Буш-2 і реалії американської політики

Інавгурація президента США Джорджа Буша породжує закономірне запитання — яким буде другий президентський термін американського лідера? Політичний багаж, що його Джордж Буш переносить у своє наступне президентство, можливо, й не дуже обтяжує його особисто, але при цьому проблема протистояння з іракськими повстанцями фактично залишається незакритою. І навіть вибори 30 січня у цій країні навряд чи остудять запал ісламських екстремістів. Цілком очевидно, що роки перебування Буша при владі не лише докорінно змінили політичну розстановку сил у світі, а й змінили саму Америку, яка після 11 вересня 2001 року вже не може бути такою відкритою й ліберальною країною, як до трагічного дня «чорного вівторка».

Проте жодною мірою не можна вважати, що президент Буш автоматично перенесе у свою другу каденцію парадигму президентства першого терміну. Найважливіше те, що йому вже не потрібно буде змагатися за своє наступне переобрання, а отже, він зможе діяти рішучіше й не дуже озираючись на сканування його промахів опонентами-демократами. Поза тим, заміна Коліна Пауелла на Кондолізу Райс на посаді державного секретаря свідчить, що питання внутрішньої безпеки, як відповіді на загрози ззовні, удостоїться значно більшої уваги з боку президентської адміністрації. Те, що нині Джордж Буш намагається зреалізувати на теренах Америки в проекції на навколишній світ, цілком можна спробувати визначити як «проект демократичного імперіалізму». Хоча навряд чи Сполучені Штати, які сьогодні є наймогутнішою потугою у світі, можна визначити як імперію. Незважаючи на періодичні іноземні втручання та великий міжнародний вплив Америки, вона не використовує своїх збройних сил для забезпечення прямого і безперервного контролю за внутрішніми справами зарубіжних країн. Проте Афганістан та Ірак цілком можуть стати початком нової американської абсолютної влади.

Вторгнення до Іраку, безперечно, провокує імперське питання. По закінченні протистояння, встановленні дружньої до США автократії та виведенні більшої частини американських військових сил із цієї країни впливи Америки ще довго матимуть вирішальне значення для перебігу подій в Іраку. Очевидно, що існує певний дисонанс між «експортом демократії» та посиленням впливів США, часто завдяки силовим методам. Президент Джордж Буш якось неоднозначно заявив із цього приводу, що «світ має явний інтерес у поширенні демократичних цінностей» не в останню чергу тому, що «вільні нації не породжують ідеологію вбивства». Чи може таке ризиковане потрактування «демократичного імперіалізму» узгоджуватися з американськими ліберальними принципами? Навіть якщо так, чи спрацює воно? Наскільки можливо привнести ідеї лібералізму в суспільство, яке має настільки великі розбіжності з цінностями Заходу?

Якщо звернутися до надбань президента Буша у внутрішній політиці, то це, безперечно, піднесення економічних показників США у 2004 році, збереження статусу першої світової держави, прийняття «Стратегії національної безпеки Сполучених Штатів» та обіцяне ним зниження податків, яке принесло відчутні додаткові матеріальні блага найбільш забезпеченим верствам американського населення.

Схоже, наступні чотири роки президента Джорджа Буша перебуватимуть ще під більшим впливом його політичної соратниці Кондолізи Райс. «Перший учитель Буша» у зовнішній політиці, вона не лише повністю поділяє його консервативні погляди, а й часто навіть є прихильником ще жорсткіших і рішучіших дій Америки на міжнародній арені. І, як справедливо підмітили західні експерти, — її політична (й людська) гармонія з Джорджем Бушем-молодшим — ідеальна. Охочі зрозуміти, чого слід очікувати від Буша-2, неодмінно мають враховувати риси характеру й політичні уподобання цієї американської «залізної леді». Схоже, політичний тандем Буша і пані Райс — жінки з характером та блискучими інтелектуальними здібностями — має всі шанси остаточно закласти підвалини міжнародної політики США першої половини ХХІ століття.

Однак переобрання Джорджа Буша було не єдиною перемогою 2004 року. Президент і його радники з національної безпеки спромоглися об’єднати безпрецедентний контроль над військовими, інтелектуальними центрами стратегічних досліджень та спецслужбами. Буш має честолюбні й агресивні плани використання цього суперконтролю проти мулл в Ірані та продовження війни з тероризмом. Наразі Ірак — це лише одна складова кампанії проти тероризму, розпочатої американським президентом. Адміністрація Буша розглядає терористичний плацдарм як одну величезну військову зону, і зовсім не виключено, що наступною може бути іранська кампанія.

Однією з основних стратегічних цілей Джорджа Буша на Близькому Сході стане остаточне запровадження у життя плану «дорожня карта». Зрозуміло, що тепер, маючи політичний кредит у чотири роки, він докладе всіх зусиль до досягнення перемир’я між палестинцями й ізраїльтянами. Після того, як новий держсекретар Кондоліза Райс зробить американську дипломатію консервативнішою й агресивнішою, Америка, спираючись на нового палестинського президента Махмуда Аббаса, домагатиметься досягнення мирних домовленостей і проголошення палестинської державності в умовах, коли обидві сторони конфлікту змушені будуть піти на досить болючі для них поступки.

Що стосується пострадянського простору, то тут тепер цілком імовірне певне переформатування відносин. Держсекретар Райс, як відомо, раніше спеціалізувалася на російському питанні, і вона може стати досить грізним опонентом президентові Володимиру Путіну, якому в перший президентський термін Буша вдавалося під димову завісу «дружби» з американським президентом отримувати значні політичні індульгенції, що розв’язувало йому руки для реалізації експансіоністської політики в колишніх радянських республіках. У цьому сенсі можливі більша увага США до євроінтеграційних прагнень України та певне лобіювання українських інтересів в об’єднаній Європі.

У відносинах із Китаєм, як і з Росією, США також керуватимуться власними геополітичними інтересами. Велику увагу американська адміністрація приділятиме азійському і близькосхідним векторам своєї міжнародної політики. Війну з тероризмом буде розширено й переведено в площину попереджувальних акцій при контролі з боку Пентагона. Як відомо, президент Джордж Буш уже підписав ряд урядових розпоряджень, які уповноважують секретні групи американських «командос» та інших представників спецслужб провести таємні операції проти підозрюваних терористичних цілей у десяти країнах Близького Сходу і Південної Азії.

Таким чином, входячи у свій черговий виток політичного розвитку, Америка ставить на перший план гарантування своєї національної безпеки, вибудовуючи при цьому нові коаліційні конфігурації й залучаючи до фарватеру своєї політики стратегічних і ситуативних союзників. Тим часом можна сподіватися, що стратегічні відносини України і США у 2005 році отримають більш конкретне наповнення. Значну увагу Джордж Буш приділятиме відносинам із союзницькою Європою. Те, що європейський вектор і надалі залишатиметься одним із пріоритетів офіційного Вашингтона, підкреслює той факт, що на лютий заплановано візит Джорджа Буша до Європи, мета якого — поліпшити відносини Америки з Європейським Союзом. Команда неоконсерваторів Буша-молодшого, очевидно, має багато амбітних планів і високих цілей, але найпріоритетніший серед них — поширення ідеалів демократії серед світової спільноти...