БІЛЯ ОСТАННЬОЇ МЕЖІ

Сьогодні в Панкіській ущелині вирішується доля маленької країни з тисячолітньою історією. Країни, затиснутої в лещата локальних конфліктів, шматованої внутрішніми протиріччями і котра практично втратила третину своєї території. Країни, що має колосальні потенційні можливості, але так і не зуміла за десять років незалежності створити власну конкурентоспроможну економіку і систему національної безпеки. Для незмінного лідера Грузії Едуарда Шеварднадзе настає момент істини — у Панкісії він має довести своїм співвітчизникам, усьому світу і собі особисто, що грузинська держава здатна відстояти свою незалежність.

Сумну популярність Панкіська ущелина отримала завдяки десятирічному російсько-чеченському конфлікту. На думку Росії, у цьому важкодоступному регіоні переховуються чеченські бойовики і час від часу здійснюють вилазки на російську територію. Російське керівництво звинувачує Грузію в тому, що вона заплющує очі на це свавілля. Тбілісі ж, у свою чергу, звинувачує Москву в тому, що російські військовики бомблять грузинську територію.

Минулої п’ятниці було вчинено черговий повітряний наліт на ущелину, «авторство» якого залишається невідомим. Після бомбардувань невідомими літаками ситуація в північно-східних регіонах Грузії надзвичайно загострилася. Жителі грузинських сіл Ахметського і Душетського районів побоюються повертатися у свої житла. Багато будинків повністю зруйновані чи серйозно постраждали. Кілька людей вважаються зниклими без вісти. За офіційними даними, у результаті бомбардувань загинула одна людина, а семеро, у тому числі жінка та дитина, поранені.

Інцидент став причиною чергового витка напруженості у взаєминах між двома сусідніми державами. Грузинські власті звинувачують у бомбардуванні Росію, Москва ж категорично заперечує свою причетність до нальоту, стверджуючи, що в цей час літаки російських збройних сил не виконували в районі Панкіської ущелини жодних бойових завдань. (Це, до речі, може відповідати дійсності, якщо проведення спецоперації з ліквідації групи Гелаєва проводили не частини міністерства оборони, а російські спецслужби.)

Один із депутатів Державної думи назвав грузинсько-російські взаємини на сучасному етапі «абсолютно кризовими». Переговори з усеосяжних двосторонніх відносин перервані, грузинський парламент рекомендував уряду країни вийти зі складу СНД і видворити російських миротворців з Абхазії.

Реакція Москви була адекватною: вона звинуватила Грузію в спробі відвернути увагу від власних промахів у Панкіській ущелині. Як кажуть російські політики, грузинські війська погано екіпіровані і не в змозі впоратися із загартованими в боях чеченськими бойовиками. Москва не раз пропонувала провести спільну операцію з їхнього захоплення, проте Тбілісі віддає перевагу допомозі американців, котрі тренують грузинських солдатів. Крім того, у Грузії кажуть, що в ущелині бойовиків не виявлено.

Дійсно, можна сказати з повною впевненістю: коли метою бомбардувань було знищення загону Руслана Гелаєва, що днями залишив Панкіську ущелину, то чеченських бійців уже не було в тих місцях, що піддалися бомбардуванню.

Попри бурхливі емоції, що панують у грузинському суспільстві у зв’язку з бомбардуванням території країни і загибеллю людей, Едуард Шеварднадзе, судячи з останніх заяв президента Грузії, усе ж не наважується палити всі мости у взаєминах із Москвою. На брифінгу для журналістів глава грузинської держави заявив, що перш ніж виводити російські війська, треба створити соціальні гарантії для місцевого грузинського населення, зайнятого на цих базах, а з СНД Грузія виходити не збирається, оскільки, за його словами, Співдружність Незалежних Держав — це ж не лише Росія. Крім того, Шеварднадзе повідомив, що направив Володимиру Путіну лист із докладним викладом позиції Тбілісі з проблеми Панкіської ущелини. Грузинський лідер висловив впевненість у тому, що проблема Панкісії буде вирішена протягом найближчих декількох тижнів без збитку для мирного чеченського населення, а також для чеченських біженців, абсолютну більшість яких складають жінки, діти і старі.

Аби переконати світ у своїй рішучості покласти край діяльності чеченських бойовиків на грузинській території, Тбілісі розпочав у багатостраждальній ущелині антитерористичну операцію за участю підрозділів внутрішніх військ і трьох армійських батальйонів. При цьому військовики отримали наказ максимально обережно і шанобливо ставитися до місцевого населення. Поки операція проходить дуже спокійно. Йде нормальна й у цілому спокійна процедура перевірки паспортного режиму. Обшуки в будинках у чеченців проводяться лише за узгодженням із господарями, після оформлення відповідних документів і у присутності чеченських старійшин.

Втім, в ущелині, за великим рахунком, уже нікого роззброювати. Озброєні чеченці із загону Гелаєва пішли з ущелини за два дні до початку операції і, як видно, у даний момент намагаються просочитися в Чечню маленькими групами через російсько-грузинський кордон. Якщо вони не встигнуть це зробити до першого снігу на перевалах, то ситуація, безумовно, загостриться, оскільки грузинські власті їх уже не пустять назад в чеченські села Панкісії, де внутрішні війська влаштувалися всерйоз і надовго.

Тим часом дуже примітна подія відбулася на кордоні між Грузією й Азербайджаном. Тут грузинські митники вперше за останні роки арештували кілька тисяч примірників чеченської російськомовної газети, виданої в Азербайджані і яка містила заклики до продовження війни в Чечні до повного розгрому російських військ.

Судячи з усього, грузинське керівництво всіма своїми силами демонструє схильність до боротьби з міжнародним тероризмом. Однак демонстрація ця відбувається не для очей і вух Москви. Тбілісі так старається для того, аби його дії не залишилися непоміченими в іншій столиці, розташованій на річці Потомак.

Адже найсильнішу підтримку після інциденту з непізнаними бомбардувальниками Грузія отримала саме з Вашингтона. У спеціальній заяві, зробленій прес-секретарем Білого дому Арі Фляйшером, адміністрація США вважала установленим факт нанесення ударів по грузинській території російською авіацією, засудила цю акцію і висловила рішучу підтримку незалежності та суверенітету Грузії.

Державний секретар США Колін Пауелл виклав точку зору американського уряду безпосередньо міністру закордонних справ Росії. Фляйшер водночас підкреслив, що різкий тон документа жодною мірою не свідчить про охолодження в американсько-російських взаєминах. Президент Буш, сказав він, як і раніше, довіряє президенту Путіну.

І якщо заява Білого дому була витримана в досить дипломатичному тоні, то багато американських політиків висловлювалися значно різкіше. Так, сенатор Сем Браунбек, друга особа в комітеті верхньої палати з міжнародних справ, заявив, що він «шокований і стурбований» повідомленнями про російську атаку. На його думку, Росія має негайно припинити подібні дії і вибачитися перед грузинським урядом за порушення її повітряного простору й акції, що підривають мир і стабільність на Кавказі.

Очевидно, що беззастережна підтримка Сполученими Штатами Грузії в її стосунках з Москвою стала несподіванкою для багатьох росіян, хто розраховував на більше розуміння з боку Вашингтона, особливо з огляду на партнерство в боротьбі з тероризмом. До того ж російські політики вказують на те, що самі США не зупиняються перед порушенням суверенітету інших країн, коли полюють на терористів.

Однак американське керівництво, наважуючись на такий різкий крок, старанно зважило всі «за» і «проти». Згадаємо, що підставою для заяви прес-секретаря Білого дому послужила інформація розміщених у Грузії міжнародних спостерігачів. За свідченням членів місії Організації з безпеки та співробітництва в Європі, котрі спостерігають за ситуацією на грузинсько-російському кордоні, у п’ятницю, 23 серпня, територію Грузії бомбили саме російські літаки. Це повідомлення було опубліковано в день інциденту, проте негайної реакції Сполучених Штатів не було. Державний департамент спочатку відмовився коментувати інформацію про наліт. Між цим відомством і Білим домом пройшли інтенсивні консультації, і лише після них Фляйшер опублікував свою заяву.

Виступаючи з різкою критикою дій Москви, Білий дім, вочевидь, керувався не лише оонівським принципом невтручання однієї держави у внутрішні справи іншої. У Вашингтона на думці напевно було щось більше, аніж бажання підтримати Грузію. Кажуть, що однією з найважливіших причин уваги США до Тбілісі є цілком особливі стосунки західних лідерів з Едуардом Шеварднадзе, котрий досі оточений легендарною аурою політика, який став разом із Горбачовим ініціатором процесу демократизації Радянського Союзу.

Простий приклад: Шеварднадзе — єдиний із колишніх радянських політиків і лідерів — отримав звання почесного доктора Гарвардського університету. Такої честі з росіян удостоївся лише Солженіцин. І Шеварднадзе традиційно використовує цей статус для того, аби утримати свою країну у фокусі міжнародних взаємин, аби затвердити в західних столицях думку про необхідність підтримки незалежності Грузії. З цією метою він кілька місяців тому приїжджав у Вашингтон. Він завжди намагається дати зрозуміти Росії, що їй час із повагою поставитися до грузинського суверенітету, що вторгнення на її територію чи бомбардування — неприйнятний аргумент.

Шеварднадзе може розглядатися Вашингтоном у ролі єдиного вірного союзника на Кавказі, де американцям окрім Грузії і зачепитися немає за кого. А либонь у цьому регіоні у американців попереду реалізація грандіозних планів — від прокладки нових енергомаршрутів — до нейтралізації незговірливих диктаторів.

І нарешті, різкі дипломатичні заяви, на кшталт зроблених Фляйшером, можуть розглядатися як універсальний інструмент тиску, призначений для виконання найрізноманітнішого кола завдань. Не виключено, що комусь в оточенні президента США могла видатися спокусливою можливість скористатися цим приводом для того, аби уплинути на поводження Росії в Іраку чи, скажімо, Ірані.

Та все ж, хоч би чим керувалися американці при ухваленні рішення про підтримку Тбілісі в його спорі з Москвою, навряд чи ця підтримка виявиться вирішальною в його врегулюванні. Крапку в цьому конфлікті можуть поставити лише російські та грузинські політики. Грузинам відступати нікуди. Отримавши гіркий урок на початку 90-х років, коли країна фактично втратила дві свої автономії, вони до кінця відстоюватимуть своє право контролювати події в Панкіській ущелині.

Слава Богу, і в Росії це розуміють. У Москві вже лунають тверезі голоси, що закликають, зокрема, організувати особисту зустріч Едуарда Шеварднадзе і Володимира Путіна, котрий досі не брав у війні слів жодної участі. У Грузії є шанс відступити від своєї останньої межі. Однак зробити це вона зможе лише за допомогою Росії.