Британія прощається. Але поки що не йде

Чи справді Британія прагне залишити Європейський Союз? Так, частина населення і політиків хотіли б цього. І частина ця досить чимала. Але на порядку денному інше питання: наскільки серйозні такі бажання, чи проаналізовані вони всебічно, чи поки що головним аргументом виступають образи та емоції. Навіть передовий загін британських євроскептиків не до кінця усвідомлює всі "за" і "проти", оскільки не прораховано втрати і здобутки.

Програмний спіч

У середу прем'єр-міністр Великобританії Девід Кемерон нарешті виголосив промову на тему "Британія і Європа". Її тези було розіслано у ЗМІ ще минулого тижня, коли прем'єр планував виголосити спіч під час візиту в Нідерланди. Але промову, як і сам візит, довелося відкласти через захоплення заручників в Алжирі, серед яких виявилися і британські громадяни.

Спіч прем'єра став знаковим, оскільки в ньому прозвучало офіційне оголошення про проведення референдуму з питання членства Великобританії у Євросоюзі: "Ми звернемося до британського народу, попросивши його зробити простий вибір: залишитися в ЄС на нових умовах чи вийти з його складу". Не драматизуючи ситуацію, прем'єр вважає, що його країна у змозі вижити за межами ЄС. Однак зазначає: поспішати не варто, оскільки вихід із Євросоюзу - "це квиток в один кінець без можливості повернутися".

На думку Кемерова, "ми зможемо досягти угоди, яка дозволить Британії почуватися в Європі набагато комфортніше". Йдеться про умови, що їх Британія висуває Євросоюзу в обмін на збереження свого членства в ЄС. А саме: Лондон очікує від Брюсселя проведення істотних реформ, у результаті яких оновлений ЄС має діяти на основі конкурентоспроможності та гнучкості. Крім того, йдеться про повернення національним органам низки раніше делегованих єдиним органам ЄС повноважень у таких сферах, як правова, юридична, соціальна і окремо - регулювання ринку праці.

Тільки після підписання нової угоди про відносини відбудеться акт волевиявлення народу. Можливо, британцям нова угода сподобається, і країна залишиться частиною єдиної Європи. На це, судячи з висловлювань прем'єра, сподівається й він сам. "Зрозумійте мене правильно: я не пропоную спалювати мости - я проти ізоляції Британії. Але я хочу кращого майбутнього для країни і всього Євросоюзу".

Референдум може відбутися лише у першій половині наступного парламентського терміну. Для цього консерваторам потрібно виграти вибори 2015 р. Якщо вони переможуть, то Кемерон обіцяє народне голосування до кінця 2017 р. Можна вже припустити, що передвиборна риторика і, очевидно, сама програма консерваторів будуватимуться навколо питань референдуму, національних пріоритетів, підступів Брюсселя та економічної незалежності від Європи.

Підґрунтя

Не можна не зазначити, що програмний спіч Девіда Кемерона максимально врівноважений позиціями "за" і "проти". По-перше, проголошений євроскепсис не має вийти за рамки переговорного поля з брюссельською штаб-квартирою ЄС. По-друге, сам Кемерон як керівник уряду розуміє всю небезпеку ізоляції країни. І заяву про готовність до проведення референдуму він зробив під тиском власної партії консерваторів.

Ще минулого тижня, виступаючи в палаті громад, Кемерон зізнався, що сам, як і мільйони британців, хоче залишитися в Євросоюзі. Але в Євросоюзі з новим статусом - без централізації, без примусового регулювання. Тоді ж він підкреслив: про вихід країни з ЄС не йдеться. Однак рівно через тиждень зробив заяву про можливий вихід Британії з ЄС із допомогою механізму референдуму. Тому лідер лейбористів Ед Мілібенд зазначив, що виголошена промова прем'єра показує його як "слабкого політика, котрий втратив контроль над своєю партією", і нагадав, що ще торік Кемерон виступав проти самого референдуму, побоюючись плутанини, здатної занурити країну в небачену досі кризу.

Головний лейборист звинуватив прем'єра в тому, що маневри, які він проводить, - в інтересах його власної партії і нічого спільного з національними інтересами не мають. Напередодні в газеті Times опублікував статтю Девід Мілібенд - міністр закордонних справ в останньому уряді лейбористів і старший брат нинішнього лідера опозиції, - який написав: "Британія не може дозволити собі п'ять років анабіозу", і зазначив, що найчастіше референдуми - це "лазівки для слабких лідерів".

У партії консерваторів завжди були сильні позиції правого крила, яке виступає проти континентальної Європи взагалі і проти Євросоюзу зокрема. Євроскептики припускають, що у "вільній" від Європи Британії різко підвищаться життєві стандарти, економіка стане більше конкурентною, зросте частка британських товарів у світовій економіці.

Правда, не всі торі – затяті єврофоби. Є, наприклад, знаменитий лорд Майкл Хезелтайн, який ще 1990 р. боровся за лідерство в партії з Маргарет Тетчер, а тепер працює радником прем'єра Кемерона. Він уже заявив, що пропонувати референдум із "ще не початих переговорів з невідомим результатом" - авантюра. Крім того, Кемерону не слід забувати, що "європейське питання" завжди слугувало детонатором для партії консерваторів. Розбіжності з приводу Європи зруйнували політичну кар'єру не одного його попередника, наприклад Джона Мейджора та Едварда Хіта. І класичний приклад - Маргарет Тетчер, яку усунула з прем'єрів її ж партія, зокрема за надто незговірливу позицію стосовно європейської інтеграції.

Евроскепсис нинішнього британського керівництва вже давно нікого не дивує. Ще 2010 р. у передвиборній програмі консерваторів був пункт про референдум із питання Євросоюзу. А з осені 2011 р. тема виходу/невиходу Британії з ЄС спливає за кожної зручної нагоди, особливо в частині критики з боку офіційного Лондона "недозволенних витрат" Брюсселя на адміністративні видатки.

Парадокс у тому, що вимоги, які Лондон висуває до ЄС, на цей час мають декларативний і досить загальний характер. Конкретно не озвучені ні принципи, ні шляхи виходу Британії з європейського договору. З притаманною жителям Альбіону зверхністю однопартійці Кемерона щиро вважають, що Євросоюзу "для щастя" вистачить підписання з Британією угоди про асоціацію з прописаними в ній принципами вільної торгівлі.

Тим часом, виступаючи за конкурентоспроможність і економічну справедливість у рамках ЄС, Кемерон не може не розуміти, що такий принцип дає економічні вигоди багатим і розвиненим країнам, при цьому звільняючи їх від політичних зобов'язань та відповідальності. На таких ідеях спільного європейського дому не побудувати. Німецький журнал Spiegel із цього приводу зазначив, що прем'єр-міністру Британії "бракує гравітації, і він ширяє над Європою, як астронавт".

Поки що Кемерон не здобув підтримки у партнерів з правлячої коаліції - лібералів-демократів. Там вважають, що сам процес перегляду членства Британії в ЄС, як і підготовка до референдуму, створять період невизначеності, який серйозно вплине на рішення закордонних інвесторів.

Але головна загроза для нинішніх консерваторів іде не від опозиційних лейбористів і навіть не від незадоволених ліб-демів. На політичну арену Британії стрімко видирається маргінальна Партія незалежності Об'єднаного Королівства (UKIP). За останній рік її рейтинг зріс на 8%, сягнувши 10% по країні. Торі самі зізнаються, що 12% їхнього потенційного електорату готові підтримати "незалежних". Цікаво, що тільки чверть прибічників UKIP ставить на перше місце питання членства Британії в ЄС. Головна їхня фішка - проблема імміграції, котра дедалі більше хвилює населення Королівства. Більше половини його виступає за "нульову імміграцію", оскільки вважає руйнівним для ринку праці приплив робочої сили з-за кордону.

Висунувши офіційну тезу про проведення референдуму і про можливий вихід Британії з ЄС, прем'єр-міністр щосили намагається не тільки заспокоїти радикальне крило у власній партії, а й отримати на майбутніх виборах симпатії тих, хто налаштований антиєвропейськи. Згідно із опитуваннями, сьогодні рівень невдоволення Євросоюзом у Британії піднявся до рівня 1980-х років. Однак єдності в питаннях про вихід країни з ЄС серед британських громадян немає. Так, за даними дослідного центру YouGov, 40% громадян Великобританії хочуть залишитися в єдиній Європі і лише 34% прагнуть виходу з ЄС. Не дивно, що проевропейськи налаштована молодь, а проти - старше покоління, незалежно від партійних уподобань.

Реакція

Промова прем'єра Кемерона була адресована всім зацікавленим сторонам - виборцям, політикам, бізнесменам. Але насамперед - Європі. Поки що ніхто з європейських спікерів не назвав його промову шантажем, хоча по суті вона нагадувала добре продуманий торг: ви нам - полегшені умови перебування, ми вам - збереження членства в ЄС. І це при тому, що Великобританія завжди мала особливий статус серед країн ЄС - свою валюту, кордон із Шенгенською зоною та інші "дрібниці".

Проте реакція Європи була майже блискавичною й несподівано жорсткою. Міністр закордонних справ Франції Лоран Фабіус запропонував навіть "простелити червону доріжку" на вихід із ЄС. Майже всі світові ЗМІ не змогли відмовити собі у задоволенні повторити його соковиті метафори, сказані в інтерв'ю французькому радіо. "Уявіть, що ЄС - це такий собі футбольний клуб, і якщо ти є його членом, то не можеш прийти й заявити, що хочеш грати за власними правилами, та ще й у регбі".

Глава німецького МЗС Гідо Вестервелле висловився більш дипломатично - з надією на майбутнє членство Британії в ЄС, оскільки "Європа не може дозволити собі скорочення інтеграції". Але й він не стримався від уїдливого зауваження, назвавши дії Лондона досить недоречною "практикою виколупування родзинок з булки". Про досить радикальну налаштованість Німеччини стосовно домагань Лондона дав зрозуміти ще в грудні її міністр фінансів Вольфганг Шойбле, заявивши, що Лондон ризикує позбавити себе "голосу в Європі", коли залишить ЄС.

Французький президент Франсуа Олланд і канцлер Німеччини Ангела Меркель, у свою чергу, висловилися максимально коректно: вони, мовляв, вірять у те, що Британія залишиться в Євросоюзі, з чого слід розуміти: умови Британії все ж таки розглядатимуться в ЄС. Хоча Меркель додала: "У кожної країни Євросоюзу є свої власні інтереси. Але бути Європою - означає шукати справедливий компроміс".

Зазвичай на такі випади Лондона Брюссель реагував болісно й різко. Цього разу до ідей Кемерона там поставилися скептично-спокійно. Коли голову Європарламенту Мартіна Шульца запитали, чи не стане заявлений референдум початком кінця ЄС, він парирував, що "це може бути початком кінця для Девіда Кемерона". І пояснив, що промова британця, на його думку, призначалася більше однопартійцям, ніж європейцям.

Минулого тижня у віртуальній дискусії взяв участь головний стратегічний партнер Великобританії - США. У телефонній розмові президент Обама сказав прем'єру Кемерону, що "Сполучені Штати цінують сильну Великобританію у сильному Європейському Союзі". Євроскептики, слід гадати, отримали "інформацію для роздумів", бо в сучасному світі побажаннями таких стратегічних партнерів не розкидаються.

Певна річ, Кемерон і його кабінет враховуватимуть думки закордонних політиків у підготовці нової угоди з ЄС та закону про референдум. Але зовнішньополітичний антураж зблідне дуже сильно, якщо у справі почне грати свою роль питання фінансово-економічне.

Тільки-но у ЗМІ з'явилися тези "антиєвропейської" доповіді прем'єр-міністра, провідні британські бізнесмени поспішили звернутися до нього з відкритим листом, у якому підкреслили: всі розмови про перегляд відносин із Євросоюзом ведуть до невизначеності на ринках і можуть зупинити капіталовкладення в британську економіку. Нагадали непримиренним консерваторам, що на Євросоюз припадає понад 50% зовнішньої торгівлі Британії, а з тієї ж таки Європи надходить половина всіх прямих капіталовкладень у країну.

Крім усього іншого, Лондон уже втрачає роль провідного фінансового центру світу. Його випереджає Нью-Йорк і наздоганяє Гонконг. Причини того - криза в єврозоні, ослаблення британської економіки, посилення регулювання у банківській сфері з боку ЄС. Якщо до цього додати грядущий п'ятирічний період невизначеності (в очікуванні референдуму), що спровокує відплив закордонних інвестицій і скорочення робочих місць, то зрозуміла тривога багатьох експертів із приводу можливої економічної катастрофи для всієї Британії.