Brexit. Піти не прощаючись

Можливий вихід Великої Британії з ЄС, так званий Brexit (British exit), уже став подією, незалежно від результатів референдуму 23 червня. Хоч би як розділилися голоси, ситуація буде вже іншою, порівняно з тією, що була б, якби питання виходу взагалі не порушувалося. У кожному разі, будуть і з виграшем і з програшем. Вони вже зробили свої політичні ставки. Відносно без наслідків може пройти варіант, коли б прибічники членства Великої Британії в ЄС здобули переконливу перемогу. Тоді референдум 23 червня міг би бути просто забутим. Судячи з передреферендумних соцопитувань, це малоймовірно. Одні результати говорять про рівні шанси, інші дають перевагу прибічникам Brexit.

За тиждень до референдуму ситуація стрімко погойднулася. 16 червня після чергового виступу на користь членства ЄС було вбито член парламенту Великобританії від лейбористів Джо Кокс - перше вбивство члена парламенту після 1990 р. Вбивця - психічно неврівноважений прихильник крайньо правих ідей. Політичні лідери і всі системні політичні сили призупинили агітацію як за, так і проти Brexit з поваги до загиблої. Були зупинені також публікації опитувань. Подія може вплинути на позицію тих, хто невизначився, а їх у Великій Британії понад 10%. Може навіть скластися та сама ідеальна для прихильників ЄС ситуація, коли вони переможуть з переконливим результатом. Про вплив на голоси судити поки що неможливо, але фінансові ринки Великої Британії, позбавлені особистих сантиментів, вже відреагували так, нібито ставки на збереження членства в ЄС зросли.

Хоч би якою була роль особистості в історії, питання про Brexit відображає системні проблеми. Референдум відбудеться за будь-якох погоди. Результат буде зафіксовано, і як заявляв прем'єр Девід Кемерон, повторного голосування не буде.

Brexit має складну матрицю інтересів, у якій нелегко провести роздільні лінії між політичними вподобаннями, соціальними групами й територіями Великої Британії. Загалом консерватори, які перебувають при владі, схильні до євроскепсису, але не до рівня Brexit. Прем'єр Девід Камерон активно виступає за членство в ЄС, його давній політичний партнер, колишній мер Лондона Борис Джонсон, - очолює табір прибічників Brexit. У цьому ж таборі - міністр юстиції Майкл Гоув та міністр із питань збройних сил Пенні Модант. Тоді як міністр оборони Майкл Феллон - противник Brexit. Електорат прибічників консерваторів - представників середнього класу, швидше, схиляється до ЄС.

У лейбористів ситуація протилежна. Партія виступає за євроінтеграцію, з акцентом на соціальні стандарти. Тим часом електорат партії серед бідніших верств населення, наляканий ліберальною політикою ЄС щодо мігрантів, підтримує вихід із Союзу.

Значна частина бізнесу Великої Британії незадоволена надмірною регуляцією ринку праці. Вихід із ЄС вона розцінює як механізмом здешевлення робочої сили, зниженням невиробничих витрат і підвищенням конкурентоспроможності на міжнародних ринках. На користь цієї групи грає і прогнозоване здешевлення фунта стерлінга у разі виходу з ЄС.

Тим часом, зважаючи на нинішній рівень інтеграції з ЄС, на який припадає близько половини зовнішньоторгового обороту Великої Британії, інша значна частина бізнесу - проти Brexit. Баланс між цими двома групами можна оцінити за співвідношенням усіх платежів до бюджету ЄС (приблизно 13 млрд євро на рік) і коштів, отриманих із нього (приблизно 7 млрд).

Регіональний розподіл голосів такий: в Англії більше прибічників виходу, у Шотландії та Північній Ірландії (яка тяжіє до Ірландії як члена ЄС) - прибічників збереження членства в ЄС. Різниця невелика, максимум - кілька відсотків. Але якщо Brexit усе-таки відбудеться, прибічники відокремлення від Великої Британії в Шотландії та Північній Ірландії можуть "розхитати" тему нових референдумів.

Brexit навряд чи може сприйматися як протест проти самої ідеї єдиної Європи. Показово, що бажання лідера французького Національного фронту Марі Ле Пен, одного з найбільш одіозних противників європейської інтеграції, відвідати Велику Британію для агітації на користь Brexit за кілька тижнів до референдуму не було зустрінуте з розумінням лідерами кампанії "голосуй за вихід". Марі Ле Пен не відбиває тих ідей, які визначають політику Великої Британії.

Невдоволення ЄС у Великій Британії секторальне. Країна хотіла б зберегти торгові преференції, взаємодію в політиці та сфері безпеки, але при цьому закритися від потоку мігрантів і позбутися диктату загальних правил ЄС у національній економіці. Прибічники Brexit розраховують, умовно кажучи, залишитися в ЄС на умовах унікальних преференцій, відштовхуючись від досвіду країн Єврозони (Норвегія, Ісландія, Ліхтенштейн), які не входять до ЄС, та Європейської асоціації вільної торгівлі (Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн). Їхні противники доводять, що образ "гігантського європейського Сінгапуру" - ілюзорний, а максимально вигідні умови можна отримати, тільки перебуваючи у складі ЄС.

Девід Камерон заявив, що не залишить посаду, навіть коли британці висловляться за вихід із ЄС. Але важко уявити, що він вестиме переговори про вихід. Швидше за все, у такому разі відбудеться переформатування уряду, а можливо - і дострокові парламентські вибори.

Процедури і терміни

У рамках ЄС Велика Британія друга за ВВП, третя за чисельністю населення і перша за військовими витратами. Економічна залежність асиметрична: експорт Великої Британії в ЄС становить 13% від ВВП країни, експорт решти країн ЄС у Велику Британію - тільки 3% від їхнього сукупного ВВП. Тим часом ЄС без політичного і військового впливу Великої Британії важко розраховувати на провідну роль у світі. З огляду на добровільну неучасть у зоні євро та низці важливих угод у галузі юстиції і внутрішніх справ (так званих opt-outs), насамперед Шенгенській зоні, статус Великої Британії в ЄС можна назвати особливим і без Brexit. Тому більш-менш плавний вихід теоретично можливий.

Якщо на референдумі 23 червня більшість отримають прибічники виходу з ЄС, має бути запущена процедура, передбачена статтею 50 Договору про Європейський Союз (ДЄС). Вона передбачає дворічний переговірний період, після якого Велика Британія офіційно втратить членство. Процедура виходу має бути ініційована Великою Британією, а не ЄС. Прибічники Brexit розраховують, що навіть у разі позитивного голосування можна буде зволікати з початком процедури, використовуючи невизначеність як інструмент тиску в переговорах про додаткові преференції. Навряд чи такий розрахунок правильний.

З економічного погляду, ЄС був би зацікавлений у максимально швидкому узгодженні нової комфортної торгової угоди з Великою Британією у разі Brexit. Але з політичного - загроза "отруєння" (посилення євроскептиків та загроза ефекту доміно в спробах інших країн домогтися вигідніших умов членства) вимагає від ЄС ускладнення процедури виходу та створення максимально болючих умов для Великої Британії. Лідери Німеччини, Іспанії та Нідерландів зробили в червні заяви про негативні наслідки для британців, які, з одного боку, покликані вплинути на суспільні настрої перед референдумом, з іншого - вказують на переважання політичних інтересів у можливих переговорах про вихід Великої Британії.

ЄС, безперечно, не дозволить, щоб референдум дестабілізував його повсякденну діяльність. Вихід Великої Британії здатний згуртувати тих, хто залишиться, принаймні на рівні правлячих еліт. Якщо більшість британців проголосують за вихід, а уряд зволікатиме з ініціацією статті 50 ДЄС, ЄС вимагатиме від Великої Британії або дезавуювати результати референдуму, або розпочати процедуру виходу.

Безпосередні політичні наслідки для ЄС у разі виходу Великої Британії стосуватимуться її представництва в загальних органах. На сьогодні в органах ЄС працюють понад 1100 британців (3,8% від загальної кількості співробітників). У керівних органах Євросоюзу Велика Британія представлена єврокомісаром Джонатаном Хілом, відповідальним за фінансову політику та Союз ринків капіталу (має бути створений до 2019 р., але без британської участі це проблематично), 76-ма членами Європарламенту з 751, у тому числі головами трьох комітетів (із розвитку, внутрішніх ринків, юстиції). Швидше за все, британці з середньої ланки управління ЄС зможуть зберегти посади, але політичний етикет вимагатиме добровільної відмови від вищих адміністративних позицій (хоча у статті 50 ДЄС про це нічого не сказано). Через рік до Великої Британії має перейти головування в ЄС. Формально йому ніщо не заважає до моменту завершення процедури виходу (не раніше, ніж через два роки), але політично це бачиться неможливим.

Під час переговорів про вихід Великій Британії доведеться самоусунутися від активної участі в роботі Ради ЄС, Єврокомісії та Європарламенту. Її участь у процесі прийняття рішень, попри формальне членство, стане маргінальною. Без активного впливу Великої Британії значно ускладниться продовження санкційного тиску ЄС на Росію у зв'язку з її агресією проти України; утворення Трансатлантичного торгового та інвестиційного партнерства (TTIP) між ЄС і США, основні параметри якого мали бути узгоджені до закінчення повноважень нинішньої адміністрації США (процес гальмується через опозицію Франції); створення Союзу ринків капіталу (Німеччина і Франція можуть вирішити відкласти цей проект до завершення Brexit).

Початок процедури виходу Великої Британії означатиме остаточне припинення розмов про "європейську армію", і ширше - зведення до мінімуму й так маргінальних інструментів Європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Європейська оборона знову стане прерогативою НАТО. У континентальній Європі лунають голоси, що Brexit тільки посилить позицію прибічників "європейської армії", але реалії такі, що як Німеччина є економічним локомотивом ЄС, так Велика Британія є локомотивом військовим. Велика Британія гальмувала ті проекти, які могли зруйнувати НАТО, включно з "європейською армією", але взагалі без її участі ЄПБО залишиться існувати лише на папері.

Так звані лідерські проекти Європейського оборонного агентства, узгоджені в 2013 р.: нове покоління дронів, кібероборона, урядовий супутниковий зв'язок та багатоцільові літаки-заправники, - які й так "буксують", у разі виходу Великої Британії втратять важливого замовника і ключового підрядника. Що ж до інтересів оборонної промисловості самої Великої Британії, вони, швидше, на користь членства в ЄС. Правила Євросоюзу, з огляду на важливі договірні винятки із загальних правил, не настільки обтяжливі для оборонної промисловості, як для інших сфер економіки. З ЄС пов'язані багато виробничих ланцюжків британської оборонної промисловості. Але вони не дуже постраждають у разі виходу - через згадані винятки. Тому оборонно-промислове лобі Великої Британії більше схильне чекати чіткішої визначеності, ніж робити ставки в політичній боротьбі навколо Brexit.

За даними ОЕСР, яка досить активно моделює економічні наслідки Brexit, зростання ВВП Великої Британії до 2018 р. уповільниться на 1,3%, до 2020-го - на 3,2%, до 2023 р. - на 2,5%, порівняно зі сценарієм збереження членства. Зростання ВВП інших країн ЄС також уповільниться, але не так сильно (на рівні 1%). Оцінки досить приблизні, оскільки чинник невизначеності дуже високий. Але здоровий глузд підказує, що обіцяні прибічниками Brexit економічні бонуси в умовах перебудови економічних відносин неможливі. Втрати неминучі. Лібералізація економіки внаслідок виходу з ЄС може дати результат лише у віддаленій перспективі.

Якщо прибічники членства в ЄС переможуть, але перемога виявиться непереконливою, - безпосередні політичні наслідки будуть такі ж, хай не настільки виражені. Британський уряд залишиться розколотим, і країна ввійде у складний період адаптації до нових внутрішніх умов. Не виключені дострокові парламентські вибори. Велика Британія послабить свою участь у європейській політиці, її голос втратить вагу, у тому числі з питань санкцій проти Росії, TTIP, ринку капіталів та ЄПБО.

Наслідки для ЄС

У зв'язку з перспективою Brexit європейські "мозкові центри" встигли виготовити чимало аналітичних матеріалів, які дозволяють оцінити характер далекосяжних змін європейської політики. Ось основні результати цих досліджень.

Вихід Великої Британії, якщо він трапиться, призведе до значної зміни балансу сил всередині ЄС. В нинішньому дискурсі європейської інтеграції можна умовно виділити північний "ліберальний блок" (у сенсі економічної політики): Німеччина, Велика Британія, Швеція, Данія, Нідерланди, країни Балтії, - і південний, "протекціоністський блок": Франція, Італія, Іспанія, Греція, Португалія та Кіпр. Британський вплив був пов'язаний з рухом у бік лібералізації та розширення. Без цього впливу посиляться позиції європейських протекціоністів.

Політичний спектр ЄС зміститься у бік лівої ідеології. Більшість представників Великої Британії належать до правоцентристів та євроскептиків. Без британської участі партії соціал-демократичної спрямованості можуть навіть сформувати більшість без участі Європейської народної партії. Єврооптимізм, який зріс без британських консерваторів, значно полівішає. Антиєвропейські крайні праві сили, які і так зі зрозумілих причин не представлені в ЄС, можливо, втратять частину свого впливу на електорат. На них ще певний час падатиме тінь вбивства Джо Кокс.

Економічні наслідки такої зміни - ЄС може стати менш комфортним для ведення бізнесу. Цьому посприяють поява додаткових регуляцій соціальної спрямованості, збільшення податків і зниження вимог до захисту авторських прав. Посилиться тренд до підвищення екологічних норм, що призведе до обмеження використання атомної енергії, видобутку сланцевого газу та нафти і продовження стимулювання "зеленої" енергетики. Якщо в згаданих вище прогнозах ОЕСР врахувати чинник полівішання європейської економічної політики, далекосяжні економічні наслідки можуть виявитися ще більш песимістичними.

У політиці ЄС передбачувано посилиться вплив Німеччини. Але майбутня роль малих країн поки що губиться у прогнозованій турбулентності відносин. Вони можуть консолідуватися у спробі відтворити противагу Німеччині, яка буде втрачена у разі виходу Великої Британії. Найбільш комплементарні політиці Великої Британії, за результатами минулих голосувань у Європарламенті, країни ЄС - Швеція, Данія та Нідерланди - муситимуть шукати нові альянси.

З погляду моделей інтеграції, можна прогнозувати злиття Єврозони і єдиного ринку ЄС, проти чого виступала Велика Британія. Це означатиме глибшу інтеграцію в ЄС Норвегії, Ісландії, Ліхтенштейну.

Можливий і зворотний тренд дезінтеграції. Країни, незадоволені тими або іншими загальними правилами, можуть блокувати інтеграційні процеси, вимагаючи більших преференцій. Це стосується навіть тих, хто, як Греція, переживає труднощі, але не має наміру добровільно залишати ЄС. Є країни, котрі демонструють євроскепсис настільки, що готові піти шляхом Великої Британії, якщо її досвід буде вдалим. До них можна зарахувати Данію, Австрію та Швецію. Втім, навряд чи фактор доміно спрацює, оскільки економічні прогнози виходу негативні, а Німеччина і Франція готові задля збереження ЄС вжити залежних від них кроків, щоб вихід Великої Британії виявився для неї проблематичним. У російському інформаційоному полі з'явилися нехай мляві, але натяки на "світову змову" в зв'язку з вбивством Джо Кокс, яке здатне залишити Великобританію в ЄС і відмінити очікування нової європейської турбулентності.

Голова Ради ЄС Дональд Туск у недавньому інтерв'ю німецькій газеті Bild заявив, що "Brexitможе стати початком кінця не тільки для ЄС, а й для всієї політичної цивілізації Заходу". За його словами, вихід Великої Британії підстьобне антиєвропейські сили в ЄС і дасть привід для радості "зовнішнім ворогам". Ця заява відбиває "найгірший сценарій". Але є й оптимістичніші варіанти, котрі мають шанс на реалізацію. Цілком певно можна говорити, що європейська бюрократія вийде із зони комфорту й муситиме рятувати ЄС. Фраза "політична цивілізація Заходу" віддзеркалює саме цей аспект проблеми. Західна цивілізація навряд чи може загинути внаслідок Brexit. Вона не обмежується ЄС. Однак важко сперечатися з оцінкою, що роль ЄС як глобального гравця у разі Brexit неминуче знизиться як через економічні проблеми, так і внаслідок втрати тієї частини "м'якої" і "жорсткої" сили, яка забезпечується членством Великої Британії.

Приз для Росії

У травні британський прем'єр Девід Камерон, публічно розмірковуючи про зовнішніх інтересантів виходу Великої Британії з ЄС, висловив думку, що "Путін може бути щасливий. Я вважаю, аль-Багдаді може бути щасливий". Згадування Володимира Путіна в одному ряду з лідером ІДІЛ обурило Кремль. Прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков прокоментував заяву британського прем'єра так: "Ми вже звикли до того, що російський чинник є одним із таких стійких інструментів в електоральній кампанії США, але для нас новим елементом є використання російського чинника або чинника президента Путіна в темі Brexit, це нове явище".

Справді, перші особи Росії демонстрували стриманість у публічних оцінках можливого виходу Великої Британії з ЄС. Але прокремлівські експерти й аналітики дружно роблять ставку на посилення політичних і економічних проблем у ЄС, що має сприяти зміні його політики стосовно Росії. Очевидно, що головним чинником дестабілізації ЄС наразі є Brexit. Пильна увага Росії до цього чинника - секрет полішинеля.

Голова Ради ЄС Дональд Туск у згаданому вище інтерв'ю сказав, що "в день виходу британців шампанське питимуть наші зовнішні вороги. Ми мусимо зробити все для того, аби зірвати їм таку вечірку". У Кремлі, швидше за все, справді питимуть шампанське. Навіть якщо прибічники євроінтеграції у Великій Британії переможуть "на бровах", російське розчарування не буде глибоким, - турбулентність ЄС посилиться, розширивши діапазон російських можливостей.

Але чи такий великий приз Brexit для Росії? Можна згадати, як у 2009 р. Росія раділа з приводу відмови США від попередньої моделі побудови європейської ПРО і переходу до так званого поетапного адаптивного підходу. У результаті ми бачимо більш життєздатний і успішний у просуванні проект, якого Росія вже не може зупинити.

Одним із головних стратегічних наслідків Brexit для Росії стане деградація ЄПБО та концентрація рішень у сфері європейської безпеки в рамках НАТО. Навряд чи міркування інформаційної війни і тактичних переваг у питанні послаблення європейських санкцій переважають для Росії значення посилення східних кордонів НАТО. Якщо з приводу Brexit у Кремлі все ж таки вирішать випити шампанського, це означатиме втрату російською політикою стратегічної глибини.

Перспектива послаблення санкцій з боку ЄС, яка під кінець року досить імовірна, незалежно від результатів британського референдуму, примусила в останні тижні значно знизити критичний тон росіян у коментуванні європейської політики. Це означає також певну зміну настроїв у коридорах влади. Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер був найбажанішим іноземним гостем на Петербурзькому міжнародному економічному форумі 16-18 червня. Розхитувати тему Brexit було б контрпродуктивно для Росії, оскільки це тільки посилило б антиросійські настрої в середовищі європейської бюрократії.

З'явилися і більш тверезі економічні оцінки. Голова Центрального банку Росії Ельвіра Набіулліна недавно заявила, що у разі виходу Великої Британії з ЄС "будуть певні наслідки і для економіки, наприклад, Євросоюзу, який є одним із наших найбільших торгових партнерів, і загалом для світових ринків". До цього можна додати, що зростання золотовалютних резервів Росії останніх місяців було забезпечене, у тому числі, позитивною курсовою переоцінкою завдяки зміцненню євро, в якому Центральний банк тримає значну частину своїх резервів. Ослаблення євро, яке може бути викликане погіршенням економічної ситуації в ЄС внаслідок виходу Великої Британії, позначилося б і на російських резервах. Охолодження європейської економіки не менш небезпечне для Росії, ніж охолодження економіки китайської. Тому розпивання шампанського за Brexit може стати для Росії бенкетом під час чуми.

Якщо вихід Великої Британії з ЄС стане реальністю, Росія радітиме, але її радість буде тихою. З усвідомленням, що не членство Великої Британії в ЄС - головна зовнішньополітична проблема, і "європейський плід" відмовляється сам падати до рук Росії навіть після Brexit, радість розвіється.

Американський інтерес

Незаперечний історичний факт полягає в тому, що США завжди підтримували європейську інтеграцію, вважаючи об'єднану Європу міцнішою опорою трансатлантичного співтовариства, ніж розрізнені європейські країни. З часів плану Маршалла до сьогоднішніх дискусій навколо Brexit принципово нічого не змінилося.

Велика Британія завжди підтримувала американське залучення в європейську політику і сприяла тому, щоб розвиток ЄС не ставив під загрозу трансатлантичну єдність. Складні ситуації виникали нечасто, переважно навколо проектів військової інтеграції, здатних призвести до деградації НАТО. Велика Британія незмінно виступала архітектором таких військово-політичних трансформацій, які взаємно посилювали б ЄС і НАТО.

Великій Британії завжди було потрібне американське залучення в європейську політику, як і США завжди було потрібне британське в неї залучення. Велика Британія стала активним адвокатом нового економічного проекту з великими геополітичними перспективами - Трансатлантичного торговельного та інвестиційного партнерства (TTIP). Причому TTIP однаково активно підтримують як прибічники членства Великої Британії в ЄС, так і його противники. Цей проект перебуває на початковій стадії розробки, але у Вашингтоні розраховували, що основні параметри будуть погоджені між США і ЄС ще до закінчення повноважень нинішньої адміністрації.

Питання Brexit поставило цю "трансатлантичну гармонію" під загрозу. Британці виявили неприємний для себе факт: поза ЄС вони можуть втратити велику частину американської підтримки, що здавалася геополітичним імперативом.

Під час свого європейського турне американський президент Барак Обама у квітні зробив важливі заяви про ставлення США до можливості виходу Великої Британії з ЄС. Вони були передбачувані по суті, але несподівані в деталях та формі висловлення. На спільній прес-конференції після переговорів з британським прем'єром Барак Обама заявив таке: "Вони [прибічники Brexit] озвучують думку, що Сполучені Штати мають намір робити, і мені здається, вам буде цікаво почути від президента Сполучених Штатів, що мають намір робити Сполучені Штати … Я думаю, буде чесно сказати, що в якийсь момент у майбутньому може виникнути торгова угода між США та Сполученим Королівством, але це не станеться у близькому майбутньому, оскільки наш фокус - укладання торгової угоди з великим блоком, Європейським Союзом. Сполучене Королівство опиниться у кінці черги".

Ця заява вибила один з основних козирів прибічників Brexit, які стверджували, що вихід з ЄС прискорить для Великобританії зняття торговельних бар'єрів між нею та Сполученими Штатами. Але форму, в якій ця думка прозвучала, навряд чи можна назвати вдалою для британського самолюбства. Британську реакцію на американську безцеремонність влучно передав відомий карикатурист Метью Прітчетт. Він зобразив чоловіка королеви Єлизавети II, наділеного тільки церемоніальними функціями, перед мікрофоном з коментарем, що після того, як Барак Обама висловився про Brexit, принц Філіп має намір сказати кілька слів про Дональда Трампа (який публічно підтримує Brexit).

В інтерв'ю Бі-бі-сі Барак Обама спробував пом'якшити негативний ефект: "Я не розраховую, що щось із мною сказаного змінить позицію тих, хто проводить ту чи іншу кампанію, але пересічним виборцям, я думаю, не завадить почути, що президент Сполучених Штатів, який любить британський народ і глибоко турбується про відносини з ним, має сказати".

Політика США визначена: у питанні Brexit пріоритетом залишається європейська інтеграція в рамках ЄС. Велика Британія - важливий союзник, але поза ЄС сила союзних відносин буде розмита іншими європейськими пріоритетами.

Переговори про TTIP тривають уже три роки. В ідеалі, вони можуть привести до формування "економічного НАТО", що змінює європейську геополітику. Але зараз переговори загальмувалися. За оцінкою Барака Обами, практичний результат можливий через 5-10 років. У разі виходу Великої Британії з ЄС терміни можуть ще зсунутися, або ж проект TTIP може звузитися до обмежених секторальних домовленостей. У разі перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США переговори щодо TTIP можуть бути надовго заморожені.

В умовах невизначеності залишається ще один інструмент консолідації західної політики, який не ставиться під серйозні сумніви ні у США, ні у Великій Британії, ні в країнах континентальної Європи. Це НАТО. Генеральний секретар організації Єнс Столтенберг принципово не коментує позиції Альянсу з питання Brexit, але після зустрічі з Девідом Камероном у квітні дозволив собі ремарку, що сильна Велика Британія в Європі зміцнює НАТО, тоді як фрагментарна Європа НАТО послаблює. Все ж таки наслідки Brexit для НАТО не такі глибокі, як для ЄС. Геополітична невизначеність і деградація європейських інститутів несе ризики і для Альянсу, але при цьому підвищує його важливість.

Українська перспектива

Британський референдум 23 червня може мати досить неприємні наслідки для України. Але нічого критичного ні завтра, ні післязавтра не станеться. Як не сталося після референдуму в Нідерландах. Європейська політика має досить велику інерцію, що не дозволяє моментально змінити траєкторію розвитку навіть під впливом такої великої події, як Brexit.

Критичним є можливий кумулятивний ефект накопичуваних у Європі проблем. Результати референдуму про Brexit є, швидше, індикатором того, наскільки глибокі ці проблеми і чи можуть вони бути подолані тактичними рішеннями - чи необхідний стратегічний перегляд моделей інтеграції.

Мабуть, недооціненим в Україні виявився внутрішній страх європейських країн перед міграцією, причому не обов'язково пов'язаною із сирійською кризою. Трудова міграція в рамках ЄС також викликає значну напругу в багатших країнах. Бажання зупинити проникнення мігрантів стало одним із основних мотивів для Brexit. Поки що Україна сприймається як країна, громадяни якої готові ринути в ЄС, щойно буде прибрано перепони на шляху безвізового режиму. Режим цей, здавалося б, уже вийшов на фінішну пряму, але можуть з'явитися нові, несподівані перешкоди. Річ не в позиції європейської бюрократії, а в настроях європейських виборців, на яких можуть зіграти антиєвропейські сили. Пригальмовуючи безвізовий режим, ЄС захищається не так від України, як від власних проблем.

Brexit може наблизити момент, коли європейські санкції проти Росії будуть послаблені, і вплинути на міру послаблення. Втім, загальний розклад руху ЄС і Росії назустріч одне одному залежить від виконання мінських угод, а не від статусу Великої Британії. Силу впливу Росії на європейську політику часто перебільшують. Можна помітити, що європейське збройове ембарго проти Китаю, запроваджене ще 1989 р., не зняте, незважаючи на весь політичний і економічний інструментарій, яким володіє Піднебесна. Можливості ж Росії значно менші від китайських.

Перебільшується і значення європейських санкцій для утримання Росії від продовження воєнної агресії проти України. Європейські санкції - важливий, але тільки один із чинників стримування Росії. Інший важливий чинник - зміцнення НАТО, інваріантне до перспектив Brexit. Але і європейські санкції не будуть послаблені без переконливих кроків Росії у бік відмови від продовження агресії. Зворотним боком медалі є те, що Brexit зменшує гнучкість сприйняття Євросоюзом українських аргументів у питанні виконання мінських угод.

Brexit примушує побачити те, чого помічати не хотілося: ЄС динамічний, навіть турбулентний. Українська політика, яка за довгі роки ввібрала ідею євроінтеграції як константу, часто неусвідомлену, далеко не завжди встигає за європейською динамікою. Україна пожертвувала багато чим задля європейської перспективи, але тепер може наштовхнутися на те, що під тягарем власних проблем ЄС відкладатиме виконання даних раніше обіцянок, посилаючись при цьому на проблеми України.

Але динаміка змін поширюється на негативні для України чинники так само, як і на позитивні. Тому нинішні проблеми європейської інтеграції не слід сприймати як статичні. Інакше можна не помітити нових можливостей, здатних відкритися навіть під впливом таких негативних чинників, як Brexit.