ЗБРОЙОВЕ ЯДРО УКРАЇНИ-2003

Ще один завершений рік на світовому ринку озброєнь свідчить, що українські експортні традиції сформувалися. Якщо 2002 р. в національній системі ВТС відбулися основні політичні рішення, пов’язані з безпосереднім підключенням до неї адміністрації Президента, розвідок Служби безпеки й Міністерства оборони України (формально це зафіксовано затвердженням якісно нового складу Комітету з політики військово-технічного співробітництва й експортного контролю при Президенті України), то 2003 р. почалася активна фаза внутрішнього реформування виконавчої системи військово-технічного співробітництва. Крім скорочення кількості компаній-спецекспортерів, це полягало в активізації передприватизаційної підготовки низки підприємств, спробі впустити приватний капітал у розробку зброї і в активізації кооперації ОПК на пострадянському просторі. Ще одним важливим штрихом збройового року стало затвердження главою держави Концепції військово-технічного співробітництва України з іноземними державами на період до 2010 р. — Україна офіційно перевела збройову торгівлю на системну колію.

Серед найпомітніших тенденцій експерти відзначають сформоване ядро оборонно-промислового комплексу країни. Підприємства, що пережили неоднозначні періоди існування (несподіване зникнення держоборонзамовлення, обвальна конверсія, майже необоротна стагнація та гарячковий пошук нових партнерів на різко змінюваному ринку), розпочали реалізацію стратегії власного розвитку. Вистояли переважно заводи, які покладалися виключно на власні сили.

Важливою новою тенденцією у функціонуванні системи збройового бізнесу став початок формування внутрішнього ринку. Експерти вважають це предтечею серйозного переоснащення й переозброєння національної армії, що може розпочатися вже в 2005—06 рр. Але тільки в тому разі, якщо окремим ініціативним проектам, започаткованим у 2003 р., буде надано статус національних фінансово захищених програм. Природно, із включенням їх у держоборонзамовлення.

Збройова статистика

За даними генерального директора держкомпанії «Укрспецекспорт» Валерія Шмарова, порівняно з 2002 роком, головний український спецекспортер збільшив зовнішньоторговий оборот приблизно на 8—10%. Загальні обсяги реалізованої продукції військового та подвійного призначення поки що не оприлюднюються, хоча відомо, що найуспішніше дочірнє підприємство «Укрспецекспорту» — «Укроборонсервіс» — продало 2003 р. зброї та послуг на суму 756 млн. грн., або понад $ 140 млн.

Загалом, за попередніми підрахунками Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, загальні обсяги українського збройового експорту (з урахуванням роботи підприємств, які безпосередньо поставляють комплектуючі в Росію, а також послуг подвійного призначення на космічному ринку) помітно перевищать півмільярда доларів. А якщо до них зарахувати й послуги з перевезення військових вантажів та перекидання військових контингентів, цифра збільшиться ще на кілька десятків мільйонів доларів. Серед найважливіших контрактів українських спеціальних експортерів — виконання програми модернізації армії Туркменістану, реалізація контракту на поставки танкових дизельних двигунів у Пакистан, поставка двох станцій пасивної розвідки «Кольчуга» у Туркменістан, низка контрактів із поставок військової техніки державам Південно-Східної Азії, досить великі угоди щодо комплектуючих до нових російських бойових літаків, укладання «Укрспецекспортом» контрактів на поставки військово-транспортних літаків Ан-32 Лівії, Мексиці, Еквадору (по чотири кожній країні) і двох — Ан-32 — Бангладеш, створення у В’єтнамі інфраструктури для ВМС, а також виконання кількох проектів, у рамках яких іноземним партнерам поставлялися нові високоточні засоби ураження. Серед найвагоміших держав-партнерів у галузі ВТС 2003 р. стали Росія, Китай, Індія, Туркменістан, Пакистан, М’янма, Лівія, Алжир, Ефіопія. Україна, як і раніше, набирає «збройові бонуси» за рахунок значної кількості невеликих за обсягом контрактів, вузької спеціалізації, відсутності політичних вимог, що супроводжують поставки зброї і техніки. 2003 року досить гнучко вирішувалися питання реалізації клірингових угод, застосування офсетних розрахунків і передачі технологій.

Ядро ОПК

Крім «Укрспецекспорту» і його дочірніх фірм, в Україні є ще кілька гравців, котрі мають право самостійної торгівлі зброєю та супутньою продукцією. Так виробник авіаційного озброєння ДАХК «Артем» розпочала реалізацію підписаного в травні контракту на поставку Індії авіаційних ракет Р-27 «повітря-повітря» для винищувачів Су-30МКИ, закуплених раніше в Росії. Як вважають експерти, вартість контракту може бути в межах $70—90 млн. Інше київське підприємство вже поставило боєголовки, якими оснащуватимуть ракети. Непрямим підтвердженням цього може служити одержання ДАХК «Артем» від банку «Хрещатик» пільгового кредиту на 25 млн. грн. для виконання цього замовлення.

Одним із найуспішніших спецекспортерів стало держпідприємство «НПК газотурбінобудування «Зоря-Машпроект», що одержало статус самостійного гравця на ринку в вересні 2003 р. Протягом 2003 р. це підприємство поставляло газові турбіни для військових кораблів Китаю, Індії, Сінгапуру, США, а також для В’єтнаму і Греції в рамках російських контрактів. Серед поставок 2003 р. великий контракт на поставку для ВМС Китаю восьми газотурбінних двигунів УГТ-6000 потужністю 25 МВт. Контракт на поставку трьох турбін для судна на повітряній подушці, що будується в Сінгапурі, менш ємний, але цей ринок ще недавно було закрито для українських підприємств. Поставки чотирьох газових турбін ДТ-59 потужністю 16200 кВт кожна у США також видаються цікавими, оскільки свідчать про унікальність продукції. За оцінками фахівців, це підприємство заробило на реалізації продукції військового та подвійного призначення кілька десятків мільйонів доларів.

В один ряд зі згаданими спецекспортерами можна поставити ще кілька підприємств, майбутнє яких уже не викликає сумніву. Передусім це АНТК ім. Антонова, Харківське державне авіаційне виробниче підприємство (ХДАВП), ВАТ «Мотор-Січ», Київський державний авіаційний завод «Авіант», ДП «Машинобудівний завод «ФЕД», ДП «Завод ім. Малишева», ЦКБ «Промінь», ДП «Завод «Арсенал».

Початок формування внутрішнього ринку продукції військового та подвійного призначення став одним із найбільших досягнень року. Найкращі перспективи на ринку України в продукції авіабудування, передусім літаків Ан-140 і Ан-74. Попри скептичні заяви Міністерства транспорту, Ан-140 експлуатуватимуть кілька українських та російських авіакомпаній, Ан-74 — прикордонне відомство. Крім того, Державна прикордонна служба України планує купити один корабель, один вертоліт і п’ять катерів берегової охорони.

Вперше з’явилися перспективи й у військового відомства. 2003 р. з участю «Укрспецекспорту» та «Укроборонсервісу» почала працювати програма ремонту й модернізації засобів ППО. Як очікується, спецекспортери візьмуть участь у ще одній програмі переоснащення ЗСУ — забезпечення новими цифровими засобами зв’язку, адаптованими до стандартів НАТО. Переговори ведуться відразу з кількома зарубіжними фірмами, і, як очікується, у першій половині 2004 р. може відбутися відповідний тендер. Основна вимога української сторони — передача технологій і частини виробництва засобів зв’язку в Україну. Якщо програму буде реалізовано, це стане першим масштабним проектом переоснащення української армії.

Ставки на Росію значно зросли

2003 р. тенденція орієнтування в оборонно-промисловій політиці на Росію загалом і на реінтеграцію зокрема значно поглибилася. А на деяких напрямах, таких, як модернізація бойової авіаційної техніки та систем протиповітряної оборони, а також створення ряду нових комплексів озброєнь, вона стала необоротною. Експерти відзначають, що не менше чверті обсягів збройового експорту 2003 р. було реалізовано саме в Росію. Крім того, і Концепція ВТС України з іноземними державами на період до 2010 р. передбачає, що найбільша частина експорту товарів військового призначення припадає на країни СНД, переважно на Російську Федерацію.

Об’єктивно, фінансові структури жодної іншої держави не виявляють такої зацікавленості в приватизації заводів українського ОПК, як Росії. Саме вони
2003 р. стали власниками колись забороненого для продажу харківського «Хартрону». Нагадаємо, що Фонд держмайна України продав 24,56-відсотковий пакет акцій ВАТ «Хартрон» за 5247,763 тис. грн. «Центру фінансового посередництва». При цьому посередник не приховував, що акції призначаються для московських компаній ЗАТ «Асоціація сприяння конверсійній діяльності» (АСКОНД) і ЗАТ «НПП «Конверс-електроприлад».

Експерти прогнозують, що кілька підприємств, які поставили своїм завданням на 2003—04 рр. корпоратизацію й переведення в статус державних акціонерних компаній, тобто створення корпорації зі стовідсотковим державним пакетом акцій із наступним акціонуванням і приватизацією окремих її структур, намагатимуться збути пакети акцій саме російському бізнесу. А самі фінансові структури РФ, на думку директора російського Центру аналізу стратегій і технологій Руслана Пухова, сьогодні старанно приміряються до таких оборонних підприємств, як ВАТ «Феодосійська суднобудівна компанія «Море», ДАКХ «Артем», Казенний електромашинобудівний завод «Іскра», ДАКХ «Топаз» і деякі інші.

Там, де придбання підприємств ускладнене й недоцільне, російські партнери створюють спільні підприємства або розвивають пряму виробничу кооперацію в рамках двосторонніх угод. Безумовно, найбільшого розмаху співробітництво України й РФ набрало у сфері випуску авіаційної техніки, де можна виділити проекти складання нових близькомагістральних пасажирських літаків Ту-334 і регіональних пасажирських літаків Ан-140. Загалом до коопераційних поставок залучено близько сотні підприємств, а серед найбільших угод 2003 р. — поставка НПКГ «Зоря-Машпроект» силових установок для створюваного в Росії десантного корабля на повітряній подушці типу «Зубр» для ВМС Греції, поставка ЗМКБ «Прогрес» чотирьох двигунів АІ-222-25 для нових російських навчально-бойових літаків Як-130, виготовлення Новокраматорським машинобудівним заводом 12 мобільних антенних постів для ЗРC С-300П, виконання Криворізьким ВАТ «Інжинірингово-виробниче підприємство «Енергія» контракту на поставку газотурбінних генераторів для створюваних у Росії десантних катерів проекту 12061 «Мурена».

До одного з найпримітніших політичних ходів можна зарахувати висловлювання президента РФ Володимира Путіна на користь створення єдиних оборонних комплексів на просторі СНД. «Створення такої інтегрованої інфраструктури дозволить нам оптимізувати фінансові й матеріальні видатки на оборону», — наголосив він, виступаючи 10 грудня в Москві на зустрічі з міністрами оборони країн СНД. Цю думку ще більше розвинув міністр оборони РФ Сергій Іванов, зауваживши, що «треба повніше використовувати наявні механізми співробітництва як на багатосторонній, так і на двосторонній основі, що дозволить зберегти єдиний оборонний простір».

Технології набирають дедалі більшої ваги

Якщо говорити про конкретні досягнення розробників у царині розвитку та впровадження технологій, то найпомітнішими є українські успіхи в сфері розвитку високоточної зброї. У країні виконуються відразу кілька високотехнологічних проектів, які, на думку самих розробників і торговців технологіями, є перспективними. Розробки не тільки дозволять поставити нові види зброї у ЗСУ, а й забезпечать якісно новий прорив на ринку. Серед них виокремлюються роботи ЦКБ «Промінь» і ЦКБ «Точність» Ніжинського науково-виробничого комплексу «Прогрес» зі створення нових високоточних засобів ураження. Вони, до речі, можуть бути адаптовані й під стандарти НАТО. Успіхи зафіксовано в таких галузях, як бронетанкобудування: «Укрінмаш» (дочірнє підприємство держкомпанії «Укрспецекспорт») активно рекламував дві нові технології захисту танків: системи динамічного захисту «Ніж» і активного захисту «Заслін». До речі, для «Заслону» холдингова компанія «Укрспецтехніка» представила технологію міліметрової радіолокації, необхідну для функціонування системи. Загалом, розвиток українських радіолокаційних технологій сьогодні визнаний в усьому світі, і далеко не тільки завдяки активному експорту станцій пасивної радіоелектронної розвідки «Кольчуга-М». Наприкінці ХХ — на початку XXI століття набули популярності модернізовані РЛС Казенного електромашинобудівного заводу «Іскра» й міліметрові РЛС близької дії «Укрспецтехніки». Не без допомоги іноземних інвесторів українські розробники створили нову станцію оптико-електронного заглушення «Адрос», покликану стати протиракетним панциром для вертольотів.

Конкуренція зростає. Курс на спеціалізацію

Свої успіхи в розвитку оборонно-промислової спеціалізації низка гравців пов’язує з розвитком системи трансферту технологій у кількох державах СНД і різким зростанням за останні два-три роки конкуренції на пострадянському сегменті міжнародного ринку озброєнь. По суті, спеціалізація стає наслідком ситуації, коли в учасників ринку не залишається іншого шляху, як розвивати кілька окремо взятих напрямів, на яких історично збереглося лідерство. При цьому розробники військової техніки протягом останніх років ідуть шляхом адаптації конкретних вузлів, агрегатів або послуг до будь-яких видів техніки і будь-яких замовлень. Експерти вважають, що успішною спеціалізація стане тоді, коли вона охоплюватиме не більше 8—12 напрямів.

Примітно, що йдеться не лише про інтеграцію пострадянських постачальників у західний простір, а й інтеграцію західних виробників у пострадянський. Показовим прикладом служить робота французької групи SAGEM у напрямі адаптації танкових систем управління вогнем до танків радянського виробництва. Є також спільні з російськими розробниками проекти модернізації вертольотів Мі-24, у які інтегровано деякі французькі вузли. Швидше за все, Україна, модернізуючи парк своїх бойових вертольотів, скористається французькими вузлами, що саме по собі свідчить про успіхи спеціалізації групи SAGEM на пострадянському сегменті ринку озброєнь і військової техніки.

Ряд кроків у бік розвитку спеціалізації зробили польські розробники військової техніки, запропонувавши дешевшу від французької, але досить дійову систему управління вогнем для танків «Драва-Т». Вона дозволяє вести ефективні бойові дії в нічний час, уражаючи цілі на відстані до двох тисяч метрів. Цією системою оснащуються танки РТ-91, які перебувають на озброєнні Польщі, і не виключено, що «Драву-Т» буде встановлено на РТ-91, призначених для Малайзії, а також на танках Т-72, що стоять на озброєнні Індії. Спеціалізація, крім іншого, стимулює нову хвилю кооперації. Таких прикладів протягом останніх років з’явилося багато. А типовим може послужити домовленість німецької компанії Rheinmetall Landsysteme і польської OBRUM про спільну модернізацію парку польських танків Т-72. Або спільний українсько-китайсько-пакистанський проект створення й виробництва нового пакистанського танка Al Khalid, у який інтегровано українські моторно-трансмісійні відділення.

Якщо говорити про українську оборонно-промислову спеціалізацію, то це передусім можливості капітального ремонту й модернізації техніки. 2003 р. на Київському авіаремонтному заводі цивільної авіації 410 (АРП ЦА 410) відремонтовано п’ять середніх транспортних літаків Ан-26 для польських ВПС. Столичний АРП ЦА 410 після капремонту подовжує міжремонтний ресурс літака до 5 тис. год. і на 5 тис. посадок. Виконаний ремонт дозволить повітряному судну літати 5—7 років. Так само відремонтовано чотири Ан-26 для Угорщини — ресурс подовжено на 5 тис. год. АНТК ім. Антонова виконував торік кілька контрактів на модернізацію китайської авіатехніки, зокрема літака Yun-8F-600; Конотопський авіаремонтний завод МОУ «Авіакон» — вертольотів Мі-24 для Гвінеї. Чугуївський авіаремонтний завод виконав контракт на капітальний ремонт шести МіГ-23УБ для Індії. Список можна продовжувати, але головне те, що практично всі авіаремонтні підприємства 2003 р. було завантажено роботою.

До спеціалізації України впевнено можна зарахувати не лише згадані поставки газових турбін для військових кораблів і авіаційних двигунів, а й таку досить унікальну продукцію, як поставки харківськими розробниками бронетехніки танкових дизельних двигунів. А також гідроакустичні станції та буї, що їх виготовляє Київський державний НДІ гідроприладів, агрегати для бойової авіатехніки Харківського «ФЕДу» і Красилівського агрегатного заводу. Два останні підприємства беруть участь практично в усіх великих російських контрактах на поставки іншим державам літаків Су-30. Українську гідроакустичну станцію «Босфор» буде встановлено на фрегатах, які будуватиме для Пакистану Китай. І не тільки. На вузьку й досить унікальну спеціалізацію України реагують і держави НАТО: Німеччина вже замовила розробку й виробництво гідробуїв за стандартами альянсу, а з французькою фірмою Thales підписано угоду про спільну розробку вертолітної гідроакустичної станції.

Ще одним успішним видом спеціалізації України на світовому збройовому ринку стає комплексна організація, або відновлення системи ППО. Її освоєно протягом кількох останніх років, а апробовано в Туркменістані.

Нарешті, найяскравішим прикладом спеціалізації на ринку для України стали авіаційні перевезення військових вантажів та оперативні перекидання військових контингентів. Не виключено, що, за сприятливих політичних обставин, авіаперевезення спеціального призначення, здійснювані переважно підрозділом АНТК ім. Антонова «Авіалініями Антонова» й «Українською авіаційною транспортною компанією», можуть стати й загальною спеціалізацією України як держави — кандидата на членство в НАТО.

Послуги, що надаються державою на космічному ринку, експерти не завжди зараховують до угод на збройовому. Тим часом вони безпосередньо причетні до ринку зброї, оскільки йдеться про реалізацію техніки й послуг подвійного призначення. Україна 2003 р. почувалася на ринку космічних послуг досить упевнено, а розвиток українсько-бразильського космічного проекту значно збільшить частку держави на ньому. Якщо говорити про проекти, реалізовані 2003 р., найвагомішим із них є складання супутника Egyptsat-1 для Єгипту. Нині українське та єгипетське космічні відомства визначають ракетоносій, що виведе цей супутник на сонячно-синхронну орбіту. У рамках контракту Egyptsat-1 мають запустити наприкінці 2004 р. Не виключено, що виведення супутника на орбіту здійснить конверсійний ракета-носій «Дніпро-1». Крім того, як очікується, Україна забезпечить розгортання в Єгипті наземної станції управління супутником у польоті й модернізацію станції прийому даних дистанційного зондування.

Післямова

Ринок у 2003 р. після певного затишшя в перші місяці розвивався динамічно. Воєнні кампанії останніх років, а надто кампанія в Іраку, стимулювали ряд держав до посилення військового потенціалу. Значна частина експортерів зброї відгукнулася на виклики ринку, розпочавши реалізацію нових дослідно-конструкторських робіт. Значну їх частину присвячено пошуку адекватної зброї протидії терористичним угрупованням. Україна продемонструвала готовність відповісти на основні потреби ринку.

У зв’язку з необхідністю розвитку та придбання нових видів зброї актуальними стали технології їх створення. 2003 р. Україна зуміла запропонувати ринку серію розробок високоточних засобів ураження, нові засоби виявлення об’єктів і наведення зброї на ціль. Цей факт дозволяє говорити про наявність у державі сформованого ядра ОПК.

Оборонно-промислова спеціалізація, поруч із розвитком нових видів озброєнь, доведенням до експортного варіанта нових оборонних технологій (адаптацією до оборонної тематики цивільних технологій) і розвитком масштабної оборонно-промислової кооперації, стане однією з найважливіших складових успіху сучасного гравця міжнародного ринку озброєнь.

Перспективи України в царині створення й реалізації зброї лежать у розумному балансі кооперації з Росією та державами СНД, з одного боку, і державами західного світу — з іншого. Попри тотальне втягування у фарватер російської оборонно-промислової стратегії, Україна повинна знаходити альтернативних партнерів серед держав Західної Європи, Південно-Східної Азії та Близького Сходу. Гаслом 2004 збройового року, швидше за все, стануть слова: «Уніфікація. Спеціалізація. Кооперація». У найширшому контексті.