Звістки з тендерного фронту

14 травня Верховна Рада України в черговий раз упродовж останніх чотирьох років спробує ухвалити некорупційний закон про держзакупівлі. Відповідне рішення було прийняте фракціями на погоджувальній раді ще 16 квітня. До цієї дати законопроект уже був готовий до розгляду в другому читанні, але його відіслали на експертизу в Головне юридичне управління ВР. На парламентському сервері його текст так і не з’явився. Навіщо простим громадянам знати, як їхні обранці планують витрачати їх же податки? Одночасно, як і передбачало «ДТ» (див. №12 від 4 квітня 2009 р.), на Міністерство економіки, що відповідає за держзакупівлі, посипалися обвинувачення в корупції. Розпочалася надцята за рахунком «тендерна війна». Обгрунтованість цих обвинувачень, корупційно небезпечні норми нового законопроекту, склад воюючих сторін і перспективи бойових дій — у центрі уваги статті.

Спочатку «викривальні» матеріали з’явилися на низці «жовтих» веб-сайтів. Заголовки волали: «Скільки ще чиновники Мінекономіки розкрадатимуть держбюджет?», «Як глава Мінекономіки дискредитує Юлію Тимошенко?»...

Потім відбулася їхня «суспільна легалізація». Голова фракції ПР Анатолій Єфремов на погоджувальній раді 16 квітня послався на них, як на «деякі засоби масової інформації», і зажадав зупинити «небачений рівень корупції». Народні депутати підтримали пропозицію бютівця Андрія Шкіля направити запити президенту, у МВС і ГПУ з приводу «зловживань посадовими особами Мінекономіки в сфері держзакупівель». Цей самий депутат зареєстрував проект постанови №4364 про проведення в травні парламентських слухань про стан держзакупівель і «шляхи вдосконалення роботи» міністерства. Потім на міністерство та його керівника накинулися регіонали Микола Азаров і Дмитро Святаш.

Такі кампанії організовуються в Україні по кілька разів на рік. І свідчать про те, що їхні автори намагаються вибудувати свою корупційну схему, ослабити супротивників у боротьбі за держресурси, опорочити конкурентів на виборах, відібрати власність тощо.

Проте в документах А.Шкіля, наданих ним «ДТ», і заявах регіоналів пролунали конкретні обвинувачення, які заслуговують на уважний розгляд.

2008 рік: слабка надія на вихід із штопора?

З квітня 2008-го по березень 2009 року Міністерство економіки видало дозволів на закупівлю в одного учасника на загальну суму понад 68 млрд. грн. На думку А.Шкіля і згаданих депутатів-регіоналів, це «надто велика сума», яка є показником «високої корумпованості». Як висловився М.Азаров, коли він був членом уряду, то «нас турбували два мільярди таких закупівель, не 70, а два...» (якщо вірити повідомленням на сайтах rupor.info, fraza.ua від 21.04.09 р.).

Міністерство таких даних офіційно не оприлюднило. Тому дуже цікаво було довідатися, звідки вони з’явилися. З’ясувалося, що їх повідомив сам Б.Да­нилишин у своєму листі №3307-211549-03 від 31.03.09 р. у відпо­відь на запит... Сергія Осики, який на момент його подачі був в.о. голови комітету ВРУ з питань економічної політики (копія листа є в розпорядженні «ДТ»). Існує висока ймовірність, що саме цей лист і призвів до появи документів, підготовлених А.Шкілем. Чому він раптом зацікавився держзакупівлями — питання окреме.

Аналіз даних Держкомстату показує, що апелювання до цього показника — лише димова завіса, яка приховує реальні та сумні тенденції розвитку системи держзакупівель в Україні, починаючи з 2001 року.

Наведена цифра не є надто великою. У 2007-му і 2008 році близько 75 і 80 млрд. гривень, відповідно, були витрачені в рамках цих найкорумпованіших небезпечних процедур. Майже десятиразовий стрибок із 8 млрд. грн. у 2006 році пояснюється просто: 2007 року під режим закону про держзакупівлю вперше потрапили госптовариства, в яких держава володіє більш як 50%. Закупівлі цих госптовариств становили половину всіх держзакупівель. Більш того, у 2007 році майже 80%, а в
2008-му — 73% коштів ці товариства витрачали саме на закупівлі в одного виконавця. Отже, обвинувачення в корумпованості можна легко переадресувати самому Миколі Яновичу, який управляв держфінансами в уряді Віктора Януковича в 2006—2007 роках.

За даними Антимонопольного комітету (до квітня 2008-го уповноважений держорган з держзакупівель), за перший квартал 2008 року було видано дозволів на закупівлю в одного учасника і торги з обмеженою участю на суму більш як 61 млрд. грн. Тоді за видачу таких дозволів відповідала Міжвідомча комісія з питань держзакупівель. З кінця 2007 року вона розміщувалася... у приміщенні парламентського комітету з економічної політики. Очолював цю комісію голова комітету Олександр Ткаченко, її членом був Антон Яценко, який курирує держзакупівлі в комітеті. До речі, всі документи цієї комісії було вивезено з АМКУ в комітет. Цікаво, вони дотепер збе­рігаються в комітеті чи від них уже й сліду не лишилося? Йдеться про дозволи на «закриту» витрату 75 млрд. грн. Може, тому ж Д.Святашу варто направити запит до ГПУ чи СБУ щодо того, куди ж поділися ці документи?

Як повідомив «ДТ» міністр економіки Богдан Данилишин, у другому-четвертому кварталах 2008 року міністерство дозволило «закриті» закупівлі на суму більш як 32 млрд. грн. Із них дві третини становили закупівлі вугілля та послуг з його збагачення вуглевидобувними підприємст­вами. На них же припало близько 80% (32 млрд.) обсягу всіх закупівель в одного виконавця, дозволених міністерством у першому кварталі нинішнього року. Централізовану закупівлю вугілля ДП «Вугілля України» було запроваджено в травні 2008 року відповідно до протокольного рішення наради на чолі з Ю.Ти­мошенко. У листопаді минулого року таке рішення за підписом пре­м’єра знову було прийняте на засіданні Координаційної ради з питань урегулювання кризових ситуацій у вуглепромі. Мотивація — підтримка державних шахт того самого Донбасу за умов кризи.

Бютівець А.Шкіль вважає, що реальні мотиви Юлії Тимо­шенко мають корупційний характер?

Тим часом народні депутати чомусь не перейнялися реальною ситуацією в сфері держзакупівель. Статистичні дані свідчать лише про появу слабкої надії на її вихід із штопора, в котрий її наполегливо вводили ті самі народні депутати, які узаконили всевладдя Тендерної палати, побори на користь приватних «консультантів» і т.ін. Було втрачене найголовніше — довіра учасників торгів до закупівель за бюджетні кошти. Частка торгів, що не відбулися, зросла з 6% у 2005 році до 25% — у 2008-му. Причина — небажання бізнесу брати в них участь. Різко скорочується середня кількість учасників у відкритих торгах: із 3,6 у 2005 році до двох — у 2006—2007 рр. і менше двох — торік. Це означає, що багато замовників були змушені порушувати закон! Адже до 2008 року обов’язковою була участь у відкритих торгах як мінімум
трьох учасників. З весни 2008 року — двох.

Скорочення в 2008 році частки «закритих» закупівель із 53 до 48% дає лише непевну надію.

Наведені факти навряд чи можуть служити виправданням для Мінекономіки. У тому самому проекті постанови А.Шкіля (а також у відповіді Б.Данили­шина С.Осиці) йдеться, що за рік — із квітня 2008-го — міністерство розглянуло по суті лише 129 скарг із 1226. Представники міністерства пояснюють таку низьку ефективність тим, що заявники масово порушують вимоги Порядку розгляду скарг, затвердженого Мін’юстом. Виходить, потрібно терміново змінювати порядок (у розпорядженні «ДТ» є копії деяких неприйнятих скарг).

Періодично з’являється інформація про нові факти порушення замовниками кабмінівського Положення про держзакупівлі. Його часті зміни (із квітня 2008 року — тричі) дезорієнтують і замовників, і учасників, що потребує від Департаменту держзакупівель проведення активної інформаційної роботи...

За що йде війна?

У попередній статті на цю тему (№12 від 4 квітня 2009 р.) «ДТ» писало про те, що наприкінці березня Світовий банк побачив у законопроекті комітету з питань економічної політики ВР «намір відновити роботу непрозорої та неприйнятної інституціональної структури» і повідомив про це прем’єр-міністра і комітет. Ми також писали про те, що його текст справді містить корупційно небезпечні норми. Чи було їх видалено з проекту, який розглядатиметься 14 травня?

Ці норми залишилися. Нехай і дещо змінені (текст проекту розміщено на сайті Ради підприємців при КМУ). Скарги учасників, як і раніше, розглядатиме «незалежна комісія» — на кшталт уже згадуваної міжвідомчої
(ст. 44). Замість «незалежних фахівців», як у березневій редакції, до комісії з 14 членів увійдуть «п’ять представників від усеукраїнських організацій профспілок і всеукраїнських громадських організацій». Решта — чиновники, яких призначатимуть відповідні відомства. Комісія залишається такою собі самохідною установкою — сама затверджує регламент своєї роботи, положення і т.ін.

У комісії забрали право розробляти методику визначення збитків у результаті порушень законодавства про держзакупівлі й передали його ГоловКРУ.

У березневій редакції законопроекту ЗМІ і представникам громадськості відводилася роль «тендерних рейдерів»: їхні звернення до комісії з приводу порушень де-факто зрівнювалися в статусі зі скаргами учасників. Тепер у цій ролі виступають народні депутати, всеукраїнські громадські організації та ряд органів влади (ГоловКРУ, Держказначейство та ін.). При цьому в
ст. 43 особливо вказується, що звернення можуть стосуватися і закритих процедур — закупівель в одного учасника і торгів з обмеженою участю.

Авторами цих пропозицій виступили регіонали Інна Богословська та Ірина Горіна. В інтерв’ю автору І.Богословська доводила, що запровадження цих норм дасть змогу приборкати апетити чиновників і посилити контроль над їхніми діями. Зокрема, це стосується «закритих» закупівель. Судячи з усього, норми про комісію та звернення викликали найбільші заперечення з боку представників міністерства.

По суті, обидві сторони по-своєму праві. Ще минулого літа експерти СБ говорили про бажаність участі незалежних експертів при розгляді скарг. І створення якоїсь структури по скаргах, автономної від Міністерства економіки. Потім вони змінили свою точку зору, вважаючи, що це буде усіченим повторенням того самого сумно відомого громадського контролю у вигляді ТПУ.

Воюючі сторони

Щоб зрозуміти, на що норми закону про держзакупівлі перетворяться в українських умовах, слід придивитися до складу воюючих сторін. Хоча міністерська сторона видається очевидною, потрібно згадати, що в парламентських кулуарах давно гуляє думка про Б.Данилишина як про протеже Віталія Гайдука. Більш того, окремі народні депутати називають нинішній конфлікт протистоянням групи В.Гайдука з групою О.Турчинова (А.Яценко, С.Осика та ін.) у БЮТі та уряді. Ставки — контроль над живими грошима, які перебувають у розпорядженні численних державних підприємств, господарських товариств тощо. Мало хто знає, але восени 2007 року закупівлі ДП «Ву­гілля України» впродовж кількох тижнів блокувалися позовами Тендерної палати...

Та це ще не вся історія. З осені минулого року, якщо не раніше, «тендерні президенти» із комітету з питань економічної політики успішно співпрацюють із групою Папієва—Хари з комітету з питань соціальної політики. Особливо яскраво це виявилося при просуванні законопроекту №0924 про єдиний соціальний внесок. Як відомо, у сфері впливу останнього давно перебуває Федерація профспілок (от і представники всеукраїнських організацій профспілок).

У свою чергу, представники цієї федерації не опиралися тихому перевороту в управлінні фондами соціального страхування. Кілька місяців тому вони перейшли під контроль Федерації роботодавців України на чолі з регіоналом Юрієм Бойком. Мабуть, саме в цій федерації «стирчать вуха» потенційних представників усеукраїнських громадських організацій.

Якщо бютівська група О.Турчинова і регіональна група Па­пієва—Хари—Бойка вже домовилися, то доля законопроекту виглядає передбачуваною...