ЗАСЕЛЕНИЙ ОСТРІВ

Миколаївські йдуть!

29 травня, вперше в історії України, шанс обійняти пост прем’єр-міністра отримав представник славнозвісного міста Миколаєва Анатолій Кінах. У день обрання нового прем’єра Київ уперше відчув на собі силу й потужність миколаївського клану. Тоді як дніпропетровці звично маніпулювали десятками чиновників, галичани мобілізовували сотні студентів, кияни виводили тисячі футбольних фанатів, а донеччани привозили десятки тисяч шахтарів — миколаївці для початку відрядили в столицю одного (!) рядового фермера Сергія Архипова. Цей скромний земляк Анатолія Кириловича з допомогою каністри бензину, стартового пістолета і навчальної гранати (бойова зброя, при їхній-то лютості, миколаївцям ні до чого) захопив Мінагропром і нажахав силові структури.

Від цього миколаївського наїзду першими оговталися не в тім’я биті кияни. Як жест доброї волі вони, по-перше, одностайно підтримали пана Кінаха, а по-друге, пообіцяли надати адвоката миколаївському фермеру. Цю столичну завбачливість легко зрозуміти, адже, за даними Держкомстату, у Миколаївській області налічується кілька тисяч простих, але суворих фермерів.

Ніколи не кажи НІКОЛИ!

Прибувши до країни свого призначення, посол Російської Федерації Віктор Черномирдін, як завжди, багатозначно пообіцяв, що «працюватиме, як ніколи». Тлумачі легендарних ЧВСівських афоризмів стверджують, що в цьому випадку «як ніколи» — це вища й остання стадія черномирдінського ж «якнайкраще», яка означає, що декому з тих, із ким «працюватиме» Віктор Степанович, краще вже не буде. Ніколи...

Якби великий байкар Іван Крилов дожив до наших днів, зазначена колізія неодмінно спонукала б його до створення байки «Ведмідь у курнику». Наведемо стислий прозаїчний виклад цього, безперечно, геніального вірша: великий ведмідь прийшов у курник і домовився з курми про те, що топтатиме їх, як ніколи. Наслідки були трагічні, бо, укладаючи угоду, високі договірні сторони під словом «топтати» мали на увазі кожна своє, заповітне. Мораль байки парадоксальна: кепський той півень, який не мріє стати ведмедем.

Перекладайте, бо ми того вартi!

А ще Віктор Степанович пообіцяв вивчити українську мову. Обізнані люди відразу зрозуміли: насамперед, це означає, що Черномирдін прибув до нас надовго (як мінімум на термін, якого потребує вивчення мови). Втім, у своєму пієтеті до нашої державної мови ЧВС був не самотній.

24 травня Національна рада з питань телебачення та радіомовлення ухвалила рішення про те, що дублювання іноземних фільмів українською мовою відтепер частково зараховуватиметься українським телевиробникам як «національний продукт». Залежно від виду дубляжу, до «національного» продукту зараховуватиметься від 15 до 30 відсотків хронометражу. Тим самим Нацрада штовхає українських виробників телепродукції на екстенсивний шлях розвитку за принципом — «Не вироблю своє, то хоч чуже понадкушую».

Дружити по-російськи

Президент Російської Федерації Володимир Путін протягом трьох днів зустрівся з міністром закордонних справ Ізраїлю Шимоном Пересом і лідером Палестинської автономії Ясіром Арафатом. Ішлося, як ви самі розумієте, виключно про мир. Однак, попри всі мирні розмови, цей, даруйте за етнографічний каламбур, семіто-семітський конфлікт лише розгоряється, що змушує нас придивитися уважніше до всіх цих миротворців. Річ у тім, що загострення ситуації на Близькому Сході автоматично веде до подорожчання нафти, а навіть найменша війна — до сильного подорожчання. Що жодним чином не суперечить інтересам усіх самозваних «миротворців»: і арабських «нафтових шейхів», і техаських нафтових магнатів, і Росії, всі бюджетники й пенсіонери якої мають просто безперервно молитися на ціни лондонської біржі...

Під гучні промови про необхідність мирного врегулювання американський орел підморгує ізраїльтянам, іракський (теж із герба) — палестинцям, ну а російський, з огляду на двоголовість, примудряється подавати схвальні знаки відразу обом сторонам конфлікту...

Загалом, як то кажуть, кому війна, кому мати рідна. І торговці нафтою справедливо вважають, що матерів не вибирають...

Друг не дрімає!

У четвер, 31 травня, заступник глави СБУ Григорій Лазарєв, спростовуючи твердження майора Мельниченка, заявив, що вести запис у кабінеті Президента Леоніда Кучми через засоби зв’язку неможливо, однак заодно не виключив можливості несанкціонованого запису. За словами чекіста, «інформація якщо й знімалася, то не із засобів зв’язку, а з помешкання».

Адже казали обізнані люди майору — мовляв, не повірить тобі СБУ, працюй, як усі цивілізовані країни, перехопленням розмов із супутника. Та американський супутник під диван не поміщався, а російський навіть у двері не пролазив. (Так, мабуть, досі й валяється в коридорі, пише розмови в курилці.)

За словами того ж таки пана Лазарєва, у результаті планової перевірки в міністерствах і відомствах було виявлено кілька тисяч жучків, причому більшість знайдених засобів «використовувалася для з’ясовування стосунків співробітників між собою». Лихі язики охоче продовжили фразу: «... І тільки меншість підслухувальних засобів чесно працювала на благо Батьківщини».

Конституційно-демократичний союз,
спеціально для «Дзеркала тижня»