ЗАСЕЛЕНИЙ ОСТРІВ

Дорога до храму

Як відомо, у хрестові походи (середньовічна форма політичної активності) ходили не лише храмовники й інші мечоносці, а й мужні госпітальєри.

Минулої середи в госпіталі «Феофанія» два хоробрі паладини оголосили про початок нового виборчого походу. Віктор Ющенко та голова Верховної Ради Іван Плющ ознайомили громадськість в особі Президента Леоніда Кучми з ідеєю створення широкої демократичної коаліції. Судячи з усього, екс-прем’єр і двічі спікер планують щось на кшталт українського варіанта російського Союзу правих сил (керованої з Кремля правої опозиції). Громадськість, побажавши Віктору Андрійовичу якнайшвидшого одужання, дала ідеї своє найвище схвалення. Лихі язики стверджують, що заїжджі іміджмейкери вже розписали ролі основних учасників новоствореного альянсу молодих реформаторів. Віктору Ющенку, вочевидь, уготовано роль Бориса Нємцова, Івану Плющу (чи Геннадію Удовенку) - Сергія Кирієнка. Все питання в тому, чи погодиться на роль Ірини Хакамади лідер КУНу Слава Стецько.

Там же у Феофанії найближчим часом будуть посоромлені заслані штірліци, котрі стверджували, ніби Віктор Андрійович - американський шпигун. У Ющенка є залізне алібі - при пологах він неодмінно кричатиме рідною державною мовою з м’якою сумською вимовою.

Алі-баба і сорок відсотків

А тим часом злобливі вороги готували нове випробування всім лицарям «круглого столу», круглого м’яча і круглої труби. Особливо останнім. Російський прем’єр Михайло Касьянов із сарацинською підступністю і варварською байдужістю до чужих духовних цінностей рукою, котра навіть не здригнулася, підписав постанову про порядок запровадження спеціального мита на імпорт українських труб терміном на три роки. Розмір мита склав 40% і саме збігся (чи випадково?) із податком, яким сарацини традиційно обкладали християн, котрі забрели на їхні землі.

В українських фінансових літописах і бухгалтерських баладах за паном Касьяновим навіки залишиться ганебне прізвисько «Мишко сорок два відсотки» (два відсотки, уже зафіксовані в билинах східного сусіда, свідчать про внутрішню скромність Михайла Михайловича).

Не вдовольнившись вищевикладеною наругою над українською трубною промисловістю, пан Касьянов вирішив бути послідовним у своєму знущанні і глумливо зателефонував у все ту ж Феофанію. У телефонній розмові зі своїм українським колегою він висловив «готовність і надалі сприяти зміцненню стратегічного партнерства між двома країнами». Але нашому прем’єру вдалося відстояти честь держави. Він відповів цинізмом на цинізм і висловився «за збереження духу взаємної довіри, що притаманний стосункам між главами урядів двох країн протягом останнього року».

І спалювати кораблі
незабаром вийде з моди?

Втім, Віктору Андрійовичу недовго залишилося відбивати тиск із північного сходу. Його імовірний наступник Анатолій Кінах уже веде інтенсивні консультації з парламентськими фракціями, і поки важко заздалегідь прогнозувати результат майбутнього голосування. Очевидний мінус Анатолія Кириловича полягає в тому, що він не дніпропетровець, не донеччанин і не хоча б киянин. Він миколаївець. З іншого боку, багато депутатів готові підтримати кандидата, котрий не належить до дніпропетровського, донецького та київського кланів.

Що ж може представляти із себе миколаївський клан, який зароджується буквально на наших очах? Через брак вугілля, металургійних гігантів і транзитних газопроводів основу фінансової могутності нового клану має скласти відроджене кораблебудування. Зрештою, чому б ракетним корветам не катати відпочиваючих по Дніпру, Дністру й Бугу? Авіаносці, якщо підійти до справи з комерційною жилкою, цілком можуть доставляти вітчизняних «човників» на турецькі ринки. Піднятий на належну висоту танкерний флот може перевозити лікувальні грязі чорноморських лиманів прямо на пляжі Західної Європи. Те, що цей невичерпний грязьовий потік піде в обхід Польщі, стане нашою гідною відповіддю на обвідний газопровід. І, нарешті, чому б нашим чиновникам не пересісти зі своїх «мерседесів» і БМВ на вітчизняні катери й підводні човни?

Як поставиться до цих прогресивних ринкових перспектив комуно-олігархічна парламентська більшість, ми побачимо наступного тижня.

Прийшов, побачив, повернув

21 травня, у день народження Георгія Гонгадзе, опозиція встановила на Хрещатику обеліск на пам’ять про загиблих українських журналістів. Через два дні в ранкових сутінках невідомі викрали стелу і вивезли її в невідомому напрямку. СБУ та міліція, цього разу миттєво зметикувавши, що їх просто-напросто «підставляють», негайно розпочали розшуки. Вже через годину у парковій зоні було виявлено об’єкт, котрий на 99,6% збігся із зниклим обеліском.

Оскільки об’єкт виявився дуже важким, органи слідства не стали направляти його на додаткову експертизу ні до Росії, ні в Штати, а відвезли «куди треба». Після чого запропонували громадянам-опозиціонерам забрати обеліск самовивозом.

З одного боку, робота компетентних органів у даному випадку заслуговує на найвищу оцінку, - у кращих традиціях «Знавців» і «Ментів» викрадення було розкрито протягом однієї серії. З іншого боку, тепер буде ще складніше пояснювати громадськості, чому «справу Георгія Гонгадзе» не розкрито протягом понад восьми місяців...

Конституційно-демократичний союз, спеціально для «ДТ»