Бейрутський кратер

Гігантський вибух у Бейрутському морському порту 4 серпня 2020 року потужністю майже у пів Хіросіми перетворив величезну частину території столиці на апокаліптичний пейзаж. В епіцентрі вибуху утворився кратер завбільшки 124—140 метрів у діаметрі, що поступово наповнився морською водою. Вибух був таким потужним, що навіть у Сполучених Штатах зафіксували землетрус силою три бали.

«Уперше з часів Фінікії Бейрут не матиме порту», — влучно висловився один ліванський високопосадовець. І це справді так. Бейрутський порт довгі століття був воротами Близького Сходу. Саме тут Захід зустрічався зі Сходом, не в метафоричному, а в прямому сенсі слова. Саме тут у минулому починалася подорож сотень тисяч паломників на Святу землю. А останнім часом, зважаючи на критичний стан ліванської інфраструктури, бейрутський порт був одним із небагатьох оплотів вичерпаної ліванської економіки.

REUTERS/Mohamed Azakir

Фото зруйнованого зерносховища, з якого висипалися тонни пшениці, особливо болісно сприймається тими, хто обізнаний із нинішньою катастрофічною нестачею в Лівані зернових, що є базовою складовою знаменитої ліванської кухні.

Тут варто зробити флешбек у недавнє минуле: вибух 4 серпня наклався на і без того драматичну ситуацію в Лівані. У жовтні в країні почалися протестні рухи. Економіка перебуває в колапсі. Банківська система, яку довгий час вважали взірцевою (Ліван називали арабською Швейцарією не лише через гори) і яка зуміла вижити після тридцятиліття воєн, цього разу не витримала. Курс ліри відносно долара впав до критичних меж. COVID-19 завдав додаткового удару по економіці країни. Відомо, що ліванці — «чемпіони світу» з малого та середнього сімейного бізнесу, який є фундаментом ліванської економіки, а під час пандемії саме він постраждав найбільше.

Від вибуху дуже постраждала столиця, зокрема, за свідченням губернатора Бейрута, більше половини будівель зазнали серйозних руйнацій. Особливий жаль викликає те, що саме біля порту розташоване старе місто. Знаменитий район Жимайзі, зі старою бейрутською архітектурою, старими сімейно-торгівельними звичаями, був улюбленим місцем ліванської богеми. Це той район, який робив Бейрут привабливим для туристів. Пошкодження делікатних історичних будівель у багатьох випадках незворотні.

Однак найбільшою втратою є люди. За даними на ранок 7 серпня, налічується близько 140 загиблих і до 5000 поранених.

У суспільстві обговорюються різноманітні версії причини вибуху — від трагічного збігу обставин до заплутаних конспірологічних історій. Висновки робити рано, розслідуванням займатимуться незалежні міжнародні експерти. Неспростованим залишається факт пожежі на портовому складі № 9 з легкозаймистими речовинами, що спровокувала фатальний вибух на сусідній ділянці (сектор № 12), де зберігався у великій кількості нітрат амонію.

REUTERS/Mohamed Azakir

Світова спільнота, глибоко вражена трагедією, готова допомогти Лівану, про це заявили лідери багатьох країн. Допомога надається переважно цільово — на організації, що користуються повною довірою в країні і мають перевірену міжнародну репутацію, передусім Red Cross і Food Bank. Так, наприклад Австралія виділила 1,4 млн австралійських доларів як допомогу Лівану через World Food Program і Red Cross. 5 серпня з порту Марселя було відправлено три кораблі з рятувальниками, медичною допомогою вагою 25 тонн, пересувними клініками, які можуть обслужити 500 людей. Катар надсилає польові шпиталі в Ліван. Британський королівський флот готовий допомогти відбудувати бейрутський порт. Іранський Червоний Хрест надіслав два літаки з гуманітарною допомогою вагою 15 тонн, польовий шпиталь; вантаж супроводжують 13 лікарів і 16 цивільних. Величезна ліванська діаспора, втричі численніша, ніж населення Лівану, збирає кошти на допомогу своїй батьківщині. Українська громада Лівану змобілізувалася на підтримку співвітчизників, які постраждали в трагедії. Прем’єр-міністр України оголосив про готовність країни надати допомогу Лівану, а тим часом у Посольстві України в Бейруті відкрито гарячу лінію, дипломати скинулися власними коштами для земляків.

Тут обов’язково треба сказати бодай кілька слів про ліванський Червоний Хрест. У країні практично немає такої структури як «швидка медична допомога», функції невідкладної допомоги виконує Червоний Хрест, причому всі, хто там працює — волонтери; а це лікарі, медсестри, фельдшери, санітари, водії, телефоністи (наприклад, цими днями організація отримує на свій номер «140» тисячі дзвінків). Червоний Хрест у Лівані вже довгі роки опікується санітарно-гігієнічною та медичною допомогою в наметових містечках сирійських біженців, а після того, як сталася трагедія в бейрутському порту, він оперативно обладнав десятки тимчасових притулків, що готові прийняти 1000 сімей упродовж 72 годин, забезпечуючи людей їжею, гігієнічними наборами та предметами першої необхідності. В Бейруті, Тріполі, Захлє, Антеліасі, Жунії, Набатіє, Сайді, Спірс відкрито донорські пункти.

Ліванське суспільство пережило глибокий шок, багато хто не може впоратися з нападами паніки. Це цілком закономірно. У схожих ситуаціях людям властиво тривожитися за своє життя, за життя своїх дітей, близьких. Тож нерідко можна почути від ліванців про намір залишити країну. В межах Лівану теж відбуваються переміщення: жителі столиці виїжджають у гори. Тут треба зазначити, що ліванські гори з сивої давнини, можливо з часів правління мамлюків, а може, і з давніших, — давали людям прихисток від зовнішніх агресорів, воєн, переслідувань, гонінь. У багатьох жителів Бейрута є будинки і квартири в горах (родинні, придбані або орендовані), куди вони виїжджають улітку, ховаючись від літньої задухи на узбережжі. Після трагедії в бейрутському порту часто чуєш від людей, що вони «тікають зі столиці в гори».

Тим часом, як і в кожному суспільстві, в Лівані є критична маса відчайдухів, які, ризикуючи власним життям і здоров’ям, вирушають у найнебезпечніші місця, щоб виконати свою місію стосовно країни, своїх співвітчизників, своїх дітей.

Відстежуючи ліванські соціальні мережі, можна сказати, що сьогодні в ліванському суспільстві немає одностайної думки про те, хто винен. Тобто на кого лягає вина за вибух: на керівництво порту, на власника заарештованого шість років тому корабля, що привіз сумнозвісну селітру, на уряд нинішній, на уряд попередній, на державу назагал, на президента, на «Хезболлу» чи на Ізраїль. Зате є одностайна позиція стосовно того, що робити. Населення, яке представляє 17 конфесій (а релігія в Лівані — це у 70—80% випадків одночасно й політична позиція), у критичний для країни час заплющує очі на внутрішні незгоди. Військові і цивільні (волонтери), державні службовці, пожежники і поліція, медики в клініках та медики й немедики Червоного Хреста — всі працюють пліч-о-пліч над ліквідацією наслідків вибуху. Люди виходять на вулиці, щоб розгрібати завали; люди йдуть у клініки, щоб здавати кров; люди пропонують житло та допомогу. І спостерігати за цим громадським рухом, за цим почином добровольців, волонтерів, свідомих громадян без хвилювання не можна. Ліванці в усі часи в ситуаціях загрози вміли швидко мобілізуватися, самоорганізуватися і почати життя спочатку.

Видається, що Бейрутський кратер, утворений вибухом у морському порту 4 серпня 2020 року, є символом сучасного Лівану: те, що ця велетенська вирва сховалася під водами Середземного моря, не означає, що її немає.