Чому Лукашенко відступив?

Репресії проти опозиції та громадянського суспільства, розгорнуті владою Білорусі у відповідь на масові протести проти "податку з дармоїдів" у лютому-березні 2017 року, припинено.

Олександр Лукашенко знову змушений проявляти політичну гнучкість, щоб не посваритися з Заходом і не залишитися сам-на-сам із Москвою.

В останні дні червня головною темою для білоруських недержавних ЗМІ став несподіваний поворот у справі "Білого легіону": всі "легіонери", яких КДБ обвинуватив у підготовці масових заворушень і створенні незаконного збройного формування (НЗФ), несподівано вийшли на волю.

Справа "бойовиків"

Арешти в цій резонансній справі почалися в розпал протестів проти "податку з дармоїдів", що охопили Білорусь цієї весни. 21 березня під час робочої поїздки до Могильова Олександр Лукашенко заявив про десятки "бойовиків", які нібито тренувалися в таборах у районі Бобруйська й Осиповичів, а також в Україні. Увечері того ж дня почали затримувати "бойовиків", а за дві доби оголосили про викриття "глибоко законспірованої" організації "Білий легіон", яка нібито готувала збройні провокації під час акції протесту в Мінську 25 березня. У квітні вперше в історії Білорусі комітет держбезпеки порушив кримінальну справу за статтею "Створення незаконного збройного формування". Усього в рамках справи "Білого легіону" затримали 35 осіб.

Попутно державні ЗМІ обвинувачували затриманих у багаторічній конспіративній роботі, спрямованій на повалення режиму Лукашенка, у підготовці "фашистського перевороту" і навіть у намірі використати терористів-смертників.

Обвинувачення на адресу "легіонерів" громадянське суспільство Білорусі практично одностайно сприйняло як фантастичні й повністю вигадані чекістами. Справу "Білого легіону" почали називати "справою патріотів", у суспільстві розгорнулася кампанія солідарності під гаслом "Патрыёт не злачынца" ("Патріот не злочинець").

Зважаючи на масштаб пропагандистської кампанії та серйозність висунутих обвинувачень, усі були впевнені, що фігуранти справи "Білого легіону" залишаться за ґратами надовго. Однак невдовзі КДБ почав послабляти хватку. Фігурантів справи поступово випускали під підписку про невиїзд, і вже до кінця травня під вартою залишалося менше ніж половина затриманих. На початку червня звільнені "легіонери" почали отримувати повідомлення, що кримінальне переслідування стосовно них припинено. Попутно лунали гучні зізнання: опозиційний активіст Сергій Кунцевич заявив, що в СІЗО КДБ його били й катували струмом, домагаючись потрібних для слідства показань. Активіст Сергій Пальчевський розповів, що на допитах чекісти його шантажували і в результаті змусили підписати папір про співробітництво під псевдонімом Артур.

На цьому тлі голова КДБ Валерій Вакульчик заявив журналістам, що наразі передчасно говорити, чи дійде справа до суду.

"Змовники" на волі

Нарешті, КДБ визнав за найкраще для себе просто позбутися "бойовиків": 13 червня справу про масові заворушення закрили, а справу про НЗФ передали до Слідчого комітету. СК, своєю чергою, не знайшов підстав тримати під вартою "легіонерів". З 27 по 30 червня на волю вийшли останні 15 осіб, що залишалися в СІЗО. Зокрема звільнили Мирослава Лозовського - того самого лідера "змовників", у машині якого при арешті нібито знайшли автомат Калашникова.

Державні ЗМІ на звільнення "екстремістів" уваги не звернули - на той час уже два з половиною місяці президентська преса не згадувала про існування справи "Білого легіону". Як не згадувала й про "табори бойовиків" в Україні, про зв'язки затриманих з "українськими екстремістами" і про "спробу прорватися" через білорусько-український кордон, про що так багато говорилося в березні-квітні.

Нині 16 осіб залишаються в статусі обвинувачених у справі про НЗФ - вони перебувають під підпискою про невиїзд і нерозголошення. Однак тепер мало хто вірить, що справа дійде до суду: ніхто не звільняв би з-під варти "бойовиків", якби всерйоз планував посадити їх на лаву підсудних.

Показовий жест для Заходу

Політичний аналітик Олександр Класковський вважає, що сюжет справи "Білого легіону" розкручував зовсім не КДБ - у певному сенсі спецслужби самі стали заручниками ситуації.

"Нагадаю, все почалося з публічної заяви Олександра Лукашенка 21 березня, причому звучало це як експромт. Можливо, на столі в президента лежала якась папка, зрозуміло, що колишні активісти "Білого легіону" були під особливим наглядом. І от після цієї заяви Лукашенка про арешт двох десятків "бойовиків" спецслужби мали втілити її в життя. КДБ діяв уже в заданій парадигмі. Справу фактично сфабрикували, затримали 35 осіб. Певний час слідство йшло за інерцією, але, судячи з усього, КДБ працював без особливого ентузіазму - звільнені казали, що за весь час арешту їх допитували всього двічі-тричі", - зазначає експерт.

Після того як весняні протести остаточно придушили, Лукашенко глянув на ситуацію інакше і зрозумів, що справа "Білого легіону" може завдати надто багато проблем. Про долю "легіонерів" постійно говорили західні дипломати під час кулуарних зустрічей з білоруськими колегами: ставало очевидно, що в Євросоюзі заарештованих напевне визнають політв'язнями, і це перекреслить усю роботу офіційного Мінська з налагодження відносин із Заходом. Розгін вуличних акцій протесту цієї весни Брюссель іще міг пробачити Лукашенкові, але нових політв'язнів - ні.

"Чому тиск Заходу спрацював тепер, а не спрацював 2010-го (після протестної демонстрації в Мінську 19 грудня 2010 р. десятки людей засудили до різних строків позбавлення волі у справі про "масові заворушення". - І.І.)? У грудні 2010-го білоруська економіка була на підйомі, Лукашенко отримав нову порцію преференцій від Росії, і в нього було відчуття, що він схопив Бога за бороду. Тепер же очевидно, що білоруська економічна модель не працює, субсидії Москви не такі щедрі. Однак потреба в західному векторі розвитку загострилася не тільки з фінансових причин - тут також працює ситуація "після Криму". Білорусь відчула, що партнерство з Росією - річ небезпечна і слід шукати додаткових опор. А розвиток західного вектора впирається в права людини - тут потрібні хоча б показові жести, які б демонстрували, що не такий уже в Білорусі й жорстокий режим", - каже Олександр Класковський.

Забути весну 2017-го

Очевидно, що для Олександра Лукашенка було важливо випустити "легіонерів" до початку літньої сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ, яка цього року вперше відбувається в Мінську. Аби поліпшити міжнародний імідж білоруської влади, довелося цивілізовано поводитися й з мирними демонстрантами: нечисленна опозиційна хода 3 липня на проспекті Незалежності в Мінську обійшлася без затримань.

Украй гостре для відносин із Заходом питання було зняте, білоруська влада могла почуватися відносно спокійно. Виступаючи на відкритті сесії ПА ОБСЄ, Лукашенко говорив про "матінку Європу", розкручував ідею нового Гельсінського процесу, заявляв, що в Білорусі робиться все, щоб демократії в країні було не менше, ніж на Заході. "Ми готові вчитися і вчимося у вас. Але без окриків і понукань", - казав білоруський президент. Навряд чи ці слова прозвучали переконливо для присутніх, однак без десятків політв'язнів у тюрмах і з опозицією, яка гуляє Мінськом, Лукашенко справді не виглядав таким уже страшним диктатором. Особливо на тлі Володимира Путіна.

Фактично всі останні дії білоруської влади підпорядковані одній меті: переконати Захід, що весняний погром громадянського суспільства був лише прикрим непорозумінням, який аж ніяк не скасовує взятого 2015 року курсу офіційного Мінська на "лібералізацію". Слід визнати, що тактичний маневр загалом вдався. Лукашенко показово придушив внутрішні протести, понад тисяча осіб у тій чи іншій формі зазнала репресій (побиття, затримання, відправка на "добу"), три з половиною десятки пройшли через кримінальне переслідування, а покарання у вигляді санкцій так і не отримали, нічого непоправного у відносинах із Брюсселем не сталося.