Заручники війни

На тлі невизначеності долі українських військовослужбовців, заблокованих у військових частинах на території Кримського півострова, навіть неймовірний фарс кремлівського лицедія опиняється десь на задньому плані. З одного боку, російський президент Володимир Путін розуміє виключно мову сили. З іншого - кровопролиття в російсько-українському конфлікті він побоюється значно більше, ніж санкцій Заходу та загрози міжнародної ізоляції.

Для Кремля перехід українських військовиків під прапор Росії - набагато важливіша перемога, ніж на полях битв. Звідси і заява про визнання звань українських військовослужбовців у Криму, і спроби грубого шантажу чи відвертого підкупу українських військових на тлі дедалі сильнішого розхитування нервів штурмами військових частин.

Минулого вівторка пролилася перша кров: від рук російських окупантів загинув український військовослужбовець. Але, хоча представники українського військово-політичного керівництва (ВПК) поспішили заявити, що конфлікт із РФ перейшов із політичної у воєнну стадію, це не зовсім так. Початок воєнної фази конфлікту можна фіксувати тільки у разі збройного опору з боку України. І дозволу застосовувати зброю українським військовим у Криму тут явно замало без чітко озвученого рішення ВПК на повсюдне використання ЗСУ по всій країні.

Тактика військового мовчання себе остаточно вичерпала. Але іншої в керівництві країни ніхто не запропонував.

Коли чесно, в нинішніх умовах від того, як складеться доля українських військових, котрі стали заручниками на Кримському півострові, значною мірою залежить найближче майбутнє ЗСУ. І, не виключено, самої України. Для Києва питання вирішення долі людей в українських погонах стало воістину нагальним.

Організоване виведення
без кровопролиття

Окупація Криму поставила на кін життя і честь українських військовослужбовців в автономії. На тлі смерті українського військовослужбовця й перекидання росіянами на півострів ряду оборонних систем (ракетні комплекси "Бастіон", ЗРС ІЗ-300, ЗРГК "Панцир", ЗРК "Оса") заява прес-секретаря президента РФ Дмитра Пєскова про можливість для військовослужбовців "вільно залишити півострів" дозволяє припустити, що Москва готова дати коридор для виведення наших солдатів. Питання в деталях.

Наявність у Криму до 14 тис. озброєних українських військових із сумарною тисячею одиниць військової техніки - потенційна проблема для окупантів. Якби ці окремі підрозділи і з'єднання діяли скоординовано, вони б могли зламати весь путінський план анексії української території. Аби не низка застережень. Назвемо одне.

Бойове застосування частин було б виправдане, якби українська влада готувалася до визвольної операції й розпочала її одночасно з організованим виступом у Криму. Але сили занадто нерівні. Тим більше що ослаблена у військовому плані Україна не може дозволити собі війну на два фронти - у Криму та на східних кордонах континентальної України. Це добре розуміє Путін. Однак він побоюється не запізнілого рішення Києва. Реальну загрозу його планові становить будь-який стихійний виступ хоча б однієї з частин: багатьом відомо, на що здатен пацюк, загнаний у кут. І річ не в тому, що рішучість та раптовість можуть легко зім'яти окупаційні сили й ліквідувати ейфорію загарбників. Просто такий виступ - це перехід до війни.

Це зовсім інший сценарій, якого не хоче і дуже боїться Путін.Тому кремлівські загарбники ретельно вивчають морально-психологічний стан у частинах, які вони намагаються взяти облогою. Спостерігачі вже помітили: тим частинам, які реально налаштовані на збройну боротьбу, окупанти дають спокій. Поки що...

Вивести українські з'єднання й окремі підрозділи негайно і без кровопролиття - в інтересах обох сторін. Це найбільш реалістичний сценарій подальших подій. Українська влада зобов'язана зберегти людей. З ними буде збережений високий рівень морально-бойового духу у ЗСУ. Цей козир не можна бездарно "скинути", залишаючи військових у Криму без чітких наказів та розпоряджень.

Звісно, потрібно вести переговори на передислокацію наших частин в інші області України з технікою та озброєнням. Сподіватимемося, Путін дасть українським воїнам вийти з Криму без приниження та провокацій. Вони це заслужили своєю стійкістю і мужністю.

Затяжний варіант

Він має сенс тільки в тому разі, якщо в українського ВПК є план. Але проблема в тому, що план, який буде реалізовуватися самостійно, - малорезультативний. Європа ж поки що готова обмежитися напівзаходами. Доки немає крові, в європейських столицях вважають події в Криму побутовою сваркою двох сусідів. Але не Києву попрікати європейські столиці в недалекоглядності. А Вашингтон - у небажанні воювати за Україну.

До затяжного варіанту може підштовхнути й російська сторона. Наприклад, своїми непомірними апетитами. Російські окупанти упродовж кількох останніх днів діяли на межі, намагаючись залучити на свій бік якомога більше військових. І нейтралізувати якомога більше.

Деякі частини впали під натиском облоги. Захоплено кораблі, екіпажі яких були готові стояти до кінця, але через відсутність реалістичних наказів із Києва утрималися від збройного протистояння. "Все, що може статися внаслідок штурму, залишається на совісті тих, хто не прийняв рішення стосовно дій екіпажу", - процитував "Інтерфакс" неназваного українського військового ВМСУ, повідомляючи про очікування штурму екіпажем затиснутого в бухті корабля управління "Славутич".

Проте затяжний варіант має перспективи. Просто для його реалізації потрібно, щоб кожна військова структура в Криму знала свій маневр і бачила конкретні кроки на інших ділянках оборони. Адже далеко не тільки 1-й феодосійський батальйон морської піхоти є реальною силою на півострові. Небезпечна для загарбників і 36-та бригада берегової оборони ВМС України в селищі Перевальне під Сімферополем. Незважаючи на облогу, що триває три тижні, там сповнені рішучості захищатися. Є ще кілька таких частин. Можна згадати й заяву керівництва внутрішніх військ МВС України, розміщених у Криму: близько 3 тис. чоловік готові чинити опір. Ніхто не списував і фрегат "Гетьман Сагайдачний".

Україна, якби добилася проведення спільних навчань на території держави, могла б реалізувати вдалий хід. Але при затяжному варіанті слід активніше готуватися до війни. Озброювати кримських татар, які становлять у Криму близько 18% населення. Готувати загони волонтерів для підривної роботи на півострові та здійснювати диверсії. Щільно заблокувати східні й південні кордони, завершивши перекидання військ із західної частини країни. Жорсткіше діяти у проведенні антитерористичної й контррозвідувальної операцій із припинення підривної діяльності спецслужб РФ. Повернути закордонні місії з Конго, Косово та Ліберії, а це півтора десятка дієздатних вертольотів і майже шість сотень підготовлених військових. (Ще стільки ж військових вертольотів у комерційного ЗАТ "Українські вертольоти".) Одне слово, діяти. Зокрема, і на випередження.

Слабке місце цього варіанта в тому, що достеменно невідомо, який запас міцності тих чи інших відрізаних частин. Складність управління, як і слабкий кредит довіри до ВПК (яке відстає з рішеннями вже на тижні) при відомій психічній виснаженості та підривній роботі російських військових є серйозною перешкодою для такого плану.

Але, як завжди, питання в нас самих. Чи готове ВПК оголосити воєнний стан у ряді регіонів та заявити військам та всьому населенню про початок війни? Чи готовий кожен із нас узятися за зброю? Адже, щоб зняти загрозу глобальної війни з Росією, Україна повинна показати повну готовність до неї. Особливо у психологічному плані, в що не вірить Путін. Пацифістські настрої - аргумент, який стимулює кремлівського агресора рухатися далі.

Зараз щодня Україна щось втрачає у Криму. А військові в заблокованих частинах, демонструючи дива стійкості, чекають від влади рішень.

Якщо ж дипломатія виявиться безсилою, то тоді залишається шлях війни. І хоч би як страшно це звучало, але для України та її народу будь-який результат у силовому протистоянні - перемога.

Силовий варіант, наприклад, можливий, якщо агресор рушить на континентальну частину України. Тоді має прозвучати негайний заклик діяти на ураження на всіх ділянках фронту. У такому разі можна майже не сумніватися, що буде адекватна відповідь, і, зокрема, від військових на території Криму. Солдати й офіцери давно готові до виконання обов'язку. Річ за малим - за вчасно й чітко відданим наказом, що лежить виключно у площині відповідальності в.о. президента країни О.Турчинова, прем'єра А.Яценюка, в.о. міністра оборони І.Тенюха. Але чи прозвучить такий наказ від ВПК України?..

І останнє. Зволікання з часом вирішення долі заблокованих на території Криму військових частин ЗСУ - це не тільки зашморг на шиї української армії. Відсутність рішення щодо наших підрозділів на півострові вбиває і віру. Віру в майбутнє незалежної України.