Заслін для пролонгації

От і настала черга Чорноморського флоту Росії. Вже на самісінькому початку передвиборної кампанії, оглядаючись на Москву і на українського виборця, то один кандидат у президенти, то інший заговорили про майбутнє російської військово-морської бази в Криму. Сергій Тігіпко по-банкірськи вважає, що флот може залишитися і після 2017 року, якщо Росія погодиться на вищу орендну плату за перебування на території України і передасть частину нині орендованих причалів і земель Севастопольському морському торговельному порту та українським ВМС. Віктор Янукович, який у минулі роки говорив про можливість перебування бази ЧФ Росії в Криму і після 2017-го, зараз по-хазяйськи не виключає можливості звільнення частини земель, використовуваних підрозділами російського флоту. А Володимир Литвин по-професорському пропонує підхід, що «базується на політичній, геостратегічній, економічній та психологічній складових».

Спікер парламенту вирішив, що «треба зробити все (тут і далі виділено автором. — В.К.), щоб Чорноморський флот Російської Федерації продовжив оренду баз у Криму і після 2017 року на взаємовигідних умовах. ЧФ РФ повинен виступати однією з гарантій нашої безпеки». Що малося на увазі під цим «все», кандидат не уточнює. Сподіваємося, що все ж таки не пропозицію доплачувати Росії за перебування її військових підрозділів у нашій країні. Але свою позицію щодо Чорноморського флоту Литвин послідовно обстоює протягом останнього року, описуючи виборцям безпорадність українських Військово-морських сил. Настільки ж послідовно спікер парламенту рік тому пропонував, щоб Україна стала то позаблоковою державою, то нейтральною. Щоправда, парламентарій так жодного разу й не пояснив, як він співвідносить суперечні одне одному: статус нейтралітету й одночасне перебування на території нашої держави іноземної військовий бази.

Та й пропозиція зробити російський ЧФ «гарантом нашої безпеки» не може не викликати гіркої посмішки. Роки перебування Чорноморського флоту Росії показують, що він — дестабілізуючий чинник, важіль впливу Кремля на внутрішньополітичну ситуацію в Криму та Україні в цілому. Вже з тієї причини, що самою лише своєю присутністю на півострові стимулює сепаратистські настрої в автономній республіці. А працівники ФСБ і ГРУ МО, які є в складі підрозділів флоту, ще й активно втручаються у внутрішні справи України. Хто забув, як це робилося і до чого призвело, нехай запустить в Інтернеті пошук новин про феодосійські події 2006 року.

А участь моряків-чорноморців у чеченському конфлікті та російсько-грузинській війні безпосередньо загрожувала безпеці України: наша країна могла стати об’єктом терористичних актів у першому випадку й мимохіть стати безпосереднім учасником війни — у другому. Та й коли вулицями українських міст безконтрольно роз’їжджають бронетранспортери іноземної держави, це також не зміцнює безпеку. Такі ризики і загрози не можна компенсувати ні кількома мільярдами доларів на рік, що їх у майбутньому може заплатити Росія за оренду бази, ні нинішньою участю російського флоту в соціально-економічному розвитку Севастополя. Тим більше що присутність флоту стримує економічний розвиток міста, не даючи йому можливості стати повноцінним морським портом і туристичним центром.

Тому позиція офіційного Києва, яку сьогодні поділяють такі кандидати в президенти, як Юлія Тимошенко, Віктор Ющенко, Анатолій Гриценко та Арсеній Яценюк, залишається незмінною вже тривалий час: угоди виконуватимуться і не повинні переглядатися, але 2017-й — останній рік перебування ЧФ Росії в Україні. Це саме повторив під час свого останнього візиту в Росію міністр закордонних справ Петро Порошенко. Звісно, в Москві воліли б почути інше. Хоча в Новоросійську й триває будівництво нової бази для кораблів ЧФ, у Кремлі не втрачають надії, що Київ усе ж таки погодиться на перебування Чорноморського флоту в Криму і після 2017 року. Заради цього російське керівництво готове піти на чимало поступок нашій країні, надавши їй певні енергетичні та економічні преференції. Тим більше що й у самій українській Конституції є лазівка: що одна стаття забороняє, те інша допускає.

Противники перебування Чорноморського флоту в Україні після 2017 року вказують на статтю 17 Конституції, яка апріорі забороняє розміщення іноземних військових баз на території нашої країни. Тільки перехідні положення Основного Закону роблять одноразовий виняток. А от прибічники подальшого існування російської бази посилаються на пункт 14 перехідних положень, які є складовою частиною Конституції: «Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань є можливим на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, які ратифіковані Верховною Радою України». У свою чергу, продовжують вони, у статті 25 угоди про статус і умови перебування ЧФ РФ на території України сказано, що «ця угода укладається на 20 років, відлік яких ведеться з дати початку її тимчасового застосування. Термін дії угоди автоматично продовжуватиметься на наступні п’ятирічні періоди, якщо жодна зі сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії угоди не пізніше ніж за один рік до закінчення терміну її дії». Звідси випливають висновки: перехідні положення Основного Закону роблять базові угоди щодо ЧФ Росії конституційними, і Конституція дозволяє продовжити оренду військової бази в Україні і після 2017-го.

Наш аналіз заснований на простому зіставленні статей Конституції та угоди про статус і умови перебування ЧФ РФ на території України. Але ж можуть бути й інші чинники. Для остаточного прояснення ситуації потрібне рішення конституційного суду: тільки він уповноважений трактувати Конституцію і може дати системний аналіз відповідності міжнародного договору Основному Закону. У світовій практиці вже бували такі прецеденти. От і зараз у Чехії місцевий конституційний суд розглядає на відповідність конституції країни положення Лісабонського договору.

Ну а поки що ця юридична лазівка відкриває Москві простір для дипломатичних маневрів. А заяви ряду кандидатів у президенти дають росіянам надію, що можна домогтися бажаного і залишити майоріти російський триколор у Севастополі і після 2017-го.

А тим часом у російській столиці чекають президентських виборів. Саме їхні результати багато в чому визначать подальшу тактику на переговорах з питань функціонування Чорноморського флоту РФ та його тимчасового перебування на території України. Тож хоча Петро Порошенко і Сергій Лавров і домовилися про прямий діалог та поновлення діяльності робочої групи з питань функціонування російського ЧФ на території України, оптимізм недоречний: у найближчі місяці навряд чи варто очікувати якогось прогресу на українсько-російських переговорах. Що й показали проведені цього тижня зустрічі українських і російських експертів, котрі обговорювали три проекти угоди щодо флоту — з питань юрисдикції та надання правової допомоги у кримінальних справах, про дію сторін у разі виникнення кризової ситуації, а також про взаємодію при проведенні інспекційних заходів.

Якщо Київ усе ж таки набереться духу, він може масними лініями перекреслити ці очікування Москви й позбавити її ілюзій. Українська влада має не так вже багато можливостей. Однак вони є. Мало того, вони є навіть у базових угодах щодо Чорноморського флоту Росії, документах недосконалих і з величезними правовими «дірами». Згадана вище стаття 25 про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України говорить про те, що «термін дії угоди автоматично продовжуватиметься на наступні п’ятирічні періоди, якщо жодна зі сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії угоди не пізніше ніж за один рік до закінчення терміну її дії». А це означає, що Київ може направити ноту з повідомленням за рік до закінчення терміну дії угоди, або за два роки, або за вісім років. Була б у вищого українського керівництва відповідна політична воля.

Нагадаємо нашим читачам, що ще в травні минулого року за результатами засідання РНБОУ президент України доручив уряду до 20 липня 2008 року підготувати законопроект про припинення з 2017 року дії міжнародних договорів про тимчасове перебування на українській території Чорноморського флоту Росії. З цього документа можуть здути архівну пилюку. Але обговорення його в першому, другому і третьому читанні у Верховній Раді забере не один місяць. Інша річ — нота МЗС. За інформацією «ДТ», у Києві готові найближчим часом (можливо, навіть тижні) направити МЗС РФ ноту з повідомленням про припинення дії цієї угоди: Віктор Ющенко практично готовий дати відповідне доручення главі українського зовнішньополітичного відомства.

Якщо рішення буде ухвалене, і українське зовнішньополітичне відомство надішле ноту, то Київ поставить серйозний юридичний заслін, з яким будуть змушені рахуватися і Росія, і новий президент України. Звісно, внутрішньополітичні спекуляції на тему базування ЧФ РФ не припиняться. З прапором Чорноморського флоту навпереваги голоси виборців завойовуватимуть політики, котрі використовують проросійські настрої населення та їхні симпатії до моряків-чорноморців. Але в української влади фактично не буде шляху назад. Безумовно, за бажання цей заслін можна буде зняти. Якщо в майбутньому колись у когось і виникне думка ухвалити рішення про відкликання ноти, то без утрат для політичного реноме серйозному політикові буде важко пояснити українським громадянам, чому треба порушувати Конституцію, яка апріорі не допускає розміщення іноземних військових баз на території України.

Але якою буде реакція Росії, коли мине хвилинне збентеження після того, як український дипломат вручить ноту російському? Зуміє вона стоїчно витримати удар чи буде істерична реакція? Москва має широкий арсенал засобів впливу на Київ — політичний, економічний, енергетичний, інформаційний. Велика ймовірність того, що Кремль чинитиме політико-психологічний тиск на українську владу і бізнес. Причому не лише з допомогою вербальних заяв офіційних представників російського МЗС. Звісно ж, таке рішення українського президента викличе критику і тих політиків, які будують свою виборчу кампанію, враховуючи лояльне ставлення до Кремля. Можна припустити, що буде спровоковано конфлікт у Криму тільки для того, щоб продемонструвати всьому світу: лише російський Чорноморський флот є гарантією стабільності на півострові. Запитання в тому, чи скористається Росія цими засобами в період передвиборної кампанії, оскільки це розцінюватиметься як втручання не просто у внутрішні справи України, а й у виборчий процес.

Але якщо для Віктора Ющенка, котрому вже нема чого втрачати, жорстка реакція Москви може додати голосів симпатиків на виборах, то інших українських політиків ці апокаліптичні перспективи можуть злякати. Чи погодиться на цей крок Петро Порошенко? Як чиновник він повинен виконувати доручення глави держави. Але Порошенко зробив ставку у своїй роботі на посту міністра закордонних справ на нормалізацію політичного діалогу Києва і Москви, на зняття існуючої напруженості. А передача ноти з повідомленням про припинення дії угод щодо Чорноморського флоту з 2017 року знову різко загострить відносини двох країн: росіянами це трактуватиметься як украй недружній крок. Тому не виключено, що новий міністр закордонних справ спробує переконати президента ще на етапі підготовки рішення. А як відреагує Тимошенко? В останні місяці вона старанно вибудовувала свої стосунки з Кремлем, використовуючи в тому числі канали Віктора Медведчука. А рішення заздалегідь повідомити Москву про припинення з 2017-го дії угод щодо ЧФ Росії здатне зруйнувати її амбітні плани. Але не варто забувати й про те, що з іншого болючого питання — статусу російської мови — вона зайняла однозначну позицію: в Україні має бути лише одна державна мова — українська.

Для української влади ухвалення будь-якого рішення щодо російського ЧФ в Україні завжди було непростою справою і вимагало політичної мужності. Але саме від неї залежить давати чи ні Москві привід для спекуляцій і втручання у внутрішні справи нашої країни...