Чи матиме Україна Лісабонський договір українською?

Геннадій ДРУЗЕНКО, фулбрайтівський науковець, Інститут ім. Кеннана (Вашингтон), магістр європейського права Абердинського університету (Великобританія); Світлана ДРУЗЕНКО, випускник програми Лейна Кірклянда, Університет ім. Адама Міцкевича (Польща)

Якщо ми чогось навчилися чи бодай мали навчитися за п’ять минулих років, то це того, що в усьому слід покладатися насамперед на самих себе. Урок насправді цінний. Якщо ми його засвоїмо — низький уклін Вікторові Андрійовичу за його безпорадність на головній посаді країни.

Для нас особисто символічним завершенням «епізоду Ющенка», як слушно назвав минулу українську п’ятирічку Сергій Рахманін, стала проблема, якій ми не можемо дати раду вже четвертий місяць, а саме: неможливість видати друком завершений ще у жовтні 2009-го український переклад Лісабонського договору.

Попри те, що «ДТ» неодноразово писало про цей документ, дозволимо коротко нагадати читачам, що Лісабонський договір завершив тривалий процес реформування Європейського Союзу і розв’язав конституційну кризу, спровоковану провалом ратифікації Європейської конституції. Насамперед, Реформаційний договір (оригінальна назва документа, підписаного в Лісабоні 13 грудня 2007 року) вдосконалив інституції розширеного ЄС та достосував механізми їх функціонування до нових реалій діяльності у форматі 27+. Окрім інституційної реформи, Лісабонський договір також інкорпорував у первинне законодавство ЄС — хоча і з деякими застереженнями — Хартію засадничих прав Європейського Союзу. Таким чином, можна сміливо стверджувати, що на сьогодні договір є, у певному сенсі, квазіконституцією ЄС.

А тепер по суті справи. Протягом минулого року ми на власний страх і ризик (оскільки до жовтня залишалася небезпека того, що ірландці вдруге не ратифікують договір на референдумі і його спіткає доля Євроконституції) переклали Лісабонський договір українською мовою. Переклали з усіма додатками, протоколами та деклараціями до нього.

Хоч кожен із нас тривалий час займається питаннями європейської інтеграції, студіював право ЄС в європейських університетах, вільно володіє бодай однією офіційною мовою ЄС, а також саме ми редагували й готували до друку українську версію Римського та Маастрихтського договорів у долісабонській редакції, — переклад «Лісабону» виявився справжнім викликом і випробуванням для нас: не даремно одними з головних аргументів опонентів ратифікації документа були його нечитабельність та технократичність. Ні для кого не секрет, що Євросоюз виробив і активно використовує свій багатомовний арго, безмежно далекий від мов Шекспіра, Бальзака, Гете чи Міцкевича. Складність і заплутаність мови договорів ЄС робить їх важкодоступними навіть для фахівців, котрі вільно володіють однією з офіційних мов Європейського Союзу. Також роботу істотно ускладнювала нерозвиненість української правничої термінології, що часто-густо залишається неоковирною (а подеколи й помилковою по суті) калькою з російських «мовних лекал».

Та хоч би там як, ми досягнули поставленої мети: переклад документа наразі є максимально точним, він повністю вивірений за кількома мовними версіями, що мають статус «автентичних» в ЄС, але воднораз він є, якщо так можна сказати, максимально українським. Пояснимо останнє твердження. Якщо ми опинялися перед дилемою: вдатися до більш-менш усталеної в бюрократичному українському суржику конструкції — чи віддати перевагу незвичному, але цілком виправданому, під змістовим, етимологічним та стилістичним кутами зору, українському вислову, ми обирали останнє.

Щойно на початку жовтня 2009 року стали відомі результати ірландського референдуму, а отже й те, що Лісабонський договір за кілька місяців набере чинності, ми почали шукати можливість видати наш переклад друком. На жаль, перемовини з кількома видавництвами, в яких ми видавали попередні книжки або з якими просто були в добрих стосунках, засвідчили, що часи лихі й видавці просто не мають обігових коштів, аби вкласти їх у видання вже готового перекладу. Зрозумівши це, ми почали шукати гроші на видання «на стороні». Визнаємо, результати виявилися доволі розпачливими: фінансувати видання українського перекладу Лісабонського договору відмовилися і Державний департамент з питань адаптації законодавства України, що, згідно із законом, відповідає за український переклад актів acquis, і Представництво Європейської комісії в Україні, і соросівське «Відродження», і Британська Рада в Україні, і Наукове товариство ім. Т.Шевченка в Нью-Йорку… Навіть штаби основних кандидатів у президенти вирішили, що український переклад «Лісабону» — не надто актуальна тема, аби стати козирем у президентських перегонах.

Хоча, з іншого боку, чому збіднілі від кризи та (анти-)кризових менеджерів українські чиновники; глобаліст Сорос, що напевно мріє про світ, у якому всі розмовлятимуть англійською; ЄСівські бюрократи, що вже котрий рік не покладаючи рук тримають двері до об’єднаної Європи «не зачиненими, але й не відчиненими» для України; заокеанські українці, що зазвичай володіють англійською краще, ніж українською, а також з обґрунтованою підозрою поглядають на «європейську конституцію», яка в десятки разів грубіша за Конституцію США; британці, які цілком слушно вважають, що їхня місія в Україні — пропагувати Шекспіра та сучасне британське кіно, а не Реформаційний договір, який мешканці туманного Альбіону напевно б з ентузіазмом «завалили» на референдумі, якби уряд зважився винести документ на всенародний суд, — чому вони мають платити за видання нашого перекладу основного європейського документа нашою мовою?

Якщо Україні потрібний Лісабонський договір українською, в Україні мають знайтися ті, хто допоможе перетворити рукопис у доконаний артефакт-книжку. Якщо ні… Щонайменше, це буде об’єктивним індикатором справжнього інтересу українських політиків, урядовців, бізнесменів, наукової спільноти та громадських діячів до європейської інтеграції. Бо дискутувати українською про ЄС, наші з ним відносини та перспективи колись приєднатися до нього без перекладу Лісабонського договору — все одно що обговорювати античну філософію без перекладів Аристотеля та Платона…

Ми залишаємось оптимістами і тому просимо зголоситися всіх, хто «не словом, а ділом» може і хоче сприяти виданню українського перекладу Лісабонського договору. Для того, щоб рукопис став книжкою, бракує не так уже й багато: від 5 до 10 тис. доларів, залежно від накладу. Всіх охочих долучитися до виходу друком основного акта ЄС рідною мовою просимо писати: druzenko@ukr.net.