Домовилися про те, що не домовилися

У середині грудня в столиці +14°С, а торік у цей самий час уже лежав сніг. Центральна геофізична лабораторія навіть зафіксувала новий температурний рекорд - аж на пів градуса вищий за попередній.

У суспільстві знову заговорили про зміну клімату і як вона впливає на наше життя. Однак мало хто знає, що про глобальне підвищення температури говорять не лише в аномально теплі періоди і не лише екологи, науковці чи ЗМІ. Останні 25 років наприкінці року, незалежно від температури, країни світу збираються на Кліматичну конференцію (Conference of parties - COP), де обговорюють, як країнам пом'якшувати зміну клімату та адаптуватися до її наслідків. Про що ж домовилися (чи, скоріше, не домовилися) країни на цьогорічній конференції в Мадриді?

2015 року було підписано Паризьку угоду - головний міжнародний договір, завізувавши який, країни проголосили свої плани скорочувати парникові викиди для протидії зміні клімату. Це рамковий документ, що встановлює основні принципи та мету - втримати потепління на рівні не вище ніж 2° до кінця сторіччя, прагнучи скоротити його до 1,5°. Згідно з тодішніми звітами науковців, лише за таких умов ми зможемо уникнути катастрофічних наслідків. Новіші дані показують, що навіть 2° - це вже забагато. Однак для успішного функціонування угоди потрібно ухвалити низку додаткових документів. Саме тому останні п'ять років тривала розробка книги правил, де буде детальніше прописано принципи роботи. Її прийняли на минулому СОР у Катовіце не повністю - частину питань перенесли на цей рік. І після двох тижнів заяв і суперечок ухвалення рішення саміту, що завершився 15 грудня, знову відклали.

Домовитися про співпрацю

Найбільш складним і суперечливим питанням виявилася спільна діяльність у рамках угоди. Вона закріплена у статті 6 і передбачає як ринкові (спільні проєкти або міжнародні інвестиції), так і неринкові механізми для добровільної міжнародної співпраці (наприклад спільні правила, стандарти або закони).

Аналогічні заходи були у попередньому міжнародному договорі - Кіотському протоколі. Країна, яка добре впоралася і скоротила викиди, отримувала певну кількість одиниць, які могла придбати країна, що недостатньо скоротила викиди, і таким чином досягнути встановленої протоколом мети. Працював цей механізм погано: замість реально скорочувати викиди, країни просто продавали одна одній свої одиниці. Часто держави отримували їх не завдяки реалізації відповідних заходів, а через економічну кризу, як і в Україні, тому нині від такого підходу відмовилися. Тим паче що на відміну від Кіотського протоколу, Паризька угода не встановлює чітких цілей для країн - вони самі ухвалюють відповідне рішення. І можливість заробити на "досягненні" цієї мети аж ніяк не стимулює зробити її амбітною.

Деякі країни не розпродали усіх своїх квот і активно обстоювали перенесення їх до Паризької угоди, щоб продати ті попередні досягнення. Зокрема, активними лобістами такого перенесення були Китай і Бразилія (остання, до речі, навіть отримала антипремію від міжнародної мережі громадських організацій Climate Action Network як найгірша країна року). Громадянське суспільство, як і більшість країн, проти такого рішення, адже врахування минулих досягнень не сприятиме скороченню викидів. Українська делегація також не підтримала пропозиції про перенесення. Наше Міністерство енергетики і захисту довкілля вважає, що наявність великої кількості дешевих одиниць зруйнує ринок.

Інша суттєва проблема в міжнародній співпраці - подвійне врахування досягнень. Якщо, наприклад, кілька країн реалізовують спільний проєкт, то є імовірність, що всі вони врахують його як досягнення власної кліматичної мети. Тобто скорочення викидів відбудеться один раз, а задекларують його кілька разів, і звіти не відображатимуть реальності.

Громадські активісти також наголошували, що в статті 6 має бути враховано дотримання прав людини. Деякі заходи в рамках Кіотського протоколу мали негативний вплив на місцеві спільноти та корінні народи в тих місцях, де реалізовувалися, і важливо, щоб таке не повторилося за Паризької угоди. Однак наразі відповідного пункту не внесено, і деякі країни активно цьому опираються. Росія, наприклад, вважає, що це "відволікатиме увагу від проблеми".

Усі ці питання були в центрі уваги цьогорічного СОР і так само стануть великою частиною наступного. Адже тривалі переговори ні до чого не привели - ухвалення рішення знову перенесли.

Підтримувати найуразливіших

Переговори концентруються здебільшого на запобіганні негативним наслідкам зміни клімату шляхом скорочення парникових викидів. Але деяких втрат і збитків уже не уникнути й адаптуватися до них так само неможливо. Вони стосуються переважно маленьких острівних та прибережних країн, які страждають від затоплень та екстремальних погодних явищ. Тому на СОР обговорювалося питання, як ці збитки оцінювати та чим їх компенсувати. Адже йдеться не лише про втрачене житло чи землі, а й про культурну та духовну спадщину. Як, наприклад, оцінити частково чи повністю втрачену світову спадщину ЮНЕСКО: Венецію або Херсонес Таврійський, що можуть бути затоплені через підняття рівня моря?

Уразливі країни та чимало активістів вважають, що кліматичне фінансування має працювати за принципом "забруднювач платить". Від неминучих наслідків страждають переважно країни, чий історичний внесок у зміну клімату незначний. Тому підтримку їм мають надавати заможні країни, які найбільше викидають парникових газів, що й призводить до нинішніх катастроф. Однак досі обговорювалося лише фінансування на скорочення викидів та пристосування до тих умов, які вже є або ймовірно настануть через зміну клімату.

Перед ухваленням рішення в текстах пропозицій містилися сильні заяви щодо надання фінансової підтримки. Однак у кінцевому рішенні зафіксовано досить слабкі формулювання, дуже відмінні від того, чого вимагали країни. У фінальному тексті зазначено, що Зелений кліматичний фонд (мета якого фінансувати проєкти зі скорочення викидів та кліматично гнучкий розвиток за рахунок внесків розвинутих країн) уже підтримує заходи, пов'язані із втратами та збитками, і передбачає в подальшому більше працювати в цьому напрямку.

Така політика демонструє, що допомога країнам, які вже страждають, не є пріоритетною для країн, залежних від викопного палива. Відповідні зрушення в тексті є, але реальних наслідків від них дуже мало і вони критично недостатні.

Поставити спільні рамки

На наступному СОР країни мають представити свої національно визначені внески. ООН проаналізує їх, і на підставі цього аналізу надасть свої рекомендації (прислухатися до них чи ні - справа добровільна). Однак досі немає єдиного стандарту, який вигляд вони повинні мати. Частина країн визначає їх у кількості парникових викидів, які скоротить. Частина - у відсотках скорочення від певного часу. Одні встановлюють цілі на кожен рік окремо, інші - на 5 або 10 років. Це дуже ускладнює процес оцінювання, аналізу та порівняння дій різних країн, а також тільки збільшує проблему подвійного врахування. Через відсутність єдиних правил не так легко помітити, що це скорочення враховано відразу в кількох національно визначених внесках.

Крім цього, не розроблено єдиної системи обчислення викидів. Адже парникових газів є кілька, і їхній вплив переводять в еквівалент СО₂. Наприклад, тонна метану в атмосфері, за старими науковими даними, має такий вплив, як і 21 тонна вуглекислого газу, за новими - як 25. Різні країни використовують різні дані, і в результаті отримують і різні результати. Обговорення обох питань перенесено на проміжну конференцію у Бонні в червні.

І про хороше

Попри зволікання і перенесення, усе ж таки є позитивне рішення, з яким усі погодилися. Було ухвалено 5-річний Ґендерний план дій, покликаний підтримувати втілення рішень, пов'язаних із ґендерними питаннями. На СОР були присутні представники й представниці ґендерних рухів, які звертали увагу на те, як зміна клімату позначається на житті жінок. Особливо це відчутно в спільнотах корінних народів, що традиційно близькі до землі й природи і першими відчувають на собі згубні наслідки - втрату родючості ґрунтів, лісів, водойм тощо.

Цьогорічний СОР був присвячений і океанам. Про це свідчить і його неофіційна назва "Блакитна конференція". Спершу навіть місце обрали відповідне - Чилі, яке розташоване вздовж океанського узбережжя. Однак через політичну ситуацію в країні СОР довелося перенести до Мадрида. Вибір теми пов'язаний з тим, що Міжурядова група експертів з питань зміни клімату - найбільший науковий орган у цій сфері - нещодавно випустила звіт про те, як зміна клімату впливає на океани та кригу (кріосферу), а ті своєю чергою впливають на зміну клімату. Океанічні екосистеми, від яких залежить людство, страждають через зміну клімату, а збереження океанів може допомогти нам боротися з проблемою. 39 країн заявили, що включать це питання у свої національно визначені внески.

Крім того, на конференції виступали не лише представники країн. 177 великих бізнес-корпорацій оголосили про свої плани стати вуглецево нейтральними - тобто зробити так, щоб усі парникові викиди від їхньої діяльності були компенсовані або поглинуті. А великі бізнеси й міста США, які сумарно представляють більш як половину економіки країни, попри заяви Трампа про планований вихід з Паризької угоди, підтримали боротьбу з кліматичною кризою.

Амбіції України

На конференції виступив і український міністр енергетики та захисту довкілля Олексій Оржель. Він оголосив про плани розробити "Візію зеленого енергетичного переходу" - своєрідне бачення того, як в Україні розвиватиметься поновна енергетика. Міністр також заявив про плани закрити нерентабельні вугільні шахти та підвищити податок на викиди, який наразі в Україні найнижчий. У сусідній Польщі, наприклад, він вищий у 2,5 разу, а в кліматично активній Данії - аж у 315 разів! Багато уваги і на переговорах, і у виступі міністра приділялося також Криму, який включають до своїх звітів Україна і Росія. Українська делегація вимагає, щоб Росія у своїх звітах офіційно визнала Крим тимчасово окупованою територією відповідно до міжнародного законодавства. Росія, звісно, не погоджується.

Нині Україна переглядає свій національно визначений внесок. Згідно з указом президента, його визначать до вересня 2020 року і презентують на СОР26. Наразі він іще на етапі моделювання сценаріїв. Експерти прогнозують, як змінюватимуться наші викиди за різних сценаріїв розвитку економіки. Таких сценаріїв на сьогодні три. Найпрогресивніший передбачає, що ми станемо вуглецево нейтральними до 2070 року. За висновками науковців, дедлайн для досягнення нуля викидів усім світом - 2050 рік. Однак нині моделюються чутливі сценарії із додатковими параметрами: наприклад, що буде, якщо закрити всі вугільні підприємства чи якщо не добудовувати нових блоків на Хмельницькій АЕС. Далі ці сценарії обговорюватиме робоча група, після чого буде ухвалено остаточне рішення.

А тим часом нинішні плани країн щодо скорочення викидів ведуть нас до світу, в якому температура зросте на 3–4°. За висновками науковців, нагадаємо, максимально прийнятний показник - 1,5°. І навіть за таких умов світ очікують наслідки значно гірші, ніж кілька аномально теплих днів у грудні. Тому рішення, які ухвалюються нині, є критично необхідними для нашого життя в майбутньому.