БАЛАДА НОМЕР ШІСТЬ

Про те, що умовою звільнення господаря «Медіа-Моста» Володимира Гусинського з Бутирської в’язниці та припинення кримінальної справи проти нього став продаж акцій холдингу Гусинського «Газпрому-Медіа», почали говорити вже в перші дні після швидкої розв’язки історії з арештом Гусинського. З одного боку, не дуже хотілося вірити, що держава, яка прагне приборкати телекомпанію НТБ, піде на прямий шантаж. З другого, було відомо, що голова правління РАТ «Газпром» Рем Вяхірєв, незадовго до описуваних подій втративши більшість в раді директорів своєї компанії на користь держави, піддається інтенсивному тискові з боку Кремля. Було підсилено керівництво «Газпрому-Медіа»: його новим керівником став колишній віце-прем’єр і голова Держкоммайна Альфред Кох. Поява на чолі медіа-холдингу одного з найбільш кваліфікованих у Росії фахівців з майнових угод також дозволяла припустити, що «Газпром-Медіа» чекає схожа угода. Така чутка стосувалася вже можливої долі ЗМІ Гусинського після передачі їх «Газпрому». Знаючі люди стверджували, що «Газпром-Медіа», який не має у своєму розпорядженні журналістських кадрів для керування придбаною телекомпанією, швидше за все, зміцнить нове керівництво НТБ людьми з іншого холдингу — «Відео-Інтернешнл». Фірма, яку зазвичай пов’язують з міністром преси Росії Михайлом Лесіним, ще з часу передвиборної кампанії Бориса Єльцина стала одним з найефективніших важелів кремлівського впливу. Її співробітники не приховували свого нетерпіння, не сумніваючись, що з дня на день «Медіа- Міст», по суті, перестане існувати, поступившись місцем на ринку «Відео-Інтернешнл».

Проте передача власності відкладалася й відкладалася, і цього тижня з’явилися нові чутки: Володимир Гусинський виводить активи з Росії, прагнучи перешкодити передачі своєї компанії «Газпрому». На одному зі спеціально відкритих анонімних інтернет-сайтів з’явилися документи, які засвідчують, що «Медіа-Мост» передано «Газпрому-Медіа». Під кожним із них можна було побачити підписи Володимира Гусинського й Альфреда Коха. Під одним з документів — додатком № 6 — політичною декларацією, яка гарантувала припинення кримінальної справи проти Володимира Гусинського, забезпечення йому та іншим керівникам холдингу «Медіа-Міст» права на вільне пересування і — що найдивніше — свободу ЗМІ в Росії — жодних підписів не було.

Увечері того ж дня Гусинський виступив в ефірі радіостанції «Эхо Москвы», яка належить до холдингу «Медіа-Міст». Опальний олігарх уже відверто оголосив угоду з «Газпромом-Медіа» незаконною, заявивши, що на нього чинився тиск з боку держави. За словами Гусинського, переговори про передачу «Моста» розпочалися ще в Бутирській в’язниці. За два дні до остаточного підписання документів Гусинський у присутності двох західних юристів записав на відеоплівку заяву, в якій попередив, що підписувані ним документи не матимуть жодної юридичної сили, бо він підписує їх під тиском. Але найцікавіше: з’ясувалося, що під додатком № 6, цією баладою про свободу слова, стоять не два підписи, як під усіма іншими документами, а три — Володимира Гусинського, Альфреда Коха й... міністра преси Росії Михайла Лесіна. Тобто один з документів, що регулює приватну угоду — а по суті, основний документ, який роз’яснює, чому цієї угоди було досягнуто, підписав державний чиновник!

Відтоді російські та західні ЗМІ ні про що, крім додатка № 6, уже й не говорили. Звісно, з другого боку, можна було б прислухатися до роз’яснень Альфреда Коха, який підтверджує, що «Медіа- Міст» залишається боржником «Газпрому» й ніякої іншої можливості, крім як передати збанкрутілу компанію, у Гусинського немає. Але тоді зовсім незрозуміло, чому кредитор не вдається до звичайної судової процедури, а звертається по допомогу до держави. І по яку допомогу! Документ, підписаний міністром преси Росії, свідчить, що глава «Моста» був змушений підкоритися простим, як світ, умовам: «гаманець або життя!». Якщо припустити, що «Міст» міг би знайти інші умови врегулювання свого боргу перед «Газпромом», то доводиться визнати, що держава діяла як шантажист. Якщо припустити, що ніякого іншого виходу не було, то держава діяла як рекетир. Обидва варіанти навряд чи прийнятні, коли йдеться про дії влади.

Утім, міністр преси намагається зробити все можливе, щоб вивести з-під удару керівництво країни. Правда, робить це досить незграбно. Лесін уже встиг заявити, що підписав додаток лише заради того, щоб заспокоїти Гусинського й Коха, які б’ються, аби зберегти свободу слова в країні, щоб заспокоїти Гусинського, який вимагав його підпису, що взагалі не підписав, а завізував, і не як міністр, а як приватна особа... Лесін уже встиг підставити обох своїх начальників — і президента Володимира Путіна, і прем’єр-міністра Михайла Касьянова, повідомив, що доповів їм про те, що підписав «політичну декларацію». Дуже цікаво, що в президента Росії, юриста за освітою, навіть не виникло запитань: чому це міністр преси втручається в приватну угоду, підписує якісь документи, здатні спливти будь-якої хвилини?

На перший погляд, усе гранично ясно: держава — рекетир, що кинула до в’язниці Гусинського й зажадала від нього передачі ЗМІ. А Михайло Лесін — просто чиновник, який виконував волю керівників країни й пообіцяв Гусинському безпеку в обмін на медіа-холдинг. Але найцікавіше тут саме те, що, виправдовуючись, Михайло Лесін не вельми далекий від істини.

Повернімося до початку нашого тексту. Холдинг «Відео-Інтернешнл» готується до передачі йому однієї з найпопулярніших телекомпаній. Михайло Лесін — фактичний глава цього холдингу, щасливий бізнесмен, котрий неодноразово використовував владу для поліпшення своїх позицій на ринку — і коли організовував передвиборну кампанію Єльцина, й коли працював в адміністрації президента Росії, і коли став керівником міністерства преси. У єльцинський період доводилося дотримуватися статусу-кво. Після появи в Кремлі Володимира Путіна в Лесіна з’явилася чудова нагода посилитися, використовуючи комплекси нової влади. Володимир Путін справді щулиться на світлі. Його справді дратує критика. Досить прочитати стенограму виступу президента Росії перед родичами загиблих підводників, щоб зрозуміти істинне ставлення глави держави до будь-якої інформації, здатної кинути тінь на його репутацію. Найближче особисте оточення Володимира Путіна, всі його колишні колеги по ФСБ, призначені на ключові посади в адміністрації та Раді безпеки, просто генетично не в змозі зрозуміти, навіщо потрібна інформація, якщо вона не допомагає владі. Та й радники, котрі залишилися Путіну від Єльцина, — згадаймо хоча б главу адміністрації Олександра Волошина — ще в допутінський час сприймали ЗМІ виключно як інструмент, певний аналог відмички до замка електоральних настроїв. Те, що холдинг «Медіа-Міст» і його керівники Ігор Малашенко та нинішній глава ВДТРК Олег Добродєєв дуже плідно попрацювали над конструюванням такої ролі ЗМІ під час передвиборної кампанії Єльцина, — також ні для кого не секрет...

Владу, якій властиві комплекси, неважко використовувати у власних цілях. Якщо запропонувати їй варіант збереження тієї ж таки телекомпанії НТБ — тільки новини канал даватиме «правильні» — чому б владі не погодитись? Тільки господаря холдингу, який зазнає значних фінансових труднощів, необхідно поміняти: передайте його, фактично, державній компанії, а ми вже зуміємо ним розпорядитися... Альфред Кох — насправді — не приватна особа. Це державний чиновник, посланий виконувати відповідальне доручення влади. Чиновник, який більше не має можливостей відмовлятися від неприємних доручень: як відомо, обвинуваченого в корупції Коха не виправдали, ні, а — амністували. Ну, пощастило людині. Поки що. Михайло Лесін — насправді — не чиновник. Це бізнесмен, що зриває крупний куш, витісняє конкурентів із ринку. Бізнесмен, який навчився використовувати психологічні проблеми начальства і своє службове становище для посилення власних позицій на ринку. Бізнесмен, який розуміє, що рано чи пізно в міністерстві його замінять сірою людиною в цивільному, а бізнес — залишиться (те, що тоді з ним можуть вчинити, як з Гусинським, якось не спадає в такі моменти на думку ...не хочеться над цим замислюватися). Під час підписання горезвісних документів руки тремтіли не в Коха. У Лесіна. Він відчував себе переможцем.

Можливо, міністру все справді зійшло б із рук. Зрештою, у «Медіа-Моста» надзвичайно серйозні проблеми з боргами, і в Гусинського просто не було іншого виходу, як віддати збиткову компанію. Але, опинившись на Заході, олігарх міг відчути глухе роздратування, яке викликають у головних політиків США та країн Європи дії адміністрації Володимира Путіна. І підтримку, яку Захід готовий надати йому, якщо глава «Медіа-Моста» зважиться грати по-крупному. Свою заяву про угоду під тиском Володимир Гусинський зробив після того, як на відверто передвиборному єврейському форумі у США виявився за одним столом з президентом Біллом Клінтоном. У своїй промові на цьому форумі американський президент особливо підкреслив внесок Гусинського в справу захисту інтересів російського єврейства. Як стверджують, саме після цього президент Російського єврейського конгресу Володимир Гусинський повідомив Альфредові Коху, що угода не відбудеться. У відповідь «Газпром- Медіа» звинуватив керівництво «Медіа-Моста» у вивезенні активів за кордон (у четвер Генеральна прокуратура Росії порушила з цього приводу кримінальну справу) й, можливо, тоді ж було ухвалено «викинути» в Інтернет документи про продаж холдингу, які нібито компрометують Гусинського як людину, котра не виконує взятих на себе зобов’язань. Про те, що натхненна «балада № 6» перекриє всі обвинувачення на адресу Гусинського, люди Коха просто не подумали — вони як ділові особи не мислять такими категоріями (з другого боку, опублікували ж спочатку цей документ без підписів). І тепер, хоч як би склалася надалі доля «Медіа-Моста» і його ЗМІ, шостий додаток буде вічним пам’ятником державі-рекетиру та її вертлявим чиновникам, які наймають для задоволення власних інтересів не громил з найближчого підворіття, а прокурорів з найближчої прокуратури...