Балкани: зовнішньополітичний провал Росії?

Як відомо, 16 жовтня в Чорногорії відбулися вибори, на яких перемогла правляча "Демократична партія соціалістів Чорногорії" на чолі з майже незмінним лідером країни Міло Джукановичем.

У день виборів чорногорські спецслужби затримали групу з двадцяти сербів, яких звинуватили у підготовці масових заворушень; нібито вони мали організувати масові протести опозиції. Потім агенти, перевдягнувшись у форму чорногорського спецназу, мали атакувати протестувальників. До того ж планувалося напасти на Джукановича й оголосити про фальсифікації на виборах.

Такий багатоступінчастий план спочатку здавався зручним способом легітимації дальшого "закручування гайок" у країні. Справді, останніми роками в країні почастішали масштабні протести проти напівавторитарного режиму Джукановича. Більше того, протести опозиції, переважно спрямовані проти корупції та жорсткості режиму, нерідко мали також проросійський характер. Це дозволило Джукановичу звинувачувати Росію в підготовці зазначених акцій і назвати вибори-2016 "боротьбою за майбутнє Чорногорії" - боротьбою, в якій він виступав на боці інтеграції в ЄС та НАТО і проти проросійського курсу деяких опозиційних сил. Зрештою, після виборів парламент Чорногорії мав ратифікувати вступ країни до НАТО; тож якби правляча партія програла вибори, цей процес міг бути перерваний.

Затримання групи агентів з числа сербських націоналістів, чиї ідеї передбачають братнє ставлення до Росії, безумовно, мало спрацювати на легітимацію таких висловлювань чорногорського прем'єра. Тому спочатку, коли тільки стало відомо про захоплення терористичної групи, і в самій країні, і за її межами виникла підозра, що це все - лише "багатоходівочка" самого Джукановича. Підозри посилилися, коли Сербія офіційно заявила, що не має жодної інформації про таку операцію.

Але через кілька днів прем'єр-міністр Сербії Александр Вучич заявив, що сербські спецслужби отримали нову інформацію у цій справі. І виявилося, що справді була група, яка планувала захоплення влади в сусідній країні; було знайдено докази - екіпірування та гроші, - й заарештовано кількох причетних. Понад те, не виключено, що та ж група націоналістів, незадоволена проєвропейським курсом Белграда, планувала дестабілізувати й саму Сербію; за кілька десятків метрів від повороту до будинку Вучича було знайдено схованку з важким озброєнням, і вслід за цим сербського прем'єра перемістили в певне надійно захищене місце.

У тій самій заяві Вучич також повідомив, що в країні активно діють розвідки "як західних, так і східних країн", пов'язавши їх із групою терористів. Оскільки, незважаючи на загальний проєвропейський вектор зовнішньої політики, Сербія намагається не конфліктувати з Москвою, такий явний натяк на Росію вже незвичайний своєю різкістю. А невдовзі сербська газета Danas, базуючись на неназваних джерелах, повідомила, що з країни у зв'язку зі змовою було депортовано кількох громадян Росії. Більше того, та ж сама газета написала, що в терористів знайшли складну техніку для шифрованої комунікації і для відстеження пересувань Міло Джукановича в реальному часі; і що деякі з агентів раніше брали участь у боях на Донбасі на боці сепаратистів.

Не дивно, що, коли колишній голова ФСБ, а нині - секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев прибув наприкінці жовтня у Белград для "консультацій з питань стану та перспектив розвитку російсько-сербського діалогу у сфері безпеки", багато аналітиків пов'язали його приїзд із викритою змовою. Є думка, що Патрушев мав залагодити неявний конфлікт із Белградом, пов'язаний із необережними діями російських агентів на Балканах та можливістю використання цих агентів проти як чорногорського, так і сербського урядів.

Якщо припустити, що все справді було так, то постає логічне запитання: навіщо знадобилися ці операції Росії? Що стосується Чорногорії - все досить прозоро: навесні нинішнього року було прийнято політичне рішення про прийом країни до НАТО. Крім того, саме Подгориця - попри зауваження до режиму Джукановича в питанні дотримання прав людини - демонструє найбільший прогрес з-поміж усіх балканських країн у європейській інтеграції; є немалий шанс, що Чорногорія в середньостроковій перспективі стане членом Європейського Союзу. Тим часом це остання країна з виходом до Адріатичного моря, яка раніше не була членом НАТО. (За винятком хіба що Боснії і Герцеговини, - але довжина боснійської берегової лінії становить тільки 20 км, що помітно знижує її стратегічну цінність.) Вступ же Чорногорії до ЄС і впровадження норм спільноти на території країни - зокрема, входження країни в юрисдикцію Верховного суду ЄС, а також норми, які підвищують прозорість внутрішньоекономічних операцій, - можуть бути небажаними для російського бізнесу, який має в Чорногорії значні активи і, як вважають, здійснює там непрозорі фінансові операції.

Що ж стосується Сербії, то розповідь про склад зброї, влаштований терористами неподалік будинку сербського прем'єра, може бути, звісно, спробою відвести від Белграда обвинувачення в організації перевороту в Чорногорії. Якщо група агентів представляє якусь зовнішню силу, то Сербія, таким чином, позиціює себе такою ж можливою жертвою, як і Чорногорія. Звинуватити ж Росію значно безпечніше, ніж Захід: з часом (і з падінням російської економіки) зв'язки балканських країн із Росією послаблюються, тоді як ЄС залишається головним партнером як для Белграда, так і для Подгориці - і в політичному, і в економічному планах.

Якщо виходити з цієї версії, можна припустити, що приїзд Патрушева мав на меті визначити, якими будуть подальші відносини Белграда і Москви. Однак, зважаючи на розгубленість Сербії на початку, цілком можливо, що балканським спецслужбам справді вдалося викрити групу російських агентів - готових, зокрема, як виявилося, до нападу на Александра Вучича. Якщо так - і якщо з Сербії справді було вислано громадян РФ, пов'язаних із цією групою, - абсолютно очевидно, що сербська влада (цілком зрозуміло) розлючена. Така "знахідка" може призвести до відмови Белграда продовжувати зовнішню політику, яку - попри очевидний пріоритет європейського напряму - все-таки можна було назвати багатовекторною. (Так, Сербія відмовилася приєднуватися до санкцій ЄС проти росіян.) Тоді терміновий приїзд Патрушева можна пояснити спробою зберегти одного з небагатьох союзників Росії (і повернути додому заарештованих російських агентів).

Можливо, з цією метою РФ готова запропонувати сербам певні преференції. Так, відомо, що одна з важливих стратегічних цілей Белграда - створення боєздатної, модернізованої армії на випадок можливої (з погляду сербського уряду) хорватської агресії: нині збройні сили країни перебувають у плачевному стані. Ідея членства в НАТО, яке могло б убезпечити сербські кордони, у країні не популярна - у зв'язку з історією конфлікту в Югославії в 90-х роках і, зокрема, бомбардуваннями території Сербії військами НАТО. Лише 12% сербів підтримали б вступ до НАТО (тоді як приєднатися до ЄС готовий 41% населення країни).

РФ неодноразово допомагала Сербії у військовому плані, оскільки Белград не може собі дозволити сучасне озброєння; так, уже нинішнього року Росія передала сербам два вертольоти Мі-17. Крім того, російські війська активно проводять спільні навчання з сербськими, тим самим підвищуючи боєздатність останніх. Виглядає досить іронічно, що нинішнього року такі навчання під назвою "Слов'янське братство" були спрямовані на запобігання терористичній загрозі. Цілком імовірно, що в обмін на залагодження скандалу РФ готова запропонувати подальшу військову допомогу своїм балканським партнерам. Також не виключена фінансова підтримка, яку росіяни минулими роками досить щедро роздавали своїм зарубіжним партнерам. Однак в умовах внутрішньоекономічних проблем - навіть за прогнозами від уряду РФ, Росію до 2034 р. чекає стагнація або повільне зростання - постає питання, наскільки готова Москва жертвувати обмеженими ресурсами.

Безумовно, якщо Сербія відтепер вибере більш жорстку прозахідну позицію, відмовившись від "багатовекторної" риторики, це буде досить значущою репутаційною втратою для Росії, у тому числі, можливо, й у внутрішній політиці. Зрештою, навіть у єльцинські часи росіяни підтримували Сербію в югославському конфлікті, виправдовуючи це "братством народів", - хоча й рівень тієї підтримки, з погляду як багатьох сербів, так і російських націоналістів, тоді був недостатнім. Чергова невдача на зовнішній арені, хоча й напевно для внутрішнього російського споживання буде пояснена підступами Заходу і впишеться в ізоляціоністський світогляд у дусі "ми проти всіх", - все одно викличе невдоволення в частини електорату, особливо в російських націоналістів.

Активно й успішно використовуючи націонал-патріотичну риторику для мобілізації суспільства, Москва ризикує посилити невдоволення справа. Звісно, це не означає, що завтра під ворітьми Кремля стоятимуть озлоблені натовпи націоналістів; але варто згадати прогнози деяких аналітиків, що, можливо, за Путіним прийде ще більш "яструбиний" лідер.

Тим часом ситуація на Балканах продовжує заплутуватися. У Чорногорії Джуканович відійшов у тінь: партії, з якими він планував увійти в коаліцію ("Соціал-демократи", а також представники партій нацменшин), заявили про небажання співпрацювати з лідером, звинуваченим у корупції та авторитарній політиці. І хоча цей крок видається символічним - наступником Джукановича став його близький союзник Душко Маркович, - опозиціонери вважають, що їм вдалося добитися певного успіху. Ідучи, Джуканович знову прямо звинуватив росіян у підготовці невдалої спроби перевороту.

Александр Вучич мовчить, але якщо в Сербії справді затримали групу терористів, підтримуваних Росією, не виключено, що навіть матеріальна допомога не примусить Белград зберегти теплі відносини з Москвою, яка втрачає економічну й геополітичну вагу. Крім того, якщо в липневому опитуванні Institute for European Affairs 41,3% сербів назвали Росію "другом Сербії", після останніх подій таких може стати менше, - тоді й внутрішньополітичних причин зберігати багатовекторність у Вучича не залишиться.