Берингів тунель

Обрання напередодні нового року Романа Абрамовича губернатором Чукотського автономного округу стало святом не тільки для жителів одного із найменших за кількістю населення й одного з найбільших за територією суб’єктів Російської Федерації, а й для нас, журналістів. Як відомо, політичне життя в дні свят завмирає, ліниво пожвавлюючись лише наприкінці лютого. Тим часом газети виходять (українські газети; більшість солідних і не дуже солідних російських видань пішло на різдвяні канікули) і нам доводиться шукати сюжети для продовження діалогу з читачем. Тим часом у російській політиці є залізне правило: не ти шукаєш сюжети, а сюжети шукають тебе, лякаючи своєю трохи кримінальною розмаїтістю романтиків і примушуючи задуматися навіть відвертих циніків. Отже, якби Романа Абрамовича не було, його варто було б вигадати — принаймні на дні новорічних свят...

А так Захід, що прокинувся після різдвяних щедрот, отримав новий сюжет для обговорення — ідею будівництва тунелю через Берингову протоку, тунелю, який повинен з’єднати округ Чукотку й штат Аляску. Якщо перший крок нового керівника суб’єкта федерації не виявиться блефом, варто визнати Романа Абрамовича просто-таки великим губернатором. Тим паче, що сам він називає свій проект виключно альтруїстичним і не збирається витрачати на нього гроші ні з федерального, ні з місцевого бюджетів.

Це і насторожує. Як відомо, класичним прикладом будівництва з альтруїстичних міркувань є Панамський канал. Зараз уже мало хто пам’ятає, що багато мов світу — у тому числі російська та українська — збагатилися внаслідок цього будівництва століття словом «панама» не в географічному, а виключно в економічному значенні: так стали називати крупне шахрайство, яке прикривається альтруїстичними спонуканнями й обіцянками великих перспектив. Творці компанії Панамського каналу вчасно зрозуміли, що ідея з’єднання Америк може приголомшити мільйони потенційних вкладників своїми безпрецедентними можливостями і чеканням надприбутків від каналу... Однак на той момент у цьому об’єднанні не було ще серйозного економічного змісту, що й призвело до банкрутства компанії і втрати мільйонами вкладників своїх коштів. Майже через століття, коли економічні вигоди від будівництва каналу стали очевидні, будівництво було здійснене урядом Сполучених Штатів. При цьому Вашингтон підтримав й інший проект — створення незалежної панамської держави, що довірила американцям контроль над зоною каналу. Навіть у наш час — час високих технологій і багатьох можливостей для вантажоперевезень — значення каналу настільки велике, що Сполучені Штаті постійно сприяють... як би це краще висловитися... зміцненню демократії в Панамі.

Я так докладно нагадую про панамську історію, щоб проілюструвати одну очевидну думку — будівництво такої глобальної споруди, як Панамський канал або Берингів тунель, потребує хоча б державного схвалення, якщо не участі. До того ж подібний проект має бути старанно прорахований економічно. У випадку з Беринговим тунелем виникає маса запитань. Річ не тільки в тому, що Чукотка — зовсім не високорозвинена територія, що живе за рахунок північного завозу й федерального бюджету. Річ ще й у тому, що з того боку — штат Аляска. Звичайно, його економічні можливості не порівнянні з чукотськими, проте ціла низка проблем — кліматичних, демографічних, господарських — навряд чи будуть сприяти успішному співробітництву Аляски й Чукотки. Берингів тунель, якщо він раптом виникне, буде зв’язувати дві економічні периферії, а зовсім не Росію й Америку.

Навряд чи цього не розуміє Роман Абрамович. Однак для нього заява про будівництво тунелю — насамперед претензія на роль не якогось там північного провінціала, а федерального політика, стурбованого проблемами ХХІ століття. Від цих претензій можна було б і відмахнутися, якби вони не йшли від представника найближчого оточення першого президента Росії Бориса Єльцина — оточення, яке, як і раніше, називають сім’єю.

Абрамович провів свою губернаторську кампанію спокійно й впевнено. Його суперник був не те що начальником — хазяїном Чукотки. Чинного губернатора Олександра Назарова підтримувала місцева еліта, йому співчував Кремль, йому допомагав пропутінський рух «Единство»… До Анадиря на допомогу губернатору приїхали найвідоміші московські іміджмейкери: передвиборні витрати в малонаселеному регіоні, за деякими даними, перевищували витрати на вибори керівників центральних областей країни. Абрамович на все це просто не звертав уваги: на зустрічах із виборцями він поводився як вже обраний губернатор. Команда Назарова прекрасно розуміла, що коїться. Представники оточення тепер уже колишнього губернатора в розмові зі мною напередодні виборів стверджували, що перемога неможлива, обговорювали умови почесного виходу з гри й гірко скаржилися на московських чиновників, що цуралися Назарова, як зачумленого... За кілька днів до виборів Назаров заявив про відмову від боротьби: за чутками, Абрамович пообіцяв йому місце в Раді Федерації. Найцікавіше, що хазяїн «Русского алюминия» цілком міг обійтися без цього компромісу: швидше за все, він вирішив не сваритися з місцевою елітою, яка залежала раніше від Назарова.

Чукотська перемога Абрамовича стала нехай епізодичним, але яскравим доказом того, що «сім’я» не збирається залишати російську політичну сцену й готова запропонувати своїм представникам нові можливості в політичній грі. Напередодні губернаторських виборів на Чукотці в московській газеті «Коммерсант» (що належить, між іншим, Борисові Березовському) з’явився лист групи чукотських виборців до дочки Єльцина Тетяни Дьяченко. Виборці, впевнені, що Роман Абрамович виграє чукотські губернаторські вибори і буде змушений, таким чином, здати мандат депутата Державної думи Російської Федерації від округу, пропонували Тетяні Борисівні балотуватися в нижню палату парламенту. А оскільки адреса її була невідома — звернулися в газету...

Блискуча іміджмейкерська акція! Велика фотографія Тетяни Дьяченко на першій шпальті «Коммерсанта», розмірковування про те, чи згодиться дочка екс-президента на несподівану пропозицію... Зрозуміло, наступного ж дня газетні прогнози були спростовані: Тетяна Дьяченко в Думу не збирається. Поки що. Тому що стаття в газеті — попередження з Барвихи: із тіньового політика Тетяна Борисівна легко може перекваліфікуватися на привселюдного. Чукотка чекає.

Тепер нова іміджмейкерська акція — Берингів тунель Романа Абрамовича. Звичайно, більшою мірою особиста, однак і вона демонструє Кремлю: відсиджуватися на Чукотці Роман Аркадійович не збирається. Його чекають великі справи.

Заключним акордом року стала зустріч першого президента Росії зі своїм наступником, яка вперше від часу відставки Єльцина відбулася в Кремлі. Звичайно, зустріч ця була цілком символічною, пов’язаною з річницею знаменитої відставки... І все ж розмова в президентів навряд чи вийшла світською: Володимиру Путіну варто було б поцікавитися, які ще тунелі, мости і заводи мають намір будувати або купувати плеканці борисового гнізда...