Земля. Глобальна лихоманка

Одні вважають катастрофою скасування мораторію на продаж землі - її економічне захоплення іноземцями, позбавлення українців своєї землі та перетворення їх на батраків без права власності, ліквідацію села та багато лиха аж до земельних бунтів і війни. Інші, навпаки, бачать у цьому економічний прорив України, зростання ВВП, бажані вільний продаж і купівлю землі, доступ до кредитів під заставу землі, інвестиції та інші райдужні перспективи. Ця дискусія, що розтягнулася на 18 років, стає схожою на застиглу гримасу болю, а мораторій - на пластир, що вріс у рану, яка постійно кровоточить. Для всіх очевидно, що існуюча ситуація потребує змін - мораторій не захищає селян від розгулу тіньових земельних схем і рейдерських захоплень, чорного ринку землі та повзучого отримання контролю над землею великими іноземними гравцями. Проте якщо у сьогоднішніх умовах корупційних судів, невиконання законів, тотальної бідності селян і недоступності для них кредитів просто скасувати мораторій - це все одно, що випустити на волю джина дикого напівкримінального ринку, відкритого всім глобальним цунамі, тобто зірвати пластир з глибокої рани і не зупиняти кровотечу аж до летального кінця.

Щоб знайти правильний шлях для земельної реформи і переходу до оптимальної моделі ринку землі в Україні, у сьогоднішній дискусії не вистачає двох найважливіших складових. Вони є у науковій літературі та міжнародних аналітичних доповідях, але повністю випали із масово доступного інформаційного простору в Україні.

Перша складова - це аналіз глобальних процесів у земельній сфері, про які у нас недостатньо відомо і яких ніколи не озвучують офіційні іноземні консультанти. Протягом останніх років на глобальному ринку землі відбулися такі тектонічні зрушення, що їх розуміння може повністю змінити погляди на проблему всіх українських учасників дискусії, а тим більше керівників держави.

Друга складова, якої не вистачає у дискусії, - це чіткість і стратегічність бачення кінцевого результату, до якого ми хочемо прийти, розуміючи сутність глобального контексту.

Тому така неповноцінна дискусія про ринок землі не "зшиває" країни і не розвиває колективного розуму нації у пошуку мудрої відповіді на доленосний виклик, а нещадно, до ненависті і крові, ділить нас на своїх і чужих, на тих, хто "за", і тих, хто "проти".

Мета цієї статті - внести у багаторічні і болючі дебати про землю важливу додаткову інформацію про ту жорстку глобальну реальність, яка сьогодні вривається у життя України і може просто перевернути всі фігури і шахівницю, на якій намагаються грати наші місцеві великі гравці.

Нам потрібно підняти рівень дискусії над будь-якими емоціями і особистими інтересами, над бажанням догодити іноземним радникам, над звичкою керуватися модою і хайпом. Ціна помилки зараз - це ціна життя України.

Які важливі для нас глобальні тектонічні зрушення відбулись останнім часом? Коли у 2007–2008 рр. у розпал глобальної фінансової кризи світові ціни на продовольство злетіли вгору, це стало катастрофою для бідних країн, що залежать від імпорту базових продуктів продовольства. У цих країнах поширилися продовольчі бунти і збройні зіткнення. ООН оголосила про глобальну продовольчу кризу і про те, що від голоду щодня страждають більш як один мільярд (!) людей. Це майже кожен сьомий з нас, із семи мільярдів населення Землі.

Багато українців не знали про це, - від подібних катастроф нас захищає родюча українська земля, що становить близько 72% території України, і вітчизняне продовольство на внутрішньому ринку.

Міжнародна організація ФАО (Food and Agriculture Organization) опублікувала доповідь, в якій попередила, що світ увійшов у новий режим функціонування продовольчого ринку, в якому така волатильність цін буде загострюватися. Короткострокові коливання світових цін на зернові, за висновком ФАО, відбуватимуться навколо постійно зростаючого глобального тренду внаслідок таких причин:

- дестабілізація глобального ринку зернових через інтенсивне використання біопалива, сировина для якого витісняє зернові і вбиває родючість ґрунтів;

- масштабні спекулятивні фінансові операції на ринку деривативів, пов'язані з продовольчими товарами;

- зміна клімату;

- загострення конфліктів у певних регіонах.

Острах, що масштабні спекулятивні операції підірвуть здатність глобального ринку ф'ючерсів на зернові згладжувати коливання цін і поставлять під удар уряди і населення країн, що залежать від імпорту продовольства, змусив ці країни бити на сполох і вимагати від лідерів міжнародних організацій вживати термінових заходів. У 2009 р. на світовому Саміті з продовольчої безпеки пролунали тривожні звернення до Світового банку, МВФ, ЮНКТАД і ФАО щодо небезпеки та неадекватності глобальної системи землеволодіння, землекористування та забезпечення людства продовольством.

Після певного зниження цін другий їх сплеск у 2010–2011 рр. підтвердив обґрунтованість цих побоювань.

ООН щорічно публікує доповідь про продовольчу кризу (Global Report on Food Crisis, GRFC) і динаміку Глобального індексу голоду (Global Hunger Index, GHI). Коли читаєш цей сухий аналітичний звіт, просто холоне кров, - за красивими графіками і діаграмами стоять мільйони людей, які вмирають від голоду в наш освічений вік високих технологій. Згідно з останніми доповідями GRFC і SOFI (State of Food Security and Nutrition in the World), після подолання Глобальним індексом голоду свого пікового значення у 2008 р. і подальшого невеликого зниження, з 2015 р. він знову почав зростати. Торік кількість людей, які щодня страждають від голоду, перевищила 821 млн, серед них - понад 51 млн дітей віком до п'яти років. Сьогодні ціна родючої землі, контролю над нею і над продовольством стала ціною життя і смерті.

Стало очевидним, що країни, які контролюватимуть родючі землі, стануть ключовими геополітичними гравцями, лідерами на світовому ринку продовольства у процесі подолання глобальної продовольчої кризи.

Поширення таких висновків і прогнозів радикально змінило земельну політику багатьох країн, запустило глобальну земельну лихоманку і викликало безпрецедентні та надзвичайно важливі для нас глобальні явища:

- острах урядів багатьох країн, де є дефіцит родючої землі, перед загрозою продовольчої кризи: вони усвідомили, що навіть наявність грошей не є гарантією продовольчої безпеки для їх населення. Єдиною твердою гарантією є наявність родючої землі і контроль над її використанням;

- розуміння глобальними інвесторами стратегічної вигідності вкладень у придбання родючої землі або контроль над цією землею, продовольством і водою;

- усвідомлення портфельними інвесторами колосального потенціалу майбутнього прибутку від масштабних спекуляцій із похідними інструментами, пов'язаними із родючою землею і продовольством;

- дивний факт, який полягає у тому, що гостра продовольча криза і проблема голоду часто спостерігаються навіть у тих бідних країнах, де є велика кількість родючої землі, але вона перебуває під контролем іноземних корпорацій або фондів інших держав. Ці інвесторивсю продовольчу продукцію відправляють на експорт за світовими цінами, а місцеві жителі через низькі доходи не в змозі купити те, що вони вирощують на "своїй" землі як наймані працівники (зокрема, це Судан, Мадагаскар і багато інших країн третього світу).

З 2007 р. уряди багатьох країн з великою кількістю фінансових ресурсів, але дефіцитом родючої землі визначили своїм пріоритетом забезпечення національної продовольчої безпеки. Для досягнення цієї мети їх державні фонди добробуту (Sovereign Wealth Funds) можуть оперувати сумами порядку сотень мільярдів доларів. Головний фокус їх уваги зосереджується на такому:

- освоєнні родючих земель у країнах третього світу для забезпечення свого населення продовольством і експорту продукції;

- радикальному підвищенні ролі урядів у забезпеченні себе безпечною системою землеволодіння та землекористування;

- збільшенні державних інвестицій в інфраструктуру продовольчого ринку та переробних галузей.

У цій ситуації надзвичайно загострився глобальний феномен, який у міжнародній аналітичній літературі називають land grabbing - захоплення родючих земель в інших країнах через використання легальних методів інвестування. Цьому явищу присвячено дослідження міжнародних незалежних think tanks Oxfam, Transnational Institute, GRAIN, Global Development and Environment Institute і багатьох інших організацій, публікації вчених і книжки авторитетних видавництв.

Сутність їх висновків полягає у тому, що поглинання або захоплення землі (land grabs) іноземними інвесторами або великими національними монополістами і концентрація приватної власності на землю - це одна з найбільших загроз для продовольчої безпеки країни-одержувача "інвестицій". За даними Land Matrix Partnership, c 2001 р. іноземними інвесторами було поглинуто понад 250 млн га родючої землі у країнах третього світу. Це площа, що в чотири рази перевищує територію всієї України.

Найчастіше основними гравцями у таких операціях є:

1) суверенні фонди добробуту багатших країн, які забезпечують собі довгостроковий доступ до родючої землі в третіх країнах на основі її тривалої оренди або купівлі (наприклад, Norwegian Sovereign Wealth Fund, розмір якого перевищує 1 трлн дол., або аналогічні інвестиційні фонди Китаю, див. статтю Андрія Паливоди "Китай, якому все мало" в цьому номері DT.UA);

2) власники виробництва біопалива, яким необхідний постійний доступ до сировини;

3) глобальні хедж-фонди й індивідуальні інвестори, які займаються спекулятивними операціями з землею або водними ресурсами на цій землі;

4) рідше - геополітичні гравці, які мають на меті поглинання країни або регіону;

5) місцеві олігархічні структури для подальшого перепродажу землі іноземним інвесторам або для концентрації земельної власності та отримання монопольного надприбутку.

Висновок однієї з доповідей Oxfam гідний того, щоб його дослівно процитувати: "Іноземні інвестори активно таргетують країни з корумпованими або некомпетентними урядами з метою швидкого та дешевого скуповування високоякісних сільськогосподарських земель. Аналіз показав, що між 2000-м і 2011 р. у 56 бідних країнах третього світу відбулися великі трансакції з поглинання сільськогосподарської землі, які призвели до виселення місцевого населення, зникнення фермерських господарств, погіршення якості землі і виникнення продовольчих криз. Корумповані або некомпетентні уряди стають зручними партнерами для вигідного бізнесу земельних інвесторів. Часто такі угоди готуються з допомогою інтенсивної пропаганди, в якій для місцевого населення їх називають земельною реформою та інвестиціями, які приведуть до економічного зростання і створення нових робочих місць".

Однак насправді відбуваються протилежні речі. Найбільш шокуючим, нехай і не зовсім типовим, є кейс Мадагаскару, який досліджено і опубліковано у міжнародній доповіді Land grabbing in Madagascar. Цей проект захоплення всієї родючої землі острова іноземними інвесторами Південної Кореї, Італії та інших країн реалізовувався через багаторічну і трагічну історію. Її початок називався земельною реформою і запровадженням ринку землі з анонсованою у 2005 р. видачею сертифікатів про власність на землю місцевим жителям. А в кінцевому результаті земля Мадагаскару і всі його величезні ресурси потрапили до рук іноземних інвесторів, а громадяни країни залишилися дешевою робочою силою, що існує за межею бідності. На сьогодні Глобальний індекс голоду населення Мадагаскару перебуває у найбільш катастрофічному інтервалі.

Висновки доповіді полягають у тому, що за відсутності необхідних потужних правових інституцій земельна реформа і відкриття ринку землі перетворюються на її захоплення і відчуження громадян країни від доступу до своєї власної землі. Багато міжнародних експертів називають такі земельні реформи новими технологіями неоколоніалізму.

howardgrill

Ви скажете, що Україна - не Африка і не Мадагаскар, тому тут це неможливо. Хотілося б погодитися. Але трагічна історія землі України, яка полита кров'ю мільйонів українців і бачила Голодомор, не дає нам права забути ціну втрати контролю над своєю землею та її плодами. Професор Єльського університету Тімоті Снайдер присвятив частину свого життя глибокому документальному дослідженню цієї трагедії в Україні, яке він назвав "Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним". Думаю, кожному українському державному діячу треба прочитати його.

Обов'язок учених і аналітиків, що розуміють картину в цілому, - бути незалежними і попереджати про ризики. Численні міжнародні доповіді про land grabbing та його витончені, незрозумілі пересічним громадянам форми зі знайомими до болю словами "земельна реформа, ринок землі та інвестиції" не дають спокійно дихати: перед очима - дика для цивілізованого світу драма, яка сьогодні розгортається у багатьох бідних країнах, які відкрили ринки своєї землі і не прорахували цих ризиків.

Тим часом у такій успішній країні, як Ізраїль, з одним з найбільш технологічних у світі інноваційним аграрним сектором, уся сільськогосподарська земля повністю належить державі, яка надає її в оренду на 50 років невеликим господарствам - кібуцам та мошавам - з правом подовження, якщо виконуються державні критерії землекористування. Кібуци - це суспільні господарства, в яких засоби виробництва і прибуток є колективними, тоді як у мошавах кожна сім'я самостійно обробляє землю і отримує прибуток, а закупівля і реалізація продукції здійснюються у кооперації з іншими господарствами.

У Канаді більш як 90% землі перебуває у державній власності (Crown Land) і тільки близько 10% - у приватній. У тих країнах, де ринок землі успішно працює, його основою є сильні правові інституції, невеликі фермерські господарства, суворий державний контроль якості землекористування, недопущення концентрації та монополізації землі, розвинена фінансова система і доступність кредитування для дрібних фермерських господарств (найчастіше під заставу майбутнього врожаю або з використанням страхових інструментів). Зазвичай суворо дотримуються обмеження на площу землі; критерії того, хто може бути покупцем або орендарем. У багатьох країнах діє заборона на передачу землі у заставу банку, тому що посилює ризики потрапляння землі до випадкових ринкових контрагентів.

Тому, перш ніж знімати мораторій на продаж землі, необхідно створити саме ці базові передумови. І тоді, можливо, ми побачимо, що ключ до успіху - не форма власності на землю, а саме ці передумови. Необхідні спокійна, вдумлива загальнонаціональна дискусія і вибір оптимальної стратегії землеволодіння та землекористування.

Володимир Зеленський колись дуже зворушливо виконував пісню: "Держи меня, Родина, тем, что не продано, тем, что мне свято и что близко сроду мне. От моей слабости, жадности, глупости, Родина, просто меня удержи". Хочеться вірити в його щирість, у силу цих слів, у мудрість колективного розуму української нації та здоровий інстинкт її самозбереження.

Перш ніж нові органи влади розпочнуть земельну реформу, нам потрібна професіональна дискусія, результатом якої має стати потужна державна системна стратегія управління земельними ресурсами України та переходу до оптимальної моделі ринку землі з урахуванням усіх внутрішніх і глобальних ризиків. Наші аналітики й експерти готові допомогти, якщо влада готова їх слухати. Нам необхідне стратегічне бачення кінцевого результату реформи та розуміння, за рахунок чого ми хочемо збільшити зростання ВВП, що буде з жителями сіл, чи дійсно ми посприяємо інвестиціям або ж просто залатаємо бюджетні дірки. Ми маємо виконати кропітку роботу над нашим земельним кадастром, забезпечити правовий захист власникам паїв, відрегулювати питання землекористування, захистивши наші землі й екологію. Розробити системні заходи зі створення конкурентоспроможної продовольчої продукції з високою доданою вартістю та її просування на світових ринках. Лише така стратегія зробить Україну одним із лідерів на світовому продовольчому ринку і сильним геополітичним гравцем у сфері подолання глобальної продовольчої кризи.