«БЕРИ ШИНЕЛЬ, ХОДІМ ДОДОМУ...» ВАШИНГТОН ГОТОВИЙ ВІДМОВИТИСЯ ВІД ДОКТРИНИ ПЕРЕДОВОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ПРИСУТНОСТІ

Як і передбачалося, Джордж Буш-молодший розпочав свою діяльність на посаді президента з реформування силових структур. На першому місці в його списку, очевидно, стоять збройні сили. Поінформовані джерела провідних американських видань повідомили, що мозковий цент Пентагону, Офіс ключових оцінок під керівництвом Ендрю Маршалла, має через місяць завершити підготовку документа, в якому міститиметься свіжий погляд на структуру збройних сил США в період після закінчення «холодної війни».

Програма, яку розробляє Маршалл, замінить деталізований документ «Чотирирічний військовий огляд», термін дії якого вичерпується наприкінці поточного року. Слід зазначити, що її з острахом чекають багато американських фахівців у галузі оборони. Попри впевненість експертів Пентагону в тому, що Вашингтон надто повільно реформує свою армію, не встигаючи за вимогами сучасності, — більшість чиновників від оборони не поспішали виступати за реформи, скуті відомчими інтересами видів збройних сил чи військової промисловості.

Такий їхній підхід зрозуміти можна. Ще під час передвиборної боротьби команда Буша заявляла, що, завоювавши Білий дім, вона негайно почне шукати шляхи втілення в життя такої військової стратегії, яка дозволила б Сполученим Штатам надалі скоротити до мінімуму (а краще взагалі ліквідувати) свою заморську військову присутність. При цьому численні військові контингенти за кордоном пропонувалося компенсувати взяттям на озброєння техніки з принципово новими бойовими можливостями, які досягаються передусім за рахунок загального впровадження технологій «стелс» і використання розвідувальних систем з дистанційним управлінням. На перший погляд, такий підхід адміністрації президента-республіканця видається дуже революційним і логічним. Проте в американських аналітиків уже виникли побоювання, що нова військова стратегія матиме в недалекому майбутньому негативні наслідки, причому не лише для США, а й для системи глобальної безпеки в цілому. Такий крок, на їхню думку, може серйозно, якщо не визначальним чином вплинути на процес подальшого розпадання світу на окремі ворожі блоки, під час чого провідні світові держави прагнутимуть створювати регіональні альянси, які агресивно відстоюватимуть свої спільні інтереси.

Як тяжку спадщину Другої світової війни, Америка тримає свої війська на заморських територіях уже понад півстоліття. Сьогодні європейський контингент США налічує 100 тисяч чоловік (вони перебувають переважно в Німеччині), ще стільки ж — в Азії (Японії та Кореї). На Близькому Сході збройне угруповання із 25 тисяч чоловік «підтримує порядок» у Перській затоці. Що ж, сила чимала — дорівнює за чисельністю армії середньої європейської держави. Проте в документі Маршалла, за окремими даними, міститься висновок про те, що в довгостроковій перспективі американській військовій присутності за кордоном загрожуватиме серйозна небезпека, спричинена нестабільністю в регіонах присутності військових контингентів США. А років десь за 20 перебувати там їм буде взагалі несила.

Відповідно до деяких висновків дослідження Офісу ключових оцінок, одним з головних майбутніх викликів національній безпеці США стане надзвичайна складність для американців «демонструвати силу» своїм потенційним суперникам, які незабаром могтимуть запобігати доступу в їхні регіони. Американці, приміром, у найвідповідальніший момент можуть позбутися права використовувати військові аеродроми в Саудівській Аравії чи Кувейті, визначальні для них у процесі стримування іракської військової машини й контролю над військовими програмами Багдада. Смуги цих аеродромів легко вивести з ладу ударами іракських ракет зі звичайними, а, ймовірно, і спеціальними головними частинами, чи просто «гостинність» арабських союзників США може вичерпатися. А кораблі американських військово-морських сил елементарно можуть стати об’єктами нападів терористів або безборонними цілями для ракетних атак.

Виведення військових контингентів США з заморських територій стане визначальним чинником у питанні скорочення загальної чисельності американських збройних сил. Дослідження Маршалла містить рекомендації керівництву країни скоротити кількість авіаносців з нинішніх 12 одиниць до 10, після цього має відповідно зменшитися й кількість амфібійних груп морської піхоти. Пропонується розформувати дві з десяти дивізій сухопутних військ, а також троє з двадцяти крил бойової авіації ВПС. Автори документа переконані в необхідності припинення більшості військових програм, розпочатих ще за часів «холодної війни», як-от розробка артилерійської системи «Крусейдер» і універсального винищувача «Джойнт страйк файтер».

Замість цього Маршалл пропонує пустити вивільнені гроші на проектування й розгортання систем озброєнь, створених на основі технологій майбутнього. Якщо говорити про ВМС, то йдеться про перехід на технології «стелс» під час проектування кораблів та підводних човнів. При цьому надводні судна мають озброюватися такими екзотичними сьогодні системами озброєнь, як ультразвукові й електромагнітні гармати, а також гармати, що використовують спрямовану концентровану енергію. Підводні ж кораблі повинні виконувати нові, невластиві їм сьогодні функції — вони збиратимуть розвідувальну інформацію й доставлятимуть морський десант до місця його висадки. Для ВПС актуальною має стати високоточна зброя великої дальності. Ракети, запущені з підводних човнів, кораблів і бомбардувальників, повинні вражати ворожу ціль на значній відстані, не піддаючи носії загрозі ударів у відповідь. Стосовно космосу, то тут технології майбутнього мають забезпечити стовідсоткове проникання «всевидючого ока» супутників-шпигунів через атмосферні турбулентності й інші перепони, надаючи офіцерам оперативних управлінь усю повноту інформації, необхідну для планування ударів по об’єктах противника. Нарешті, сухопутні війська повинні впритул підійти до використання роботів безпосередньо на полі бою.

Взяття на озброєння Пентагоном такої стратегії створить на практиці серйозні передумови для різкого зменшення потреби в передовій присутності американських сил. Приміром, на Корейському півострові головний тягар стримування можливого розв’язання війни з боку КНДР ляже на збройні сили Південної Кореї. А врегульовувати збройні конфлікти у Європі муситимуть сили швидкого реагування Європейського союзу. З іншого боку, в епіцентрі уваги Сполучених Штатів Маршалл пропонує залишити регіони Перської затоки (як можна не контролювати нафтових свердловин!) і Південно-Східної Азії (китайсько-тайванських протиріч все одно нікому у світі, крім США, не розв’язати).

На перший погляд, ідеї, запропоновані Маршаллом, дуже привабливі. Проте не все так просто. Нова американська стратегія, у разі її прийняття та втілення в життя, може підштовхнути до створення нових військових альянсів і нагнітання мілітаризму в ключових регіонах світу. Зрештою, це швидше перешкоджатиме зміцненню глобальної безпеки, ніж сприятиме йому. Найбільші світові аналітичні центри передбачали, що найближчим десятиліттям активізуються процеси формування регіональних союзів (які вповільнилися після закінчення «холодної війни») й посилиться суперництво між ними. До речі, й експерти Маршалла у своєму дослідженні також дійшли висновку про неминуче поновлення протистояння між провідними державами світу та про появу в найближчому майбутньому потужних регіональних держав-лідерів у Південно-Східній Азії.

Фізичний вакуум внаслідок різкого скорочення військової присутності США за кордоном напевно стане каталізатором таких процесів, причому насамперед вони проходитимуть в регіонах історичного суперництва впливових держав світу. Китай і Японія чи Ізраїль та його арабські противники гарячково шукатимуть шляхів встановлення тісніших зв’язків з дружніми країнами чи терміново почнуть нарощувати свої військові потенціали.

Та сама Японія, приміром, уже робить конкретні кроки у напрямі посилення наступальних можливостей своєї армії. Нещодавно стало відомо: японці ухвалили принципове рішення про закупівлю літаків-заправників для своїх ВПС. З огляду на все, Токіо вже зрозумів, що не може більше покладатися на бойову міць США у питаннях гарантування національної безпеки країни. Тому японські політики й заговорили про необхідність термінового пошуку союзників серед країн регіону, а уряд Країни Вранішнього сонця пішов на рішучі заходи, пов’язані з переорієнтуванням армії на наступальний характер бойових дій. Тоді як після закінчення Другої світової війни збройні сили Японії виконували виключно оборонні функції.

Такі самі процеси відбуваються і на Близькому Сході. Принаймні схожий підхід до розв’язання проблеми компенсації втрати частини американської підтримки схильний продемонструвати Ізраїль. З одного боку, ізраїльтяни, на превеликий жаль їхніх суперників, готові піти на встановлення тісніших зв’язків з Туреччиною, а з другого боку — активно працюють над модернізацією наявної в них техніки й закуповують нову. Киваючи на погіршення військово-політичного клімату в регіоні, Тель-Авів придбав у Німеччини три підводних човни класу «Дельфін» і нинішнього року поставив їх на бойове чергування в Перській затоці. Слід нагадати, що ці субмарини можуть бути носіями крилатих ракет з ядерними бойовими головками.

Дослідження Ендрю Маршалла має відповісти на запитання: яким чином зберегти перевагу американської військової могутності у світі, а також забезпечити здатність армії протистояти новим погрозам та діяти в умовах абсолютно нового стратегічного оточення. Проте, схваливши стратегію, запропоновану Маршаллом і його людьми, керівництво країни може стимулювати небажану військову гонку в регіонах потенційних конфліктів з боку найближчих союзників США та їхніх суперників. При цьому для американців найгірше, що обидві сторони в такому разі шукатимуть собі союзників серед провідних держав своїх регіонів, а також почнуть нарощувати бойову потугу, сподіваючись у такий спосіб гарантувати захист свого суверенітету та своїх національних інтересів. За цих умов для виникнення збройного протистояння достатньо буде найменшої іскри. Таким чином, спроба Пентагону обмежити передову присутність за кордоном, а також менш інтенсивно використовувати свої закордонні військові бази може зрештою скінчитися ще активнішим втягуванням американських військовиків у розв’язання заморських воєнних конфліктів.