Дружня ворожнеча чи ворожа дружба?

Пакистан перестав ділитися ключовою інформацією з розвідками США.

Так відреагував Ісламабад на рішення Вашингтона призупинити військову допомогу цій країні.

Перший твіт Дональда Трампа у новому 2018 р. несподівано стосувався відносин Америки з Пакистаном: "Сполучені Штати нерозумно надали Пакистану понад 33 млрд дол. у вигляді допомоги за останні 15 років, а вони нам нічого не дали, крім брехні та обману. Вони дають притулок терористам, яких ми розшукуємо в Афганістані, більше цього не буде".

Дуже швидко стало зрозуміло, що твіт президента не був порожньою погрозою. Вже 4 січня держдепартамент оголосив про замороження США своєї військової допомоги Пакистанові. Ішлося про 255 млн дол. фінансової допомоги, надання якої зупинили через нездатність Ісламабаду повною мірою співпрацювати з американцями у питаннях боротьби з тероризмом.

Свого часу обмін розвідувальними даними між Пакистаном і США посприяв поразці СРСР в Афганістані. Але припливи і відпливи у відносинах між ними відбуваються не вперше, й не вперше Америка зупиняє допомогу Ісламабадові.

Так, після початку ядерної програми Пакистану в 1990 р. США вже призупиняли військову допомогу своєму союзникові. Проте після терактів 11 вересня 2001 р. США перейшли до більш тісної співпраці з Пакистаном для ліквідації в Південній Азії "Аль-Каїди".

Втім, розчарування Вашингтона у своєму союзникові можна зрозуміти. Оскільки Ісламабад, беручи від американців мільярди доларів допомоги, паралельно надавав притулок деяким ісламістським екстремістським групам. Включно з лідером "Аль-Каїди" Усамою бін Ладеном. Адже мало віриться, що принаймні дехто з вищих чинів у розвідці Пакистану не знав про перебування терориста "номер один" на пакистанській території.

І коли 2011 р. американські спецпризначенці ліквідували Усаму бін Ладана в його резиденції в пакистанському місті Абботтабад, то не Ісламабад мав би висловлювати претензії Вашингтонові з приводу неузгодженої з ним спецоперації, а США - Пакистану. Бо цим перебуванням Усами бін Ладена на своїй території пакистанці фактично потурали розповсюдженню тероризму.

Допомога Сполучених Штатів Пакистанові в минулі десятиліття не знімала повністю напруженості й суперечностей у відносинах двох держав. Попри це, тільки в часи президента Рональда Рейгана США надали Пакистану 2 млрд дол. військової допомоги і 3 млрд дол. - економічної допомоги для його розвитку.

Під час холодної війни Пакистан, дозволяючи використовувати свою територію, допоміг живити в Афганістані антирадянський ісламістський повстанський рух і ефективно протидіяти радянському вторгненню до цієї країни. Активна ж співпраця спецслужб США з пакистанською міжвідомчою розвідкою Inter-Services Intelligence (ISI) зрештою привела до поразки СРСР і його виходу з Афганістану в 1989 р.

Тепер інші часи, та, оскільки військова кампанія США в Афганістані ще не завершена, повний розрив Вашингтона з Ісламабадом видається не дуже логічним. Хоча американцям вдалося знайти часткову заміну постачання своїх військ на афганській території за межами Пакистану, логістично це для них менш зручно.

Тому можна припустити, що призупинення допомоги не матиме постійної дії. Це лише тимчасовий крок, націлений на те, аби спонукати Пакистан відмовитися від підтримки "хороших терористів", старших командирів "Талібану" та членів екстремістського угруповання "Гаккані", які знайшли собі притулок на пакистанській землі.

Всі заперечення, що це не так, на Вашингтон не діють. Адже саме в Пакистані у 2016 р. американським дроном було ліквідовано тодішнього лідера "Талібану" муллу Ахтара Мансура.

Пакистан, попри декларування своєї лояльності до Сполучених Штатів, став для Афганістану одним із дестабілізуючих факторів. Звідти приходять терористи, що знайшли притулок на його території. Тому відносини двох держав можна визначити як дружню ворожнечу чи ворожу дружбу.

Вся парадоксальність ситуації в тому, що Пакистан потребує грошей США. Та їх достатнє надходження можливе саме за умови дестабілізації Афганістану. Тому багато хто в Ісламабаді зовсім незацікавлений у тому, щоб Афганістан перестав бути точкою постійного напруження в регіоні.

На жаль, швидке політичне вирішення афганського питання не прозирає. Ситуацію погіршує те, що, розпочавши війну проти "Аль-Каїди", американці отримали натомість нових терористів з "Ісламської держави". І не можна виключати, що таке клонування терористичних організацій триватиме в майбутньому.

Складність відносин між Вашингтоном та Ісламабадом полягає ще й у тому, що в Пакистані військові, племінні, релігійні та цивільні сили борються за своє верховенство і вплив. Оскільки ж у цій державі ніхто не здатен контролювати ситуацію повністю, це виливається у великі складнощі для американців.

Розглядаючи рішення Трампа щодо допомоги Ісламабаду, варто подумати, чи працюватиме воно. І хто має більше важелів впливу: Америка на Пакистан чи навпаки.

Швидше за все, Пакистан розглядатиме замороження допомоги як переговорну тактику Вашингтона, а не як кінець відносин. Можливо, переговори тепер розпочинатимуться з трохи змінених позицій обох сторін, але США не можуть дозволити собі не вести діалог взагалі, оскільки Пакистан має ядерну зброю. Та й важко вивести Ісламабад із дискусії про те, як покласти край конфліктові в регіоні, коли він, фактично, сам є однією зі сторін конфлікту.

Не можна виключати, що нові підходи американців до умовно союзницьких відносин із Пакистаном є частиною плану - переломити таким чином перебіг війни проти "Талібану" в Афганістані. Мета їх - примусити Ісламабад, під загрозою втрати допомоги з боку США, відмовитися від своїх лояльних підходів до певних терористичних ісламістських угрупувань.

Якщо ж такий проект адміністрації Трампа існує, то в разі непоступливості в цьому питанні пакистанців цілком може бути зроблений наступний крок. А саме - погроза з боку Вашингтона визнати Пакистан державою спонсором тероризму. Після чого може відбутися частковий чи повний розрив у відносинах між цими двома країнами, а можливо, навіть введення санкцій до частини пакистанських вищих чиновників.

Якби Ісламабад погодився на умови США, то гіпотетично це могло б виглядати досить привабливо. "Талібан" і екстремістське угруповання "Гаккані" більше не відчувають, що в них є безпечне місце в Пакистані. І таким чином отримують мотивацію сісти за стіл переговорів з афганським урядом. Але якби навіть Пакистан під тиском пристав на ці зміни у своїй політиці, то однак таліби не відмовляться від своїх претензій на контроль над усім Афганістаном.

Але, незважаючи на рішучу риторику з обох сторін, навряд чи вони діятимуть (принаймні найближчим часом) так категорично різко.

Адже повний розрив Вашингтона з Ісламабадом лише підштовхнув би останнього приєднатися до союзу Ірану, Китаю, Росії та Сирії, противагою якому на сьогодні є США, Ізраїль і Саудівська Аравія. А це стало б істотною втратою для Вашингтона.

Очевидно, що Сполучені Штати потребують нової стратегії стосовно Пакистану. А це означає, що для успішного вирішення проблеми з Афганістаном Вашингтон має спочатку вирішити проблему з Ісламабадом.