Божевілля в секторі Газа

Те, що коїться сьогодні в секторі Газа, голова Палестинської національної адміністрації Махмуд Аббас назвав божевіллям. Між конкуруючими палестинськими рухами «Фатх» і «Хамас», попри численні угоди про припинення вогню, знову виникло збройне протистояння. Порушення мирних домовленостей і досягнення їх наново для чергового порушення — від часу приходу ісламістів до влади у Палестинській автономії вже стали своєрідною традицією і не викликають особливого здивування. Але цього разу, здається, це сталося востаннє. «Фатх» і «Хамас» перейшли межу, за якою мирні переговори вже неможливі. Цією межею є громадянська війна, і вона почалася. По-іншому події в Газі охарактеризувати важко. Як іще можна визначити ситуацію, коли одні палестинці зі зброєю в руках захоплюють територію, де живуть інші палестинці? Улаштовуються показові страти ідеологічних ворогів, яких просто скидають з дахів багатоповерхівок, у лікарнях добивають поранених, а полонених розстрілюють на місці. Це типові ознаки громадянського конфлікту, жертвами якого лише за один тиждень стали майже дев’яносто осіб.

Після того як хамасівці взяли під контроль практично увесь сектор Газа, на мапі Палестинської автономії (ПА) з’явилися два нові міні-утворення: ісламістський «Хамасстан» та націоналістичний «Фатхленд». Вони з’явилися фактично відразу після парламентських виборів 2006 року. Неймовірні за активністю посередницькі зусилля Єгипту були спрямовані на їх об’єднання. Згодом до цього процесу підключилася Саудівська Аравія і досягла успіху. Меккські домовленості в лютому цього року заклали основу палестинського уряду національної єдності. Очікувалося, що створення коаліційного кабінету покладе край братовбивству. Проте це лише тимчасово відсунуло на другий план глибинні причини внутрішньопалестинського конфлікту — небажання «Фатху» поступитися владою після поразки на парламентських виборах та відмова «Хамасу» поділитися частиною цієї влади. Тому від самого початку було зрозуміло, що уряд національної єдності просто дає час для інтенсивних пошуків компромісу між двома головними гравцями. Залишалося тільки сподіватися, що політичний конфлікт буде вирішено політичними методами.

Сподівання виявилися марними. Одним із чинників цього є те, що прем’єр-міністр і представник «Хамасу» Ісмаїл Ханія та керівник політбюро ісламістів Халед Машааль не змогли втримати під контролем своїх польових командирів. Останні фактично бойкотували накази, діючи на власний розсуд: вчиняли стрілянину, незважаючи на досягнуті вищим політичним керівництвом мирні угоди. До цього керівництво «Фатху» виявилося неготовим.

Коли хамасівці почали наступ у секторі Газа, силові під­розділи Палестинської національної адміністрації, маючи в чотири рази більше число бойовиків, змушені були відступити. Пояснення знайшли в тому, що ісламісти були значно вмотивованіші та дисциплінованіші. Натомість у лавах прибічників «Фатху» панувала цілковита дезорганізація. Люди на місцях не отримували наказів, а керівник Служби превентивної безпеки та військовий радник голови ПНА Мухаммед Дахлан просто зник. Махмуд Аббас віддав свій перший наказ елітним підрозділам президентської гвардії про контрнаступ тоді, коли «Хамас» уже контролював у секторі Газа майже все, крім комплексу будівель резиденції глави ПНА. Можна зробити висновок, що Махмуд Аббас або не знав, що йому підпорядковуються силові підрозділи Палестинської національної адміністрації, або просто не мав контролю над ними. Швидше за все, мало місце друге.

Політика потребує сильних лідерів. У Палестинській автономії, де поняття національної ідентичності розпливчасте, а фрагментація суспільства дедалі більше набирає обертів, через що кланові інтереси видаються набагато важливішими від національних, ухвалювати доленосні рішення під час таких криз могли б тільки сильні політичні фігури. Після смерті Ясіра Арафата таких у ПА не виявилося. А тому можливі кроки Махмуда Аббаса на шляху подолання громадянського конфлікту матимуть тимчасовий ефект. А ці кроки можуть бути такими.

Перший з них голова Палестинської національної адміністрації вже зробив, прислухавшись до рекомендацій виконавчого комітету Організації визволення Палестини (ОВП) і оголосивши про розпуск уряду національної єдності та запровадивши надзвичайний стан. Уряд і так був недієздатний, оскільки міністри від «Фатху» вийшли з нього, а офіційне припинення його повноважень остаточно засвідчило розкол палестинського суспільства. Невдовзі Махмуд Аббас, скоріш за все, розпустить і парламент, де більшість місць мають хамасівці, і оголосить дострокові парламентські вибори. Палестинське законодавство дозволяє голові ПНА формувати надзвичайний кабінет без згоди парламенту.

Останні опитування свідчать, що більшість населення Палестинської автономії втомилася від внутрішніх чвар, міжнародної блокади та хаосу, який запанував із приходом до влади «Хамасу». Отже, Махмуд Аббас може розраховувати, що його руху вдасться перемогти. Тому він і обіцяв провести дострокові виборчі перегони після врегулювання нинішньої кризи. Розуміючи перспективи фатхівців, «Хамас» погрожує бойкотувати будь-яке голосування й категорично виступає проти виборів. Немає жодного сумніву, що незгода хамасівців іти до виборчих скриньок може спричинити чергові збройні заворушення та жертви. На превеликий жаль, бо вибори, як здається, — останній більш-менш мирний спосіб покласти край внутрішньому протистоянню.

В арсеналі голови ПНА є і другий — силовий. За деякими даними, Мухаммед Дахлан таємно повернувся до сектора Газа, щоб очолити контрнаступ. На боці Махмуда Аббаса — більші за чисельністю та добре вишколені підрозділи, однак їхня основна частина дислокується на Західному березі річки Йордан. Наразі стоїть питання, чи зважиться голова ПНА на відкрите протистояння і як він забезпечить переміщення своїх бойовиків до сектора Газа. У будь-якому разі йому буде надзвичайно складно здобути перемогу над «Хамасом», тому сценарій силового протистояння видається реальним, але безперспективним.

Таким чином, обидва шляхи, до яких може вдатися Махмуд Аббас, не гарантують мирного майбутнього ПА. Отже, цілком можливо, що після встановлення хамасівцями повного контролю над сектором Газа там сформується ідеальний простір для нового хаосу. У цьому анклаві повно угруповань, які утворилися на основі регіональних або кланових ознак, і вони, щойно опиняться сам на сам, розпочнуть боротьбу між собою за сфери впливу. Крім того, такі умови є ідеальними для терористичних угруповань. Разом із терористами зі всього світу «Хамас» може спробувати втягнути у конфлікт Ізраїль. Не забуваймо і про гуманітарну кризу, яка обов’язково виникне, бо ізраїльтяни, які до сьогодні співпрацювали на контрольно-пропускних пунктах виключно із «Фатхом», тепер просто закриють КПП. Півторамільйонне населення залишиться без води, продовольчих товарів, пального тощо. Європейська комісія, за словами комісара ЄС з питань розвитку та допомоги Луї Мішеля, вже припинила надання допомоги палестинцям через внутрішню боротьбу. Як наслідок — маємо масштабне джерело напруженості в регіоні, з яким палестинці самотужки впоратися просто не зможуть.

Імовірно, саме тому ООН вивчає можливість міжнародної присутності в секторі Газа. Це третій варіант вирішення внутрішнього конфлікту у ПА. Питання розміщення міжнародних сил було порушене минулого вівторка головою Палестинської національної адміністрації Махмудом Аббасом під час телефонної розмови з Генеральним секретарем ООН Пан Гі Муном. Раніше з такою пропозицією виступив і прем’єр-міністр Ізраїлю Ехуд Ольмерт, висловивши занепокоєння подіями в секторі Газа.

Розміщення багатонаціональних сил на кордоні між сектором Газа та Єгиптом за нинішніх умов малоймовірне. Головна причина — «Хамас» виступає категорично проти цього. Навряд чи ООН вирішить ризикнути і направить своїх миротворців під кулі ісламістів. Таку позицію підтвердив і офіційний представник державного департаменту США Шон Маккормак, заявивши, що сьогодні складно знайти «силу, яка б могла ефективно діяти в такій складній обстановці». Хай як цинічно це звучить, але, скоріш за все, доцільніше спочатку дочекатися, поки палестинці досхочу настріляються і самі підготують базу для миротворчої операції. Бо якраз у цьому й полягає головне — тільки самостійно палестинці можуть вирішити свої власні проблеми.