Чи може дестабілізація в Ірані спровокувати "іранську весну?"

Якщо досі Ірану вдавалося позиціювати себе як відносно сильну і стабільну державу з ефективними службами безпеки, то після терактів у парламенті Ірану та в мавзолеї Хомейні, відповідальність за які взяла на себе "Ісламська держава", постає багато запитань.

Раніше Тегеран міг "підривати" ІДІЛ і його ідеологію, запобігаючи при цьому нападові на іранські території. Тепер же джихадисти можуть відчути заохочення, побачивши уразливість Ірану, що є тривожним сигналом для іранського апарату безпеки.

Адже Іран стає уразливим не лише для терористів. Менш захищеною може виявитися вся система теократичної влади, яку режим мулл так ретельно вибудовував після перемоги Ісламської революції в 1979 р.

Останніми роками Ірану вдавалося компенсувати свої серйозні внутрішні проблеми втручаннями за межами власної території. На підтримку своїх союзників у Сирії, Іраку і ліванського ісламістського угруповання "Хезболла" режим витрачає мільярди доларів.

Розробивши потужний потенціал боротьби з екстремістами, спираючись на контррозвідку, сили безпеки та воєнізовану міліцію "Басідж", Іран завдяки репресивним методам перетворився на одну з найстабільніших країн регіону.

Але недавня терористична атака джихадистів може послужити поштовхом до зниження цієї стабільності і спровокувати щось на кшталт "іранської весни". Особливо з урахуванням того, що чимало соціальних прошарків в Ірані незадоволені тривалим правлінням релігійних ортодоксів і прагнуть кардинальних змін.

Проте чому тоді, коли у 2011 р. хвиля протестів з вимогами реформування почала "струшувати" один за одним уряди в багатьох країнах арабського світу, "вітри змін" не долетіли до Ірану?

Це можна пояснити кількома причинами. Масові народні протести, що розпочалися влітку 2009 р., коли сотні тисяч іранців оскаржували обрання президентом Махмуда Ахмадінежада, були жорстоко придушені. Тисячі демонстрантів і активістів потрапили до в'язниць, що надовго "збило" революційні настрої серед незадоволених режимом.

Маючи Корпус вартових Ісламської революції та численні спецслужби, які контролюють і відстежують більшість аспектів життя іранського суспільства, владному режиму вдається "прикриватися" цією великою й складною системою. А це дозволяє зробити анонімними тих, хто віддає накази репресувати населення.

Слід враховувати і той факт, що іранський уряд має у своєму підпорядкуванні гігантську пропагандистську машину. Яка здатна препарувати в потрібному режимові руслі будь-яку інформацію і зробити її домінуючою для значної частини громадян.

І, хоча перші терористичні акти в Ірані не можуть "вибити" підвалин з-під фундаменталістського режиму теократів, вони здатні зародити підозру в іранському соціумі, що владі, яка постійно застосовує репресії до народу, вже не під силу повністю контролювати ситуацію в державі.

А це може підштовхнути громадську думку до того, що архаїчна й незбалансована структура системи управління потребує трансформації.

Не обов'язково "іранська весна" повторюватиме революції в арабському світі. Це може бути "революція молоді". Адже на сьогодні дві третини сімдесятивосьмимільйонного населення Ірану народилися вже після революції 1979 р. Переважна більшість цих молодих і освічених людей зовсім не зацікавлена жити в країні, де все за них вирішує купка релігійних ортодоксів, котрі хочуть назавжди законсервувати Іран у минулому.

Прихильники жорсткої лінії непримиренно протистоять реформаторам, побоюючись, що, отримавши свободу дій, громадяни кидатимуть владі все більше викликів. Але для іранської молоді нині характерно, що вона шукає розширення практичних прав, а не переймається змінами, вибудовуючи грандіозні політичні стратегії.

Багато хто вважав, що жорстоке придушення народного опору в 2009 р. нав'язало молодому поколінню політичний нігілізм. Коли режим після протестів заарештував провідних політичних діячів, то не було жодної серйозної реакції з боку їхніх прихильників. Після масових арештів влада посилила контроль над суспільством і святкувала свою перемогу.

Проте демографічна ситуація в Ірані така, що молодь відіграє першорядну роль у виборах. Вона є своєрідним політичним барометром, на реакцію якого режим спирається, щоб показати свою легітимність противникам всередині і за межами Ірану.

Власне, і перше, в 2013 р., і друге президентство Хасана Рухані, після того, як більшість лідерів реформаторського руху опинилися в тюрмах, стало наслідком рішення верховного лідера Алі Хаменеї та його найближчого оточення імітувати цю легітимність.

Хоча політична платформа Хасана Рухані полягала у створенні ширших можливостей для політичних та соціальних свобод, схвалення Хаменеї президенства Рухані і в 2017 р. продемонструвало, що режим добре засвоїв уроки народного повстання 2009 р.

Можна сказати, що досі у світі було дві версії сприйняття Ірану. Одна з них - це ідеологічно виважені та спеціально для цього підібрані чоловіки й жінки, що скандують "Смерть Америці!"

Друга - море протестуючих іранців, які висловлюють свій гнів і несприйняття засилля ісламістського режиму. Ці дві версії співіснували впродовж майже двох десятиліть. Багато хто на Заході сподівався, що друга група повстане і позбавить себе та світ агресивного теократичного режиму.

Але є й третій варіант Ірану, який може перевернути ці бачення ситуації. Він з'явився в листопаді 2014 р., коли помер від раку іранський композитор, музикант і співак Мортаза Пашеї. Кілька текстових повідомлень на мобільний додаток Вайбер, що дозволяє користувачам телефонувати й відсилати безкоштовні текстові повідомлення, - і десятки тисяч іранців вийшли на вулиці.

Натовпи зібралися в десятках міст, у тому числі в столиці Тегерані, де Мортаза Пашеї жив. Іран не бачив стількох людей із часу повстання 2009 р.

Пашеї не був політично заангажованим або дуже відомим до своєї смерті. Його мелодійна й меланхолійна музика розповідала про іранське життя і була серед небагатьох, які схвалював режим. Мортаза Пашеї став компромісною постаттю, яку визнавали і молодь, і влада.

Через кілька годин після смерті Пашеї його пісні вже лунали на кожній вулиці, де збиралися його прихильники. Вони заполонили багато вулиць. Це в Ірані - незаконно, а спів у громадських місцях - взагалі заборонений. Заскочений спонтанністю й масштабом зборів, режим стояв ніби осторонь і тільки спостерігав за всім цим.

Народний траур за композитором дозволив послати режимові Алі Хаменеї закодоване послання. Великі натовпи показали, що молодіжний рух ще живий і здатен залучати у свої ряди багато людей, але він не хоче провокувати владу й підштовхувати її до репресивних дій. Бо спогади про насильство 2009 р. все ще свіжі в пам'яті.

Молодь Ірану прагне відігравати дедалі активнішу роль, але вибирає шлях мирної поведінки, поступово нарощуючи тиск на режим, аби спонукати його враховувати її інтереси та впроваджувати зміни, які на часі.

Цей рух є частиною процесу становлення громадянського суспільства в Ірані і, поряд з іншими рухами та партіями, здатен торувати тернистий шлях до демократії. І хоча режим може не реагувати на ці повідомлення зразу, та він чує й розуміє їх.

Імовірність "іранської весни" залежатиме від багатьох чинників. Але демографічна ситуація в цій країні вочевидь працює не на руку владі. Рік у рік відсоток молоді в іранському суспільстві неухильно зростатиме, а це означає, що утримувати соціум у тому стані, який ісламісти запрограмували йому після Ісламської революції, ставатиме дедалі важче.

Тобто цілком можна буде говорити про "революцію молодих", які бачать шлях розвитку Ірану в його рухові до демократії.

Іранці прагнуть змін. Режим буде вимушений послабити тиск на суспільство і вже не зможе силоміць нав'язувати йому свої ісламістські порядки, що їх більшість громадян відторгають, але мусять терпіти.

Після президентських виборів в Ірані, які відбулися в травні, президент Хасан Рухані отримав вагомий мандат довіри, аби виконати свою обіцянку "десек'юритизації" іранського суспільства.

Однак напади терористів можуть дати підстави вартовим Ісламської революції, під приводом протистояння джихадистам, спробувати розправитися з внутрішнім інакодумством.

Якщо ж Рухані вдасться швидко досягти консенсусу в спірних питаннях щодо просування вперед, враховуючи думки всіх зацікавлених політичних сторін і зближуючи з ними свої позиції, то цим він зможе значно послабити впливи сил безпеки й унеможливить їхній реванш.

Допускаючи більш високий рівень політичного плюралізму, іранський президент міг би запобігти розвиткові непродуктивної "гри", взаємних обвинувачень та поглибленню поляризації в суспільстві.

Це можна було б зробити через Верховну раду національної безпеки, до складу якої входять основні цивільні й військові керівники і яка приймає всі ключові рішення щодо національної безпеки в Ірані.

З огляду на великий досвід Хасана Рухані, який тривалий час був секретарем Верховної ради національної безпеки, він має практичні навички для того, аби, скориставшись цією перевагою, досягти свої мети.

Сьогодні молоді іранці - рушійна сила змін у країні. Тому успіх президента Рухані великою мірою залежатиме від того, чи зможе він залучити на свій бік молодь і чи молоде покоління повірить йому.