Злочинне недбальство: «РосУкрЕнерго» вибиває гроші з України руками СБУ

«Хлопці, ми всі, на мій погляд, глибоко помиляємося. Теза про те, що бізнес має бути відділений від політики, - або ідеалістична, або божевільна». Ця фраза голови Служби безпеки Валерія Хорошковського максимально точно характеризує ситуацію, пов’язану з арештом екс-глави Державної митної служби Анатолія Макаренка. Цю справу слід розглядати як важливий прецедент у судовій і політичній практиці, який завдає чергового удару по залишках правової культури в нашій країні. Тепер суд, виявляється, може посадити у в’язницю будь-кого, у тому числі колишнього високопосадовця за службове недбальство, навіть попри те, що факту скоєння злочину і завдавання збитків державі внаслідок цього «недбальства» не встановлено! Розгляньмо цю дуже цікаву новелу в українському правосудді, оскільки ситуація дає можливість зрозуміти, що чекає нас усіх у близькій і віддаленій перспективі.

Призначення винних

Отже, 23 червня об 11.00 Макаренко прибув на допит в СБУ у справі, порушеній за ч. 5 ст. 191 (привласнення чужого майна) проти Ігоря Діденка, колишнього в.о. голови НАК «Нафтогаз». Предмет імовірного розкрадання - 11 мільярдів кубометрів газу, що їх у 2009 році НАК прийняв на баланс відповідно до договору переуступки частини боргу з РАТ «Газпром» (вони, як вважає слідство, насправді належали комерційній структурі «РосУкрЕнерго»). У рамках справи розслідується діяльність і інших посадовців, зокрема працівників митниці, котрі розмитнили газ як такий, що належить «Нафтогазу». Проте підстав для затримання Діденка слідство не виявило - і головний підозрюваний перебуває на волі під підпискою про невиїзд. Макаренка в розкраданні слідчі не підозрюють. І тим більш сенсаційним стало повідомлення, що відразу після допиту прямо в будинку СБУ митника було арештовано! Йому висунуто звинувачення за ч. 2 ст. 367 («злочинне недбальство»). Тобто людина, проти якої порушено справу, перебуває на волі, хоча нібито підозрюється у скоєнні тяжкого злочину, а Макаренко, звинувачуваний у недбальстві (від двох до п’яти років позбавлення волі), отримав від Печерського суду два місяці в’язниці на період розслідування! Парадокс: екс-голову ДМСУ звинувачують у тому, що він... виконував доручення свого безпосереднього начальства. Але ще більший парадокс, що міри відповідальності керівників Макаренка, наявності в їхніх діях складу злочину суд і слідство не розглядають.

15 червня президент Віктор Янукович дав доручення правоохоронним органам: «У першу чергу ми повинні дати відповідь - а куди цей газ дівся, де він знаходиться?.. Хто в цьому винен, хто приймав рішення, відповідають вони українському законодавству чи ні? Це зловживання чи ще гірше?».

Відверто кажучи, щоб виконати доручення Віктора Федоровича, було достатньо зайти в Інтернет і роздрукувати тисячі матеріалів, які дають вичерпне уявлення про те, «хто приймав рішення». Правда не приховується. Напередодні судового засідання щодо обрання запобіжного заходу затриманому Макаренкові екс-прем’єр-міністр Юлія Тимошенко заявила: «Я давала прямі команди на розмитнення цього газу, на підписання угод». У базі даних рішень Кабміну - загальнодоступне і долучене до матеріалів справи доручення першого віце-прем’єр-міністра Олександра Турчинова про прискорення розмитнення газу, що його уряд на підставі договору переуступки боргу з «Газпромом» визнав власністю «Нафтогазу».

Більше того, у березні 2009-го, коли Валерій Хорошковський був заступником голови Служби безпеки, СБУ вже проводила слідчі дії з даного питання. І навіть затримала працівника Енергетичної митниці Тараса Шепітька. Однак підстав для порушення кримінальної справи слідство не виявило. Шепітька звільнили. Прем’єр-міністр Тимошенко 4 березня 2009 року з цього приводу зазначила: «Митник не вчинив жодних злочинних дій. Він розмитнив природний газ, який Держава Україна в особі НАК «Нафтогаз України» купила в «Газпрому», - розмитнив на НАК «Нафтогаз України»... Він не підкорився злочинним наказам розмитнити цей газ на корупційній основі для тіньової структури RosUkrEnergo... 11 млрд. кубометрів... Вони офіційно й законно куплені, повністю розмитнені і сьогодні є власністю НАК «Нафтогаз України».

Однак СБУ порушила справу про розкрадання газу, який нібито належить «РосУкрЕнерго», чомусь не проти тих посадовців, які віддавали накази і які несуть повну відповідальність за газову угоду з «Газпромом», а проти керівників, котрі виконували рішення вищого органу виконавчої влади - Кабміну. І Діденко, і Макаренко оформляли газ як власність держави відповідно до директив уряду України. Правомочність дій прем’єр-міністра, законність даної угоди, не були оскаржені, і не оскаржені до цього часу ні Генеральною прокуратурою, ні будь-яким українським судом. «Недбальство» Макаренка полягає в тому, що він «не засвідчив законність своїх дій». Але яким чином? На яких підставах мав глава митниці ухвалювати такі рішення - якщо ГПУ проти Кабміну не виступала? А СБУ хоча й виступала проти, однак Шепітька відпустили. Адже митниця не ухвалює рішення про законну належність власності. Митниця - не суд і не правоохоронний орган. Слідство підозрює, що Макаренко та його підлеглі порушили відомчі інструкції про порядок розмитнення газу. Проте які інструкції можуть заборонити митниці виконати доручення керівництва країни про розмитнення на балансі державного НАК «Нафтогаз» державного газу, який надійшов за офіційною угодою? Тут не зайво додати, що «Газпром», який оформив договір переуступки, є таким же правомочним розпорядником майна «РосУкрЕнерго», як і Дмитро Фірташ. РАТ контролює 50% акцій швейцарської компанії, а Фірташ - 45%. Незважаючи на договір «Газпрому» і «Нафтогазу» про переуступку частини боргу, сторона Фірташа не висувала жодних претензій до «Газпрому» із приводу угоди з НАКом. Втім, це радше питання порядності росіян, аніж букви договору, адже у двосторонньому контракті «Газпром» одним із пунктів вивів себе з кола можливих відповідачів за угоду... При цьому, однак, ідеться про виключення цивільно-правової відповідальності «Газпрому». Що ж до кримінальної відповідальності його посадовців, то в разі наявності для цього достатніх підстав, така кримінальна відповідальність не може бути виключена в силу положення цивільно-правового договору.

Резюме: в української юстиції є вагомі підстави сумніватися - а чи був газ взагалі украдений, якщо невдовзі він офіційно надійшов на баланс держави? Але чомусь немає жодних підстав сумніватися в порушенні посадовими особами митниці правил розмитнення газу. Чи призвели дії Макаренка до якихось збитків? Це, виявляється, вже не таке важливе. Якщо слідство дійде висновку, що Україна отримала газ законно, Макаренко продовжуватиме сидіти у в’язниці, бо він нібито припустився порушення, виконуючи доручення керівництва про розмитнення законної державної власності.

В Україні змінюються правила гри. Спроектуємо на майбутнє. Умовно кажучи, податкова, керуючись прецедентом, захоче наїхати на підприємство, яке вона підозрює у формуванні фіктивного податкового кредиту, - будь-яке підприємство нині може потрапити під ковпак з цього питання. І, наприклад, порушується справа за фактом або проти власника, а головбуха чи директора садять у в’язницю - за прояв халатності в оформленні відносин з іншою фірмою, яку підозрюють у здійсненні фіктивної діяльності. Навіть якщо слідство не встановить наміру й провини власника, його підлеглі сидітимуть в ІТУ в загальній камері, поки не набридне замовникам... Авжеж, Україна йде в Європу, і права підприємців у нас із кожним днем захищають дедалі краще й краще, проте справа Макаренка створила прецедент із далекосяжними наслідками.

Чи такий варіант: прийде, припустімо, наступна влада - і не зможе висунути обвинувачення, скажімо, Януковичу, що він украв «Межигір’я». Усе законно. Але порушивши справу за фактом, можна буде посадити за грати все керівництво «Надр України» разом із Джарти, які провернули оборудку, за ту ж «службову халатність» і «виконання незаконних розпоряджень», за які нині закрили Макаренка. «Злочинна халатність», яку так оригінально трактують, дозволяє посадити будь-якого службовця, навіть якщо факт самого злочину не встановлено!

Процес

Про політичний характер арешту Макаренка свідчать багато відмітних деталей. По-перше, час. Справа проти Діденка ведеться вже три тижні. Проте Макаренка взяли тільки тепер. А все тому, що тиждень тому Макаренко був присутній у Ялті на саміті глав митних служб країн СНД. Попри свою відставку, він був офіційно запрошений головою Федеральної митної служби Росії Андрієм Бельяніновим, оскільки саміт у Ялті ініціював саме колишній керівник української митниці торік. У такий спосіб СБУ, аби не спровокувати арештом ще й міжнародний скандал, дочекалося завершення офіційних заходів.

По-друге, обрання юрисдикції. Арешт Макаренка було санкціоновано Печерським судом Києва. Тоді як ст. ст. 37-42 Кримінально-процесуального кодексу України передбачають юрисдикцію суду або за місцем вчинення злочину, або за місцем перебування органу досудового слідства. Тобто або за місцем перебування Держмитниці у Святошинському районі, або за місцем перебування СБУ в Шевченківському районі. Чому ж справу розглядає Печерський суд? Хіба місцем злочину є Банкова? Очевидно, тому, що це найбільш лояльний у політичному плані й керований суд столиці.

По-третє, цікаві постаті виконавців. Справу проти генерал-лейтенанта митної служби, де на кону - 3 мільярди доларів, веде... ні, не ГПУ, а старший лейтенант СБУ Євген Дронов, молода людина, 26 років. Про недосвідченість цього слідчого свідчить показова деталь: на процесі і прокурор, і суддя обумовили заборону на зйомку і демонстрацію їхніх облич присутніми засобами масової інформації. Дронов дуже не хотів, щоб його знімали, і жодних коментарів не давав. Проте про свою офіційну процесуальну можливість легко й просто уникнути засвічування Євген, через недосвідченість, не знав і став мішенню телекамер. Не менш забавний і вибір судді. З самого початку оголосили, що справу розглядатиме голова суду Інна Отрош. Проте зрештою засідання провела Марія-Маргарита Пилаєва - наймолодший суддя Печерського суду й за віком, і за досвідом, адже президент В.Ющенко зробив її суддею зовсім недавно, 22 грудня 2009-го. У політичному плані показово, що Отрош у суддівських і адвокатських колах тісно пов’язують з Андрієм Портновим, екс-соратником Тимошенко, а нині - заступником глави адміністрації президента. Портнов був головним лобістом призначення Отрош на посаду голови суду, і їхні взаємини багато хто характеризує як цілком приятельські й ділові. Пилаєва до призначення суддею працювала помічником Отрош.

Тому, по-четверте, кажучи про політичну підтримку справи Макаренка, цілком логічно припустити, що всю судову операцію з його арешту безпосередньо курирувала Банкова і, можливо, особисто Портнов. Певне, так собі й уявляє Андрій Володимирович «судову реформу», котра, як він запевняє, є його сферою компетенції у відомстві Сергія Льовочкіна. Насправді ж Портнов із великим мистецтвом відповідає за зачищення в судах своїх недавніх колег і товаришів. Портнов, за даними «ДТ», має безпосередній стосунок до формулювання тексту обвинувачення проти Макаренка й судового рішення. І здійснює він цю малоприємну для нього функцію, зрозуміло, не з власної ініціативи, а виконуючи розпорядження свого безпосереднього керівництва. Льовочкіна? Януковича? Чи обох одразу?

І тут, по-п’яте, виникає дуже цікава дилема. Раз усіх, причетних до справи про «11 мільярдів кубометрів газу» слід саджати до в’язниці, то разом із Макаренком під конвоєм має бути і сам Портнов! Оскільки Андрій Володимирович в інтерв’ю дуже докладно й цікаво розповів, що безпосереднім автором угоди між НАК «Нафтогаз» і «Газпромом» про переуступку боргу по газу РУЕ був особисто він. Саме Портнов брав участь у переговорах і затвердженні тексту з Міллером. За даними «ДТ», юридичні формальності Тимошенко і Портнов обговорювали з керівництвом «Газпрому» навіть без участі глав «Нафтогазу» і Мінпаливенерго. От звідки все почалося... З якою метою Портнов оформляв договір - це злий намір чи халатність? Можна припустити, що найближчим часом слідчі СБУ допитають заступника глави адміністрації президента, а Печерський суд винесе рішення про обрання для Андрія Володимировича запобіжного заходу на час слідства. Адже його можливості вплинути на результат об’єктивного розслідування Дронова навряд чи поступаються можливостям Макаренка. Звичайно, це казка. Та в ній натяк: нині - Портнов одягає в закони й вироки примхи вже цієї влади. У зв’язку з чим наступна може з тим же успіхом пересаджати нинішню...

По-шосте, очевидний особистий настрій керівництва слідства проти Макаренка. Мабуть, на Анатолія Вікторовича добряче образилися його колишні товариші по службі на митниці голова СБУ В.Хорошковський і начальник слідчого управління І.Дерев’янко. Дріб’язковість помітна - так, слідчий заборонив Макаренку в день суду голитися. Генерала помістили в ізолятор МВС, і сидіти до суду йому доведеться таки в міліцейському СІЗО на Лук’янівці, а не в більш «пристосованому» СІЗО СБУ в Аскольдовому провулку.

Цілі

Чому ж необхідно форсувати розслідування щодо газу? Арешт Макаренка важливий для «РосУкрЕнерго» лише як елемент легалізації схеми з вибивання грошей із держави Україна. Потрібно довести факт злочину, аби під цю сурдинку оформити компенсацію збитку. Мають бути призначені злочинці. Арешт Тимошенко, яка за ідеєю має відповідати за все, владі невигідний із політичних міркувань, аби не підвищувати їй рейтинг. Це на Банковій розуміють, про що свідчить затишшя в ГПУ, яка не шле більше повісток відомій опозиціонерці. Тому потрібно призначити стрілочників, яких пред’являть на процесі й на яких спишуть обтяжливу для бюджету повинність у багатомільярдній компенсації ніким не доведеного збитку бенефіціарів «РосУкрЕнерго». Адже необхідно якнайшвидше капіталізувати цей сумнівний борг держави перед швейцарською фірмою та її реальними власниками в активи - гроші, землі або підприємства.

З другого боку, не до кінця зрозуміло, що ж лежить в основі рішення Стокгольмського арбітражу - повноцінне рішення незалежних арбітрів, що грунтується на дослідженні всіх наданих доказів і правовій кваліфікації відносин між сторонами; а чи йдеться про арбітражне рішення на узгоджених сторонами умовах. На думку юристів-міжнародників, за останнього варіанту арбітражний суд зазвичай не досліджує доказів і не дає власної правової оцінки діям сторін, він лише надає досягнутій між сторонами домовленості форми арбітражного рішення. Водночас порушення кримінальної справи і встановлення «винних» може бути спрямоване на заповнення прогалини правової кваліфікації, що міститься в арбітражному рішенні на узгоджених умовах. Прояснити ситуацію стосовно цього могло б обнародування тексту ухваленого арбітражного рішення. Підставою для такого обнародування є громадська значущість арбітражного рішення, за якої право громадськості на ознайомлення з інформацією переважає право власника інформації на її захист (статті 9, 32 і 33 Закону України «Про інформацію»). Проте з якихось причин теперішня влада не поспішає обнародувати арбітражне рішення, яке, за її словами, викриває владу попередню.

Юристи звертають увагу й на те, що сам по собі Стокгольмський суд не може зобов’язати нашу державу розраховуватися з «РУЕ» та його пайовиками. Арбітражне рішення винесено проти «Нафтогазу» як корпоративного суб’єкта. Держава Україна не була учасником арбітражного процесу. Понад те, згідно з законодавством України, «Нафтогаз» є відокремленим суб’єктом господарювання і держава не несе відповідальності за його зобов’язаннями (що підтверджується, наприклад, пунктом 17 теперішнього статуту «Нафтогазу»). З огляду на це важливо уникнути підміни понять «держава Україна» і «Нафтогаз»: арбітражне рішення, винесене проти «Нафтогазу», може бути виконане за рахунок активів, що є власністю самого «Нафтогазу»; інша державна власність не може бути стягнена на користь «РУЕ». Спроби змусити державу розрахуватися за боргами корпоративних суб’єктів були, але всі вони в подібних випадках були марними.

Окрім того, комерційний арбітраж не має наддержавної сили. Фраза Віктора Федоровича щодо необхідності «виконувати рішення європейських судів» свідчить про недостатнє розуміння предмета. В Україні рішення іноземних судів і міжнародних арбітражів автоматично не діють - у нас власна правова і судова системи. Україна автоматично не зобов’язана виконувати рішення Стокгольмського арбітражу. Наприклад, швейцарська фірма «Нога», за позовом якої Стокгольмський арбітраж виніс рішення проти Росії, так і не змогла стягнути з РФ 1,4 мільярда доларів, на які вона претендувала. Після багаторічного позову зобов’язання «Нога» перед Росією були продані за 27 мільйонів доларів. Для виконання в Україні рішення Стокгольмського арбітражу має бути «легалізоване» українським судом за процедурою, встановленою Цивільно-процесуальним кодексом України. При цьому український суд повинен буде встановити, зокрема, що арбітражне рішення винесене компетентним судом і не суперечить публічному порядку України (а щодо цього є серйозні сумніви). І такий порядок не є українським ноу-хау, він застосовується у будь-який іншій країні. Важливо також зазначити, що нині на «Нафтогаз» поширюється мораторій стосовно примусового виконання судових і арбітражних рішень, установлений Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення стабільного функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу». Бажання теперішнього керівництва України видати рішення шведського арбітражу за істину в останній інстанції, яке потрібно негайно виконувати, свідчить про бажання якомога швидше здобути якісь підстави для легітимізації виплат «РосУкрЕнерго». Рішення шведського арбітражу стало підставою для порушення СБУ кримінальних справ проти Діденка та Макаренка, хоча факти, встановлені шведами, наша юстиція досі не визнала у встановленому порядку. Отже, голова СБУ Хорошковський запровадив цікаве нововведення в судову систему України - виявляється, рішення навіть не іноземних судів, а комерційних арбітражів уже можуть бути підставою для порушення кримінальної справи українськими правоохоронними органами!

Можливо, СБУ варто провести ще одне розслідування - а чи відповідають дії конкретних керівників держави та їхнє бажання якомога швидше розрахуватися зі швейцарською компанією за рішенням шведського суду державним інтересам УКРАЇНИ? Адже є в СБУ спеціальний департамент контррозвідувального захисту економіки держави? Сподіваємося, він уже перевірив заяви і документи службовців адміністрації президента і уряду, чи не так, Валерію Івановичу? Якщо цього не зроблено, наступна влада цілком може кваліфікувати порушення справи проти Діденка й Макаренка як злочинну халатність. Отже, і суддя, і слідчі, і керівництво СБУ у разі, якщо справу буде колись визнано незаконною, також можуть сісти за грати за недотримання законних підстав своїх дій? Суддя Отрош і дорослі співробітники слідчого управління СБУ цю можливість, очевидно, чудово усвідомлюють.

Наостанок хотілося б зазначити, що розбудовувати економічну стабільність без стабільності в суспільстві неможливо. Будувати російську модель ручного управління у країні, де вектори розвитку суспільства переламуються по Дніпру, навряд чи варто. Використовуючи увесь владний апарат для обслуговування комерційних інтересів наближених бізнесменів шляхом знищення будь-якої опозиції, президент Янукович ніколи не досягне ні об’єднання країни, ні розвитку економіки. Він лише закладає бомбу уповільненої дії під своє правління. Закон треба однаковою мірою застосовувати щодо всіх сторін, і тільки тоді можна говорити про довіру і встановлення нових правил гри. Наразі ж усе по-старому - і ми спостерігаємо черговий виток ескалації свавілля в державі, коли закон залишається порожньою забавкою в руках можновладців і слугує для освячення схем збагачення за рахунок держави. І, отже, хаос посилюватиметься, незважаючи на зміну риторики.

Адже Хорошковський показав, що система держбезпеки для нової влади - це лише колекторна компанія...