ЧЕЧЕНСЬКІ ВІЙНИ: ПРИВИД ПОГРОЗИ

Чечня, яка стала для Володимира Путіна трампліном у його стрімкому ривку до президентського крісла, залишається для Росії непосильним тягарем і незагойною раною, а також є найбільш уразливим місцем країни і предметом її особливої дратівливості. Недарма недавно опубліковане в «ДТ» інтерв’ю з міністром закордонних справ в уряді Аслана Масхадова Ільясом Ахмадовим викликало різко негативну реакцію російського МЗС. Зовнішньополітичне відомство сусідньої держави навіть прийняло спеціальну заяву, що містила протест проти дій «впливової української газети». Не випадково наші північні сусіди ніяк не можуть заспокоїтися з приводу діяльності в Україні чеченських інформаційних центрів і докладають максимум зусиль для «зруйнування» головного інструменту PR-акцій чеченців — сервера «Кавказ-центр».

Причина такої дратівливості зрозуміла — незважаючи на переможні реляції російських силових відомств, Росія сьогодні не наблизилася до досягнення перемоги в Чечні, як, скажімо, й півроку тому. А російські політики тим часом запевняють, що в бунтівній республіці все відбувається так, «як треба». Місяць тому, тоді як федеральні війська та бойовики вели бої поблизу селища Сержень-Юрт, а російські військовослужбовці гинули від рук чеченських терористів, секретар Ради безпеки Сергій Іванов доповідав, що ситуація хоч і «нестабільна», але, безумовно, зберігає «позитивну тенденцію». На його думку, джерела бойовиків практично виснажені, вони переключилися на тактику окремих терористичних актів, і дедалі більше й більше чеченців приймають рішення про співробітництво з новою промосковською адміністрацією. Відповідно до цієї оптимістичної оцінки Москва з квітня крок за кроком виводила з республіки свої війська, заявляючи при цьому про намір перевести військову операцію в політичне русло.

Чеченці ж узяли на озброєння нову тактику — використання камікадзе для висадження в повітря російських військових об’єктів. Вони дуже швидко навчилися застосовувати її з максимально нищівною ефективністю. Першу подібну акцію здійснили в Чечні в червні, кількість жертв тоді обчислювалася одиницями. Цей теракт російських військових нічого не навчив, і через кілька тижнів вантажівка, яка вибухнула в Аргуні, забрала життя вже 25 солдатів. Очманілі від несподіванки федерали змогли відповісти лише безладними залпами по житлових районах міста.

Згадані події вкотре засвідчили те важке становище, в якому опинилися російські війська, намагаючись взяти під контроль республіку, більшість населення якої ставиться до них підкреслено вороже. Привид погрози чатує в Чечні всюди. Ворог може застати зненацька, раптово з’явившись із нізвідки, а потім так само швидко зникнувши. Це відноситься й до бомбистів-самогубців, і до чеченців, які «працюють» бойовиками «на півставки» та беруть участь лише в окремих операціях, а потім повертаються до мирного «цивільного» життя. Люди, готові померти за свій народ або за свою релігію, сьогодні є однією з найбільших небезпек для федерального центру, і, мабуть, немає способів, якими Москва могла б їх зупинити.

Російські війська постійно стежать за гірськими районами на півдні республіки, оскільки саме вони вважалися останнім оплотом бойовиків, проте вибухи, які прогриміли буквально в осередді розташування федералів — в Аргуні (зовсім поруч із Грозним) і в Гудермесі, де знаходиться промосковська чеченська адміністрація, продемонстрували, що для чеченців перепон на їхній землі не існує.

Стає цілком очевидним, що ніде в Чечні російські війська не можуть почуватися безпечно. А в найбільш небезпечних районах, узятих під особливий жорсткий контроль, військові можуть пересуватися лише великими групами або за наявності збройної підтримки. Тут заборонено залишати розташування частини ночами чи за несприятливих погодних умов, коли неможливо забезпечити підтримку з повітря. Після теракту в Аргуні командування федеральних сил віддало наказ відкривати вогонь по будь-яких неідентифікованих автомобілях, що пересуваються територією республіки під час дії комендантського часу.

Перспективи врегулювання чеченського конфлікту, як і раніше, вельми туманні. Москва продовжує наполягати на тому, що переговори з чеченським керівництвом можуть вестися тільки про те, що бойовики мають безумовно здатися. Однак все це виглядає лише марним «коливанням повітря». Мовладі Удугов у відповідь повідомляє, що чеченське керівництво визначило чергові цілі атак моджахедів-смертників, і про формування «розвідувально-диверсійного батальйону смертників «Шахід», до якого записалося вже близько півтисячі чоловік. І на його боці моральна перевага. Вибухи камікадзе завдали серйозного удару по авторитету російських представників, котрі заявляли ще зовсім недавно, що війну закінчено. Крім того, військам досі не вдалося взяти під свій контроль гірські райони на півдні Чечні, де, як вважають, переховуються Шаміль Басаєв і Хаттаб, які керують діями бойовиків.

Тому не дивно, що російське суспільство в цілому відноситься до здійснення чеченської війсь- кової операції зі зростаючим скептицизмом. Її, як і раніше, підтримує більшість, але сьогодні це вже дуже незначна більшість. Ще в листопаді дії федеральних сил у Чечні вітало 70% росіян, у березні їхня кількість знизилася до 64,5%, а в липні — вже до 51,7%. Тому не виключено, що російському президентові для того, щоб стримати хвилю невдоволення в суспільстві, незабаром доведеться ри- зикувати своєю популярністю, вдаючись до вельми непростих заходів — таких, приміром, як організація рейду з метою захоплення або знищення основних польових командирів. Якою кількістю жертв доведеться заплатити за це збройному федеральному угрупованню, можна тільки здогадуватися.

Ризик таких дій посилюється ще й тим, що після відомих терактів цілком покластися на російських військових у Чечні президент не може. Саме так можна розцінювати його рішення перекинути відповідальність за стан справ у республіці на маріонеткову місцеву адміністрацію, яка прибула до Ічкерії в російському обозі й яку призначено відповідно до указу Путіна «Про організацію тимчасової системи органів виконавчої влади в Чеченській Республіці». Главою тимчасової адміністрації став лояльний до Москви муфтій Чечні Ахмад Кадиров, а його першим заступником — досить відомий Біслан Гантаміров.

Особистості московських протеже викликали безліч іронічних зауважень навіть у середовищі російських політиків, не говорячи вже про лідерів чеченців. З особливим скептицизмом було одностайно сприйнято «керманича чеченських міліціонерів» Гантамірова, випущеного наприкінці минулого року з в’язниці під обіцянку співробітничати з Москвою. Він уже неодноразово демонстрував своїм новим господарям вельми круту вдачу, тому від нього можна сподіватися будь-яких сюрпризів.

Самодіяльність недавнього в’язня Бутирки дійсно не змусила на себе довго чекати. Минулого тижня формальний лідер Чечні Кадиров прийняв рішення усунути своїх із посад глав шести районів Чечні. Після того, як про це було заявлено, Гантаміров розпорядився привести всі підконтрольні йому силові структури в стан повної бойової готовності, щоб, як говориться, уникнути дестабілізації обстановки. Водночас приблизно дві тисячі бійців чеченської міліції за наказом свого керівника зненацька почали зачищення Гудермеса. При цьому прес-секретар Гантамірова роз’яснив, що міліцейські загони зачищатимуть місто від сепаратистів і націоналістів, причому перевірятимуться адміністративні будинки, у тому числі будинок адміністрації Чечні.

Позиція заступника глави чеченської адміністрації була твердою: «Ми людей, котрі пройшли з нами від кордонів Інгушетії до Грозного і взяли його, на відкуп Кадирову та його банді не віддамо!». А Кадиров поступитися не захотів, закликавши свого заступника скасувати незаконний наказ. Ситуація виходила з-під контролю. Агентства новин уже розносили по світу слова першого заступника повноважного представника в Південному федеральному окрузі Володимира Боковікова про можливість нового арешту керівника чеченської міліції, а в Грозному готувалося проведення Гантаміровим «огляду» підпорядкованих йому підрозділів.

Пожежу довелося знову гасити федералам. Повноважний представник президента РФ у Південному федеральному окрузі Віктор Казанцев терміново організував у столиці Кабардино-Балкарії зустріч із номінальними соратниками, які «ввійшли в клінч». Після її завершення представник федерального центру заявив про те, що конфлікт вичерпаний. На знак примирення Казанцев із властивою військовим прямотою змусив Кадирова та Гантамірова потиснути один одному руки. Невідомо, що обіцяв їм Казанцев і чим лякав, проте керівник чеченської міліції «сам визнав свою помилку», і «складності в його взаємостосунках» із Кадировим вдалося усунути.

Те, що сталося, — нова прикрість для влади в Москві, яка щосили намагається знайти опору серед місцевих чеченських лідерів. Буквально напередодні конфлікту генерал Геннадій Трошев заявляв, що зв’язка Кадиров–Гантаміров працюватиме відмінно — і ось на тобі. Тепер Москві доведеться визнати, що загострення тертя між чеченськими лідерами нічого іншого як банальна боротьба за владу. І володіння цією владою, а не особиста симпатія до московського керівництва або його політики, є головним стимулом для них у співробітництві з федеральним центром. І з огляду на те, що проросійські начальники в Чечні намагаються довести один одному свою правоту з автоматом у руках, відданих ро- сійській владі союзників у Чечні поки що знайти не вдалося.

Більш реалістично розцінив перспективи спільної роботи між Кадировим і Гантаміровим глава сформованої в Москві Держради Чечні Малік Сайдуллаєв. Він вважає, що одна з проблем федеральної влади полягає в небажанні враховувати інтереси народу Чечні й у відмові дозволити чеченцям самим визначитися й вибрати главу республіки. Мета таких висловлювань також зрозуміла — Сайдуллаєв не сумнівається в тому, що виберуть саме його, а виходить, і в його діях присутні ті ж самі, давні, як світ, мотиви.

А поки потенційні претенденти на ефемерну владу в Чечні борються між собою, бойовики- фанатики влаштовують засідки на солдат федеральних сил, а московські керівники переконують світ у благополучному стані справ на Північному Кавказі, повідомляючи на радість черговим казнокрадам про виділення з російського бюджету колосальних коштів на відбудову Чечні, народ, ім’ям якого прикриваються й ті, й інші, і треті, перебуває під загрозою повного зникнення. За дві чеченські війни чоловіче населення республіки зменшилося майже вдвічі, і сьогодні 65% населення Чечні становлять жінки. І привид саме цієї загрози для багатостраждальної Чечні сьогодні є найстрашнішим.