За законом природного добору

08 квiтня, 2021, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чому влада дозволила ковіду вбивати українців?

За законом природного добору
© 24 канал/ЗДОРОВ'Я

У вівторок міністр охорони здоров'я Степанов заявив, що медична система України вичерпала свої можливості.

Очільник Мінздоров’я вже не вперше незворушно констатує факти, від яких у кожної адекватної людини волосся стає дибки. Але, роблячи гучні заяви, міністр іде на вчинки, які демонструють очевидні проблеми з причинно-наслідковим зв'язком. Не привівши систему охорони здоров'я в достатню бойову готовність, очільник Мінздоров’я, за вказівками ОПУ, систематично підвищує поріг для введення національного локдауну. Хоча головний інфекціоніст МОЗ Ольга Голубовська з другої половини березня на всіх телеефірах кричить про необхідність терміново вводити жорсткий карантин із обмеженням на пересування всередині країни і забороною на подорожі за кордон. (Прем'єр-міністр Денис Шмигаль 7 квітня також заявив, що необхідності вводити загальнонаціональний локдаун уряд не бачить).

Якщо рік тому, на початку епідемії, для нас вважалося катастрофою п'ять тисяч нових хворих на добу, восени — 25 тисяч, то на сьогодні, за словами міністра охорони здоров'я, — вже 35–40 тисяч на добу з нинішнім відсотком шпиталізацій. При цьому Максим Степанов заявляє про циркуляцію в Україні нових, небезпечніших штамів коронавірусу (британського та африканського), констатуючи, що кількість ліжок із киснем для тяжких пацієнтів сягнула свого максимуму, і збільшувати їх далі нікуди.

(Хоча тут міністр дещо лукавить. Наприклад, в клінічній лікарні «Феофанія», доступ українцям до якої президент Зеленський своїм указом начебто забезпечив ще в січні минулого року, — 550 ліжок. З Держбюджету-2021 на її фінансування передбачено понад 482 млн грн. більше, ніж на Інститут раку. За наші податки «Феофанія», за інформацією ZN.UA, пацієнтів з ковідом приймає. Але не зі «швидкої». І не всіх. А тільки з ім'ям або дуже товстим гаманцем...)

На момент заяви Степанова було ушпиталено понад 47 тисяч пацієнтів. Найбільш напружена ситуація, за словами міністра, у Києві, Хмельницькій, Миколаївській та Житомирській областях. Хоча незалежні аналітики давно фіксують: «червоний» — практично, в усіх регіонах. І стверджують: Україна вийшла на перше місце в Європі зразу за двома показникама — добовою кількістю нових випадків та добовою летальністю. «За минулий тиждень від COVID-19 померло 2 455 пацієнтів, що на 400 більше, ніж за позаминулий. Захворіло за тиждень понад 103 тисячі осіб», — карбує від імені уряду високий чиновник, оговтавшись від летаргічного сну.

Однак ніхто з жителів уже не ховається, не лякається, люди просто продовжують варити свій бюджетний борщ, а то й байдуже перемикають канал. Торік навесні країну майже на три місяці було посаджено на суворий карантин, під час якого громадянам, щоб «їх налякати», як пояснив потім головний санітарний лікар України Віктор Ляшко, заборонили гуляти в парках і відвідувати дитячі майданчики. На той момент люди довірилися владі і були готові піти на обмеження власних свобод взамін на реальну державну стратегію боротьби з пандемією. Однак, окрім гучних заяв, за весь час, який минув після локдауну, уряд не зробив, практично, нічого для підготовки системи охорони здоров'я. Карантину демонстративно не дотримувалися самі перші особи країни, і він тільки підірвав бюджети та довіру громадян. Усе, що відбувалося потім, лише погіршувало ситуацію.

Офіс президента

Тоді як в інших державах на національному рівні впроваджений черговий жорсткий локдаун, у нас — фаталізм. Таке відчуття, що між владою й народом укладено негласний суспільний договір: хай усе буде, як є, — за законами природного добору. Слабкі відійдуть, сильні залишаться. Може, потім, колись пізніше, вони зроблять свій протестний напис на арт-дверях офісу президента.

Не кожен може розглянути за сухими цифрами статистики людські долі. З Дарвіном не згодні ті, хто пережив ковід, хто бачив, як помирають близькі. Лікарі, які рятують, волонтери, які допомагають, аналітики й журналісти, які невпинно довбають відсотки статистики, чомусь усе ще впевнені: те, що відбувається, — ненормально.

Facebook/Леся Літвінова

І людям, відповідальним за це пекло й уповноваженим шукати з нього вихід, не сьогодні — завтра доведеться відповісти за злочинну недбалість. Президент не може ігнорувати те, що коїться, як і Кабмін, як і Верховна Рада.

Однак усі їхні аргументи з цього приводу стали подразнювальним тлом. Люди, заперті в карантині без грошей і перспектив, із маленькими дітьми, з погано організованою дистанційкою, прямо божеволіють. І реально не в змозі вирішити, що страшніше — смерть від ковіду чи від голоду.

Під нашими статтями й постами в соцмережах дедалі менше лайків. Від ковіду хочеться відмахнутися, як від настирливої мухи. «Перестаньте сіяти паніку!» — злиться народ, спочатку забивши на маски, а тепер важко дихаючи через CPAP або кисневий концентратор (хто дістав, звісно). Віртуальні видовища від РНБО та респектабельні репортажі з Катару перебивають реальні черги «швидких» під лікарнями.

Facebook / Євген Бойко

Хоча, пройшовши через жорсткий локдаун, виживши й продовжуючи самотужки боротися з епідемією, наша людина знає про своїх правителів усе до дрібниць. Знає, що за все літо не були забезпечені киснем і підготовленим медперсоналом лікарні. Що не були продумані маршрути пацієнтів на випадок великої кількості шпиталізацій. Що не закуплено вчасно вдосталь засобів індивідуального захисту хоча б для лікарів. Що немає потрібної кількості тест-систем для своєчасного і безкоштовного тестування громадян, як це належить за законом України. Про епідрозслідування навіть якось і згадувати незручно. Як, утім, і про гроші з ковідного фонду, що пішли на «Велике будівництво». Звісно, важливо, дорогою якої якості поїдуть катафалки.

Президент, прем'єр і очільник Мінздоров’я обіцяли нам, що як тільки світова спільнота створить вакцину від коронавірусу, зразу буде укладено контракти на її постачання в Україну. Світова спільнота трудилася не покладаючи рук: вакцина справді з'явилася. Правда, не в нас. Хоча президент із початку літа й заявляв, що переговори ведуться з усіма провідними виробниками вакцин, лише під кінець грудня минулого року нам пощастило укласти один (!) контракт на 1,9 млн вакцин для 40 мільйонів наших громадян. 25 березня за цим контрактом в Україну прибуло аж 215 тисяч доз вакцини, ефективність якої досі не дуже зрозуміла. По одному з ще двох контрактів, таємно підписаних в Індії тоді ж, наприкінці грудня, Україна поки вдалося отримати лише 500 тисяч доз CoviShield. На тлі регулярних повідомлень медіа про фірми-прокладки, відкати і хаос не виявилося і великого ажіотажу серед охочих ними вакцинуватися.

КИЇВСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ (КОДА)

Перші ін'єкції розпочалися лише 25 лютого. Здавалося б, за цей час можна було в деталях продумати і національний план вакцинації, і механізм його реалізації. Однак люди з високих кабінетів виявилися неспроможними злагоджено провести імунізацію навіть 500 тисяч найуразливіших українців — тих, хто найбільше ризикує захворіти на тяжку форму, та тих, хто щодня має справу зі смертельним вірусом, намагаючись урятувати хворих.

Із благословення Мінздоров’я, процес вакцинації в Україні став схожий на посадку в метро в годину пік, коли на умовну лавку всідаються не ті, хто справді цього потребує, а громадяни з «проактивною» позицією, які спритніше за інших працюють ліктями і швидше бігають. Причому звинувачувати їх навряд чи варто. Інакше дорогі дози вакцини ризикують взагалі виявитися незатребуваними.

Показово, що дані про кількість проведених вакцинацій на різних офіційних сайтах різняться. У системі ЕСОЗ НСЗУ записів на десяток тисяч менше, ніж у Мінздоров’я. Очевидна різниця — по Донецькій та Луганській областях. Чому? Ми можемо тільки припустити, що це вакцинації військових, які проводять медзаклади не в системі НСЗУ. Питання, як за потреби вони отримають паспорт вакцинації, — залишається відкритим.

5 квітня президент «психанув» і підписав черговий піар-указ про черговий план імунізації, щоб уже до кінця року вакцинувати 70% дорослих. Залишилося мало: проводити процес вакцинації, як мінімум, удесятеро швидше. Та головне — знайти вакцини. Про що в указі ні слова. А всі наступні заяви представників влади про те, що Україна буде забезпечена 32 мільйонами доз вакцини, причому 10 мільйонів з них від Pfizer  надійдуть ось-ось  — Мінздоров’я робить на підставі укладених переважно рамкових договорів. Такого поняття в законодавстві України немає. В законі про публічні закупівлі є поняття «рамкова угода», що означає «колись, іншим разом і за інших обставин». Тобто це — попередні домовленості без зобов'язань. Що це — підстава/привід від президента для відставки уряду Шмигаля/Степанова, некомпетентність, яка стала звичною або несподіваний реальний прорив — скоро зрозуміємо.

Офіс президента

Однак уже тепер зрозуміло, що найближчим часом (десь після 14 квітня), про що наразі не повідомляють, але до чого кулуарно готуються, нам «світять» лише 117 тисяч доз від Pfizer. Для України це — мізер, який ні на що не впливає.

Насправді розмови про вакцини (зокрема й про ті, які років через п'ятсот планує випускати Україна) мають зовсім цинічний вигляд на тлі уже фактичного колапсу медичної системи, про що так буденно й просто повідомив учора міністр Степанов. По суті констатувавши, що з цього моменту нам просто немає місця в лікарнях і видужувати доведеться самостійно. Ми про це давно здогадувалися, читаючи пости про масові відмови у шпиталізації. Дивно, що президент про це зовсім не згадує. Ні у своїх відео, ні в указах, ні на засіданнях чарівної РНБО.

Із торішньої війни з місцевим самоврядуванням, яке вимагало прав та інструментів для самостійної регуляції карантину, нинішній господар Банкової виніс досить корисний трофей: розуміння, куди спрямовувати гнів підприємця, що потерпає від локдауну. Органи місцевого самоврядування отримали права. Хоч і досить обмежені. Тому що, згідно з рішенням КСУ, всі акти, які стосуються обмеження прав та свобод фізичних і юридичних осіб, можуть регулюватися тільки законами (а не постановами Кабміну) і в рамках запровадження режиму НС. Чого центральна влада із тільки їй відомих причин не зробила. Про це ми докладно написали ще два тижні тому в матеріалі «Поплічники пандемії. За мить до цунамі». Жодної реакції.

У результаті, місцеві органи влади, чиї бюджети виявилися заручниками податків великого бізнесу (кейс Буковеля, що, з благословення президента, заразив усю країну), очікувано безсилі передавити політичні й адміністративні ресурси олігархів. А центральна влада не має бажання допомагати владі місцевій. Хоча з участю парламенту оперативно може отримати необхідні інструменти і впровадити жорсткий локдаун. А не нескінченно підвищувати його статистичний поріг руками безхребетного уряду.

КМДА

Однак на обережну вимогу мера Києва Віталія Кличка впровадити хоча б елемент НС — комендантську годину народні депутати-невігласи переводять стрілки на закон про боротьбу з інфекційними захворюваннями. Яким нібито може користуватися кожен український мер. Мер столиці й голова Асоціації міст України, звісно, знає, що це не так, але мовчить. Бо самолюбство не дозволяє визнати: в такій кризовій ситуації, яка прямо стосується національної безпеки, без допомоги Центру ні Києву, ні, тим більше, іншим громадам не обійтися. Допомоги як фінансової, так і організаційно-правової. Тож не дивно, що все, що вводить і забезпечує самотужки Кличко, має безпорадний і штучний вигляд. А часто створює ще більші проблеми. Так, непродумані обмеження роботи транспорту за спецперепустками породили мародерство таксистів, які миттєво в рази підвищили тарифи.

Клаптикові карантини в умовах сучасної України — бутафорія. Наша країна стала потенційним і безвідповідальним рознощиком вірусу. Україна, яка плететься у хвості вакцинації, — перший кандидат на закриття кордонів усіма адекватними сусідами. Хіба те буде після затвердження в ЄС паспортного режиму вакцинації, який поки що вагаються впровадити. Але рано чи пізно своє життя європейцю стане дорожчим за наше.

За інформацією ZN.UA, на нараді, що пройшла в Мінздоров’я кілька тижнів тому з участю міжнародних організацій, представники ВООЗ висловили сумнів у тому, що пік захворюваності в Україні, як вважають українські чиновники, припаде на середину квітня. За прогнозом ВООЗ, найбільш складною ситуація стане до середини травня. А вже на червень, з нинішніми темпами вакцинації, країна опиниться під замком. Бо безвіз — це не про рамкові домовленості, а про реальні дії урядів кожної країни. Або бездіяльність, як у нашому випадку.

Однак сам Володимир Зеленський і офіс президента, де, власне, й зосереджена вся влада, у тому числі виконавча, мовчать. А уряд, який, по суті, давно випустив ініціативу з рук, публічно намагається робити гарну міну при поганій грі команди президента. Остання тепер уперто дистанціюється від теми ковіду. Абсурдно, але правда: від теми ковіду дистанціюються всі рівні влади.

Обиватель, якщо і втомився вникати в подробиці, однак продовжує добре відчувати загальну атмосферу хаосу та безвідповідальності. І це очікувано породжує тотальний пофігізм із його боку. Ніхто не смикає за рукав в електричці, якщо ти їдеш без маски. Ніхто не штрафує, якщо в тебе зірвало дах і ти вирішив, що не обійдешся без Д/Р у ресторані. Це коло може розімкнути тільки сильна й відповідальна влада, якої, на жаль, немає ще й через незавершеність процесів децентралізації в Україні.

Другий рік ніхто з нас не розуміє: що далі? Не будує жодних планів і вчиться жити сьогоднішнім днем, покладаючись виключно на себе та близьких. Епідемія виходить на свій черговий пік. Без нагляду й контролю. На тлі жахливої байдужості як влади, так і суспільства. Не полишає липке відчуття, що країна, яка пристала на правила природного добору, летить у прірву...

Тому ми змушені повторитися: «Щоб почати виходити з критичної ситуації, президент/РНБО повинні взяти на себе відповідальність у прийнятті рішень щодо захисту національної безпеки країни не тільки в боротьбі з олігархами-втікачами, а й у боротьбі з пандемією. Мова про ініціювання внесення змін до закону про НП, щоб держава отримала ефективний інструмент для боротьби з ковідом.

Парламент зобов'язаний законодавчо забезпечити боротьбу з епідемією, прийнявши відповідні зміни до закону про НП, а також завершити децентралізацію, невідкладно проголосувавши закони про МДА, адміністративно-територіальний устрій та внесення змін до закону про місцеве самоврядування, щоб збалансувати повноваження Центру і громад.

Прем'єр має повернути собі самоповагу, а Кабмін — повноваження, віджаті ОПУ, і нарешті впритул зайнятися пандемією і рятуванням життя та здоров'я українців».

Все ще не чуєте? Побачите.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК