Чи стане Абдулла Оджалан курдським Манделою?

Турецький уряд почав реалістичніше підходити до курдської проблеми. В Анкарі вже стали усвідомлювати, що питання курдського сепаратизму не вдасться вирішити самим тільки застосуванням сили та "зачищенням" курдських територій. Тому перемовини турецького уряду з південно-східним в'язнем номер один - Абдуллою Оджаланом - скидаються на цілком мотивовані, якщо, звісно, не брати до уваги того факту, що сам Оджалан із 1999 року перебуває в турецькій в'язниці.

Хоча можна запитати: у чому полягає новизна цього процесу? Очевидно, що для обох сторін кривавого конфлікту з'являються безпрецедентні надії на можливість досягнення довгоочікуваного порозуміння шляхом переговорів. Абдулла Оджалан і турецькі офіційні особи домовилися про дорожню карту, яка складається з чотирьох пунктів. Один із найважливіших - роззброєння Робітничої партії Курдистану, амністія тисяч курдських ув'язнених (які сьогодні перебувають у турецьких в'язницях), поступове розширення функціонування курдської мови, розширення повноважень місцевої адміністрації в районах, де курди становлять більшість, та прийняття нового нейтрального визначення громадянства.

Яку мету ставить перед собою турецький уряд, вирішивши піти на ці перемовини? Варто пригадати, що 2012-й був роком активізації насильства з боку РПК і, відповідно, зростанням жертв серед цивільного населення. Паралельно з посиленням атак Робітничої партії Курдистану на турецькі військові об'єкти та їхній персонал з'явилися радикальніші її відгалуження, наприклад пов'язане з РПК угрупування "Соколи свободи Курдистану", яке стає дедалі впливовішим.

Можна зробити припущення, що один із мотивів активізації зусиль Анкари, спрямованих на припинення вогню, - спроба не допустити подальшого наростання радикалізму в курдському таборі і надія на ліквідацію турецько-курдського конфлікту в далекосяжній перспективі.

З іншого боку, схоже, що ключ до миру між турками і курдами перебуває в руках лідера РПК. Оджалан, наділений інтелектом, волею та харизмою, по суті, ніколи не втрачав впливу на курдський національний рух. Навіть із в'язниці на віддаленому острові він був здатен своєю волею розпалювати емоції і заспокоювати їх. Три роки тому, коли Оджалан скаржився через свого адвоката на перебування в маленькій камері, протести вибухнули в курдських містах по всій Туреччині.

У листопаді 2012 р. Оджалан знову довів, що є силою, з якою слід рахуватися: він звернувся до сотень курдських ув'язнених, окремі з яких були на межі смерті після 68 днів без їжі, з проханням призупинити голодування. І всі без винятку миттєво відреагували на цей заклик.

Тому рішення Анкари поставити Абдуллу Оджалана в центрі нової спроби переговорів із курдами є визнанням того, що лише він здатен кардинальним чином впливати на курдський національний рух. Хоча ще кілька років тому будь-який контакт із Оджаланом, що в багатьох турків асоціюється із втіленням сатани, сприймався б як зрада національних інтересів.

Сьогодні ж усі контакти з Оджаланом розцінюються як варіант, котрий має найкращі шанси на успіх. І, як засвідчила відсутність протестів у турецькому суспільстві, турки цього разу вирішили дати можливість прем'єр-міністрові Реджепу Ердогану спробувати вирішити мирним шляхом надзвичайно болюче для них курдське питання.

Звісно, домовленості з РПК можливі лише у тому разі, коли ця партія якщо й не буде повністю монолітною, то хоча б не допускатиме політичних розколів. У такому разі фактор курдської єдності здатен стати потужним двигуном руху до миру.

Хоч недавня військова кампанія проти РПК на південному сході Туреччини і в горах північного Іраку, можливо, послабила партію, турки не змогли зламати їй хребет. І, як наслідок цього, конфлікт у сусідній Сирії, де з'явилася філія РПК в ролі сильного гравця у курдських районах, створив великі проблеми для Анкари. Бо, незважаючи на те, отримала РПК пряму підтримку від сирійського режиму, як це стверджують турки, чи не отримала, у Робітничої партії Курдистану з'явилася можливість транскордонних дій. Це дозволило їй посилити свої атаки на турецькі об'єкти, зробивши 2012-й найбільш кривавим роком від часу арешту курдського лідера Абдулли Оджалана.

Одним із каталізаторів такого примирення є те, що наступного року в Туреччині відбудуться місцеві й президентські вибори. І проісламська Партія справедливості та розвитку (ПСР) добиватиметься частини голосів курдів. А сам Реджеп Ердоган, який, імовірно, балотуватиметься у президенти, спробує переконати курдів у значному прогресі у відповідь на їхні вимоги. Однак напружений політичний клімат в Туреччині навряд чи можливо повністю змінити впродовж одного року. А якщо курдське питання залишатиметься невирішеним, то в сезон виборів для РПК буде значно вигіднішою ескалація насильства, ніж заохочення до порозуміння.

У цьому контексті не слід забувати й того, що по обидва боки протистояння є непримиренні й руйнівні сили, здатні спробувати зірвати переговори на самому їх початку. Одна з таких сил - групи яструбів в армії, поліції та судових органах Туреччини, які востаннє розминали свої "м'язи" в лютому 2012 р., коли обвинуватили керівника розвідки Хакана Фідана у перевищенні службових повноважень за проведення таємних переговорів із РПК.

Не можна виключати також, що й угрупування бойовиків всередині РПК зробить усе, від них залежне, аби зірвати будь-які спроби досягнення миру. Так, 7 січня під час нападу представників цих бойовиків на розташування турецької жандармерії на південному сході Туреччини загинув турецький солдат.

Через два дні після цього невідомі бойовики вбили в Парижі трьох курдських активісток, серед яких була й одна із засновниць Робітничої партії Курдистану, Сакіне Кансіз. Тому аж ніяк не можна бути впевненим, що в разі досягнення домовленостей усі бійці РПК повністю дотримуватимуться угоди.

Якщо ж угоду вдасться реалізувати, то вона здатна стати великим призом для самого Абдулли Оджалана. Адже у разі закінчення військових дій можна буде говорити про варіанти звільнення Оджалана з-під арешту.

Однак питання його звільнення може створити й певні проблеми в курдському середовищі. Уже тепер провідні постаті в курдському русі попереджають турецьких політиків, що перемир'я і вирішення курдської проблеми не буде ефективним, якщо угода не включатиме в себе свободу для Оджалана або принаймні переведення його під домашній арешт. Хоча турецька громадськість може бути неготовою до думки, що курдський лідер взагалі коли-небудь вийде на волю.

І тут багато залежить від позиції, яку займе сам Абдулла Оджалан, розуміючи всю напруженість політичного моменту. Якщо він не зробить своє звільнення і майбутнє предметом обговорення на самому початку цих переговорів, а погодиться дочекатися реальних зрушень і розпуску РПК, то тоді, можливо, і вдасться змінити громадську думку в Туреччині стосовно "Апо" й розмістити його під домашній арешт.

Однак, незважаючи на атмосферу оптимізму, розглянемо низку чинників, які необхідно враховувати в контексті просування угоди. Зокрема, позицію військового керівництва РПК, що розміщується в горах Кандиль у Північному Іраку (як і сама штаб-квартира партії). Бо коли Анкара зрозуміла, що Оджалан, як і раніше, є натхненником партії, то один із лідерів РПК, Мурат Кара Уїлан, після початку переговорів між Туреччиною та Оджаланом заявив, що партія не відмовиться від збройної боротьби. На його думку, "для Північного Іраку цього недостатньо. Бо кожен день Туреччина бомбує цю місцевість. Як ми можемо довіряти таким ініціативам? І якими взагалі є гарантії?"

Очевидно, що на даний час курдське керівництво в горах Кандиль і Абдулла Оджалан перебувають на протилежних політичних полюсах вирішення курдської проблеми. Проте курдському лідеру, хоч він був довго ізольований від зовнішнього світу, добре відомо: будь-яка угода не має майбутнього без можливості перевести її зі стадії підписання вгорі до реалізації в низових ланках.

Тому, щоб справді можна було вирішити курдську проблему, Анкара має вести переговори не тільки з Оджаланом, а й із військовим керівництвом РПК. Водночас у курдському середовищі циркулює думка, що ініціатива Реджепа Ердогана запущена для того, аби загальмувати дії РПК до закінчення сирійської кризи.

Тим часом курдські бойові угруповання, котрі базуються в Ірані та Сирії, за підтримки керівництва цих держав посилили свої операції в турецьких прикордонних районах. Турецький уряд стверджує, що Іран став використовувати курдські угрупування на своїй території для стримування Туреччини від подальшої участі в конфлікті у Сирії.

А якщо переговори з Оджаланом досягнуть прориву, ці елементи, чинячи атаки на турецькій території, можуть примусити турецьких військових до дій у відповідь і до згортання переговорного процесу.

Таким чином, чи стане Абдулла Оджалан курдським Манделою, поки що сказати важко. Але якщо вдасться досягти угоди, то в історично-політичному сенсі Туреччина може виграти значно більше, ніж самі курди. Адже так у неї з'являється можливість ліквідувати "хвости", котрі тягнулися за країною ще від ХХст. А без цього вона аж ніяк не може рухатися вперед, у напрямку до Європи.