Чи зламає Обама американські стереотипи?

Демократична партія «ніччю емоцій» відкрила у Денвері, штат Коло­радо, свій історичний з’їзд, який через три дні завершився висуванням Ба­рака Обами першим афро-американським кандидатом на господаря Білого дому. І хоча Гілларі Клінтон ніяково було визнавати поразку, та ця мужня жінка знайшла в собі сили підтримати колишнього опонента. Незадово­лення пані Клінтон стало ще очевиднішим, коли Обама напередодні з’їзду оголосив, що сенатор Джо Байден стане його кандидатом у віце-президенти. Проте в неї та її прихильників не було іншого вибору, крім як остаточно визнати поразку на праймеріз і продемонструвати свою підтримку кандидату від Демократичної партії.

«Обама мій кандидат і має стати нашим президентом». Ці слова Гілларі Клінтон, яка лише декілька місяців тому була реальним претендентом від Демократичної партії на Білий дім, є найкращим прикладом політичної культури американців і безумовною підтримкою афро-американського кан­дидата у його політичній гонці за президентське крісло. «Чи ви голосували за мене, чи ви голосували за Барака, тепер ми мусимо об’єднатися як єдина партія з єдиною метою. Ми — одна команда, і ніхто з нас не може собі дозволити перебувати поза грою».

Втім, президентські вибори 2008 року мають шанс започаткувати зміну політичного процесу. І якщо Джон Маккейн — це вибір минулого часу, то його політичний антагоніст Барак Обама — лідер, який прагнутиме змін в Америці, але ці зміни несуть великий ризик у зв’язку з непідготовленістю та невипробуванням їх. Безумовно, Обама — свіжий вітер змін в американській політиці. Але він заходить у протистоян­ня з Маккейном, який не лише декла­рує свої бажання, а й зробив уже чимало доброго для Сполучених Штатів.

Однак дехто з експертів навіть висловлює думку, що його прихід на президентську посаду може змінити державну систему партійного колегіального правління, яка відсторонює виборців від прямих впливів на формування політики країни. Крім того, американській електорат занепокоєний поширенням світом хвилі антиамериканізму, яку викликали «ковбойські» підходи адміністрації президента Джорджа Буша до реалізації міжнародної політики Сполучених Штатів. Схоже, не тільки молодість, а й сама історія виступає на боці Барака Обами. Його пропозиції змін у країні — історичні й цілком здатні змінити хід не лише американської, а й світової історії. Сьогодні, як і в колиш­ньому СРСР напередодні перебудови, американці спраглі до змін. І привабливість Обами та його ораторські здібності цілком можуть стати тією переможною комбінацію, що відкриє йому шлях до Білого дому.

По суті, Барак Обама є не лише представником нового, молодшого покоління американських політиків. Своїм етнічним походженням він ніби об’єднує два полюси світової цивілізації — пануючу християнську білу расу, яку на багатьох напрямах уже досить успішно потіснили ісламісти, та чорну Африку, яка потрапила в, можливо, найбільше кризове становище з часів початку її деколонізації. Він також розумітиме важливість азіатських проблем, адже мав нагоду певний час жити на цьому континенті.

Очевидно, що Барак Обама має менше політичного досвіду, ніж Джон Маккейн. Але водночас він не має негативу, яким в очах деяких виборців може вважатися участь сенатора у в’єтнамській війні. Цим він ніби отримує від американського народу мандат на зміни. Адже вісім років перебування на президентській посаді Джорджа Буша продемонстрували, що військову могутність США цілком можливо погасити політичною некомпетентністю його оточення. Чи може Обама перемогти? Звичайно ж, може. Як і Маккейн. І для цього не просто потрібно завоювати достатню більшість голосів. Адже не слід забувати, що коли вісім років тому, у 2000 році, американський електорат віддав перевагу Елу Гору над Джорджем Бушем і здавалося, що Гор уже однією ногою в Білому домі, — архаїчна виборча система США волею інституту виборщиків анулювала перемогу представника Демократичної партії. То чи не може схоже повторитися і 2008-го?

Прихід Барака Обами на президент­ську посаду здатен принести США, як мінімум, декілька важливих змін. По-перше, це б змінило курс Америки і поклало б остаточний край війні в Іраку. По-друге, наочно продемонструвало б афро-американській общині США, що коли її представники не хочуть перебиватися на соціальні подачки, а наполегливо й цілеспрямовано працюють, то в умовах американської демократії зрештою зможуть отримати все, чого бажатимуть і до чого прагнутимуть. Це можна порівняти з утіленням американської мрії, але вже для афроамериканців. Хоча дехто з-поміж афроамериканців висловлює досить великий скепсис стосовно того, що Америка початку 2000-х обере Обаму. Адже, на їхню думку, хоч із 1960-х років США багато зробили для викорінення расистських поглядів, їхні громадяни ще не готові й не визріли до такого кардинального історичного рішення.

Проте це питання ускладнюється ще двома досить важливими чинниками. Хоч би там як, але поки що Сполучені Штати — країна з домінуючим білим населенням. І якщо Обама здобуде перемогу над Маккей­ном, чи не сприйматимуть більшість білих американців його за лідера афроамериканської меншини, а не всієї американської нації? Другий чинник: як у разі обрання Барака Обами світ готовий відреагувати на те, що наймогутніша у світі нація має чорного президента? Чи не може це певною мірою змінити статус Америки або її сприйняття деякими державами? Водночас листопадові вибори у США покажуть решті світу, чи готові американці фактично змінити своє традиційне представництво і сам шлях, яким рухається країна.

Інтригу навколо президентських виборів у США підігрівав і той факт, що майже до самого початку з’їздів у Демократичній і Республіканській партіях не було оприлюднено кандида­тур на посади віце-президентів. Проте явним політичним прорахунком Ба­рака Обами стало те, що він про­ігно­рував кандидатуру сенатора Гіл­ларі Клінтон. Адже опитування гро­мадської думки в Америці неодноразово підтверджували, що частина прихильників пані Клінтон у Демократич­ній партії не готова підтримувати Обаму і, швидше за все, передасть свої голоси Маккейну. І тільки якби Гілла­рі Клін­тон було затверджено на посаду віце-пре­зидента, вони змінили б своє рішен­ня. Отже, Обама дуже ризикує втратити підтримку частини постійного електорату Демократичної партії.

Важливим заходом для обох кандидатів на президентську посаду є мобілізація виборчих ресурсів у штатах, що досі видаються «спірними». І Маккейн, і Обама вербують тисячі добровольців у штатах, які далеко не одноголосно голосували за Республікан­ську партію минулого разу. Так, штат Вірджинія не голосував за демократичного кандидата в президенти, починаючи з 1964 року, коли Ліндон Джон­сон завдав тяжкого удару Баррі Голдво­теру. Навіть у 1976 році, коли Джеммі Картер отримав перемогу в 10 із 11 штатів старої Конфедерації, Вірджинія мала власну думку. Вона пішла за республіканцем Джеральдом Фордом.

Проте віднедавна Вірджинія стала «блакитною». У 2005 році штат виб­рав другого поспіль губернатора-демократа. Роком пізніше демократ Джим Вебб, колишній герой В’єтнамської війни, здобув перемогу над республікан­цем Джорджем Алленом. А нинішнього року колишній демократичний губернатор Вірджинії Марк Варнер став одним із фаворитів на місце у Сенаті.

Штат Вірджинія — досить привабливий для претендентів на президент­-ство: дає 13 голосів виборщиків. Тому Ба­рак Обама вирішив відкрити у Вірджинії 20 додаткових офісів. Вони розміщуватимуться в тих графствах, у яких 2004 року демократи мали проблеми. Втім, хоч, за останнім опитуванням громадської думки, в цьому шта­ті Барак Обама трохи випереджає свого опонента, Джон Маккейн має в ньому досить значні електоральні резерви. Оскільки планує звернутися по під­тримку до військових ветеранів, яких тут сьогодні налічується 800 тисяч.

Але тоді як Маккейн розраховує на підтримку ветеранів, Обама шукатиме підтримки серед темношкірих виборців, які становлять близько 20% населення Вірджинії. Штаб Барака Обами розраховує на підтримку північних передмість Вашингтона, які лежать за межами округу Колумбія у штаті Вірджинія. Туди демографічні переміщення додали за останнє десятиліття сотні тисяч новоприбулих афроамериканців. Крім того, багато молодих американців штату, які мають середні доходи, планують підтримати на виборах представника Демократичної партії. Розраховує Обома й на добровольців, котрі працювали б на його перемогу у традиційно консервативній південній та західній Вірджинії, щоб оголити декілька традиційних регіонів, традиційно прихильних до республіканців.

Нині команда Барака Обами має звернути свої погляди на сільську Америку і виробити свою стратегію для цих регіонів країни. Адже на первинних виборах у Демократичній партії кандидат Обама програв Гілларі Клінтон у більшості сільських регіонів Півдня і тепер повинен поборотися там за довіру виборців. Як пише американська газета The Dallas Morning News, «колишній губернатор Вірджинії Дуглас Вілдер, який увійшов в історію як перший національно обраний темношкірий губернатор, сказав, що сільське голосування — ключове для перемоги Обами і що він повинен провести там наполегливу кампанію».

Втім, якщо, згідно з опитуванням, проведеним американською службою соціологічних опитувань Gallup Organization 1 серпня, рейтинг кандидатів у президенти США був майже рівним: Обаму підтримало 45% американських виборців, а Маккейна — 44%, то, згідно з останнім опитуванням тієї ж таки Gallup Organization, Маккейна вже підтримують 46% виборців, а Обаму — 44%. Якщо Барак Обама у попередні місяці постійно випереджав Джона Маккейна на декілька відсотків, то тепер він починає відставати, і ніщо не свідчить, що Обама лідируватиме надалі. Мені запам’яталася розмова в літаку з американським джентльменом похилого віку зі штату Юта, що відбулася декілька місяців тому. Коли я в нього запитав, які, на його думку, шанси у Барака Обами, він однозначно відповів: «Ніколи біла Америка не вибере чорного президента». Можливо, це й справді так?...