Азія зосереджується

Століття Азії — це не просто гарне гасло, а реальність сучасного етапу світового розвитку, визнана як на Заході, так і на Сході.

Пандемія коронавірусу ще раз довела цінність світової промислової бази, розташованої в Південно-Східній і Східній Азії, передусім — у Китаї, для величезної кількості критично важливих товарів. В останні кілька років кардинальним чином змінилася й геополітика, коли провідні ролі стали відіграти країни з ключовими інтересами в Азії — США, Китай і Росія. Питання про те, як збалансувати інтереси наддержав, стримувати стрімкий розвиток Китаю й при цьому вирішувати питання безпеки через постійну загрозу з боку КНДР за наявності цілого клубка усе ще невирішених історично обумовлених протиріч між Китаєм, Японією, Індією, Південною Кореєю та іншими країнами регіону, належить до найскладніших.

Буквально днями стало реальністю підписання найбільшої в історії Азії багатосторонньої угоди про вільну торгівлю членами Регіонального всеосяжного економічного партнерства, куди входять десять країн АСЕАН, Китай, Японія, Південна Корея, Австралія та Нова Зеландія. Угода охоплює регіон, де проживає третина населення світу та виробляється третина світового ВВП. Однак до неї не входить Індія, й це викликає, зокрема в Японії, побоювання, що в новому регіональному форматі домінуватиме Китай. Кожна із країн — сторін угоди передбачила певні захисні механізми для своїх специфічних ринків, однак навіть при цьому питання про рівноправну взаємодію з КНР залишається відкритим.

У цьому контексті заслуговує на особливу увагу ідея президента Японського агентства міжнародного співробітництва, постійного представника Японії в ООН (2004–2006) і почесного професора Токійського університету Шинічі Кітаокі про формування регіонального альянсу на основі спільних цінностей, а не географії або політичного устрою, висловлена ним у публікації в газеті «Йоміурі Сімбун» 1 листопада. Україні, що задекларувала співробітництво з країнами Азії як пріоритет зовнішньої політики, дуже важливо розуміти, яке бачення майбутнього регіону очима таких професіоналів, як професор Кітаокі. Пропонуємо вашій увазі переклад цієї статті.

Настав час сформувати Західний Тихоокеанський союз

Концепція «вільного та відкритого Індо-Тихоокеанського простору» стає одним із основних елементів зовнішньої політики Японії. Водночас усе ще недостатньо уваги приділялося обговоренню того, яким чином реалізувати це бачення.

Деякі фахівці висловлюють точку зору, що згадана концепція має включати також і Китай, але я вважаю, що подібна ідея буде дуже складною для реалізації. Натомість Японія має просувати цю концепцію як досить гнучкий механізм поглиблення регіонального співробітництва, що базується на великій кількості факторів.

Перший фактор — альянс Японії та США. За часів адміністрації колишнього прем’єр-міністра Сіндзо Абе цей альянс суттєво зміцнився, і таку тенденцію потрібно продовжити в майбутньому.

Другим важливим фактором є продовження зміцнення відносин між Японією та країнами Південно-Східної Азії. У цьому контексті прем’єр-міністр Йошіхіде Суга був цілком правий, відвідавши В’єтнам і Індонезію під час свого першого закордонного турне в ранзі глави уряду.

Зміцнення відносин із Індією є третім фактором. Оскільки Індія — це величезна та самостійна країна, є ймовірність, що вона неохоче розглядатиме участь у багатосторонніх форматах. Японія має поглиблювати двостороннє співробітництво з Індією та розширювати чотиристоронній формат консультацій за участі Японії, Індії, США та Австралії з питань узгодженої політики в регіоні, включно з питаннями безпеки.

Що ж до співробітництва з державами Африки, то Японія повинна використовувати різні механізми з урахуванням того, що Китай уже забезпечив собі переважну присутність на континенті.

Таким чином, Японія мусить розвивати різні форми двостороннього та багатостороннього співробітництва для того, щоб зміцнювати концепцію вільного та відкритого Індо-Тихоокеанського простору.

Серед усіх націй і регіонів, згаданих вище, найважливішим для Японії є АСЕАН. У період після Другої світової війни країни Південно-Східної Азії отримали значну вигоду від економічного відновлення та розвитку Японії. Відповідно, їхні економіки зростали, сприяючи водночас демократизації регіону. За минулі 20 років Філіппіни та Індонезія, приміром, провели демократичні вибори та мирну зміну влади. Це історичне досягнення.

Японія повинна всіляко зміцнювати в подальшому відносини з Південно-Східною Азією. Якщо регіон підпаде під вплив Китаю, величезна діра виникне прямо в середині вільного та відкритого Індо-Тихоокеанського простору.

Водночас контрпродуктивно примушувати країни Південно-Східної Азії вибирати сторони в протистоянні США та Китаю. Слід очікувати, що вони зроблять усе можливе, щоб уникнути такого вибору.

Правильною політикою для Японії є підтримка свободи, незалежності та розвитку країн Південно-Східної Азії, а не примус їх до вибору тієї або іншої сторони. Такий підхід вигідний самій Японії. Це припущення стоїть за зусиллями Японії надати Південно-Східній Азії не тільки традиційне економічне співробітництво, а й унікальні форми взаємодії, такі як операції берегової охорони, менеджмент надзвичайних ситуацій і сфера права.

З урахуванням сказаного я розглядаю можливість того, щоб Японія та країни АСЕАН спільно сформували Західний Тихоокеанський союз (ЗТС) як регіональний аналог ЄС або Африканського союзу. ЗТС може навіть стати просто Тихоокеанським союзом (ТС), включивши Австралію, Нову Зеландію та острівні держави Тихого океану.

Статут АСЕАН, прийнятий 2008 року, підтверджує прихильність принципам незалежності та суверенітету, верховенства права та демократії; повагу та захист основних прав людини й фундаментальних свобод; прихильність Статуту ООН і міжнародному праву, включно з міжнародним гуманітарним правом. У такий спосіб АСЕАН як єдине ціле дотримується принципів демократії, хоча серед членів цієї організації є й недемократичні держави. Цей Статут може бути цілком підтриманий Японією та застосований у його нинішньому вигляді як основа, на якій будуватиметься ЗТС.

Створення певного співтовариства в Східній Азії обговорювалося неодноразово та безуспішно, оскільки його ідеологи надто багато уваги приділяли географічним визначенням. Краще б вони в пріоритетному порядку обговорювали фундаментальні принципи створення такого співтовариства, як це відбулося з АСЕАН.

Немає жодних сумнівів, що дії Китаю вдома та за кордоном суперечать принципам, визначених Статутом АСЕАН. Понад те, оскільки регіональні організації зазвичай погано функціонують, коли до них входять наддержави, Китаю не можна дозволяти приєднуватися до ЗТС.

З тієї ж причини інша наддержава, США, також не повинна отримати запрошення стати членом ЗТС. Деякі держави Південно-Східної Азії мають сильне відчуття спротиву, коли йдеться про США. Тому для самих США залишатися пов’язаними із країнами регіону непрямо, через Японію, — більш практичний спосіб залучити їх, ніж намагатися примусити стати на свій бік.

Само собою зрозуміло, що обговорювана організація не має включати Північну Корею. Станом на сьогодні те саме стосується й Південної Кореї. Південна Корея в односторонньому порядку вирішила переглянути угоду 1965 року про базові відносини з Японією, угоду 1998 року між прем’єр-міністром Кейдзо Обуті та південнокорейським президентом Кім Де Чжуном із вибудовування орієнтованих на майбутнє двосторонніх відносин і двосторонню угоду, покликану вирішити проблему «жінок для комфорту». Понад те, Південна Корея застосувала покарання до тих, хто дотримувався прояпонських поглядів, конфіскувала власність та інші цінності в тих, хто співпрацював із Японією. Подібні кроки не відповідають принципу верховенства права.

Водночас я дуже хотів би, щоб до цієї організацію було прийнято Тайвань. Зрозуміло, враховуючи нинішні відносини Тайваню з Китаєм, буде важко надати Тайваню повноправне членство, однак робочий рівень взаємодії забезпечити все-таки можливо. Я також хотів би, щоб ЗТС включав Бангладеш, що розташований дуже близько від Південно-Східної Азії, має населення в 165 мільйонів чоловік і дуже дружній до Японії.

Дебати про регіональну інтеграцію втрачають свою силу з урахуванням провалу інтеграційної політики ЄС. На мою думку, прагнення ЄС розширюватися зайшло надто далеко. Приміром, економічний і монетарний союз ЄС ускладнює реалізацію кожною державою-членом такої монетарної та фіскальної політики, яка найбільше відповідає інтересам цієї держави.

І все-таки політика інтеграції ЄС була успішною. У членів ЄС спільне бачення безлічі проблем зовнішньої політики, при цьому вони мають можливість відобразити до певного ступеня свою особливу думку там і тоді, де це необхідно. Стиль ЄС, який дозволяє поділяти спільні підходи в зовнішній політиці, враховуючи при цьому особливості держав-членів, є ефективним із точки зору досягнень, заснованих на консенсусі рішень у міжнародному співтоваристві. ЗТС має дотримуватися інтеграції в зовнішній політиці на таких самих принципах.

У разі створення ЗТС участь Філіппін, Індонезії, В’єтнаму та М’янми є особливо важливою. Міністерство закордонних справ Японії нещодавно провело опитування про імідж Японії в десятьох країнах АСЕАН, звертаючись до респондентів із проханням назвати країну, яку вони розглядають як найважливішого партнера або найнадійнішого друга для їхньої держави.

У В’єтнамі найбільший відсоток опитаних чітко вказав на Японію як найважливішого партнера порівняно зі США, Південною Кореєю та Китаєм (у такому порядку). У відповідях на запитання про найнадійнішого друга Японія знову випередила Росію, США та Південну Корею. Жителі Філіппін вибрали США, Японію, Китай і Південну Корею (у цьому порядку) як найбільш важливого партнера, а США, Японію, Китай і Росію — як найнадійнішого друга. Нинішній уряд Філіппін дещо вороже налаштований до США, але загальна кількість філіппінців, які позитивно ставляться до США і Японії, значно перевищує тих, кому дорогий Китай.

В Індонезії та М’янмі Японія також випередила Китай.

У тих самих опитуваннях Китай випередив Японію як найважливіший партнер для Таїланду та Камбоджі, хоча Японія випередила Китай у позиції «найнадійніший друг». У Лаосі Китай та Японія розділили перші два місця в обох позиціях.

ЗТС має бути розширений і стати Тихоокеанським союзом. Само собою зрозуміло, що Австралія та Нова Зеландія стануть його ключовими членами, однак присутність навіть відносно малонаселених острівних держав Тихого океану також є важливою, враховуючи їхні виключні морські зони, що покривають значну частину океану. Тихоокеанський союз повинен включати й Східний Тимор. Японія, США, Австралія та Нова Зеландія мають ініціювати включення тихоокеанських острівних націй у ТС. При цьому важлива участь і Тайваню, оскільки деякі з цих держав, приміром Палау, визнають Тайвань.

Багато з тих, хто прочитає цю статтю щодо пропозиції створити ЗТС або ТС, можуть згадати події в давньому Китаї періоду Воюючих царств, коли коаліційні стратеги та дипломати були особливо активними. Коли Цінь (швидко зростаюча держава в західній частині країни) мала намір захопити весь Китай, шість держав: Хань, Чу, Ці, Янь, Чжан, Вей (розташованих у східній частині країни) сформували «вертикальний» альянс Півночі та Півдня для протистояння загрозі з Заходу. Цінь змогла переконати одну за одною східні держави сформувати «горизонтальний» альянс Захід—Схід, щоб зруйнувати «вертикальний». У давньому Китаї «вертикальний» альянс був значно слабкіший за «горизонтальний».

Повертаючись до наших днів, ми не маємо бути песимістами з приводу «вертикального» альянсу — ЗТС або ТС, оскільки очікуємо підтримки від США як наддержави — зі Сходу та Індії як майбутньої наддержави — із Заходу. Ідею формування ЗТС або ТС слід ретельно розглянути якомога швидше незалежно від результатів виборів у США.