу, не консолідувавши населення своєї країни проти зовнішнього "ворога" (як це зробив В.Путін під час нападу на Україну), штовхає його на відчайдушні кроки.

І з плином часу все більш ізольованою від світу стає Північна Корея. Ніхто не хоче мати справу з країною, котра перетворила свою територію на великий концтабір для власного населення.

Мирні переговори з Пхеньяном ні до чого не приводять у далекосяжній перспективі, але, схоже, цього разу там вирішили не тільки привернути до себе увагу й "вибити" допомогу від США, Південної Кореї та Заходу. Істеричну реакцію Кім Чен Ина на південнокорейські гучномовці варто розглядати як свідчення того, що його влада крихка і він бореться, аби уникнути перевороту.

Крім того, він побоюється, що мовлення з Півдня може деморалізувати війська Півночі на лінії розмежування і надихнути окремих військових на дезертирство.

Але якщо він зайде занадто далеко й КНДР вторгнеться в Південну Корею, то це означатиме швидкий крах його режиму. Цього разу Китай не захищатиме Північну Корею. Єдине - що це протистояння може бути вигідне Росії.

Не можна виключати, що збурення цієї нової-старої гарячої точки потрібне Кремлю (який має вплив на Пхеньян) для того, аби спонукати президента
США Барака Обаму зустрітися у вересні в ООН з Володимиром Путіним.

Адже тепер до війни у Сирії, безконтрольності терористичної ІДІЛ та створення Росією псевдореспублік на території України Москва може додати ще й провокування КНДР нового витка протистояння зі своїми сусідами. Таким чином В.Путін намагається довести Вашингтону, що без його участі стабілізувати геополітичну ситуацію у світі не вдасться.

Також можна зробити припущення, що посилення напруги на Корейському півострові Москва може синхронізувати з наступом російських військ в Україні напередодні або відразу ж після запланованого на кінець вересня виступу Путіна на відкритті ювілейної 70-ї сесії Генасамблеї ООН. На якій Кремль може висунути ультиматум цивілізованому міжнародному співтовариству.

Та, які б ультиматуми КНДР не висувала Південній Кореї, цим вона ніяк не зможе нівелювати різницю в рівні життя. Адже, порівняно з жебрацьким станом суспільства на Півночі, люди на Півдні живуть дуже заможно. І північні корейці реально заздрять південним.

Єдині, кого на Півночі відносно вдосталь годували і про кого піклувалися, - це військові. Що робить КНДР дедалі небезпечнішою, коли її громадян ставлять перед вибором: боротися за продовження життя диктатури Кімів - чи приректи свою сім'ю на голодування.

Тому навряд чи можна очікувати від деспотичної влади лібералізації самої себе. Лібералізація була б можлива лише у тому разі, коли б у КНДР під час конфронтації з Сеулом відбувся військовий переворот і до влади прийшли політики, здатні домовлятися з Південною Кореєю.

Та якщо Пхеньян вирішить воювати, то у США достатньо військових засобів, щоб знищити будь-які бойові точки агресора упродовж трьох днів. Після чого Південна Корея може поглинути Північ і показати її населенню, що всі ці роки їхні лідери відлучали їх від продовольства, нових технологій, свободи, безпеки, грошей, громадянських прав, почуття честі й гордості, щастя, здатності заробляти. Та тримали увесь час у депресії і страху.

Яким чином конфлікт, що його нагнітає Північна Корея, може вплинути на ситуацію в регіоні? Розглядаючи це питання, необхідно визначити, з ким світ нині має справу. Очевидно, що Кім Чен Ин перебрав від свого батька Кім Чен Іра і діда Кім Ір Сена віру в божественність своєї влади. Кім-молодший переконаний у тому, що він і є абсолютною владою.

Найгірше - це його переконаність, що в успадкованій від діда і батька державі він може робити все, що тільки йому заманеться. Але Кім Ір Сен і Кім Чен Ір мали певну харизму, а найголовніше - добре знали, коли потрібно відступити.

Що ж робить Кім Чен Ин? Він впадає в істерику погроз і чекає, що Південна Корея та Сполучені Штати поступляться. Він небезпечний тим, що готовий швидше підставити свою країну, ніж видатися слабким.

Але північнокорейські еліти чудово розуміють: Південна Корея перебуває під захистом США. І цей захист робить мрії КНДР про об'єднання півострова за північнокорейськими правилами нереальними. Істеблішмент КНДР не визнає Південної Кореї, але, доки США підтримують Сеул, вони утримуватимуться від початку повномасштабної війни.

Верхівка північнокорейського режиму не настільки безрозсудна, щоб втягнутися у війну, в якій вони не можуть перемогти навіть із застосуванням ядерної зброї.

Від позиції Пекіна багато що залежить у цьому багатолітньому конфлікті двох Корей. І в Китаю немає сценарію, за яким Північ виграє будь-яку війну з Півднем. Не виключено, що КНР, маючи значний вплив на частину північнокорейських еліт, уже шукає шляхи для усунення від влади такого непрогнозованого правителя як Кім Чен Ин.

А без підтримки Китаю КНДР - взагалі паперовий тигр без зубів. Пекін не може повністю відмовитися від підтримки Північної Кореї, але він може дозволити Пхеньяну зайти так далеко, як йому буде вигідно, а потім підштовхнути його до необхідності домовлятися й укладати нові угоди.

Пекін не в захопленні від КНДР і її диктатора, але йому потрібна буферна зона, яка стримуватиме процвітання Південної Кореї. Крім того, Китай не хоче брати на себе відповідальність за північнокорейців, навіть за тих, кому вдається втекти від режиму Кімів. А в разі падіння цього режиму на китайські території можуть ринути мільйони біженців.

Але, незважаючи на всю агресивну риторику лідера КНДР, нагнітання конфлікту, швидше за все, є великим блефом. Кім Чен Ин прагне показати своїм соратникам та міжнародній спільноті, що він сильна особистість і вправний керівник. А те, що при посиленні конфронтації можуть постраждати десятки тисяч або навіть мільйонів його співвітчизників, Кіма ІІІ абсолютно не хвилює.