А ЧИ ВАРТО БУЛО ЇХАТИ?

Через рік від моменту створення прецеденту дипломати Росії та України вчора знову зібралися на спільному засіданні колегії двох зовнішньополітичних відомств.

Доцільність такого формату переговорів, як і раніше, викликає здивування. Причому передусім у самих дипломатів (українських, зрозуміло). У Києві його вважають абсурдним анахронізмом, піар-акцією, що завдає збитку іміджу держави, яка проголосила курс на інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури, однак додає плюсів російській дипломатії. Щоправда, деякі вітчизняні дипломати, все-таки виправдовуючи цей формат зустрічі, радять не акцентувати увагу на ньому, закликають використовувати будь-яку можливість для проведення консультацій із росіянами стосовно проблемних питань (особливо щодо тих із них, за якими тривалий час не проводять переговорів). А заодно пропонують подивитися, якою буде реакція західних партнерів України. На наш погляд, реакція цілком передбачена, з огляду на недавню ратифікацію Україною угоди про формування Єдиного економічного простору.

Негативне ставлення українських дипломатів до цього формату переговорів збільшило й те, що за день до приїзду Костянтина Грищенка в Москву були скасовані його зустрічі з Володимиром Путіним і главою російської Ради безпеки Ігорем Івановим. Відбулися лише 15-хвилинні переговори з колегою Сергієм Лавровим і зустріч із головою адміністрації президента Росії Ігорем Медведем.

Одна з тем, якої торкнулися в ході спільної колегії МЗС Росії та України, — політика двох наших країн у контексті «великої Європи». Українська сторона пояснює, що йдеться тут про «взаємодію» України й Росії у світлі формування «великої Європи». Формула ця нейтральна й мало до чого зобов’язує. Проте це трактування дещо відрізняється від бачення росіян. Як і рік тому, вони вважають за краще говорити про координацію політики двох країн. Ще краще, вважають у Москві, якщо йтиметься про узгоджену політику. Від якої вже залишається зовсім небагато до створення «єдиного простору безпеки», на що натякають російські дипломати.

Однак із підсумкового документа, прийнятого на спільній колегії, слова «координація», «узгодження» все-таки зникли. Натомість у документі пропонується більш нейтральна формула: «спільні консультації з метою подальшого розвитку співробітництва з Європейським Союзом». У контексті ж обговорення розширення НАТО цікаве було зауваження, зроблене Віктором Черномирдіним, коли йшлося про інтеграцію України в НАТО. Посол, як і раніше, дивується: «Навіщо ви уподібнюєтеся Естонії та Чехії?» Українська сторона представила свою точку зору, в якій зазначено розбіжність підходів України й Росії до розширення альянсу.

Що ж до обговорення традиційних проблемних питань двосторонніх відносин — поділу закордонвласності колишнього СРСР, розмежування зони Керченської акваторії, перебування на українській території російського Чорноморського флоту, — то від нього надто багато й не очікували. Головне було представити свою точку зору й почути позицію іншої сторони. Обговорюючи проблему закордонвласності колишнього СРСР, українська сторона вкотре поставила перед своїми російськими партнерами питання про передачу Україні списку об’єктів у 36 країнах, який Росія мала надати ще восени минулого року.

Учора вперше за декілька років Київ чітко розставив акценти в переговорах з тимчасового перебування ЧФ РФ на нашій території. За інформацією, наданою «ДТ», Україна чекає від Росії конкретних гарантій того, що, по-перше, не збільшуватимуться масштаби військової присутності Росії на Кримському півострові; по-друге, на кораблях і військовій техніці, що знаходиться на озброєнні російського Чорноморського флоту, будуть відсутні носії ядерної зброї; по-третє, Київ хотів би отримати гарантії від Москви стосовно того, що та не буде вести бойові дії з території України; і нарешті, по-четверте, українці прагнуть, щоб Росія вивела за кордони України війська, що здогадно беруть участь у бойових діях. Що ж до питання про розмежування Азово-Керченської акваторії, то сторони під час консультацій укотре продемонстрували розбіжність у підходах до цієї проблеми. Росіяни знову виявили неготовність підтвердити наявну лінію держкордону в Керченській протоці. Втім, у підсумковому документі сторони зазначили, що «взаємовигідне азово-керченське врегулювання, включаючи розмежування відповідно до положень зазначених договорів, дозволить налагодити тісне співробітництво в регіоні в таких важливих сферах, як судноплавство, рибальство, охорона навколишнього середовища, іригаційне й технічне забезпечення мореплавання».

Одним словом, було б наївно сподіватися на якийсь прорив у цих переговорах. Головне, що українці зафіксували свої підходи до основних ключових питань і не пішли на поступки в питанні узгодження й координації політики з Росією щодо Європейського Союзу й НАТО.