Життя після вибуху

Поділитися
Свою думку про причини останньої «тривибухової» трагедії на шахті імені Засядька на сторінках «ДТ» висловлювали й шахтарі, й чиновники, й вітчизняні вчені...

Свою думку про причини останньої «тривибухової» трагедії на шахті імені Засядька на сторінках «ДТ» висловлювали й шахтарі, й чиновники, й вітчизняні вчені. Думки ж людини, яка десятки років очолювала найбагатшу шахту країни, людини, яку багато хто вважає винуватцем того, що сталося, — ще ніхто не чув. Що Юхим Звягільський думає про причини аварії, чи визнає обвинувачення в надзвичайно завищених планах з видобутку вугілля, як бачить подальшу долю шахти, яку зажадав закрити президент?

Нині існує три варіанти розв’язання — закрити підприємство, приватизувати й продати за «криворізьким варіантом» або просто змінити нинішнє керівництво, як не крути, а формально — державного підприємства. У цій суперечці поки що не пролунала думка тільки однієї сторони — керівництва самої шахти.

Шахта імені Засядька — дуже «ласе» й по-своєму унікальне підприємство. Це єдина державна шахта, яка не одержувала дотацій від держави й приносила прибуток. Із 1992 року шахта перебуває в оренді в трудового колективу, який щомісяця сплачує державі 600 тис. грн. орендної плати. Нині організація орендарів налічує близько 24 тисяч чоловік — працюючі й співробітники шахти, які пішли на пенсію. За підсумками останнього аудиту вартість підприємства оцінювалася в 1,3 млрд. грн., при цьому частка орендарів становила 1,1 млрд. грн. До речі, автор цих рядків дуже здивувався, коли дізнався, що Юхим Звягільський, котрого вважають одним із вітчизняних «товстосумів», раду орендарів очолює на громадських засадах, одержуючи щомісяця тільки зарплату у Верховній Раді як народний депутат. Усі повідомлення в ЗМІ, що йому нібито належить більша частина майнових прав на підприємство чи якихось «акцій», за його словами, не відповідають дійсності. Насправді шахта ніколи не була власністю Юхима Звягільського, й сам він признається, що його дуже ображає, коли журналісти називають його власником.

У відповідь на запитання про можливість відходу зі своєї посади глави ради орендарів Звягільський цитує Марка Твена: «Чутки про мою смерть дуже перебільшені». А від примусової приватизації й продажу шахти новим власникам він застрахувався тим, що ініціював ще в минулому скликанні парламенту ухвалення поправок до закону «Про приватизацію», які передбачають, що саме орендарі мають стати співвласниками свого підприємства у разі акціонування.

Про перспективи шахти, можливості закриття підприєм­ства, своє бачення причин, передумов і наслідків катастрофи голова ради орендарів шахти імені Засядька, народний депутат Юхим ЗВЯГІЛЬСКИЙ розповідає в ексклюзивному інтерв’ю «Дзеркалу тижня».

— Нині відомі лише попередні висновки експертної комісії про причини аварії. Експерти у висновках поки вкрай обережні. Що вважають голов­ною причиною трагедії на шахті?

— У розслідуванні причин аварії брав участь весь цвіт вітчизняної науки, а також фахівці з Російської Федерації. До єдиної думки, що призвело до цієї трагедії, експертна комісія, як ви знаєте, так і не дійшла. Ми думаємо, це не відома досі суміш газів. Етилену, пропілену, важких вуглеводнів. Наявність цих газів у певній пропорції, якої ми ще не знаємо, призводить до зниження бар’єра вибуховості газоповітряної суміші. За нормальних умов критична концентрація метану — понад 4,5%. А якщо ми додамо туди гази, вміст яких ми не враховуємо, визначимо залежність температурного режиму, цей бар’єр може різко знизитися. Це може бути 3,2... а може, й 1%. У результаті ми вважаємо, що ми працюємо безпечно, а насправді середовище, що нас оточує, вивчено недостатньо. Потім, після проведення наукових досліджень, може виявитися, що ми ходили по пороховій бочці, й потрібно було додатково контролювати наявність інших газів.

Усіх існуючих методик й нормативних документів, які нині регламентують безпеку, було дотримано. Комісія зробила висновок, що немає претензій до фахівців підприємства. На рівному місці трапилася трагедія! Ми додержувалися всіх настанов з техніки безпеки, датчики показували, що все нормально... й раптом — що найстрашніше, без жодних ознак небезпеки, стається вибух. У попередніх випадках ми спостерігали прояви якихось процесів, що свідчили про якийсь розлам і наявність джерела виділення газу. А тут — нічого. Може, ці ознаки й були, але немає приладів і методик, які повинні попереджати нас про небезпеку.

— А не було підозр, що все ж таки техніка підвела?

— На шахті Засядька за десять місяців із початку року проведено 537 перевірок і обстежень, які показали, що в жодному випадку не було «загрубления» датчиків, якоїсь фальсифікації даних, граничного загазування. Ми мали абсолютно нормальну робочу обстановку. Ефективність дегазації доведено до 85%. На відміну від інших підприємств, на шахті немає під землею жодної дегазаційної станції, всі вони на поверхні. Ми можемо по кожній «трубі» витягати 450 кубометрів газової суміші на хвилину, щоб цей вакуум дійшов за кілька кілометрів до того місця, де він потрібний, і забрав метан.

Раніше ці станції стояли під землею, а там... Щось вимкнулось, пропала напруга, хтось кабель пошкодив — шахта є шахта. Вакуум-насоси зупинялися, виникала аварійна ситуація. Ми від цього пішли, й при цьо­му повністю забрали метан із шахти. Тому всі позаштатні ситуації жодним чином не впливали на газову обстановку. У виробках, ще раз підкреслю, на момент аварії метану не було.

На аварійній ділянці було встановлено навіть устаткування, яке не вимагають правила безпеки. Це устаткування російське, сертифіковане в нас, в Україні. Йдеться про установки АСВП, як запобігають розвиткові вибуху. Установка «гасить» вибух, не даючи йому поширюватися. Вона містить інертний пил в спеціальній ємності, в якій є балон зі стиснутим повітрям. При збільшенні тиску руйнується балон і розпиляється порошок у виробку. Вибухова хвиля «зустрічається» з цим порошком, і «гасяться» температура, детонація й горіння. Такі установки стояли на нашій аварійній ділянці, але не спрацювали. Вони були орієнтовані на запобігання вибуху з боку лави, а вибух стався з іншого боку.

Усе нове, що застосовується у світі, ми використовуємо навіть понад те, чого вимагають від нас правила безпеки.

— Після трагедії 18 листопада багато говорили про те, що потрібно змінювати підходи до гарантування безпеки. На вашу думку, куди мають бути спрямовані ці зміни насамперед — на відновлення технічної бази чи роботу з персоналом із питань грамотної експлуатації устаткування й систем безпеки?

— Усе це, звичайно, потрібно, але на сьогодні академічна наука (яка, на мій погляд, дуже й дуже слабка) має дати рекомендації, що нам робити далі. Тут потрібні нові знання. Національна академія наук має серйозно зайнятися вивченням цих процесів. Коли вчені з’ясують, які процеси відбуваються під час ведення гірничих робіт на таких глибоких горизонтах, ми навчимо персонал і запровадимо всі нові системи контролю й методики, розроблені галузевими інститутами.

Не маючи цих знань, ми вважаємо, що перебуваємо у цілковитій безпеці, а виявляється, що ходимо по лезу бритви, балансуємо між небезпекою й безпекою. Мабуть, у майбутньому, після проведення досліджень, ми прийдемо до розуміння того, що відбувається.

Нині вже прийняте рішення — і трудовим колективом, і державою — про закриття пласта L1. Щоб вивчити ці явища й далі безпечно працювати, будуть потрібні великі фінансові вкладення. Шахта імені Засядька перебуває на вістрі вивчення найактуальніших проблем вугільної промисловості. Ми переступили глибину 1300 метрів, де зовсім інша фізика порід і газів. Наш досвід використовують інші шахти — у тій ж дегазації, у розробці концепцій безпеки, технологіях. Знання, накопичені колективом, «лягають» у багаж вугільної промисловості, й завдяки цим знанням з’являється можливість для стабільної роботи вугільних шахт.

— Усі, крім вас, нині привселюдно вирішують долю шахти — закрити чи залишити. До чого призведе закриття шахти?

— Якщо ми закриємо шахту імені Засядька, якщо тут припиняться всі роботи, то через рік-два (є навіть спеціальні розрахунки профільних інститутів) станеться непоправне. Ми ввімкненими вентиляторами й веденням гірничих робіт гарантуємо безпеку не тільки під землею. Якщо закрити шахту, то по піщаниках метан із пластів вийде на поверхню, й тоді виявиться, що пів-Донецька — весь Київський район — просто сидить на бомбі. І ми, можна сказати, одержимо другий Чорнобиль.

Якщо говорити про економічні наслідки, то наші споживачі проблему з вугіллям, я думаю, вирішать. В Австралії куплять, наприклад. А соціальні питання?.. Та передусім треба пам’ятати, що закриття шахти призведе до значної екологічної катастрофи безпосередньо в місті Донецьку.

— На поверхні метан теж може зібратися до вибухонебезпечної концентрації?

— Не просто може, а обов’язково збереться. Це буде в підвалах будинків, і не десь на околицях, а тут, у центрі міста. «Донецьк-Ситі» знаєте? (Великий торговельно-розважальний центр. — Авт.) Він стоїть просто на виході нашого піщанику…

— Учені МакНДІ і «Автоматгормашу» надали перший варіант розробленої на замовлення Мінвуглепрому системи комплексної безпеки (СКБ) для дослідної експлуатації. Таку систему міністерство планує встановлювати й на Засядька. Це допоможе підвищити рівень безпеки?

— Будь-яка нова розробка, що стосується техніки безпеки, застосовуватиметься на підприємстві. Оскільки це ліпше, ніж нічого. Коли міністерство цю систему запропонує, ми обов’язково її впровадимо.

— А ви не думали про те, щоб самим замовляти розробку таких приладів, оскільки саме тут доводиться мати справу з невивченими явищами?

— Знаєте, весь досвід роботи на нашій шахті показав, що немає проблеми шахти імені Засядька. Є проблема вугільної промисловості. Через нас пройшли всі прилади безпеки, які використовуються сьогодні в цій галузі. Вся техніка, починаючи від комплексів і закінчуючи прохідницькими і видобувними комбайнами. Цим ми не хизуємося, але про це знають усі фахів­ці у вугільній галузі. Сьогодні, по суті, наша шахта є науково-виробничим об’єднанням. Нас життя змушує розвивати нові напрями в гірничій науці. У нас найглибші горизонти, найвища температура, будь-яка небезпека, що існує у гірничодобувній діяльності, у нас присутня. І на весь цей набір неприємностей треба знаходити відповіді. Але зусиль однієї шахти вочевидь недостатньо. Цей випадок показав: тут має працювати академічна наука, а за нею вже піде галузева.

— Коли шахта не закривається, то як підприємство розвиватиметься надалі? Одне з головних питань — чи відбудеться перехід на вищі горизонти, чи й надалі вугілля видобуватиметься на кілометрових глибинах?

— Нині прийнято рішення закрити аварійний пласт, а це 60% видобутку вугілля шахтою. Ми добре усвідомлюємо таку потребу, адже не можна більше посилати людей під землю, не гарантуючи їхньої безпеки. У нас є й інші пласти — М3 и L4, які не викликають побоювань, тому підприємство працюватиме далі, розвиватиметься. Такий флагман, як шахта імені Засядька, житиме і забезпечуватиме енергетичну незалежність України.

— Багато родичів загиблих шахтарів обвинувачували в тому, що сталося, особисто вас, зокрема стверджуючи, що в гонитві за обсягами видобутку на шахті нехтують правилами безпеки, і їхні рідні щодня ризикували життям «за подачку». Ви відчуваєте за собою якусь провину, особливо коли спілкуєтеся з родичами загиблих і постраждалими гірняками?

— Як професіонал, як фахівець, що віддав понад п’ятдесят років гірничій справі, я зробив усе, щоб убезпечити роботу шахтарів. Моя совість чиста. А суддею нехай буде Господь Бог…

— Чи будуть знижені обсяги видобутку і навантаження на лави з огляду на те, що серед причин вибухів називалася і надмірно активна експлуатація надр на шахті?

— Якщо деякі «фахівці» гірничої справи кажуть про те, що в нас було перевищення за навантаженнями, люди просто не заглиблювалися або не вивчали це питання. Проектні навантаження в нас не перевищуються. Навантаження залежить від багатьох чинників: технології, стану виробок, пилогазового режиму... Враховується також абсолютна і відносна багатометановість підприєм­ства. Якщо говорити про шахту імені Засядька, то у нас максимальна абсолютна багатометановість — 290 кубометрів газу на хвилину, відносна — 75 кубометрів на тонну.

За цими чинниками розраховується безпечне навантаження. Наші лави були завантажені на 75—80% від розрахункових показників.

Давати якнайменше вугілля, знизити навантаження і вважати, що це вирішить усі проблеми, може тільки дилетант. Завдання будь-якого інженера — дотримуючись правил безпеки, зробити можливим максимальний видобуток вугілля за мінімальних витрат. Економіка проста: чим менше вугілля, тим неефективніша робота. Не в той бік треба спрямовувати думки. Потрібно при високих навантаженнях, при рентабельному видобутку вугілля гарантувати безпечні умови. Це було зроблено на підприємстві, яке здійснило комплексну дегазацію шахтного поля.

Якщо всім цим не займатися, то замість двох тисяч тонн на лаву за добу вийде триста тонн, і все. Оскільки при видобутку в чотириста, п’ятсот тонн уже починає з’являтися газ. Логіка горе-«фахівців» проста: щоб не було газу, треба нічого не видобувати. На ринку розмова ще простіша: ось тонна вугілля — ось гроші. І розповіді про труднощі і проблеми видобутку цієї тонни споживача не цікавлять.

Ми працюємо на ринку з 1992 року. За весь цей час шахта не отримала жодної копійки дотацій від держави, зате за останні п’ять років вклала 600 млн. грн. у безпеку й розвиток підприємства. Побудовано три нові стволи, чотири вакуум-насосні станції, оснащені 27 потужними насосами, прокладено понад 40 кілометрів підземних трубопроводів великого діаметра у стволах і виробітках шахти. З метою дегазації породного масиву щомісяця буримо понад сім кілометрів підземних свердловин.

Тому говорити про те, що потрібно знижувати навантаження й зупиняти лави, бо тоді це буде безпечно — це просто дурість. Зниження навантажень безпеки не гарантує, а призводить лише до того, що керівники, замість того щоб давати вугілля, постійно запитують: «Де наші дотації?».

— Глава Держпромгірнагляду Сергій Сторчак заявив нещодавно, що навіть такі успішні шахти, як імені Засядька, потребують державних дотацій для підвищення рівня безпеки праці. Чи потрібні держдотації шахті?

— Щоб забезпечити безпеку, дотації потрібні не стільки шахті, скільки нашим галузевим інститутам і академічній науці. Розслідування причин аварії показало, що в галузі недостатньо кваліфікованих експертів. Що далі буде з наукою — невідомо. От сюди б направити вкладення.

А якщо говорити про дотації для шахти імені Засядька, то до аварії це було рентабельне підприємство, і ми розвивалися самостійно. Маючи виробничу потужність чотири мільйона тонн на рік, підприємство було прибутковим, і всі ці кошти вкладали в роботи з розвитку шахти, забезпечення безпеки. Після аварії, коли держава ухвалила рішення закрити пласт і взяти його на вивчення, тих 2 млн. тонн, які можна буде добувати на пластах, що залишилися, замало, щоб покрити наші витрати. Тому, природно, ми будемо порушувати питання перед державою про виділення дотацій. Зрозуміло, що йтиметься про дотації на тонну добутого вугілля, нахлібниками ми не будемо в жодному разі.

ДОВІДКА «ДТ»

Шахта імені Засядька — одна з найбільших в Україні — щорічно видобуває понад 3 млн. тонн (іноді до 4 млн. тонн) коксівного вугілля високодефіцитної марки «Ж». Тут розробляються чотири вугільні пласти потужністю від 0,8 до двох метрів із глибиною залягання від 900 до 1320 метрів, максимальна глибина ведення гірничих робіт — 1380 метрів. Промислові запаси на початок року становили понад 110 млн. тонн. Водночас умови видобутку на шахті імені Засядька чи не найскладніші: усі пласти небезпечні у плані викидів метану й вугілля, два з них — і в плані самозаймання. Приток води — 500 кубометрів на годину. Шахтне поле розкрите дев’ятьма стовбурами глибиною від 540 до 1280 метрів. Два з них — глибиною 1280 і один на 1100 метрів пройдені в 2000—2004 роках за рахунок власних коштів підприємства, чого ніколи не було в історії Вуглепрому України та СНД.

Певний час тому перед шахтою замаячіла перспектива закриття, оскільки власні запаси вугілля вже вичерпувалися. Проте прирізка запасів Кальміуського рудника і будівництво нових стволів продовжили життя шахти, за оцінками фахівців, ще на 50 років.

Попри повсякчасне ускладнення умов видобутку внаслідок збільшення глибини робіт, постійного зростання гірничого тиску, протяжності підтримуваних виробіток, високої абсолютної й відносної загазованості, інших негативних чинників, шахта імені Засядька щорічно збільшувала видобуток вугілля на 100—150 тисяч тонн.

Шахта щорічно перераховує в бюджети всіх рівнів близько 200 млн. грн. податків і зборів, зокрема понад 45 млн. грн. у місцевий бюджет. Річний фонд оплати праці становить 450 млн. грн.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі