Чи є конкуренти в Барака Обами?

Інавгурація 44-го президента США Барака Обами 20 січня 2009 року безперечно належала до тих подій, які надовго закарбовуються в пам’яті. З трибуни, відведеної для дипломатичного корпусу, добре проглядалася центральна частина Вашингтона, Мол, яка вперше за всю історію проведення подібних церемоній була вщерть заповнена публікою, попри незвично холодну для цього міста погоду. Ентузіазм, що володів натовпом прихильників нового молодого й енергійного очільника Сполучених Штатів, відчувався майже фізично. Його передвиборний лозунг - «Так, ми це зможемо» - адекватно відбивав настрої в країні, певний суспільний «драйв», пов’язаний із надією на радикальні зміни в системі державного управління, поліпшення економічної ситуації та соціальних відносин. Разом з тим власний, український, досвід примушував ставитися до подій, що розгорталися, та відповідних сподівань не тільки з симпатією, а й із певним скепсисом. Уже тоді було зрозуміло, що долю нової адміністрації визначатиме насамперед її здатність вивести країну з економічної кризи.

На жаль, і в американському контексті ентузіазм виявився доволі швидкопсувною субстанцією. На думку аналітиків газети «Вашингтон Пост», «за рік до виборів 2012 року президент Обама опинився в ситуації, найбільш несприятливій для переобрання порівняно з будь-яким діючим президентом за останні два десятиліття. Вона позначається тим, що в центрі суспільної уваги перебувають економічні негаразди, електорат охопили глибоко песимістичні настрої, і він є вкрай поляризованим; дедалі більшим сумнівам піддається здатність президента бути лідером нації». Станом на початок грудня кількість американців, які вважають, що їхня країна розвивається не в правильному напрямку, перевищує кількість тих, хто дотримується протилежної думки, на вражаючі 54%. Задоволені тим, як Б.Обама виконує функції президента, 43% жителів США: вельми неприємний, за американськими стандартами, показник (нижчим в аналогічний період перебування при владі він був тільки в Дж.Картера). Най­біль­ших втрат президент зазнав серед «незалежних» - виборців, які не належать до жод­ної з партій, але справляють останніми роками вирішальний вплив на результати виборів.

Гостре незадоволення електорату викликає насамперед неспроможність сучасної адміністрації повернути американську економіку на шлях стабільного зростання (його темпи ненабагато перевищують середні показники, характерні для 30-х років минулого століття) або принаймні переконати виборців, що її економічний план є найкращим. Лише 34% американців схвалюють роботу президента у сфері економіки. Хибно оцінивши суспільні настрої, Б.Обама витратив значну частину свого політичного капіталу на проштовхування контраверсійної реформи системи охорони здоров’я. Втім, виявилося, що пересічного американця набагато більше непокоїть хронічно високий рівень безробіття (навіть його зниження до 8,6% минулого листопада було сприй­няте експертами доволі обережно), глибока криза на ринку нерухомості, подальше зростання соціальної нерівності (кількість американців за межею бідності досягла найвищого з 1993 року рівня - 15,1%). Ініційована президентом програма стимулювання американської економіки, незважаючи на величезні обсяги вливання федеральних фінансових ресурсів (близько 800 млрд. дол.), виявилася неспроможною запустити економічну машину США на повні оберти. Разом з тим стали відомі непоодинокі випадки нераціонального використання коштів у процесі реалізації програми (наприклад, незадовго до банкрутства компанія «Соліндра» отримала державні боргові гарантії на 535 млн. дол.), а державний борг США перевищив позначку 15 трлн. дол. Багатьма у США це сприймається як реальна загроза безпеці країни, надто в довгостроковій перспективі.

У цьому контексті симптоматичною стала поява громадського руху «Окупуй Волл-стрит», що з вересня 2011 року охопив понад сто міст США, поширившись на багато країн світу. Репрезентуючи здебільшого ліву, або навіть «лівацьку», традицію в політичному житті США, цей рух, за визначенням одного з його веб-ресурсів, «веде боротьбу проти домінування великих банків і багатонаціональних корпорацій у демократичному процесі та протестує проти ролі, що її відіграв Волл-стрит у створенні економічного колапсу, який спричинив найбільшу за життя багатьох поколінь рецесію». Значною мірою поява «Окупуй Волл-стрит» стала відповіддю «лівих» на консервативний політичний рух під назвою «Чаювання» - назвою, дивною для необізнаних з історією США, але цілком зрозумілою для жителів цієї країни. Як «Бостонське чаювання» відома акція американських колоністів, які в 1773 році викинули у воду чай, привезений на британських кораблях до Бостона, на знак протесту проти запровадження англійською короною податків на цей продукт. Відповідно сучасні «чаювальники» виступають за зниження державних видатків, обмеження оподаткування, скорочення національного боргу та дефіциту федерального бюджету. Розпочавшись у 2009 році, цей рух перетворився на потужний елемент консервативного сегмента політики США, справляючи помітний вплив на процеси, що відбуваються в Республіканській партії, зокрема в тому, що стосується просування її представників в органи влади всіх рівнів.

Перебуваючи практично з протилежних боків американського політичного спектра, обидва рухи водночас - хоча й спираючись на різні ідеологічні платформи - відбивають широке незадоволення соціально-економічною ситуацією в країні, методами та формами керівництва країною, які застосовують традиційні партії та істеблішмент у цілому. Втім, саме це обіцяв змінити кандидат у президенти Обама. З іншого боку, поява «окупантів» і «чаювальників» стала ще одним свідченням того, якого ступеня сягнула поляризація сил та ідей в американському суспільстві та політиці. Черго­вим підтвердження цієї тези став повний провал роботи двопартійного «суперкомітету», створеного Конгресом США за підтримки Білого дому з метою вироблення заходів задля зменшення дефіциту федерального бюджету на 1,2 трлн. дол. протягом наступних десяти років. На законодавців, очевидно, не справив враження той факт, що гостре політичне протистояння у процесі ухвалення бюджету, яке передувало створенню «суперкомітету», вже призвело до зниження кредитного рейтингу США. Оглядачі звернули увагу і на майже демонстративну відстороненість президента від роботи комітету. Як слушно зауважило видання «Економіст», «мабуть, лише справжня жахлива криза американських боргових зобов’язань може примусити політиків діяти».

Не викликає сумніву, що стан американської економіки визначатиме зміст і результати передвиборних перегонів (у 2012 році обиратимуться президент, повний склад палати представників і третина сенату Конгресу США), які фактично розпочалися влітку цього року. Наразі цей фактор здебільшого працює проти Б.Обами та Демократичної партії. Втім, рік у політиці - це майже вічність, особливо коли врахувати обставини, що працюють на користь нинішнього президента США. Він продовжує користуватися стійкою підтримкою своєї партії, її базового електорату, включ­но з афроамериканцями. Соціо­ло­гічні опитування свідчать, що останні, незважаючи на певні розчарування в політиці Б.Оба­ми, у своїй абсолютній більшості знову віддадуть за нього свої голоси. Виглядає так, що консолідація підтримки саме з боку демократичної «бази» перебуватиме на вістрі виборчої стратегії президента та його команди: останнім часом вони помітно активізували інформаційну кампанію, намагаючись закріпити імідж республіканців як партії, що захищає багатіїв за рахунок інтересів інших верств населення. Можна очікувати, що він збереже й значну частину голосів представників молодого покоління, хоча їхня кількість може істотно зменшитися: в даному разі ефект нереалізованого очікування може позначитися на настроях виборців більш помітно.

Зовнішня політика навряд чи посідатиме ключове місце у змаганні програм кандидатів. Втім, і тут Б.Обамі вдалося нейтралізувати принаймні один традиційний аргумент своїх республіканських опонентів. Попри те, що в цілому зовнішньополітичний доробок його адміністрації є доволі неоднозначним (достатньо звернути увагу на близько­східне врегулювання та долю «перезавантаження» відносин із Росією), знищення Бін Ладена та інші вагомі здобутки в боротьбі з міжнародним тероризмом практично зводять нанівець ефективність звинувачень стосовно слабкості президента у питаннях безпеки. Проте чи не основний привід для оптимізму може надавати Б.Обамі вразливість його потенційних конкурентів з республіканського табору.

Формально група претендентів на місце кандидата в президенти від Республікан­ської партії є вельми численною, включаючи членів конгресу Мішель Бахман та Рона Пола (вони мають найбільшу підтримку з боку консервативного руху «Чаювання»), колишнього сенатора Ріка Сан­торума, колишнього губернатора штату Юта та посла США у Китаї Джона Хантсмена, діючого губернатора штату Техас Ріка Перрі, колишнього спікера палати представників США Ньюта Гінгріча та колишнього губернатора штату Массачусетс і бізнесмена Міта Ромні. Ще один кандидат - харизматичний афроамериканець Герман Кейн, у минулому власник великої мережі піцерій, був змушений «призупинити» свою передвиборну кампанію, коли стали відомі його численні позашлюбні зв’язки. Всі кандидати вже пройшли через «мідні труби» 12 публічних дебатів, які є необхідною частиною відбору претендентів на президент­ську посаду у США. З деякими з них (наприклад Р.Перрі) республіканці пов’язу­ва­ли особ­ливі надії, дехто зовсім несподівано очолював рейтинги вподобань (Г.Кейн), у декого є стійкі групи прихильників (Р.Пол). Перед­вибор­на кампанія перебуває на своїй початковій фазі, коли не можна виключити будь-яких сюрпризів. Втім, наразі в республіканському відбірному «турнірі» основ­ну увагу прикуто до протистоян­ня добре відомих в Америці особистостей - Н.Гінгріча та М.Ромні.

Ще кілька місяців тому скла­далося враження, що черговий похід Н.Гінгріча у президенти практично добіг свого кінця, але переконливі виступи в дебатах, перехід на його бік прихильників Г.Кейна та зросла підтримка консервативного крила республіканців дали колишньому спікерові можливість очолити групу фаворитів відбірного процесу. На його користь працює репутація «архітектора» одного з найпереконливіших електоральних звершень республіканців - перемоги на виборах 1994 року, яка поклала край сорокарічному пануванню демократів у палаті представників Конгресу; непересічні ораторські здібності та інтелектуальний потенціал (Н.Гінгріч є автором 23 книжок). Однак чималим є й негативний «багаж» кандидата - бурхливе особисте життя (він втретє одружений, причому один із його романів відбувався саме тоді, коли він був основним критиком поведінки президента Б.Клінтона), непередбачуваність і схильність до недоречних висловлювань, порушення етики та невміння налагодити співпрацю з колегами в Кон­г­ресі, сумнівні зв’язки з корпорацією «Фредді Мек», яка зажила скандальної слави під час кризи на ринку нерухомості США.

М.Ромні позиціонує себе як людину, не пов’язану з офіційним Вашингтоном (хоча його батько і був губернатором штату Мічиган та членом кабінету Р.Ніксона), як експерта в галузі економіки (він був власником великої інвестиційної фірми), здатного - на відміну від Обами - вивести країну з економічної кризи. Серед інших козирів М.Ромні - талант організатора, який, зокрема, дозволив йому врятувати від провалу зимову Олімпіаду в Солт-Лейк-Сіті, успішна робота в Массачусетсі, де він домігся ліквідації великого бюджетного дефіциту, незаплямована (принаймні станом на сьогодні) репутація та чудова сім’я - він одружений 42 роки, має п’ятьох синів і 15 онуків. Разом з тим його опоненти закидають М.Ромні те, що він часто змінює свою позицію з ключових політичних питань і має посередні комунікативні здібності. Багато членів Рес­пуб­ліканської партії вважають його недостатньо консервативним і не можуть пробачити йому того факту, що саме проведена М.Ромні реформа системи охорони здоров’я в Массачусетсі стала зразком для загальнонаціональної реформи цієї галузі, здійсненої Б.Обамою. Нарешті, його належність до мормонської церкви, хоча вона й не виглядає такою серйозною перешкодою, як чотири роки тому, коли Ромні вперше висунув свою кандидатуру (зміг же врешті-решт нинішній президент подолати расовий бар’єр), сприймається з певною пересторогою консервативним електоратом.

Напередодні старту сезону праймериз (перші відбудуться 3 січня в штаті Айова) вперед у «забігу» республіканців вийшов Н.Гінгріч. За останніми опитуваннями, він має істотну перевагу в Айові, Південній Кароліні та Флориді. Хоча М.Ромні зберігає домінуючі позиції в Нью-Гемпширі, наразі серед імовірних учасників республіканських праймериз він має вдвічі менше прихильників, ніж Н.Гінгріч. Разом з тим висунення кандидата у президенти від Республікан­ської партії цього року, цілком можливо, перетвориться на марафон, подібний до протистояння Б.Обами та Х.Клінтон у 2008 році: тоді терези схилилися в бік Б.Обами тільки після проведення праймериз у всіх без винятку штатах. За подібного сценарію шанси
М.Ромні значно поліпшаться з огляду на наявність у нього міцної та розгалуженої мережі місцевих організацій, а також достатніх фінансових ресурсів.

Так чи інакше (Гінгріч, Ромні або хтось третій) перспектива успішного вирішення республіканцями надзвичайно склад­ного завдання - обрати кандидата, який міг би скласти гідну конкуренцію діючому президенту, - видається вкрай непевною. Не­зва­­жаю­чи на економічну нестабільність та уразливість позицій Б.Обами, в разі проведення виборів зараз йому програли б обидва потенційні лідери республіканських перегонів. Склалася парадоксальна, але сприятлива для нього ситуація: висловлюючи незадоволення діяльністю Обами на посту президента, більшість американців усе ще позитивно ставляться до нього особисто, цінуючи, серед іншого, спокійну, виважену поведінку президента навіть у кризових ситуаціях.

Звичайно, робити прогнози ще зарано, зокрема, через мінливість економічної кон’юнк­тури: ніхто не здатний точно передбачити, на яку фазу економічного циклу припаде кінцівка виборчих перегонів. Чи вистачить президенту запасу міцності в сукупності з майже легендарним обамівським політичним везінням для перемоги, світ дізнається не раніше 6 листопада 2012 року.