Десять днів, які не потрясли Вірменію

Президент Вірменії Роберт Кочарян лишає своєму наступникові Сержу Саркісяну незавидну спадщину — внутрішньополітичну кризу. Вона зародилася не під час виборчої кампанії і не в момент оголошення результатів президентських виборів, відповідно до яких прем’єр-міністр Серж Саркісян здобув 52,82% голосів виборців, а лідер опозиції, екс-президент Левон Тер-Петросян — 21,5%. І криза не закінчилася першого березня, коли влада за допомогою кийків, електрошокерів і водометів розігнала мітинг прибічників Тер-Петросяна, що тривав десять днів і на якому вимагали анулювати результати президентських виборів. Тоді в ході заворушень, що виникли, загинуло вісім прибічників опозиції. Надзвичайний стан, який діє в Єревані до 20 березня, лише на час вгамував вуличні пристрасті.

Ситуація у Вірменії така, що жорстке протистояння опозиції та влади не затихає й на хвилину, оскільки воно багато в чому має персоніфікований характер. Адже саме представники т.зв. карабахського клану, до якого входять нинішній прем’єр і президент, змусили Тер-Петросяна в 1998 році подати у відставку з посади глави держави. Відтоді Тер-Петросян — заклятий ворог «карабахців» та їхнього лідера Роберта Кочаряна. Останній же міцно тримав владу всі десять років свого президентства, зміцнюючи основи вірменської держави, відстороняв від влади тих, хто висунувся у Вірменії під час національно-демократичного руху в другій половині вісімдесятих.

Фундамент нинішнього режиму — амбіційні люди з бідної вірменської провінції, яких «карабахці» залучили до управління державою і бізнесом. По суті, «карабахці», крім непримиренної частини вірменської політичної еліти, яка наприкінці вісімдесятих втекла з Баку до Єревана, одержали ще одну соціальну базу підтримки. Адже ці люди разом із посадами дістали доступ до існуючих фінансових потоків і політичних важелів.

Однак така політика влади викликає неприйняття в багатьох жителів Єревана, які становлять, за найскромнішими підрахунками, близько 40% жителів Вірменії. І в багатьох єреванців невдоволення рівнем життя, політичним застоєм персоніфікується саме з «карабахцями». Не випадково, що в акції протесту переважно брали участь жителі столиці — опора електорату Тер-Петросяна. Як і не випадково, що в держустановах опозицію підтримали старі соратники екс-президента, котрі за Кочаряна опинилися в кращому разі на других ролях, — посли, замміністри МЗС і міноборони, заступники генпрокурора...

Очевидно, що прибічники Тер-Петросяна, попри те, що їхній кандидат здобув, за офіційними даними, лише 21,5% голосів виборців, сподівалися на те, що їм удасться повторити українські та грузинські події і домогтися скасування результатів голосування. Багато хто з учасників акцій щиро вірив: в їхнього кандидата перемогу вкрала влада. Щоправда, міжнародні спостерігачі визнали вибори як такі, що відповідають міжнародним стандартам, хоча і зафіксували ряд порушень.

Та й сама акція протесту прибічників Тер-Петросяна на Площі свободи не викликала у світі тієї реакції, яка супроводжувала мітинги в Грузії, Україні, Киргизії. Проте за десять днів акції протесту кількість людей на площі Свободи не зменшувалася, часом їхнє число наближалося до 200—300 тисяч чоловік. Понад те, до мітингувальників приєдналися члени «Єркрапа» — об’єднання ополченців, які пройшли карабахську війну.

За цієї ситуації Роберт Кочарян прийняв рішення розігнати мітинг. При цьому влада та опозиція, звинувачуючи одне одного, дотримуються різних версій того, чому чинний президент Вірменії зважився застосувати силу. У вівторок «ДТ» по телефону зв’язалося із соратником Тер-Петросяна, членом Вірменського загальнонаціонального руху Давидом ШАХНАЗАРЯНОМ і попросило прокоментувати ситуацію в його країні.

— Пане Шахназарян, що сталося першого березня?

— Протягом усієї виборчої кампанії та під час голосування була величезна кількість порушень. Під час виборів застосовувалося насильство проти наших довірених осіб: понад двісті з них були побиті, а з більшості виборчих дільниць насильно виведені. І це послужило підставою для нон-стоп мітингу, скликаного Тер-Петросяном. У ньому постійно брали участь до трьохсот тисяч чоловік. Це при тому, що, за офіційними даними ЦВК, за Тер-Петросяна проголосувало близько 340 тисяч! Мітинг на площі Свободи мав мирний характер. Та це було протистояння народу і уряду.

Роберта Кочаряна до силових дій підстьобнув страх, коли він зрозумів, що влада йде з-під рук: людей на мітингу ставало дедалі більше, а кілька дипломатів, наприклад, відкрито заявили про свою підтримку опозиції. Влада свідомо готувала бійню і влаштовувала першого березня провокації: спецназ застосовував зброю, а в заворушеннях активну участь брали кримінальні банди, які сьогодні становлять опору влади.

На жаль, прийняттю Кочаряном рішення використати силу посприяли як розмиті формулювання оцінок минулих виборів міжнародними спостерігачами, так і привітання деяких президентів, зокрема, на жаль, Віктора Ющенка, до рішення Конституційного суду Вірменії.

— Влада повідомляє, що загинуло вісім чоловік. Ці дані відповідають дійсності?

— У мене є серйозні підстави вважати, що жертв набагато більше, оскільки дотепер родичам не видають тіла. З труднощами для похорону видали тіло лише одного загиблого. Багато зниклих безвісти, морги закриті...

— За вашою інформацією, хто став ініціатором силової акції — Кочарян чи Саркісян?

— Кочарян. Серж Саркісян, по-моєму, морально цілком пригнічений: після 22 лютого його практично не видно. Безсумнівно, усі злочинні накази виходять з апарату президента.

— Як розгін прибічників Тер-Петросяна відіб’ється на взаєминах Кочаряна і Саркісяна?

— Це внутрішня справа цієї злочинної банди.

— Ви та ваші соратники кажете про тотальну фальсифікацію. Проте міжнародне співтовариство не побачило в президентських виборах серйозних порушень. Міжнародні спостерігачі ОБСЄ, наприклад, охарактеризували вибори президента у Вірменії як такі, що відповідають нормам Організації. Правда, вони зазначили, що вибори на 16% ділянок були або поганими, або дуже поганими...

— Саме своїми оцінками до й після виборів міжнародні спостерігачі доливали оливи до вогню, провокуючи Кочаряна. І вони відповідають за події першого березня. Доливають оливи до вогню і заклики МЗС різних країн, як, наприклад, зовнішньополітичного відомства Естонії, «тримати баланс». Та заклики до такої «збалансованої» позиції — це допомога Роберту Кочаряну.

— На ваш погляд, чому мітингувальники на площі Свободи не дістали міжнародної підтримки, як це було у випадку з Україною та Грузією, де також протестували проти фальсифікацій виборів?

— Думаю, що Сполучені Штати та Європейський Союз не хочуть сваритися з Росією через Вірменію. Тер-Петросян щодо цього сказав, що Європа зрадила не нас, а свої цінності, Вольтера, Гете, Бетховена. І в цій ситуації ми нічого не чекаємо від міжнародного співтовариства.

— Чого сьогодні вимагає опозиція?

— Крім свободи для всіх заа­реш­тованих представників опозиції, у нас тільки одна вимога: визнати недійсними результати президентських виборів.

— Нині Конституційний суд Вірменії розглядає заяву Тер-Петросяна про заперечення результатів президентських виборів, які відбулися 19 лютого. Що ви збираєтеся робити далі?

— Виборчий процес ще не закінчився. Він завершиться тільки за рішенням Конституційного суду. Однак у Конституції Вірменії чітко записано, що під час над­звичайного стану скасовуються всі вибори. Отже, цей процес вже антиконституційний. Проте ми маємо намір діяти в рамках закону. І цю лінію продовжуватимемо.

— Які будуть ваші подальші кроки? Ви маєте намір вести переговори з владою, щоб стабілізувати ситуацію в країні?

— Про що вести переговори з владою? Вона не бажає вести діалог із нами, оскільки їй абсолютно нічого сказати. Влада продовжує масові арешти, вони обчислюються сотнями. В’язниці переповнені, всі мої друзі та соратники вже заарештовані.

* * *

У провладних політиків своя версія подій, яку «ДТ» надав член ради Республіканської партії Вірменії, депутат парламенту Армен АШОТЯН.

— Пане Ашотян, чому влада прийняла рішення застосувати силовий варіант і розігнати учасників мирних акцій протесту? Адже такі дії б’ють по іміджу Сержа Саркісяна, який переміг на президентських виборах...

— Левон Тер-Петросян і його команда весь час нагнітали обстановку в країні, використовуючи різноманітні маніпуляційні технології, аби кинути тінь на Сержа Саркісяна, сіяти ненависть. Усе це не могло не відбитися на поствиборному процесі. І те, що сталося першого березня, то є сценарій Тер-Петросяна, для котрого що гірше, то краще. Адже заради поствиборних процесів Тер-Петросян виставив свою кандидатуру. Він цілком відповідальний за виниклі заворушення і за жертви, що були внаслідок цього.

Мітинг, який тривав протягом десяти днів, був розігнаний силами правопорядку в результаті провокацій з боку протестувальників: за даними поліції, мітингувальникам збиралися роздати вогнепальну зброю та боєприпаси. Однак події, що сталися, мали остудити багато гарячих голів. Адже вони показують: шлях людей, котрі прагнуть за всяку ціну дестабілізувати ситуацію в країні, — це шлях зрадництва. Це повернення в минуле й, зрештою, втрата Нагірного Карабаху. Яскраве підтвердження цього — сьогоднішній (інтерв’ю записувалося у вівторок. — В.К.) обстріл азербайджанськими збройними силами позицій НКР.

— Проте дії вірменської влади викликали стурбованість міжнародного співтовариства...

— Природно, це вдарило по іміджу Вірменії. Та про причини запровадження надзвичайного стану були, зокрема, поінформовані такі міжнародні організації, як ОБСЄ і Рада Європи. Сьогодні ситуація у Вірменії перебуває під контролем уряду.

Ми вітаємо всі заяви міжнародного співтовариства, які закликають сторони до діалогу та компромісу. Але ми не сприймаємо ті, які ведуть до подальшої дестабілізації. Скажімо, я не вважаю конструктивною заяву генсека Ради Європи Террі Девіса, а також відкрите втручання деяких опозиційних політичних сил Грузії. Все це може призвести до втручання у внутрішні справи країни.

— Якими будуть ваші подальші кроки? Прес-секретар президента, наприклад, каже про відсутність можливості діалогу між владою й опозицією. Та чи готова влада до переговорів з опозицією? Що заважає розпочати діалог із вашими опонентами?

— Насильство не є для вірменів методом політичної боротьби. З нашого боку є цілковита готовність до діалогу. Прем’єр-міністр, новообраний президент Серж Саркісян не раз заявляв, що він простягнув руку всім політичним опонентам, запропонувавши співробітництво у рамках коа­ліції. Ті, хто відгукнувся на нашу пропозицію, уже беруть участь у формуванні майбутньої політики країни, як це, наприклад, сталося з іншим представником опозиції — Артуром Багдасаряном.

Однак політичний діалог не може бути самоціллю. Ми зробили свій крок і нині чекаємо на хід у відповідь із боку опозиції. На жаль, саме від радикальної частини опозиції ніяких заяв щодо цього не надходило. І немає жодних ознак того, що наших опозиціонерів остудила кров безневинних. Левон Тер-Петросян навіть відмовився від зустрічі з католікосом усіх вірменів Гарегіном II!

— Та в кожнім разі слід якось домовлятися, шукати компроміс, щоб стабілізувати ситуацію в країні. На які поступки готова піти влада і чого ви очікуєте від тієї частини опозиції, яку представляє Тер-Петросян?

— Що ж до поступок, то, оскільки я не уповноважений робити заяви від Республіканської партії, висловлю свою власну думку: Серж Саркісян уже пішов на компроміс. На жаль, отрута, жовч і ненависть накопичилися в серцях і умах наших політичних опонентів. Навіть нині, коли пролилася кров людей, вони не в змозі тверезо мислити. Неможливо вести діалог зі стіною. Однак політичний лідер, якого підтримало близько 20% виборців, не може своєю безвідповідальною поведінкою доводити країну до межі. Думаю, що подальший розвиток подій багато в чому залежить від рішення Конституційного суду, який має дати свій висновок до восьмого березня.

* * *

Розгін мітингувальників на якийсь час стабілізував ситуацію у Вірменії. Та влада домоглася цього ціною життя принаймні восьми людей. Те, як далі розвиватимуться події, залежить від багатьох чинників. Наприклад, яким буде рішення Конституційного суду, яку подальшу тактику оберуть опозиція і влада, яку позицію займуть провідні геополітичні гравці, як розвиватиметься ситуація навколо Карабаху. І нарешті, як надалі поведеться «Єркрапа», об’єднання ветеранів, які пройшли карабахську війну, добре озброєні, мають зв’язки і вплив в армії та бізнесі.

Примітно, що міжнародне співтовариство досить спокійно відреагувало на події першого березня у Вірменії, на відміну від подій у Грузії сьомого листопада, висловивши лише стурбованість тим, що сталося, і закликавши конфліктуючі сторони до діалогу. Формально вірменська влада заявляє про свою готовність до нього. Та, як випливає з інтерв’ю Давида Шахназаряна та Армена Ашотяна, малоймовірно, щоб протиборчі сторони були справді зацікавлені в діалозі.

За нинішньої ситуації набагато ймовірніше, що влада традиційно використовуватиме політику батога та пряника. І, проводячи точкові репресії проти найближ­чих прибічників Тер-Петросяна (у вівторок, наприклад, парламент дав згоду на арешт чотирьох депутатів, які підтримали екс-президента), спробує шляхом сепаратних переговорів розколоти опозицію. Якоюсь мірою влада цього вже домоглася.

Ще до подій першого березня опозиційна партія «Орінац Єркір», яку очолює екс-кандидат у президенти Артур Багдасарян, приєдналася до правлячої коаліції, до складу якої входять Республіканська партія Вірменії та «Процвітаюча Вірменія». Сам же Артур Багдасарян обійняв посаду секретаря Ради безпеки. Посада важлива, але ступінь її впливовості визначається близькістю секретаря до президента. Сумнівно, щоб Багдасарян ввійшов у ближнє коло Саркісяна. До того ж цілком можливо, що багато виборців Багдасаряна, котрі сприймали його як альтернативу провладному кандидату, можуть не схвалити його «угоду» й стати прибічниками Тер-Петросяна.

Що ж до опозиції, то в неї, схоже, немає конкретного плану подальших дій. Поки її лідер — Тер-Петросян — перебуває в себе вдома під наглядом співробітників держохорони: йому заборонено залишати будинок. Цілком можливо, що протистояння цієї частини опозиції та влади перейде з вулиці в політичну площину, як це сталося в Азербайджані після президентських і парламентських виборів. Поки що опозиція перенесла боротьбу за владу до залу Конституційного суду. Та з упевненістю можна сказати, що Левон Тер-Петросян, який повернувся з наукового кабінету до світу великої політики, став тією постаттю, яка зуміла об’єднати опозицію «карабахцям».

З цим чинником майбутній президент Серж Саркісян буде змушений рахуватися. Адже президентські вибори продемонстрували, що близько 39% виборців, незадоволених політикою нинішньої влади Вірменії, віддали свій голос опозиційним кандидатам.

Безумовно, розгін мітингувальників — акт залякування його політичних опонентів, демонстрація того, що силові структури й далі підконтрольні «карабахцям». Однак президентство Саркісяна починається з крові співгромадян. А це означає, що, попри визнання світовим співтовариством його перемоги в першому турі голосування, в очах вірменів легітимність Саркісяна буде нижча, ніж свого часу Тер-Петросяна й Кочаряна. Все це визначає ще більшу залежність майбутнього президента Вірменії від «карабахців» у цілому і Роберта Кочаряна зокрема.

Схоже, в ситуації, яка створилася, максимальний виграш у Кочаряна. І зовсім не випадково у Вірменії думають, що саме нинішній президент став ініціатором розгону мітингувальників. У передвиборний період аналітики будували різноманітні догадки й пророкували йому поступову втрату впливу на прийняття ключових політичних рішень. Тепер усе може змінитися, і Кочарян може знову претендувати на посаду прем’єр-міністра. Вочевидь, що після рішення застосувати силу для розгону мітингувальників його політична вага у владі тільки зміцниться. І з цим Сержу Саркісяну, в якого серйозні розбіжності з Робертом Кочаряном, доведеться рахуватися хоча б спочатку, вибудовуючи нову політичну конструкцію, зважаючи на реалії «єреванської весни».